Чинники, що детермінують економічну злочинність

Господарсько-економічна злочинність безпосередньо обумовлюється суперечностями економічної політики держа­ви. Ця політика в Україні в останнє десятиріччя характери­зується рядом негативних обставин, а саме: ринкові перетво­рення здійснювалися непослідовно, стихійно, супроводжува­лися прийняттям необдуманих і поспішних рішень; в умовах докорінного зламу старої соціально-економічної структури не було забезпечено чіткого контролю за розвитком економічної ситуації з боку державних розпорядчо-управлінських струк­тур; основна маса населення не була підготовлена до доко­рінних реформ у сфері економіки. Більше того, як свідчить світова практика, ринкові економічні відносини на першому етапі об'єктивно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у можли­во більших розмірах, недобросовісну конкуренцію.

Все це породжує гострі соціальні протиріччя, які слід розглядати як чинники, що детермінують економічну зло­чинність. До них належать соціально-економічні, організа­ційно-управлінські, соціально-психологічні, правові чинни­ки та чинники, пов'язані з ефективністю діяльності право­охоронних органів.

Соціально-економічні чинники є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності усього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Загальна економічна криза, що охопила Україну, харак­теризується спадом виробництва, розбалансованістю еконо­міки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіпе­рінфляцією, зниженням продуктивності праці тощо. Вона -загострила кримінальну ситуацію в країні, створивши іде­альні умови для «розквіту» економічної злочинності.

Так, у 1991 році порівняно з попереднім ВВП скоротив­ся на 8,7 %, у 1992 — на 9,9 %, у 1993 — на 14,2 %, у 1994

— на 22,9 %, у 1995 — на 12,2 %, у 1996 — на 10 %. По­рівняно з іншими країнами СНД відбувається найбільше зниження цього показника. Спостерігаються також най­більші темпи спаду обсягів виробництва промислової про­дукції і товарів народного споживання. За останні п'ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях — значно більше.

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. З 1991 року українське сусп­ільство втратило 60 % свого економічного потенціалу. Усі ці прогалини у діяльності офіційної економіки заповнює тіньо­ва кримінальна економічна діяльність, яка зараз за обсягом зрівнялася з легальною економікою.

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин призводять до масового вивезення валюти та сировини за кордон, крадіжок валютних коштів. Підприємці йдуть на бартерні операції і залишають зароблені кошти на рахунках закордонних банків. Шахрайство в комерційних банках, акціонерних, трастових, інвестиційних, холдінгових, стра­хових компаніях є закономірним результатом недоліків еко­номічної політики держави.

Кримінологічне значення мають і спроби створити кон­курентоспроможну альтернативну економіку, зосереджену, головним чином, у торговельній і посередницькій діяль­ності. У цій сфері зараз діють понад 80 % зареєстрованих підприємницьких структур. Підприємницький сектор, орі­єнтований на торговельно-посередницьку діяльність, пере­творився на могутню надбудову над виробничою економі­кою, державним сектором, швидко і з успіхом «ліквідував» виробничу промислову економіку, наживши при цьому ве­личезні капітали. Доки не будуть вжиті заходи по стимулю­ванню промислової сфери, зберігатиметься і поглиблювати­меться тенденція до криміналізації економіки.

Усунення держави від регулювання економічним проце­сом, розрив економічних зв'язків з країнами колишнього СРСР, лібералізація цін, різноманітні маніпуляції з грошо­вим обігом, процентними ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різноманітних пільг суб'єктам зов-

нішньоекономічної діяльності зробило економіку некерова-ною і створило підґрунтя для різкого зростання економіч­ної злочинності.

Порушення системи грошового обігу в країні, фіскаль­на кредитна, податкова системи і система ціноутворення, спрямовані на залатування дірок економіки, що розвали­лась, не тільки не врятували становище, а й ще більше по­гіршили його, створивши оптимальні умови для криміна-лізації усіх сфер суспільних відносин. В результаті бурх­ливо зростали всі види корисливих злочинних посягань і особливо злочини у сфері економічної діяльності, які не були характерними для командно-адміністративної систе­ми: контрабанда, вивіз неліцензованої сировини, рідкозе-мельних металів, маніпуляції з ціноутворенням, шахрай­ство з грошовими ресурсами, поява заборонених видів промислів, фіктивних підприємств, кредитні операції за фальшивими авізо.

Дефекти у системі ціноутворення породили хвилю ко­мерційної спекуляції, особливо у перші роки реформ, коли товари одержувалися у державному підприємстві за держав­ними цінами, а потім перепродувалися, інколи по декілька разів, за вищими комерційними цінами. Підприємства-мо-нополісти досить швидко зорієнтувалися у ситуації, пере­стали нарощувати виробництво і почали підвищувати ціни для отримання надприбутків.

Високі банківські кредитні ставки і ставки оподаткуван­ня довершили картину економічного краху виробництва, а відсутність стабільного грошового обігу і твердої грошової одиниці зробили цей крах незворотним. Значною мірою сти­мулювало зростання негативних тенденцій в економіці краї­ни руйнування системи контролю за економічною діяльністю, що діяла раніше. Часткове зниження ефективності роботи спе­ціалізованого ревізійного апарату, а потім і його повна ліквіда­ція створили безмежне поле для різноманітних фінансових ма­хінацій. Контрольно-ревізійний апарат адміністративно-ко­мандної системи не був використаний при проведенні реформування економіки. Жодна з економічних програм уряду навіть не згадувала про контрольно-ревізійний апарат.

Згортання системи контролю за розвитком економічних процесів при збереженні і зростанні дії чинників, що обу­мовлюють економічну злочинність, породило вакуум сус­пільного контролю і байдужість населення до розкрадання національного багатства. В результаті держава лишилася одного з найважливіших важелів управління процесами еко­номічних перетворень, а нової системи не було створено.

Ідея вільного підприємництва без адекватних заходів соціального контролю і відповідальності породжує у суб'єктів підприємницької діяльності впевненість у вседоз­воленості, провокує на антисоціальні способи вирішення економічних проблем.

Організаційно-управлінські чинники. До організацій­но-управлінських чинників відносяться всі ті протиріччя, що склалися на сучасному етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Виконавча влада держави для вирішення економічних проблем провела лише косметичну перебудову структури управління економікою з використанням звичних методів адміністративно-командного регулювання, без рішучого переходу до ринкових важелів. Зволікання в цьому плані дало однозначний результат: жодна з проблем економіки не була вирішена, економічні болячки радянського періоду заг­нані ще глибше, і ситуація в економіці стала катастрофіч­ною; основний результат діяльності в сфері управління еко­номікою за останні роки — це повна втрата контролю над динамікою соціально-економічних процесів в Україні і по­вна відірваність від існуючих реалій в економічному житті. Економіка була доведена до такого стану, що вона практично стала некерованою.

Фактично безконтрольно діють керівники і посадові особи управлінських і господарських структур, в розпоряд­женні яких державне майно, сировина, трудові, матеріальні й фінансові ресурси, готова продукція, що вільно реалізуєть­ся ними через різноманітні комерційні структури. Феодаль­но-бюрократичний статус керівника державного сектора економіки призводить до створення корумпованих кланів, Де корпоративні інтереси переважують інтереси держави.

Все це підриває віру населення в законність, довіру до діяль­ності органів влади, управління як в центрі, так і на місцях, породжує стійкий правовий нігілізм, який є основним кри­міногенним чинником сьогодні.

Офіційно проголосивши знищення адміністративно-ко­мандної системи управління економікою і взявши курс на будівництво ринкової економіки, керівництво країни доручи­ло її створення тій же адміністративно-командній системі, яка швидко пристосувала її до своїх потреб. Послабивши держав­не керівництво економічними процесами і не створивши но­вої системи управління, економіку тим самим було віддано на пограбування кримінально-комерційним структурам.

Зараз ніхто не заперечує необхідності державного регу­лювання економікою. Історичний досвід підтверджує, що коли держава не втручається в економічне життя, це призво­дить до негативних наслідків, криз, безробіття, соціальних і політичних потрясінь, як це було в Європі, коли держава майже не втручалась в економічне життя, переклавши його регулювання на ринкові механізми. Про це ж свідчить і наш сучасний досвід. Але негативні наслідки породжує і тоталь­не державне регулювання економікою у вигляді недовироб-ництва, дефіциту, інфляції тощо, про що свідчить держав­не керівництво економікою за радянських часів. Тому тут не­обхідний зважений компроміс.

Соціально-психологічні чинники. Відомо, що інтен­сивність дії криміногенних чинників значною мірою зале­жить від емоційного й психологічного стану людини, рівня її матеріального забезпечення, правосвідомості. Будь-яке нехтування правами та інтересами населення, особливо в економічній сфері, викликає моментальну відповідну реак­цію, що нерідко виражається в протиправних діях. Еконо-міко-правова свідомість — це основний регулятор поведі­нки людини в суспільстві, і її формування відбувається в конкретно-історичній ситуації. Тому не можна недооціню­вати і негативного впливу на психологічний стан суспіль­ства і, тим самим, на криміногенну ситуацію, економічної кризи, політичної нестабільності, різного роду конфліктів у суспільстві. Вони, з одного боку, можуть призвести до со-

ціального песимізму, апатії, а, з іншого — до задоволення життєвих потреб на західний зразок: нажива будь-яким, у тому числі і кримінальним шляхом. До того ж засоби масо­вої інформації іноді всіляко сприяють формуванню таких настанов у суспільній свідомості.

Таким чином, формування економіко-правової свідо­мості людини слід шукати у дисфункціях соціально-еконо­мічної сфери, життєдіяльності соціальних груп і окремих індивідів. І в цьому зв'язку кримінологічно значущими на­слідками виступають: відмінність у матеріальному забезпе­ченні людей, особливості життєдіяльності окремих груп населення, вплив деяких засобів масової інформації і нега­тивних сторін соціально-економічних протиріч суспільства.

Правові чинники. Недоліки законодавчого регулюван­ня політичних та економічних реформ в Україні створили парадоксальну ситуацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати надійне правове поле і забезпечити дотримання режиму законності в сфері економічних відно­син, стала одним з чинників, дестабілізуючих цей процес. Закони, підзаконні нормативні акти, які приймалися в перші роки і були спрямовані на регулювання нових економічних відносин, мали декларативний, абстрактний характер і не ставили надійних перепон на шляху зростання економічних злочинів. Суперечливість, внутрішня неузгодженість, безси­стемність законів, невідпрацьованість механізму їх реалі­зації — найбільш характерні риси законодавства перехідно­го періоду. Усі ці негативні чинники сприяли зростанню правового нігілізму суб'єктів підприємницької діяльності і окремих громадян; майже 2/3 громадян вважають ці обста­вини однією з причин правопорушень і злочинів у сфері економічної діяльності.

Отже, законодавча практика не відпрацювала надійно­го механізму переведення вимог об'єктивних економічних законів у чіткі рамки юридичних і стала одним з криміно­генних чинників детермінації злочинів у сфері економіки.

Чинники, пов'язані з правоохоронною діяльністю. Важливою ланкою в системі контролю за генезисом еконо­мічної злочинності є діяльність правоохоронних органів.

Статистичні дані, дані вибіркових кримінологічних дослі­джень свідчать про суттєві недоліки в організації системи протидії економічній злочинності. При загальній тенденції до зростання кількості злочинів економічної спрямованості кількість засуджених за контрабанду, спекуляцію, обдурю­вання покупців, крадіжок державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання служ­бовим становищем, порушення правил торгівлі рік у рік зменшується. Із 34 складів злочинів, передбачених главою Кримінального кодексу про господарські злочини, за дани­ми нашого дослідження правоохоронні органи не приділя­ли уваги, як уже згадувалось, 20 з них. Значна кількість по­рушених органами внутрішніх справ кримінальних справ не доходить до судового розгляду, близько 50 % припиняється на стадії попереднього слідства. Найбільшу кількість роз­глянутих судами справ складають злочини, передбачені статтями 154,155,156⁵ КК України, їх сукупна питома вага у 1996 році склала 71,2 %, серед злочинів економічної спря­мованості 55,9 % було виявлено у торговельній сфері.

Слід відзначити і лібералізацію судової репресії при визначенні покарання за ці злочини. Найбільш розповсюд­женим видом покарань був штраф (51,4 %), 50 % осіб пока­рання призначалося нижче від нижчої межі. Значно рідше, ніж у минулі роки, застосовується і додаткове покарання у вигляді конфіскації майна і позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Такий підхід пра-возастосовних органів до боротьби з економічною злочин­ністю породжує у суспільстві недовіру до правоохоронної системи і правовий нігілізм. Послабшав і прокурорський на­гляд за станом законності у сфері підприємницької діяль­ності і діяльності правоохоронних органів по виявленню, припиненню і розслідуванню кримінальних справ про еко­номічні злочини.

В цілому ж можна констатувати, що правоохоронні органи ні в кадровому, ні в організаційному, ні в технічно­му забезпеченні не були готові до такого зростання еконо­мічної злочинності.