Джерела, походження, способи творення термінологічної медичної лексики. Правила правопису термінів та слів іншомовного походження.

Типи термінологічних словників.

Розвиток української термінології зумовлюється багатьма факторами. Головним фактором можна назвати історично-політичний, котрий визначає той факт, що розвиток

української термінологічної лексики відбувався не згідно природним законам розвитку будь-якої мови, а підпорядковувався законодавчим тенденціям, котрі, на жаль, не були спрямовані на лояльне ставлення до української мови як до мови спілкування, освіти та науки української нації. Звідси випливає той факт, що розвиток науки в Україні штучно гальмувався з причини відсутності відповідної термінологічної бази, котра є необхідною як для розвитку самої науки, так і для впровадження наукових досягнень в життя.

Українська наука була змушена розвиватись на терені сусідніх держав, використовуючи,

таким чином, чужу термінологічну лексику, котра стала настільки «своєю», що в наш час

проблематика розробки, систематизації, уніфікації та впровадження власної термінології

(не лише медичної) залишається і надалі гострим лінгвістичним питанням.

Заклади сучасної української наукової термінології створювалися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Науково-технічний прогрес цього періоду сприяв активному розвитку наукової термінології в Україні: відбувалося становлення поняттєвого апарату різних галузей знань, складалися терміносистеми окремих наук, які в сукупності відтворювали стан науки на певному етапі її розвитку. У цей час почалося збирання матеріалів з української термінологій та укладання перших термінологічних словників, що булиголовним чином орієнтовані на внутрішні ресурси української мови.

Цей період можна охарактеризувати достатньо сформованою загальнонауковою термінологією, спеціальна ж наукова термінологія тільки почала формуватися. Основні принципи творення української наукової термінології були такими ж, як і в інших мовах:

більшість термінів були інтернаціоналізмами й активно функціонували в багатьох європейських мовах, лише частина термінів за своїм походженням і будовою була власне українською (тобто виникла за законами словотворення української мови). Творення української наукової мови відбувалося в нелегких умовах як через необхідність розв’язання внутрішньомовних термінологічних проблем, так і через вплив екстралінгвістичних факторів, що виявлялося в постійній боротьбі українців за права своєї мови. Розвиток української мови протягом багатьох століть не підтримувався з боку держави, внаслідок чого вона була витіснена із суспільно-політичних і культурних сфер життя, нею не користувалися в науці. Через нестачу або недосконалість своїх термінів прогалини в українській мові заповнювались термінами з розвиненіших мов.

Особливе місце в розбудові української наукової мови займають 20-30-ті рр. ХХ ст. У цей час виникла потреба в науковій мові та термінології, яка б забезпечила функціонування мови в усіх сферах суспільного життя. Творення термінологічних систем мало стати логічним продовженням мовного процесу, тобто загального розвитку літературної української мови. Аспекти творення нових термінів, їх відбору активно обговорювалися, але не завжди раціонально розв’язувалися, ця проблема була завжди дискусійною. Цей період відзначається боротьбою різних течій, напрямків, концепцій, які вирішували питання про доцільне співвідношення власне українських і запозичених термінів. Підхід до термінотворення був різний: від пуризму до максимальної орієнтації на запозичення. Під час обговорення доцільності вживання тієї чи іншої термінологічної конструкції науковці зважали на відповідність окремих наукових термінів структурі української мови, її внутрішнім законам: вимогам системності, логічного і мовного обґрунтування, стислості, словотворчої продуктивності. Нові термінолексичні категорії створювались, спираючись на власний словниковий запас та словотворчі засоби української мови, при цьому значною мірою використовувалася розмовна практика, переосмислення старих слів, діалекти, а також іншомовні запозичення та новотвори.

Відбувався процес створення національних термінологічних структур, розгалужених

відповідно до диференціації наукових галузей.

Цей період можна охарактеризувати тим, що науковий підхід до розв’язання термінологічних питань сприяв швидкому поповненню української наукової термінологічної лексики, зібраної та опрацьованої мовознавцями у 20-ті рр. На жаль, у 30-ті рр. працю лінгвістів цього покоління було перекреслено – вилучено десятки тисяч власне українських наукових термінів. Нові терміни утворювалися переважно за семантико-словотвірними моделями російської мови, тобто калькувалися, або запозичувалися, що порушило структуру терміносистем і призвело до порушення розвитку питомої української термінолексики.

Стан відродження, в якому перебуває сьогодні українська наукова мова, і зокрема термінологія, був би неможливим без тривалої, плідної термінологічної праці, здійснюваної українськими вченими-мовознавцями 20-30-х років.

Не всі запропоновані науковцями у 20-30-х рр. терміни використовуються у сучасній українській мові, але основи термінології й розроблені принципи термінотворення залишися актуальними. Саме це і формує потенційну основу подальшого творення термінологічних систем, яке має стати логічним продовженням тієї роботи, котру започаткували науковці попередніх років.

У становленні та розвитку української термінології умовно можна виділити декілька етапів. До першого етапу, який можна назвати донауковим, або також накопичувальним, відноситься накопичення спеціальних слів, зафіксованих у різноманітних грамотах, юридичних документах, монастирських книгах, тощо( до першої половини 19 ст.)

Як результат систематизації накопичених народом знань з`являються так звані лікарські порадники,у яких було зібрано великий арсенал слів, пов’язаних з народною медициною.

Другий етап з другої половини 19 ст. до початку 20 ст. Створення національної терміносистеми диктувалося передусім потребами культурного та наукового розвитку, запровадженням навчання рідною мовою, розширенням спеціальних функцій української мови як засобу спілкування та основи для розвитку національної науки. Появляються наукові і літературні товариства (кінець 19ст. початок 20ст.), які впорядковують термінологічний матеріал, дотримуючись принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також слів - термінів, прийнятих у міжнародній практиці.

Третій етапрозвитку української наукової термінології пов'язаний із заснуванням у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. Зусиллям створених комісій з поширенням української мови як національного засобу спілкування, з розширенням її суспільних

функцій, з відновленням української державності. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного та

політичного життя в Україні. Цей етап продовжувався до початку 30-х років ХХ ст. У це період продовжується термінологічна робота цілої низки діячів науки, лінгвістів,письменників як Західної, так і Східної України, розпочата у попередні десятиріччя.

Зокрема гостро поставало питання забезпечення науковою термінологією, котра мала відповідати потребам розвитку науки, для чого необхідно було систематизувати та уніфікувати вже існуючу термінологію та створити нову, котра могла б використовуватися в усіх сферах суспільного життя.

Зусиллями створених комісій було проведено роботу зі збору термінів як шляхом вивчення вже існуючих джерел, так і збиранням термінів, які існували на той час у живій мові, шляхом опитувань звичайних людей та фахівців.

Термінологічну роботу цього етапу було грубо перервано звинуваченнями українських науковців у націоналізмі та народництві. Початком знищення досягнень українських вчених-лінгвистів стала брошура А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» у 1935 році.Було заборонено вживати значну частину українських термінів з різних галузей науки, прийнятих у 20-ті рр.Термінологічна праця в Україні майже припинилася на двадцять років.

Четвертиметапом у розвитку української термінологічної роботи вважається період з 50-х до 80-х років ХХ ст.

Спроба уніфікації та запровадження інтернаціональної термінологічної бази посередництвом російської мови як мови міжнаціонального спілкування у радянському просторі, у тому числі в науковій площині, зводять майже нанівець всі попередні дослідження та проведені роботи у галузі розробки української термінології, побудованої на ґрунті власної мови та з урахуванням норм української літературної мови.

Започатковуються дослідження шляхів формування окремих українських терміносистем,

зокрема медичної. Дослідженням термінологічної лексики у медичній галузі займається багато учених-медиків та лінгвістів, зокрема Т. Лепеха, Н. Місник та інші.

Слід звернути увагу на те, що аналізований період, незважаючи на очевидне пожвавлення розвитку національної лексикографічної та наукової праці, відзначається поступовим спадом природного процесу творення національної наукової термінології.

Розвиток української термінології, як уже було зазначено вище, спрямовується на шлях мінімального розходження з російською термінологією, про що свідчить аналіз тогочасних лексикографічних джерел та публікування всіх наукових академічних періодичних видань російською мовою. Також цьому значною мірою сприяло запровадження російськомовної освіти як у середньоосвітніх, так і у вищих навчальних закладах, тобто у молодого покоління не було можливості теоретично та практично засвоювати здобутки вітчизняної термінології в процесі навчання.

Останній, п’ятийетап починається у 90-х рр. ХХ ст. та триває до сучасної доби.

Початок цього етапу пов’язаний із здобуттям Україною у 1991 р. статусу незалежної держави. Українська мова проголошена офіційною державною мовою. Українська держава постає перед проблемою відродження української мови, а особливо української термінології, що значно інтенсифікує процес створення словників. Дослідники неоднозначно ставляться до розвитку наукової, зокрема медичної, термінології цього періоду. З погляду одних, умови не сприяють процесу творення термінів, згідно поглядудеяких інших дослідників, цей період є «найпродуктивнішим у розбудові української наукової мови та її термінології».

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набуває державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині ст., коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники Інституту української наукової мови намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Перед українською мовою та, зокрема, термінологією, постає ряд практичних завдань, зумовлених розвитком державності в Україні: забезпечити необхідною мовною та термінологічною базою науку, освіту, виробництво, засоби масової інформації, уряд, владу. Перед лінгвістами, котрі займаються термінологічною справою, зокрема медичною,постає питання розробки такої термінологічної лексики, котра б могла використовуватися населенням, у лексикографії при укладанні словників, підручників, довідкових матеріалів та фаховій підготовці спеціалістів-медиків. Це пояснює пожвавлення процесів дослідження та становлення окремих термінологічних систем, що дає можливість встановити час появи та етапи розвитку окремих наукових галузей.

Термінологічна база української мови постійно змінюється, спостерігаються спроби (часто невдалі) запровадити у наукові галузі нові терміни (або старі, що були створені або знайдені ще у кінці ХІХ – початку ХХ ст.), котрі відходять до пассивного термінологічного фонду та існують лише у словниках, оскільки не витримують мовної апробації. До таких медичних термінів можна віднести такі, як шлунковиця, звина (гастрит), стравник, трунок (шлунок), знемора (кома), м’язовиця (міозит), жилоскорч (ангіоспазм), почечуй (геморой), товщак (жировик), зага, згага (печія), уровище (аборт), кислокрів’я (ацидоз), бубноперетинка (барабанна перетинка), цукросеччя (цукровий діабет), підвій (простуда), мезга (пульпа), ступак (п’ятка), пістряк (рак) тощо.

Осново- та словоскладання

Одним із досить продуктивних способів українського словотворення медичної

термінолексики є осново- та словоскладання.

При творенні складних і складених термінів використовуються як компоненти, що у мові вживаються як самостійні слова (акушер-гінеколог, адипозно-генітальний, нервово-м’язовий, шлунково-кишечний,внутрішньоклітинний, грудочеревний), так і компоненти, що самостійно не вживаються (-алгія, -генний, авто-, біо-, гастро-, гемато-, лейко-, остео-). Терміни-композити мають перевагу перед термінами-словосполученнями, оскільки вони більш економні та

є словотвірною базою для творення похідних слів: гематологія – гематолог –гематологічний.

Терміни-композити можна поділити на декілька груп за структурно-морфологічними ознаками:

а) складні терміни, що складаються з основ іменників, котрі поєднуються

за допомогою інтерфіксів о, е (утворюються як терміни-іменники, так і прикметники):

бронхопневмонія, бронхоспазм, венепункція, лімфовузол, грудочеревний, шлунково-кишечний, сечостатевий, трубно-яєчниковий, язикоглотковий;

б) складні терміни, що утворюються від атрибутивних словосполучень шляхом

поєднання основ іменників та прикметників/прислівників за допомогою інтерфіксів о, е

(утворюються терміни-прикметники): внутрішньосудинний, головномозковий, нирковокам’яний, щитоподібний, верхньощелепний, навколоплідний;

в) складні терміни, що складаються з основ іменників, один з котрих має віддієслівне походження, які поєднуються за допомогою інтерфіксів о, е (утворюються як терміни-іменники, так і прикметники): кровообіг, кровопостачання, слинотеча, серцебиття, сечовиділення, кровоточивий, судинорозширювальний, судинноруховий, сполучнотканинний, сечовипускний;

г) складні терміни, що утворюються від атрибутивних словосполученнь шляхом

поєднання прикметників (як правило, віддієслівного походження) та прислівників(утворюються терміни-прикметники): статевонезрілий, швидкоплинний.

Дослідники зазначають, що складні слова, які містять компонент само-, з’явилися у лексиці ще в давньоруський період, появу складних слів з компонентом авто- відносять до початку XVIII ст., що пояснюється активним запозиченням іншомовних слів у той період. Значеннєво однозначні компоненти асимілювалися в українській мові, а тому за допомогою компонентів авто- та само- утворюються як запозичені, так і власне українські терміни: самоушкодження – автотравма, самолікування – автотерапія,самозараження – автоінтоксикація тощо.

Варто звернути увагу на те, що наявність в українській медичній терміносистемі складних слів з компонентом -подібний, а головне, непослідовність вживання як компонента -подібний, так і компонента -видний в аналогічному значенні пояснюється впливом російськомовного терміноутворення за допомогою компонентів -видный, -образный, -подобный, котрі перекладаються до української мови без врахування значення другого компонента: щитовидный – щитоподібний – щитовидний. Найближчий з наведених варіантів є компонент -подібний, однак досі в усталених виразах зустрічається термін з компонентом -видний, що потрібно враховувати при вживанні цих термінів: ниткоподібний, сіткоподібний, червоподібний, але щитовидка, шитовидна залоза, навколощитовидний.

Достатньо продуктивним типом творення складних термінів у медичній термінології являється поєднання запозичених компонентів (що можуть розташовуватись як в препозиції, так і в постпозиції) з іменними основами (наприклад, аеро-, ало-, анемо-, ангіо-, біо-, бласто-, гетеро-, гомео-, дермато-, -ома, -логія тощо). За допомогою цих компонентів створюються словотвірні структури, що надають характер системності медичній терміносистемі. Ці компоненти можуть

поєднуватися з будь-якою основою, але вони містять у собі певну постійну ознаку.

За значенням ці терміноелементи можна поділити на декілька груп:

а) компоненти, що характеризують предмет за його розмірами: акро-, макро-,мегало-,мікро- (акросклероз, акрофобія, макрогірія, мегалоподія, мікростома, мікропсія, мікронекроз, тощо);

б) компоненти на позначення початку, зародження, походження та розвитку: біо-,

бласто-, ембрі-, ген-, -генез, -гонія (біопсія, біостимулятор, біодоза,біотомія, бластома, бластомогенез, генетика, агонія, автогонія, ембріон,ембріогенез, антропогенез тощо);

в) компоненти на позначення різнорідності, чужорідності, неоднаковості: гетеро-,

ало-, анізо- (гетерогенний, гетеротрихоз,алокератопластика, алокортекс, алоритмія,

алотріофагія, анізорефлексія, анізометропія, анізофорія, аніхозитоз тощо);

г) компоненти на позначення повноти, однорідності, подібності, одиничності:

гомо-, гомео-, моно- (гомеопатія, гомеостаз, гомогенізація, гомошкіра, гомокістка, гомопластика, гомотканина, гомохронний, моноартрит, монобрахія, мононеврит, монопарез, моноплегія, монотермія, монотонія тощо);

д) компоненти на позначення зв’язку з людиною, умовами та місцем її життя:

антропо-, андро- (антропометр, антропометрія, антропоноз, антропоскопія, антропофобія, андробластома, андроманія, андростерома, андрофобія тощо);

е) компоненти, що пов’язані з морфолого-анатомічною системою, складають найбільшу групу з усіх перерахованих: ангіо-, вазо- (на позначення судини, судинної системи), гем(о)-, гемато- (на позначення понять, пов’язаних з кров’ю), дерма-, дермато-, -дермія (на позначення шкіри), гастро-, гастер- (на позначення шлунку), міо- (на позначення м’язів), невр(о)-, нейро- (на позначення нервів), артеріо- (на позначення артерій), артр(о)- (на позначення суглобів), аден- (на позначення лімфатичних вузлів), бронхо- (на позначення бронхів), рино- (на позначення носа), кардіо- (на позначеннясерця) тощо Наприклад: ангіома, ангіоневроз, ангіопарез,ангіохоліт, вазографія, вазоневроз, вазопатія, вазотомія, гематолог, гематогенний,

гематома, гемодіаліз, гемодермія, гемокоагуляція, гастробіопсія, гастрографія,

гастроскоп, гастрорафія, дермалгія, дерматит, дермоїд, міопатія, міокард, міосклероз,

міоритмія, міофіюроз, неврологія, невропатія, невротичний, неврофіброма, невротомія,

артеріографія, артеріосклероз, артеріоектазія, артрит, артродез, артроліз,

артропластика, аденоїд, аденіт, аденокарцинома, аденопапілома, бронхіт, бронхоспазм,

бронхографія, бронхоцеле, риніт, ринокіфоз, ринопластика, ринофарингіт, ринофіма,

кардіалгія, кардіограма, кардіоміопатія тощо.

Здебільшого ту медичну термінологічну лексику, що складається з термінів- композитів, за семантичними ознаками можна поділити на декілька лексико-семантичних

груп:

- терміни на позначення хвороб: кардіосклероз, артрит, дерматит, бронхоспазм,остеомієліт;

- назви галузей медицини: кардіологія, гінекологія, гастроентерологія, неврологія;

- найменування осіб за фахом: дерматолог, венеролог, офтальмолог, нейрохірург;

- найменування пристроїв та інструментів: флюорограф, кардіоскоп, гастроскоп;

- назви процесів, систем дослідження, лікування: кардіограма, бронхоскопія,флюорографія.