Лекція 8. Індивідуально-психологічні особливості людини
8.1. Поняття індивідуально-психологічних особливостей.
8.2. Темперамент.
8.3. Характер.
8.4. Здібності.
Поняття індивідуально-психологічних особливостей
Індивідуальні відмінності – психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальні відмінності позначають міру виявлення в психічній діяльності окремого індивіда загальних психологічних закономірностей. Індивідуальні відмінності формуються на основі природжених анатомо-фізіологічних особливостей людини і впливу навколишнього соціального середовища. Своєрідність особистості визначається індивідуальними відмінностями перебігу психічних процесів, зумовлених основними властивостями нервової системи (нейродинамічні відмінності), особливостями темпераменту (психодинамічні відмінності), характеру, виявами загальних і спеціальних здібностей, психофізіологічної та соціальної активності, змістом потреб, мотивів, спрямованості, установок і ставлення людини до себе, інших людей, суспільства.
Індивідуально-психологічні особливості мають психологічну природу та індивідуально варіюють. До них належать: темперамент, характер, здібності.
Темперамент
Під темпераментом розуміють динамічні характеристики психічної діяльності. Виділяють три сфери прояву темпераменту:
загальна активність;
моторна сфера;
властивості емоційності.
Загальна активність визначається інтенсивністю й обсягом взаємодії людини з навколишнім середовищем – фізичним і соціальним. За цим параметром людина може бути інертною, спокійною, пасивною, ініціативною, активною тощо.
Прояви темпераменту в моторній сфері можна розглядати як часткові вираження загальної активності. До них відносять: темп, швидкість, ритм і загальну кількість рухів.
Коли говорять про емоційність як прояв темпераменту, то мають на увазі вразливість, чутливість, імпульсивність тощо.
Від темпераменту, таким чином, залежить:
– швидкість виникнення психічних процесів і їх стійкість (швидкість сприймання, швидкість розуміння, тривалість зосередження уваги);
– психічний темп і ритм;
– інтенсивність психічних процесів (сила емоцій, активність волі);
– спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (інтроверсія/ екстраверсія).
Перше вчення про темперамент належить Гіппократу, який пов’язував прояви темпераменту з переважанням якоїсь рідини в організмі:крові (латин. – сангвіс); жовчі (латин. – холе); чорної жовчі (латин. – мелайне холе) або лімфи (грец. – флегма). Від назв цих рідин походять назви чотирьох основних темпераментів.
Наукове підґрунтя вчення про темперамент отримало в теорії І.П.Павлова стосовно особливостей нервової системи та типів вищої нервової діяльності (рис. 8.1).
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 8.1. Типи ВНД та темперамент
Міркуючи про свій темперамент і темперамент інших людей, слід пам’ятати дві важливі обставини:
1. “Чисті” темпераменти зустрічаються досить рідко. Найчастіше в людини сполучаються риси різних типів, коли переважають властивості якогось одного.
2. Не можна плутати, змішувати властивості темпераменту й риси характеру. Чесним, добрим, дисциплінованим, сміливим чи, навпаки, брехливим, злим, грубим можна бути при будь-якому темпераменті. Правда, виявлятися ці риси в людей з різними темпераментами будуть по-різному.
Про темперамент людини (для практичних цілей) можна судити за декількома основними його властивостями:
1. Сенситивність, або чутливість, – показник того, яка мінімальна сила подразника викликає психічну реакцію.
2. Реактивність – з якою силою людина реагує на ті чи інші впливи.
3. Активність – з якою енергією людина сама впливає на навколишній світ, її наполегливість, зосередженість тощо.
4. Співвідношення реактивності й активності – від чого в основному залежить діяльність: від випадкових причин чи від намічених цілей, прагнень, тобто від свідомо визначеної лінії поведінки.
5. Темп (швидкість) психічних реакцій.
6. Пластичність – ригідність: наскільки легко й швидко пристосовується до зовнішніх впливів.
7. Екстраверсія – інтроверсія.
8. Емоційна стабільність – емоційна нестабільність.
Характер
Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до самої себе.
Характер залежить від системи суспільних відносин і соціальних груп, до яких належить людина. У характері можна виділити типове (виражає загальне, властиве певній спільноті, наприклад національній) й індивідуальне.
Характер найбільше тісно пов'язаний зі спрямованістю особистості, але дві людини з подібною спрямованістю можуть виявити розбіжності в способах досягнення цілей. За цими розбіжностями приховуються особливості характеру. У характері закладена типова для людини програма поведінки в типових обставинах. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде поводитися в тих чи інших обставинах.
Характер тісно пов’язаний із властивостями загального типу ВНД – звідси тісний зв'язок темпераменту й характеру. Тип темпераменту – одна з найважливіших психологічних умов виникнення індивідуально-своєрідних рис характеру.
Властивості темпераменту не визначають, яким буде характер, але впливають на нього:
– утруднюють або полегшують виховання певних рис характеру;
– якщо внаслідок соціальних умов і умов виховання в людини склалися певні відносини, то від типу ВНД залежать ті способи дій, за допомогою яких вона буде виражати ці відносини.
Структурність характеру виявляється в закономірній залежності між його окремими рисами.
Найважливіше, що визначає формування характеру – те, як людина ставиться до навколишнього середовища і самої себе. Ці відносини утворюють чотири симптомокомплекси:
1. Риси характеру, які виражають ставлення людини до діяльності, праці, справи (працьовитість – лінь, ініціативність – консерватизм, сумлінність – безвідповідальність тощо).
2. Риси характеру, які виражають ставлення людини до інших людей, колективу, суспільства (товариськість – замкнутість, колективізм – індивідуалізм, тактовність – безтактність).
3. Риси характеру, що виражають ставлення людини до самої себе (самокритичність – некритичність, скромність – зарозумілість).
4. Риси характеру, що виражають ставлення людини до речей (акуратність, ощадливість, щедрість).
Характери розрізняють не тільки за окремими рисами, але, головним чином, за визначеністю, цілісністю, розвитком вольових рис.
Акцентуація характеру (від латин. accentus – наголос) – надмірне посилення окремих рис характеру, яке виявляється у вибірковій уразливості особистості щодо певних психічних впливів поруч з нормальною і навіть підвищеною стійкістю до інших.
Особливості основних акцентуацій характеру у підлітків наведені в табл.8.2.
Таблиця 8.2.
Класифікація акцентуацій характеру в підлітків (за А.Є.Лічком)
| Тип | Риси характеру |
| Гіпертимний | Рухливі, люблять спілкуватися, схильні до пустощів, люблять неспокійні компанії однолітків, непосидючі, недостатньо дисципліновані. Настрій піднесений. Конфліктують з дорослими й батьками. |
| Циклоїдний | Підвищена збудливість, схильність до апатії. Люблять перебувати вдома самі. Важко переживають навіть незначні неприємності. Настрій змінюється від піднесеного до пригніченого. На зауваження реагують дратівливо |
| Лабільний | Настрій часто змінюється. Здатні впадати в тугу й похмурий стан без будь–яких поважних неприємностей і перешкод |
| Астено–невротичний | Підвищена недовірливість і вразливість, втомлюваність, збудливість. Втома часто проявляється при складній розумовій роботі |
| Сензитивний | Підвищена чутливість до всього. Не люблять великих компаній, азартних, рухливих ігор. Сором’язливі, несміливі. Слухняні, проявляють велику прихильність до батьків |
| Психасте–нічний | Характеризуються швидким інтелектуальним розвитком, схильністю до суджень, до самоаналізу і оцінки поведінки людей. Самовпевненість у них поєднується з нерішучістю |
| Шизоїдний | Суттєва риса – замкненість. Демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють їх стан |
| Епілептоїд–ний | Часто плачуть. Люблять мучити тварин, дратувати молодших, знущатися над немічними. У дитячих компаніях поводяться як диктатори. Типові риси – жорстокість, владність, самолюбство |
| Істероїдний | Головна риса – егоцентризм, потребують постійної уваги до своєї особи. Виражена схильність до театральності, хизування. Часто виступають у ролі “заводіяк” |
| Нестійкий | Підвищена схильність до розваг, неробства й святковості. Відсутні будь–які серйозні, в тому числі й професійні інтереси. Зовсім не думають про своє майбутнє |
| Конформний | Підкоряються будь–яким авторитетам, більшості в групі. Схильні до моралізаторства й консерватизму, основне життєве кредо – “бути, як всі” |
Акцентуації є граничним показником нормального розвитку характеру, але за несприятливих умов можуть призвести до розвитку психопатій, тобто патологічних характерів. Розрізнити акцентуйований та патологічний характери можна, використовуючи критерії психопатій Ганнушкіна – Кербікова:
1) характер можна вважати патологічним, тобто розцінювати як психопатію, якщо він відносно стабільний у часі, тобто мало змінюється протягом життя;
2) тотальність проявів характеру: при психопатіях ті самі риси характеру виявляються скрізь;
3) соціальна дезадаптація: постійне виникнення життєвих труднощів.
У випадку акцентуації може не бути жодної з перерахованих вище ознак психопатій, принаймні не присутні всі три ознаки відразу.
Здібності
Здібності – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Виділяють загальні здібності, які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага та ін.), і спеціальні здібності, що відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух – для музиканта, психомоторне чуття – для пілота, уява – для конструктора тощо). Успішне виконання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загальних і спеціальних здібностей.
Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, уміннями й навичками, але самі вони до них не зводяться.
Здатності відрізняють одну людину від іншої, ніхто не стане говорити про здібності там, де мова йде про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. Усі люди здатні до прямоходіння та оволодінню мовою, однак до власне здібностей ці функції не належать: перша – через те, що вона непсихологічна, друга – через загальність.
Природну основу здібностей складають задатки. Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природна передумова його розвитку. Найбільш значущою є структура нервової системи, насамперед головного мозку і органів чуття. Задатки – органічна основа здібностей та інших психічних властивостей – темпераменту, характеру тощо. Але задатки самі собою не визначають здібностей, формування яких залежить від умов життя й діяльності людини. Задатки людини різноманітні і можуть розвиватися в різних напрямах. На основі одних і тих же задатків можуть розвиватися різні здібності.
Розрізняють декілька рівнів розвитку здібностей.
Обдарованість – високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Оскільки обдарованість виявляється в конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.
Талант – вища здатність людини до певного виду діяльності,що надає людині можливість успішно, самостійно й оригінально виконувати її.
Геніальність – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Геніальність людини виявляється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову й вселюдську значущість.