Тема 2. Індивідуально-психологічні властивості особистості

1. Поняття темпераменту. Типи темпераменту.

2. Поняття характеру. Структура характеру.

3. Поняття здібностей.

Серед індивідуальних особливостей людини, які обумовлюють її поведінку, помітне місце належить темпераменту. Як індивідуальна особливість людини, темперамент є стійким утворенням, тому що він має генетичну основу: особливості темпераменту – вроджені якості.

Віддавна вчені цікавилися цим явищем і намагалися його пояснити. Гіппократ вважав, що темперамент залежить від специфічного поєднання рідин в організмі (порушення їх пропорцій): крові, слизу, жовтої жовчі, чорної жовчі. Від грецької назви цих рідин отримали назву темпераменти: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік. Специфічні особливості кожного темпераменту Гіппократ пов’язував зі способом життя і кліматичними умовами. Крім Гіппократа, явище темпераменту вивчали різні вчені у різні часи: Гален, Кант, Генле, Кречмер, Шелдон, Павлов.

І.Павлов пов’язував темперамент з типами вищої нервової діяльності. По-перше, нервова система характеризується певною силою – запасами енергії, які допомагають підтримувати її працездатність за будь-яких навантажень.

По-друге, динамічність нервових процесів дає змогу швидко змінювати дії, перебудовувати свою поведінку у зв’язку зі зміною обставин, умов. Індивідуальне, оригінальне поєднання сили, урівноваження та рухливості нервової системи, за вченням І.Павлова, становить чотири основних типи нервової діяльності:

• сильний, урівноважений, рухливий – сангвінік;

•сильний, неврівноважений (збудження переважає над гальмуванням), рухливий – холерик;

• сильний, урівноважений, інертний, повільний – флегматик;

• слабкий – меланхолік.

Психологи виділили три структурні сфери темпераменту: загальна активність, особливості моторної (рухової) сфери, емоційність. Крім того, до властивостей темпераменту належать:

• сенситивність або чутливість – здатність реагувати на впливи;

• реактивність – реакція людини на той або інший подразник;

• активність – наскільки енергійно сама людина впливає на навколишній світ.

Отже, темперамент – це природна основа індивідуальності, яка визначає динамічні якості.

Кожна людина може виробити свій стиль діяльності, систему навичок, прийомів розв’язання задач у тій або іншій сфері діяльності, які забезпечать успішне виконання завдань, спираючись на позитивні й сильні властивості темпераменту.

Особливість темпераменту – це своєрідність прояву психіки людини, відмінність шляхів та способів діяльності, а не рівень її досягнень.

Характер, як і темперамент, –одна з головних форм прояву особистості. Темперамент обумовлює динамічний бік особистості, а характер визначає, так би мовити, її «зміст». Темперамент – основа характеру. Характер людини впливає на всі її вчинки, думки і почуття.

Характер – це підструктура особистості, утворена індивідуальною своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, які зумовлюють ставлення особистості до дійсності, і типовий для певної особистості спосіб поведінки.

Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені окремі риси або якості особистості.

Характер –своєрідна програма поведінки людини, що має прояви за такими показниками:

• ставлення до себе (вимогливість, послідовність, непостійність почуттів та вчинків);

• ставлення до людей (увага, ввічливість або зневажливе ставлення);

• ставлення до справи (серйозність, відповідальність або байдужість, нехтування);

• ставлення до речей (охайність або неохайність, надання речам великого значення або стримане ставлення до них).

З позицій сучасної психології, характер – це змінна функціональна образна структура, яка бере участь у процесах адаптації людини до світу і формується у процесі цієї адаптації.

Дослідження показують, що перші ознаки стабілізації характеру відбуваються у перші дні життя людини. Вік від 1-3-х до 9-10-ти років є сенситивним періодом становлення характеру людини. Початок його формування залежить від того, як мати (або той, хто замінює її) спілкується з дитиною. Отже, передумовою формування характеру є стимулювання дорослими цього процесу.

Вольові риси характеру розвиваються та закріплюються у підлітковому віці, а базові основи характеру – в ранній юності. Характер впливає на всі інші якості особистості, на її пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани. Від інших рис особистості характер відрізняється своїм раннім формуванням і стійкістю.

Характер людини дає можливість уявити загальний зміст особистості. А здібності дозволяють нам судити, наскільки ефективно особистість може діяти у цьому світі.

Від здібностей залежить якість діяльності особистості, її успішність і рівень досягнень. Здібності – це підструктура особистості, яка утворюється індивідуально-психологічними особливостями людини, що виражають її готовність до оволодіння конкретними видами діяльності та до їх успішної реалізації. З цього визначення виходять три головних елементи:

• здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які належать певній людині. Але до них не належать здібності, якими наділені усі люди: володіння мовою, продовження роду;

• здібностями називають не всі індивідуально-психологічні особливості, а тільки ті, які забезпечують ефективний результат діяльності. Таким чином, якості темпераменту або характеру не належать до здібностей, хоча вони теж є індивідуально-психологічними особливостями;

• здібності не зводяться до тих знань, навичок та умінь, які вже сформовані у людині. Людина може бути добре підготовленою технічно, освіченою, але мало здібною до відповідної діяльності.

Здібність означає готовність до успішного оволодіння навичками, знаннями та уміннями, до їх ефективного використання. Таким чином, здібності забезпечують швидке використання і фіксацію навичок, знань та умінь.

Здібності – це вроджені індивідуально-психологічні особливості людини, які є спадковими. В їх основі – задатки. Задатки – морфологічні та функціональні особливості структури головного мозку людини. Науковці розрізняють загальні (відповідають цілому ряду діяльностей, у яких формуються) та спеціальні (конкретний вид діяльності) здібності. Але існує багато зовнішніх факторів, які впливають на розвиток здібностей людини.

С.Ковалевська, яка з 14 років вражала всіх логікою математичного мислення, всього за 9 років, протягом яких вона займалася наукою, написала 11 наукових праць. У її характері були закладені цілеспрямованість і наполегливість.

Обдарованість – високий рівень задатків особистості, сплав природженого і набутого індивідом. Дуже важливо вчасно розпізнати і підтримати юні обдарування. Вчені виділяють загальні ознаки обдарованості, серед яких:

• високий рівень активності дитини;

• інтерес до будь-якого виду творчої діяльності, несприйняття рутинної роботи;

• надмірна допитливість, жадоба до знань та спілкування;

• доволі раннє виявлення самостійності, рішучості, сильної волі;

• мають менш поступливий характер, відстоювання своєї думки;

• наявність глибоких специфічних інтересів;

• сильна вразливість, як наслідок усіх попередніх особливостей, факторів.

Талант – природний хист, високий рівень обдарованості до певного виду діяльності (наукової, творчої, політичної, виробничої). Обдарованість і талант – рідкісний дар. На думку Платона, талант у цілому є дар божого Ероса (в грецькій міфології – Бога любові). Аристотель вважав талант природним даром. Кант теж схилявся до думки, що геніальність, як талант вищого рівня, надана природою.

Геніальність – вищий ступінь обдарованості людини, вияв її творчих сил, найвищий ступінь розвитку таланту, що дає змогу відкривати цілу епоху, нову еру в тій чи іншій галузі. Геніальність – велика рідкість, бо генії народжуються раз у сто років.

У таланті, на відміну від геніальності, більше матеріального, йому допомагає власна функціональна будова мозку. Усі клітини мозку тісно пов’язані між собою, і чим швидше встановлюються зв’язки між клітинами, тим талановитіша особистість.

Наши рекомендации