Теоретичні основи соціальної роботи. ^ бездоглядні діти — діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня

^ бездоглядні діти — діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

^ діти-втікачі з навчально-виховних закладів — діти, яких не влаш­товують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психоло­гічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

^ діти-втікачі із зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

■^ діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської тур­боти, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими озна­ками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому "діти вулиці" розглядаються як неструктуровапий об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначено­го місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяж­ництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних кате­горій дітей існує різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття "діти вулиці":

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей
вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) "діти вулиці" — діти, які офіційно не визнані позбавленими
батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиро­
тами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються
їхнім вихованням. Поняття "діти вулиці" об'єднує в собі безпритульних
і бездоглядних дітей [14].

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик "дітей вулиці", з'ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити:

— більшість "дітей вулиці" — діти підліткового віку;

— хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

270 Соціальна робота

— більшість підлітків виховується у багатодітних сім'ях;

— надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для України сім'ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

— серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

— значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчи­ми родичами;

— значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до стату­су "вуличної" має низьке матеріальне становище сім'ї;

— значна частина "дітей вулиці" заробляє гроші самостійно, причо­му досить часто "робота" дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіж­ки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

— "діти вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровес­ників і дорослих на вулиці та вдома;

— діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

— "діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, па­лять [1].

Шлях дитини на вулицю

У процесі проектування соціальної роботи з "дітьми вулиці" в рамках дослідження даної проблеми ми вважали за доцільне використати модель "Вертушки" (\УегсЬ & ОіСІешепіе).

Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуа­цію (вживання наркотиків, нікотинова залежність, вихід на вулицю тощо) умовно розбивається на 5 етапів: від стадії байдужості, коли людина не проявляє ніякого интересу до певної вади, до діаметрально протилежної стадії байдужості, коли людина має цю ваду і навіть не задумується про те, що з цим необхідно боротися. Повернення до етапу відсутності вади не може проходити миттєво, воно припускає ряд проміжних стадій, які були пройдені у процесі набуття вади. Модель називається "вертушка" або "двері, що крутяться", тому що перейти з одного положення дверей до іншого неможливо без проходження проміжної стадії.

Враховуючи особливості "дітей вулиці" як групи ризику, ми транс­формували зазначену модель і виокремили п'ять стадій зміни стилю жит­тя дитини у процесі "виходу на вулицю":

1. Стадія байдужості: дитина навіть не розглядає можливість виходу на вулицю, причому "вихід на вулицю" передбачає широке розуміння цього поняття.