Україна під чужою окупацією 10 страница

Йдучи назустріч інтересам російського купецтва, царський уряд окремим указом від 20 грудня 1753 p., тобто ще задовго до скасуван­ня гетьманства, ліквідував внутрішній митний кордон, а в 1782 р. дозволив селитися в Києві "інородним людям Великої і Малої Ро­сії". Через кілька десятків років на Подолі і Печорську жило вже ба­гато російських купців, які завзято конкурували з місцевими купця­ми і ця конкуренція закінчилася перемогою росіян, місцеві купці зберегли свій стан у рибальстві, хлібопеченні, городництві та шевсь­кому ремеслі². У половині 1840 р. російський уряд скасував Київську міську самоуправу, яка там діяла на основі т.зв. магдебурзького пра­ва, насильно виселив з центру Києва сотні міщанських родин, а на їх місце спровадив москалів. Українське населення поселено в пере­дмістях Куренівці, Преварці й Дсмієвці, де вони зберегли свій наці­ональний характер й опозиційні настрої до Московщини⁵.

У середині XIX ст. російське купецтво переважало у більшості українських губерній. У Чернігові воно становило майже дві тре­тини росіян і жидів, і лише одна третя — українці. Те саме явище було в Катеринославській губернії, де українці становили переважну більшість, але купці росіяни переважали в усіх містах губернії. У Херсонській губернії російські купці були "фундаментальними", а українські переважно чумакували, вели дрібну торгівлю рибою, пти­цею тощо⁴.

У XIX ст. потреби великих землевласників, які переходили на капіталістичну систему господарювання, як і зростаючого середнього класу — буржуазії, дістатися на нові ринки збуту, спричинилися до повної ліквідації політичної незалежності України.

Завдяки розвиткові хліборобства та промисловості в Україні по­ширилася торгівля у формі т.зв. ярмарків у таких великих центрах

як Київ, Бердичів, Ромни, Харків тощо. Там, звичайно, московські купці вимінювали свої промислові вироби на українські харчові про­дукти, причому жахливо використовували й ошукували українське населення.

Ярмарки відігравали важливу роль у торгівлі й деякі з них роз­винулися до величезних розмірів. І власне на тих ярмарках ішла сильна конкуренція поміж напливовим російським і місцевим ук­раїнським купецтвом, яка звичайно закінчувалася перемогою росі­ян. Тут займали важливе місце російські бавовняні вироби, які на українських ярмарках зударялися з польськими виробами. У 1850 р. російські бавовняні товари здобули перевагу на одеському "Хресто-воздвиженському" ярмарку.

Німець Йоган Георг Коль, подорожуючи по Україні, відвідав у 1840 р. харківський Хрещенський ярмарок, де зауважив перевагу російського купецтва в українській торгівлі. Згідно з його спосте­реженнями, головну роль як у виробництві, так і посередництві на­лежить росіянам. Значна більшість товарів, писав він, походить з великих російських фабрик і більше половини гуртових купців на ярмарку становили власне росіяни. "Вони беруться за всі товари без винятку, й важко назвати хоча б один предмет, де б не пере­важали росіяни"¹.

Промисловий розвиток Західної Європи у XIX ст. створив по­требу в харчових продуктах, зокрема хлібі, цукрі та м'ясі. Це мало великий вплив також на економіку України. Велике значення ма­ла міжнародна торгівля, зокрема експорт через чорноморські й азовські порти, через які в 1825 р. вивезено товарів на суму 6,7 млн. рублів, що становило 11% загальноросійського експорту, а в 1860 р. — на суму 57,6 млн, або 32,2%, тобто майже третину загальноросійського експорту².

Раніше український родючий чорнозем не представляв собою нічого особливого, але з відкриттям чорноморської торгівлі, чор­нозем набрав великої вартості, бо головним товаром експорту став хліб і сільськогосподарські вироби. У 1860 р. на 32,3% загального російського експорту пшениця становила — 78,2%. Напередодні Кримської війни, у 1853 р. експорт пшениці через чорноморсько-азовські порти досягнув небувалого розміру — 6,2 мільйона чет­вертей (тобто 1 302 000 тонн), а в 1854 p., тобто в часі воєнних дій на Чорному морі, він упав до 0,7 мільйона, у 1855 р. — 0,1 мільйона четвертей (21 тисяча тонн) товарів³.

¹ Полонська-Василенко Н. Історія України.— Т. 2.— С. 348.

² Лугова О. Про становище України в період капіталізму // Український історичний
журнал.- 1967.- N 3.- С 17-18.

³ Дорошенко Д. Нарис історії України,— Мюнхен, 1966.— Т. 2. — С 283.

⁴ Лугова О. Вказ. праця.— С. 18.

Оглоблин О. Очерки истории украинской фабрики: предкапиталистическая фабри­ка.— Харьков, 1925.— С. 44. Дружинина Е. Вказ. праця.— С. 183. Історія Української РСР: у двох томах.— Київ, 1967.— Том перший.— С 424-425.

І0І