Оптимізація функціонування мови як засобу передавання інформації. Переклад.

1) Переклад як прикладна лінгвістична дисципліна. Лінгвістичні й нелінгвістичні проблеми перекладу.

2) Види перекладу.

Переклад як прикладна лінгвістична дисципліна. Лінгвістичні й нелінгвістичні проблеми перекладу. Термін переклад багатозначний. З одного боку, він позначає діяльність, яка полягає в передаванні змісту тексту (за широким розумінням) однією мовою засобами іншої мови, а з іншого — власне результати цієї діяльності. Отже, розуміємо переклад як процес і як переклад результат. Наука про переклад (англ. translation studies; нім. Übersetzungswissenschaft чи Translationswissenschaft) складається з декількох напрямків, серед яких - теорія перекладу, аналіз перекладу, методика навчання перекладу. Особливе місце посідає машинний переклад — наукова та одночасно технологічна дисципліна, пов’язана і з наукою про переклад і з комп’ютерною лінгвістикою. Як і багато інших дисциплін прикладної лінгвістики, переклад за своєю сутністю є міждисциплінарним, оскільки він пов’язаний не лише з лінгвістикою, але й з літературознавством, когнітивними науками та культурною антропологією.

Міждисциплінарність теорії перекладу вказує на те, що переклад є не чисто мовним, а достатньо складним когнітивним феноменом. Перекладаючи з однієї мови на іншу, людина використовує як свої мовні знання і здібності, так і найрізноманітніші екстралінгвальні знання (про фізичну природу світу, про суспільство та його культуру, про ситуації, у яких було породжено перекладуваний текст і буде сприйматися його переклад тощо). Належить зазначити, що етапи розуміння й синтезу тексту принципові відрізняються. Загалом повну схему основних мовних і когнітивних операцій, які супроводжують процес перекладу з однієї мови на іншу (з «мови-джерела» МД на «мову-мету» ММ), можна подати так (див. схему 1).

Схема 1. Мовні і когнітивні операції у процесі перекладу

с.139

Наявність на схемі декількох шляхів, які ведуть від тексту-МД до тексту на ММ, відображає той факт, що переклад може відбуватися з різним ступенем проникнення у зміст тексту. Переклад по повному шляху (суцільні грубі стрілки) передбачають, що під час перекладу будується деякий концептуальне уявлення про зміст тексту, ймовірного такого, що не залежить від особливостей вхідної й вихідної мови, та такого, що враховує всю повноту знань, які у зв’язку з конкретним текстом може використати перекладач (чи перекладальний пристрій) для максимально глибокого розуміння тексту і максимально адекватного передавання його змісту іншою мовою. Іншими словами, переклад за повною схемою — це не добір перекладних відповідників, а максимально глибоке розуміння тексту плюс породження нового тексту іншою мовою, чи, інакше, два послідовних переклади: спочатку на гіпотетичну концептуальну мову-посередник, а потім, вже з цієї мови-посередника, на мову-мету. Скорочена схема перекладу (грубі пунктирні стрілки) передбачає встановлення перекладних відповідників між змістами текстів мовою-джерелом і мовою-метою; при цьому змісти зберігають особливості цих мов, і жодної мови-посередника не постулюється. Нарешті, при короткій схемі перекладу (груба штрих-пунктирна стрілка) перекладні відповідники встановлюються безпосередньо між висловами мови-джерела і мови-мети (скажімо, під час перекладу етикетних формул типу Пані та панове! чи Добрий день!). Коротка схема, зрозуміло, вироджений випадок перекладу, однак він типовий для ситуацій, коли мовець фактично не знає мови-мети і використовує розмовники для вираження комунікативного наміру (практика використання розмовників у туризмі тощо). Повну, скорочену і коротку схему перекладу можна назвати когнітивними стратегіями перекладу, які обирає когнітивна система людини залежно від характеру комунікативної ситуації та її етапів. Архітектура систем машинного перекладу якоюсь мірою відображає ці когнітивні стратегії («прямий» переклад, переклад через мову-посередник, переклад через універсальну семантичну мову – про це пізніше).

Види перекладу

За характером перекладацької діяльності традиційно виокремлюють усний і письмовий переклад. Хоча з лінгвістичного погляду між цими видами перекладу нема принципової відмінності, психологічно ці види інтелектуальної діяльності суттєво відрізняються один від одного. Відомо, що перекладачі, які працюють у великих міжнародних організаціях (таких, як Європарламент чи ООН), ніколи не суміщають ці види перекладу. Для усного перекладу важливим параметром є чинник лінійного розгортання тексту у часі (з дуже релевантними наслідками, як неможливість «заглянути вперед» чи «вернутися і виправити»), що неминуче тягне за собою зниження вимог до точності та елегантності. Зрозуміло, що усний і писемний переклад передбачають наявність настільки різних психологічних настанов, що та сама людина надзвичайно рідко може справитися і з тими і з іншими задачами однаково успішно. У межах усного перекладу виокремлюють синхронний і послідовний переклад. Під час синхронного перекладу текст, що звучить, перекладають практично одночасно з його вимовлянням (максимально допустиме спізнення порядку 10 секунд). Під час послідовного перекладу перекладач прослуховує досить значний фрагмент тексту — до 15 хвилин, — фіксує його в тій чи іншій формі і перекладає на відповідну мову.

За іншим підґрунтям переклад поділяють на односторонній (унілатеральний) і двосторонній (білатеральний). Односторонній переклад здійснюють лише з мови-джерела (звичайно позначуваного L1) на мову-мету (L2), на відміну від двостороннього, який передбачає переклад з L1 на L2 і навпаки. У звичайному випадку двосторонній переклад є послідовним, тобто його використовують в ситуації переговорів тощо.

Усі розглянуті типи перекладу виокремлюють на основі формально-організаційних характеристик комунікації, дискурсу — сам характер дискурсу (усна vs. письмова комунікація), швидкість перекладу (синхронність vs. послідовність), напрямок перекладу (лише з мови L1 на L2 чи ще й навпаки). Передбачено, що в цьому разі із погляду змісту, ми маємо справу з нормальним, комунікативнимперекладом, який має на меті бути зробленим максимально адекватними засобами, які відповідають нормам мови L2, щоб донести до адресата зміст вихідного повідомлення мовою L1.

Змістова сторона перекладу містить, однак, низку інших параметрів, за якими можна здійснити класифікування. Так, за метою виокремлюють й інші типи перекладу:

(а) «послівний»переклад, у результаті якого створюють підрядковий переклад,

(б) буквальнийпереклад, який називають в англомовній традиції grammar translation,

(в) філологічний переклад, який називають «документальним», і

(г) адаптивний(і як частковий випадок реферативний)переклад [Reiß 199S, S. 21-23].

У підрядковому перекладітекст постає як послідовність слів, кожне з яких має самостійну цінність. Слова в перекладі зберігаються, таким чином, у тій же послідовності й у тих самих формах, що й в оригіналі. Те, що на виході утворюються некоректні, а часто й зовсім не зрозумілі висловлювання, не розглядають в цьому разі як недолік. Такий переклад широко використовують як інструмент лінгвістичного опису, наприклад, у працях із синтаксичної типології. Інша галузь застосування підрядкового перекладу — переклад поезії. Для поета, що породжує текст мовою L2 і який не знає мови L1, важливо мати як вихідний матеріал текст, який не просто передає зміст оригіналу, але який дає уявлення про те, які власне слова й у якій послідовності вжито в тексті мовою-джерелом.

Буквальнийпереклад, на відміну від підрядкового перекладу, передбачає розглядати текст не як послідовність окремих слів, а як послідовність речень. Забезпечення когерентності тексту, забезпечення його впливу, адаптація метафор і врахування узусу мови-мети не входить до завдань буквального перекладу. Цей тип перекладу використовують насамперед як інструмент оволодіння іноземною мовою. На певному етапі вивчення мови от особи, що вивчає мову, вимагається вміння породжувати граматично коректні й змістовно адекватні речення. Цього вміння досягають, зокрема, за допомогою вправ на буквальний переклад.

Мета філологічногоперекладу, сформульована Ф. Шлейермахером ще на початку XIX ст. в межах герменевтичної традиції, полягає в тому, щоб максимально «наблизити читача до автора» [Schleiermacher 1973]. Якщо при цьому породжується текст, що має багато чужих реалій, незвичних образів і навіть порушеннями узуальних конвенцій мови-мети, це розглядають радше як позитивну рису, а не як недолік, бо стверджують, що вищим критерієм якості перекладу є вірність авторському стилю і збереження художніх особливостей оригіналу. Сферою застосування філологічного перекладу є винятково художні тексти, зокрема «канонізовані» літературні пам’ятки. Характерним вираженням власне філологічного перекладу можна вважати збереження в німецьких, англійських і французьких перекладах, наприклад, російської класики патронімів (по батькові) персонажів. Одним із найвідоміших поборників філологічного перекладу був Ортега-і-Гассет [Ortega у Gasset 1956]. У в своїй практичній перекладацькій діяльності Ортега часто відступав від постульованих ним принципів, створюючи тексти, які радше відповідали вимогам комунікативної адекватності.

У парадоксальний спосіб проблеми філологічного перекладу постають не тільки під час перекладу з однієї мови на іншу, але й під час передавання текстів всередині однієї лінгвоспільноти. Це виникає, по-перше, під час відтворення літературною мовою текстів, створених на основі діалектів і жаргонів, і, по-друге, під час відтворення в сучасних умовах культурно значущих текстів, написаних у межах колишньої культурно-філологічної традиції. Наприклад, сучасні перевидання класики XVIII ст. у багатьох аспектах спотворюють вихідні тексти. Зокрема, вони неправильно відтворюють семіотично значущі протиставлення в системі топографематичних позначень (курсив, напівгрубий шрифт тощо) текстів оригіналу, ігнорують особливу роль написань з великої та малої літери — Натура і натура; Поезія і поезія (див. [Лотман, Толстой, Успенский 1981]).

Адаптивнийпереклад — це переклад, який передбачає пристосування результувального тексту до потреб користувача. Частіше цей переклад пов’язаний із скороченням тексту оригіналу, вилученням з нього найважливішої інформації, тобто створенням реферату (звідси інша назва цього типу перекладу — реферативний),дайджесту, анотації іншою мовою. Останнім часом цей тип перекладу поширюється все більше, що пов’язано з підвищенням питомої ваги «нехудожніх» (ділових, наукових, технічних тощо) перекладів. За відомими даними, питома вага художньої літератури в загальному потоці перекладуваних сьогодні текстів становить не більше п’яти відсотків.

Окремі типи перекладу можуть виступати як у чистому вигляді, так і в комбінації. Так, наприклад, переклад «Сатирикона», виконаний під ред. Б. И. Ярхо, — вдала комбінація комунікативного і філологічного типів [Петроний Арбитр 1990].

Цікавий випадок перекладу художньої літератури є переклад поетичних текстів, особливо якщо переклад передбачає збереження розміру оригіналу. І. О. Бунін, який переклав з англійської «Пісню про Гайавату» Лонгфелло, писав, що через відмінність середньої довжини слів перекладати вірші, зберігаючи розмір, надзвичайно важко. Восьмискладовий рядок «Гайавати» містить від п’яти до восьми слів, тимчасом як до аналогічного російського рядка вкладається не більше чотирьох-пяти слів. Не менш складним завданням є переклад прозових лібрето музичних творів, який (за відсутності змоги спертися на строгий розмір) повної ідентичності чергування наголошених і ненаголошених складів і збереження пауз між фонетичними словами.