Політико-правова думка стародавнього світу

(VI ст. до н.е. – V ст.)

Першою темою курсу основ політології є політико-правова думка стародавнього світу. Довідник містить у собі таких представників політико-правової думки Греції (визначних політ. реформаторів, держ. діячів) – Солона, Клісфена,Перікла та римлянина Юлія Цезаря. Одночасно розглядаються політ. ідеї та концепції мислителів, які належали до різних філософських шкіл та напрямків – діалектика Геракліта,продовжувача елеатської школи – Демокріта,сократика – Платона,окремо стоїть Арістотель,школа стоїків представлена Зеноном,епікурейська – Епікуром,римський послідовник стоїків представлений Ціцероном.

Які основні цінності залишила нам політико-правова думка античності? Це, по-перше феномен полісу. Виникає він у V1II-V1I ст. до н.е., його характерні риси – це найширше застосування усного слова,поява писаних законів, подібність, а звідси і рівність громадян полісу перед законом. Можна вивести наступний політ. закон; громадяни полісу вважали себе взаємозамінними чл. однієї спільноти, законом якої була рівновага, нормою – рівність, що стало підставою грец. демократії (народовладдя).

По-друге, вони залишили нам принцип республіканізму, який полягав у виборності всіх посад, звітності посадових осіб та короткотермінового перебування на посадах (деякі з них можна було займати раз в житті). Вперше в Греції було впроваджено й суд присяжних.

По-третє, греки залишили нам деякі ідеї, зокрема, договірного походження держави, розподілу влади, розуміння людини як суспільної політ. істоти.

По-четверте, грец. думка залишила ідею тахіса, тобто однодумності, єдності всіх громадян полісу. Громадяни полісу повинні були ставити над усе інтереси полісу, підпорядковувати їм свої приватні інтереси. Тахіс – це гармонія поміркованості, мужності, мудрості і сили, що все разом і становило і справедливість.

Окрім цього, еллінізм дав нам і ідею імперії, яку втілив в життя учень Арістотеля Олександр Македонський. Ідея імперії включала в себе одновладність, впровадження культу владики, живого Бога на землі, ідею автократора, що об’єднував би в собі законодавчу, виконавчу й судову владу. Імперія будувалась на впровадженні еллінського елемента у верхні ланки влади, збереженні старих форм правління в середніх та нижчих ланках влади. Була зроблена спроба злиття завойовників з завойованими (т.зв. весілля в Сузах), поширення грец. культури, утвердження грец. мови, заснування міст-полісів (лише одних Александрій було засновано понад 34). Була впроваджена диференційована система податків, єдина монета (македонська).

Політико-правова думка Риму, спираючись на грецьку, розвивалась на основі інституту сім’ї. Держ. устрій Риму був повторенням сімейного. Полі. життя в Римі проходило за законами, царі лише спостерігали за їх реалізацією, Сенат охороняв законність від царя і від самої общини. Перша кодифікація римського права (V ст. до н.е.) розділила право на громадянське, державне і приватне. Республіканський Рим розвинув інститут громадянства. Громадянами були спочатку лише вільні жителі Риму, потім римські союзники, пізніше вільні жителі провінцій. Встановлено було 5 категорій громадян. Громадяни мали права: голосу в

коміціях, права добиватися всіх посад, права апелювати до народу проти смертних присудів, звільнення від безчесних покарань (різки, батога, розп’яття), а у приватному житті громадяни мали право вступати в шлюб і право власності. Римські громадяни отримували громадянство від народження, у вигляді надання за заслуги тощо. Римська республіка на переломі І ст. до н.е. перетворилася в імперію. Її характерними рисами стали – необмежена влада правителя, акцентування на його божественному походженні, перетворення волі імператора в закон, а Сенату – в дорадчий орган. Імперія стала спадкоємницею месіанської ідеї Риму, вона намагалася не лише втримати римські завоювання, але розширити межі імперії на всі близькі й далекі країни Середземномор’я. Імператорський абсолютизм, обмеження громадянських прав спричинилися до поширення в імперії настроїв розчарування, песимізму, що знайшло своє відображення і в філософсько-політичних поглядах стоїків.

Б. К.

2.