В) Ситуативний менеджмент
Його впровадження у життя пов'язане з ім'ям американського соціолога Б.Ф. Скінера. Тут використовуються матеріальні та соціальні спонукальні чинники. Винагорода за працю узгоджується з досягненням конкретної мети трудового процесу, а головним піклуванням менеджера стає оцінка результатів діяльності робітника і дозування матеріальних та моральних стимулів. Спроби поєднати концепцію Ф. Тейлора з концепцією К. Мейо роблять американські соціологи: Р. Лікерт, Д. Мак-Грегор, Р. Мак-Муррі та інші. У 60-ті, 70-ті роки набула поширення концепція «збагачення праці», розроблена американцем Ф. Херцбергом. Подальший її розвиток набув дещо іншої назви - «гуманізація праці». У цій концепції розглядається мотивація праці. Мотиви, які спонукають людину до певної праці, можна поділити на два види: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносяться: методи управління персоналом, стиль керівництва, умови праці, соціально-психологічний клімат, винагорода за працю тощо. До внутрішніх відносяться зміст праці, визнання її значення іншими людьми, почуття відповідальності, прагнення піднятись вище тощо. Зовнішні чинники є короткотерміновими, бо забезпечують трудовий процес тимчасово. А от внутрішні чинники є справжніми стимулами процесу праці. Якщо вони присутні у кожного окремого працівника, то зовнішні чинники не зможуть так просто їх перебороти. Саме на них тримається нормальна, ефективна, високопродуктивна праця, яка приносить вагомий результат у виробленій продукції, задоволення та самоствердження робітнику.
У сучасній західній соціології праці й управління існують і інші концепції: «теорія революції управляючих», «виробничої демократії» тощо. Сама концепція Ф. Харцберга базувалась на концепції «людських потреб» А. Маслоу, який всі людські потреби поділив на дві групи: базові і похідні. Базові - це потреби в їжі, повітрі для дихання (усі фізіологічні потреби), потреби власної безпеки, впевненості у своєму майбутньому, стабільності життя тощо. Похідні - це потреби справедливості, благополуччя, упорядкованості соціального життя тощо.
Проблеми мотивації трудової діяльності досліджувалися і в нашій країні. Так, наприклад, відома концепція мотивів трудової діяльності радянського соціолога, професора О.Г. Здравомислова. За нею можна виділити чотири чинники, які мають вплив на особистість, стимулюючи її до трудової діяльності. До них відносяться: матеріальна зацікавленість, зміст праці, її характер, сенс праці та відносини у колективі.
Усі ці чинники взаємопов'язані і найефективніше діють тільки тоді, коли вони гармонійно поєднані. Але кожен з них окремо має свою власну цінність і часто спрацьовує, не дивлячись на те, що інші чинники можуть не діяти.
Так, часто робітник із-за матеріальної зацікавленості нехтує всіма іншими чинниками або, навпаки, працює, бо має моральне задоволення від праці, її змісту, сенсу, не зважаючи на те, що не отримує за це адекватної матеріальної винагороди. Бувають випадки, коли попри відсутність багатьох інших чинників людину утримує на даному місці лише сам колектив, відносини у ньому.
Нині менеджмент трактується принаймні в таких чотирьох значеннях:
– як специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає па підприємницьку діяльність і породжує специфічний спосіб життя у ринковому суспільстві (який, наприклад, дуже відрізняється від способу життя у суспільстві розвинутого соціалізму, чому ми так важко і звикаємо до оточуючих нас нових реалій);
– як сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу, тобто це своєрідний клас управляючих;
– як наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом. У цьому плані виділяють два рівні менеджменту. З одного боку, це загальні теорії соціального управління, які по суті є ні чим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими концепціями (наприклад, теорії революції менеджерів, постіндустріального суспільства, наукового менеджменту, менеджменту людських відносин та ін.). З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління (наприклад, бригадні форми організації праці чи "гуртки якості").
Характерною рисою менеджменту як науки є плюралізм методологічних підходів, установок, розробка різних засобів, прийомів, способів управлінського впливу без суворої орієнтації на якусь загальну теорію. Тут увага здебільшого приділяється прикладним соціологічним та психологічним дослідженням. Тому менеджмент часто і пов'язують з такими дисциплінами, як соціологія праці й управління, прикладна соціологія, психологія праці та ін.:
– як своєрідне мистецтво управління, поєднання керівництва виробництвом і практичних зразків ефективного управління, які становлять основу професійної кваліфікації менеджера. Тобто йдеться про формування у менеджерів і застосування ними на практиці яки-хось загальних принципів, методів, прийомів управління, придатних для будь-якої організації (визначення цілей та завдань управління; поділ завдань на окремі операції; розподіл робіт;пошук адекватної мотивації до праці; .прийняття ефективних рішень та їх реалізація тощо).
3. Трудовий колектив.
Трудовий колектив є одним з важливих чинників, що заохочують людину до сумлінної, плідної праці, який визначають як об'єднання людей, зайнятих корисною для суспільства діяльністю, де кінцевий результат усіх залежить від праці кожного, і де сумісна діяльність зумовлена системою соціальних і психологічних відносин. У соціології виділяють поняття «колектив» і «соціальна група». Вони відрізняються, як вид і рід: кожен колектив можна вважати соціальною групою, але не кожна соціальна група є колективом. Група туристів, які з автобуса розглядають будівлі певного міста, є соціальною групою, але не колективом, тому що в них відсутні певні чинники, перераховані у вище наведеному визначенні колективу. У той же час, група альпіністів, яка підкорює певні вершини, є колективом. Соціальна група є формальним об'єднанням, байдужим до будь-якого змісту. Колектив - об'єднання людей зі спільними цілями та інтересами, потребами, які мають спільну мету у вирішенні певних проблем. У соціальній групі люди не поєднані системою соціальних і психологічних відносин, у колективі вони виступають одним із головних чинників.
Трудовий колектив виступає як соціальна спільність і як соціальний інститут. Як соціальна спільність, він входить до структури суспільства і має певні прошарки, групи, які співіснують поруч із такими складовими суспільства, як сім'я, етнос тощо. Саме тут більшою мірою формується особистість, проходить її соціалізація. Як соціальний інститут, він виступає однією з форм сумісної діяльності людей.
Трудовий колектив має три головні функції:
– виробничо-економічну - цільову, тобто це те, заради чого і складається колектив, його мета;
– соціальну - функція задоволення соціальних потреб членів колективу (матеріальні блага, підвищення кваліфікації, розвиток здібностей, покращання умов життя, праці, відпочинку);
– духовно-інтегративну - вплив на поведінку індивідів, розвиток особистості, її соціалізація.
Щоб добре виконувати усі ці функції, колектив повинен бути згуртованим. Згуртованість колективу залежить від багатьох чинників: мети праці, особистих симпатій, від психологічної характеристики осіб. їй сприяє певна дисципліна у колективі, норми поведінки, а вони, у свою чергу, залежать від характеру праці. Для згуртованості колективу велике значення мають психологічний клімат у колективі, світогляд його членів, спільні ідеали тощо.
Колектив - динамічна система, він постійно змінює свої характеристики. На його розвиток і зміни впливають різні умови. їх можна поділити на зовнішні (матеріальна база, фонд зарплати, значимість виробництва) і внутрішні (якість членів колективу, зрілість і мудрість керівництва, система цінностей тощо).
Колектив народжується і розвивається у сумісній діяльності. Його можна вважати соціальним організмом, будь-яке порушення функціонування якого (наприклад, погіршення міжособистих зв'язків) призводить до його «захворювання». Соціологи виділяють два типи «захворювань» колективу: порушення суттєвих умов діяльності колективу; порушення системи внутрішніх зв'язків у колективі і між колективами. «Захворювання» колективу веде до виникнення конфліктів або, навпаки, виникнення конфліктів свідчить про «захворювання» колективу. Але проблема конфлікту - це вже інша тема.
Питання для роздумів
1. Чи є праця обов'язковим процесом для життя людини?
2. Які головні чинники спонукають людину до праці?
3. Навіщо потрібна організація праці й управління трудовим процесом?
4. Чого, на вашу думку, не вистачає в організації праці на підприємствах нашої країни?
5. Які головні мотиви трудової діяльності переважають у населення нашої країни?
6. Які чинники можна виділити для укріплення згуртованості трудового колективу?
7. Чи є студентська група у вузі трудовим колективом? Чим вона відрізняється від трудового колективу на виробництві?
8. Які проблеми в житті трудового колективу ви можете назвати найголовнішими взагалі і в нашій країні зокрема?
Література
1. Андрушків Б. М., Кузьмін О. С. Основи менеджменту. Львів, 1995.
2. Блейк P.P., Моутон Д. Научные методы управлення. -К., 1990.
3. Васильєв Ю.П. Управление развитием производства. Опыт США. -М, 1989.
4. Власов А.Г. Активизация человеческого фактора на японских предприятиях. - О.М., 1989.
5. Врублевский В. Труд на рубеже третьего тысячелетия.-К., 1989.
6. Голосов В.Ф. Труд и человек. - М., 1983.
7. Гурьянов С. Т. Социология управлення. М., 1990.
8. Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда. -К., 1990.
9. Дикарева А., А., Мирская М. И. Социология труда: Учебн. пособие. М., 1989.
10. Дикарева А.Н., Мирская М.И. Социология труда. -М, 1989.
11. Заславская Т. Й., Рнвкина Р. В. Социология зкономической жизни: Очерки теории. Новосибирск, 1991.
12. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. Очерки теории. - Новосибирск, 1991.
13. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк, М., 1987.
14. Кравченко А.И. История зарубежной социологии труда: Общие принципы. - М., 1991.
15. Кравченко А.И. Социология труда в XX веке. - М., 1987.
16. Краткий словарь по социологии / Сост. 3. М. Коржева, Н. Ф. Наумова. М., 1988.
17. Лесін Й. Сучасні методи менеджменту. Ужгород, 1994.
18. Маркевич. Д. Социология труда. М.. 1988.
19. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменти / Пер. с анг. М., 1992.
20. Наука управлять. К., 1993.
21. Пилипенко В, Трудова поведінка за умов ринкової економіки і проблеми соціологічного дослідження // Філософська і соціологічна думка. 1993. № б.
22. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. К., 1992.
23. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. Курс лекций. - М., 1995.
24. Свенцицкий А. Социальная психология управления. -Л., 1986.
25. Сероштан Н.А. и др. Социология труда: Уч. пособие. - Харьков, 1990.
26. Служба социального развития предприятия / Рук. авт. кол. Б. Ф. Ломов, В. Н. Иванов. М., 1989.
27. Социо.логический справочник / Под ред. В. И. Воловина. К., 1990.
28. Социология труди: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхина, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993.
29. Социология: Наука об обществе. - Харьков, 1996.
30. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В А. Полторак. К., 1993.
31. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. ред. В.М. Пічі. К., Львів, 2002.
32. Тарасов В.К. Персонал-технология. Отбор и подготовка менеджеров. - Л., 1989.
33. Удальцова М.В. Социология управлення: Учебник для вузов. М.. Новосибирск. 2002.
34. Херцберг Ф., Майнер М. Побуждения к труду и производственная мотивация1// Социологич. исслед. - 1990. -№1.
35. Хміль Ф. І. Менеджмент. К., 1995.
36. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. - Львів, 1996.