Теоретичні основи соціальної роботи. На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя­ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален­ня власних життєвих

На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя­ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален­ня власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:

>/ розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілі­таційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;

/ надання психолого-педагогічної допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;

/ активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;

^ підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисних соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;

У вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості;

^ удосконалення діяльності спеціалістів-професіоналів, активне за­лучення до роботи волонтерів.

На четвертому етапі — активно-реабілітаційиому розгортається інтен­сивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяль­ності.

У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, на реалізацію її внутріш­нього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробля­ються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індив­ідуальну роботу з такою категорією дітей

3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності

Нині час, коли ринкова політика змусила частково демократизувати державні структури і зробити кілька кроків у бік лібералізації економі­ки, соціальні працівники і соціальні педагоги знайшли свою "нішу" в соціальній політиці стосовно дітей з обмеженими функціональними мож­ливостями. Вони повернули професійну діяльність не в бік політичних реформ, а до людини, зосередившись на створенні місцевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів і тому роблять усе, щоб направити фінанси на задоволення потреб населення.

178 Соціальна робота

Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захис­ту сімей з дітьми-інвалідами перебуває десь на задвірках сімейної політи­ки. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну роль у цьому плані відіграв Закон України від 16 листопада 2000 року "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвал-ідам", де вперше поставлене питання про необхідність пошуків шляхів і механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої інтеграції в суспільство.

Деталізації низки заходів по удосконаленню системи підготовки і перепідготовки спеціалістів для роботи з даною категорією дітей є відоб­раженням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Положенні про міжвідомчу координаційну раду з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 р.) та Положенні про навчально-реабілітіційний центр (Наказ Міністерства освіти й науки Ук­раїни від 28 серпня 1997 р.). Зокрема, став певним стимулом в активі­зації соціальио-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами Указ Прези­дента України від 2 грудня 2002 року "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю", на якай активно відгукнулися обласні і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління у справах сім'ї.

Загалом усі ці документи є активним відгуком на Конвенцію ООН про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитиии-інваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини на особливе піклування, дос­туп до освіти, відновлення здоров'я, соціального, культурного і духов­ного життя.

Ці положення знайшли також відображення і в Національній про­грамі "Діти України", де рання реабілітація хворих дітей-інвалідів розг­лядається як проблема національного значення, що потребує першочер­гового розв'язання.

І якщо до 90-х років соціальна політика щодо інвалідів мала в основ­ному компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на гро­шових виплатах, то сьогодні створення реабілітаційних центрів передба­чає завдання іншого характеру: адаптація дітей і молодих інвалідів до соціального, а життєвого середовища, до інтересів та потреб інвалідів.