Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Тема 5. Особливості правового статусу окремих видів корпорацій.

Акціонерні товариства.

Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Повні та командитні товариства.

Споживчі та виробничі кооперативи.

Акціонерні товариства.

Протягом століть складалися оптимальні способи залу­чення і збереження капіталу, які втілювалися у різні правові фор­ми, що отримали назву товариств і корпорацій. Зазвичай термін «корпорація» вживається в досить широкому розумінні. Власне до назви корпорації додається одне зі слів: «асоціація», «компа­нія», «корпорація», «фонд», «клуб», «установа», «інкорпорейтед», «інститут», «товариство», «союз», «синдикат», «з обмеже­ною відповідальністю» тощо. Всі вони можуть випускати акції, якщо інше не передбачено в їх статутах.

Втім, як правило, у законодавстві різних країн поняття «това­риство», «корпорація» та «установа» не є однаковими. В Украї­ні різниці між товариством та корпорацією законодавець не ро­бить, і, більше того, в ЦК термін «корпорація» не вживається. Не виокремлюються й акціонерні товариства (AT) серед інших товариств.

Згідно з ЦК та Законом «Про господарські товариства» AT є одним із видів господарських товариств. Саме таку назву отри­мало товариство, статутний капітал якого розподілено на визна­чену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоратив­ні права за якими посвідчуються акціями (ст. З Закону України «Про акціонерні товариства»). Втім, у законодавстві XIX - по­чатку XX ст. воно також мало назву «товариство по участках» і «компанія на акціях», «товариство на паях», «акціонерне під­приємство», корпоративна організація, корпорація. Акціонерне товариство за своєю сутністю є теж корпорацією, як це склалось історично та економічно. Таким чином, корпорацію, компанію і А Г слід розуміти як однопорядкові утворення, що базуються на об'єднанні осіб та їх капіталів. Так звані «об'єднання осіб» та «об'єднання капіталів» як орієнтир сутності юридичної особи, що передбачено в ч. 1 ст. 81 ЦК, взаємозалежні.

Будучи корпорацією, AT являє собою насамперед «об'єднан­ня капіталів», покликане працювати на осіб, які його формують. Тому не можна абсолютно виключати в ньому і «об'єднання осіб», що виявляється в належній організованості AT з визначенням його волі груповими інтересами індивідів, які входять до його складу, - акціонерів. Хоча AT максимально абстраговане від особистої участі акціонерів, сконцентроване на їх участі в това­ристві капіталом і не вимагає ані роботи акціонерів у ньому, ані навіть участі в його управлінні, неприпустимо відокремлювати значення капіталу від значення суб'єктного субстрату акціонер­ного товариства, в інтересах якого і створена юридична особа. В AT навіть при великій кількості акціонерів їх склад визначе­но через право власності на іменні цінні папери - акції, і це має істотне значення для можливості проведення загальних зборів і розподілу прибутків AT.

Відтак, AT не може розцінюватися лише як об'єднання капі­талу, тим самим являючи собою його вихолощену форму існу­вання. Це здебільшого властиво установам, створення яких де­монструє виділення капіталу засновником (засновниками) і не припускає жодного об'єднання ані осіб, ані капіталів (ані участі в управлінні, ані отримання доходу від діяльності установи або будь-яких інших вигод для себе від її створення).

Поширені також і інші твердження. Наприклад, І. Ю. Красько вважав, що юридична природа AT відрізняється від корпора­цій, оскільки його субстратом є не люди, а майно, що властиве тільки установам, а не корпораціям. З цим не можна цілком по­годитися, хоча в певних випадках і AT може розглядатися як відокремлене майно, що має самостійну правосуб'єктність, напри­клад, тоді, коли воно створюється одним акціонером (до його складу входить один акціонер), що допускається ч. 4 ст. 153 ЦК та ст. 6 Закону «Про акціонерні товариства».

Наведене свідчить про те, що вирази «об'єднання осіб і капі­талів» для AT є вищою мірою умовними. Навіть якщо в ньому є кілька або багато акціонерів, вони не об'єднуються, а купують акції цього товариства. Сама назва «товариство» наче вказує на об'єднання, але це лише данина історичній традиції, оскільки особи, які придбали акції діючого AT на фондовому ринку, на­вряд чи замислюються над тим, що шляхом придбання акцій вони об'єднують свій капітал з іншими особами. У цьому розу­мінні точнішим є вживання терміна «залучення капіталу» із встановленням засобу й мети такого залучення.

Незважаючи на те, що товариство з обмеженою відповідаль­ністю, як і акціонерне, є об'єднанням капіталів, для них важ­ливий особовий склад учасників. Саме тому не кожен охочий може взяти участь у цих товариствах, адже цьому перешкоджа­ють різні правила щодо переважного права учасників придбати частку в статутному (складеному) капіталі, яку відчужує учас­ник. До цих товариств не потраплять автоматично і спадкоємці учасника. З ними провадяться відповідні розрахунки.

Отже, попри чимало спільних ознак, не можна заперечувати й істотну відмінність акціонерного товариства від усіх інших видів товариств. Критерієм такого розмежування став насампе­ред випуск акцій AT. Завдяки цьому вдається залучити великий капітал без вкладення значних коштів одним або декількома ін­весторами. Це позначається на відносинах в AT (корпоративних відносинах), правовому регулюванні власності і органах тако­го товариства (корпоративному управлінні), чому приділяється значно більше уваги, ніж в інших господарських товариствах. Крім того, здавна товариство не вважалося юридичною особою, на відміну від корпорації (AT, компанії). Сьогодні це питання втратило свою актуальність, оскільки не лише акціонерні, а й усі господарські товариства визнаються юридичними особами.

Розглянуте вище дає підстави виокремити такі властивості AT як юридичної особи:

а) AT є підприємницьким товариством (часто його відносять до комерційних організацій, хоча ЦК України не поділяє юри­дичні особи на комерційні та некомерційні), тобто його основ­ною метою діяльності є отримання прибутку та наступний його розподіл між учасниками (ч. 1 ст. 84 ЦК);

б) головною особливістю AT є поділ його статутного капі­талу на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості (ч.1 ст. 152 ЦК, ч. 1 ст. 3 Закону «Про акціонерні товари­ства»);

в) акції є цінними паперами, кожен з яких надає його власни­ку (акціонеру) рівний обсяг прав (корпоративних), при цьому від кількості акцій (пакета акцій), що належать акціонеру, зале­жить і обсяг його прав.

Акціонерне товариство має всі відомі ознаки юридичних осіб: організаційну єдність, майнову відокремленість, самостій­ну майнову відповідальність та участь у цивільному обороті від власного імені. Як і будь-яка юридична особа, має печатку, мо­же мати штамп та бланки зі своїм найменуванням, емблему, тор­говельну марку та інші засоби ідентифікації.

До наведеної характеристики AT слід додати те, що воно має цивільні права та обов'язки для здійснення своєї правоздатно­сті, яка за ст. 91 ЦК є загальною. Це надало можливості цьому виду товариств, як і іншим юридичним особам, не зазначати у своєму статуті ті чи інші види діяльності, які воно здійснює чи має намір здійснювати. Однак згідно із законодавством про фі­нансові установи, банки та кредитні організації, страхові компанії тощо названі організації, створені у формі AT, мають спеціальну правоздатність, тобто вправі здійснювати лише ту діяльність, які визначена для них законом та статутом, а в певних випад­ках - і ліцензією. Хоча в ЦК і Законі «Про акціонерні товари­ства» про це не зазначається, але у статуті AT можна безпере­шкодно встановити види діяльності, якими воно займається.

Акціонерне товариство вважається створеним з моменту його державної реєстрації в порядку, встановленому Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підпри­ємців». Строк, на який воно створюється, не обмежується, за виключенням прямої вказівки на це в його статуті (ч. 3 ст. 3 За­кону України «Про акціонерні товариства»).

Типи акціонерних товариств. Згідно зі ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства» в Україні існують два типи AT: публіч­ні та приватні. Відмінності між ними стосуються: 1) кількіс­ного складу акціонерів; 2) розміщення акцій; 3) порядку їх обо­роту.

1. Кількісний склад акціонерів приватного AT не може пере­вищувати 100 акціонерів. Кількісний склад публічного AT не об­межується. Як приватне, так і публічне AT можуть створювати­ся однією особою (або складатися з однієї особи).

2. Публічне AT може здійснювати публічне та приватне роз­міщення акцій. Відповідно, приватне може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними збора­ми приватного AT рішення про здійснення публічного розмі­щення акцій до статуту товариства вносяться належні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

3. Оборот акцій публічного AT здійснюється без будь-яких обмежень. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону «Про акціонерні товарист­ва» акціонери публічного AT можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Згідно зі ст. 24 Закону «Про акціонерні товариства» акції перебувають у біржо­вому обороті, тобто правочини з ними укладаються на біржі. Публічне AT зобов'язане пройти процедуру лістингу та залиша­тися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Укладання договорів купівлі-продажу акцій публічного AT, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі.

Навпаки, акції приватного AT не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Існує ще одна особливість обороту акцій приватного AT - з урахуванням переважного права акціонерів цього AT на при­дбання відчужуваних акцій, якщо це передбачено його статутом (ч. 2 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства»).

4. На приватне AT, на відміну від публічного, не поклада­ється обов'язок з опублікування його фінансової інформації та інформації про афілійованих осіб. Навпаки, публічне AT му­сить щорічно публікувати в засобах масової інформації річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків та збитків то­що. Згідно з ч. 3 ст. 78 Закону «Про акціонерні товариства» публічне AT не тільки має надавати таку інформацію акціоне­рам, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, оприлюднювати її, а й зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підля­гає оприлюдненню відповідно до законодавства, а також інфор­мація, визначена пунктами 1-3, 5, 6, 10, 11, 13-16 ч. 1 ст. 77 цього Закону.

5. Річна звітність лише публічного AT підлягає обов'язковій аудиторській перевірці (ч. 1 ст. 75 Закону «Про акціонерні това­риства»).

6. Існують і деякі особливості корпоративного управління в приватному AT. Так, згідно з ч. 5 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» статутом такого AT можуть бути передбачені інші питання, ніж зазначені в цій статті, рішення щодо яких прийма­ються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кіль­кості.

З наведеного видно, що приватне AT близьке до закритого AT, яке існувало раніше, а також до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відмінності між приватним AT та ТОВ полягають насамперед у тому, що в такому AT існують акції як посвідчення частки в статутному капіталі або стандартизація частки участі. Крім того, акціонера приватного AT неможливо виключити, і він сам не може вийти з AT з вимогою проведення з ним розрахунків, як це має місце у ТОВ. Водночас схожість між ними полягає саме в поширених на практиці заборонах без­перешкодного (вільного, публічного) обертання акцій. Саме та­ке прагнення було втілено в ГК, в якому наведено правило про переважне право акціонерів закритих AT на придбання відчужу­ваних акціонером цього AT акцій (безвідносно до того, чи є таке право в статуті AT).

Слід зауважити, що типи AT (приватне та публічне) не явля­ють собою самостійні організаційно-правові форми, натомість вони є одним видом господарського товариства - акціонерним. Відтак, зміна типу AT не може вважатися припиненням у формі перетворення, про що зазначається в абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства», і така зміна відбувається не за правила­ми, встановленими статтями 104-108 ЦК.

Зміна типу AT відбувається при прийнятті рішення загаль­ними зборами про публічне розміщення акцій, при перевищен­ні числа акціонерів понад 100 осіб. Порядок зміни типу AT до­кладно не врегульовано, але очевидно, що це має здійснюватися за рішенням загальних зборів шляхом внесення змін до статуту AT. Останнє є обов'язковим, оскільки в найменуванні AT завжди зазначається його тип, а відповідно, зміна типу приведе до зміни найменування, що потребує фіксації в статуті.

У разі, коли тип AT змінюється з публічного на приватний, право акціонерів на відчуження належних їм акцій без додер­жання переважного права інших акціонерів втрачається. Це мож­на розцінити як обмеження прав акціонерів, і тому зміна типу AT, проти чого голосував акціонер, є підставою для обов'язкового викупу в нього акцій (п. 1 ч. 1 ст. 68 Закону «Про акціонер­ні товариства»).

Переважне право на придбання акцій, що продаються акціо­нерами AT, мають усі акціонери цього товариства пропорційно до кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне пра­во акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціо­нерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отри­мання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо менший строк не передбачено статутом товариства. Акціонери, які бажають реалізувати своє право, можуть придба­ти акції за ціною та на умовах, запропонованих акціонером тре­тій особі.

Крім акціонерів, переважне право придбання акцій, що про­даються його акціонерами, може бути передбачено для самого приватного AT, якщо відповідні положення містяться в його ста­туті. Це право реалізується AT за умов, якщо акціонери не вико­ристали свого переважного права на придбання акцій протягом 10 днів після закінчення строку дії переважного права на при­дбання цих акцій акціонерами, якщо коротший строк не перед­бачено статутом AT.

Строк дії переважного права, передбачений статутом това­риства, не може бути меншим ніж 20 днів з дня отримання това­риством відповідного повідомлення. Строк переважного права припиняється у разі, якщо до його спливу від усіх акціонерів товариства та самого товариства отримані письмові заяви про використання або про відмову від використання переважного права на купівлю акцій.

Порядок реалізації переважного права акціонерів та приват­ного AT на придбання відчужуваних акціонером цього AT акцій передбачається ч. 4 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства». При цьому здійснення всіх необхідних дій для додержання пе­реважного права покладається на акціонера, який має намір про­дати свої акції. Цей акціонер зобов'язаний письмово повідоми­ти про це решту акціонерів та саме AT із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Повідомлення акціонерів товари­ства здійснюється через товариство. Після отримання зазначеного повідомлення AT зобов'язане протягом двох робочих днів направити його копії всім акціонерам.

Акціонер приватного AT, який бажає продати свої акції, мо­же укласти договір з третьою особою лише в разі, якщо інші ак­ціонери цього AT та/або само AT не скористаються переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу, протягом установленого законом або статутом строку. При цьо­му продаж має відбуватися за ціною та на умовах, що повідомле­ні AT та його акціонерам. У разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціо­нер товариства та/або саме товариство, якщо його статутом пе­редбачено переважне право на придбання акцій товариством, має право протягом трьох місяців з моменту, коли акціонер чи AT дізналися або повинні були дізнатися про таке порушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов'яз­ків покупця акцій.

Переважне право акціонерів приватного AT має особистий характер. Воно не може уступатися іншим особам, тобто це пра­во належить тільки акціонерам. Слід звернути увагу також на те, що зазначене переважне право не може бути реалізоване ак­ціонерами та приватним AT у випадках, якщо акціонер дарує акції або передає їх третій особі за договором довічного утриман­ня (догляду). Втім, іноді приватні AT, які бажають не допустити участь у них сторонніх осіб, урегульовують ці питання у своєму статуті.

Спірним є питання щодо того, чи спрацьовує переважне пра­во придбання акцій у випадку, якщо акціонер має намір реалізу­вати свої акції за договором міни. Позитивну відповідь на це питання підтверджують статті 715 та 716 ЦК, згідно з якими до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов'язань. При цьому кожна зі сторін визнається продавцем товару, який вона зобо­в'язується передати (тобто акцій), і покупцем товару, що вона зобов'язується прийняти в обмін.

Не поширюється переважне право й на випадки переходу права власності на цінні папери цього товариства в результаті їх спадкування чи правонаступництва. У разі виникнення права звернення стягнення на акції у зв'язку з їх заставою відчуження здійснюється з дотриманням переважного права акціонерів на такі акції.

Тобто у випадку, коли акціонер приватного AT має намір продати належні йому акції, для збереження наявного розподілу акцій та, відповідно, важелів управління в AT, акціонери часто воліють, щоб акції не продавалися стороннім особам. Тому зако­ном передбачається можливість залишити ці акції в акціонерів, надавши їм дві можливості для цього: у вигляді переважного права на їх придбання акціонерами або AT. Перше місце серед названих переважних прав посідає право акціонерів і лише якщо вони не використали своє право на переважне придбання відчу­жуваних акцій, то це може зробити AT. Як правило, у AT більше можливостей для придбання акцій. Досягається й мета збере­ження співвідношення участі в капіталі акціонерів, які залиши­лися. Такі акції можуть бути анульовані (ст. 17 Закону «Про акціонерні товариства») або придбані згодом акціонерами цього AT чи продані третім особам. Рішення про це належить до компе­тенції наглядової ради AT (п. 4 ч. 2 ст. 52 Закону «Про акціонер­ні товариства»). Зрозуміло, що протягом часу до вирішення долі цих акцій вони не надають нікому жодних корпоративних прав.

Унаслідок таких правил щодо збереження «приватності» (або «закритості») AT стримується рух його капіталу. Та й в ці­лому зазначені механізми збереження розподілу капіталу та від­сутність відкритого продажу акцій не сприяють збільшенню його обсягу, а відтак, у приватних AT нижче рівень технічного пере­обладнання, воно не відкрите для інновацій і тому є вразливим у конкурентному середовищі.

У статті 1 Закону «Про акціонерні товариства» зазначаєть­ся, що законами можуть установлюватися особливості право­вого статусу державних AT, отже, це означає, що в Україні зберігається існування державних AT. Унаслідок цього постає питання: як називати «недержавні» AT? Відповідь на нього на­вряд чи існує, оскільки приватними їх не назвеш, бо приватни­ми є не всі AT, а лише ті, які відповідають вимогам, наведеним у ст. 5 згаданого Закону. Тобто наявний поділ AT на приватні та публічні не дозволяє застосувати аналогічний поділ на держав­ні та приватні.

Державні AT з'явилися внаслідок корпоратизації та прива­тизації. Ними вважалися такі AT, сто відсотків акцій в яких на­лежать державі. Логічно тоді було б визнавати й існування змі­шаних AT, серед акціонерів яких є також держава. Але ані Закон «Про акціонерні товариства», ані ЦК цим терміном не оперують, та він є зайвим, оскільки акціонерами можуть бути будь-які особи - приватні та публічні, юридичні чи фізичні, і всі вони мають однаковий обсяг прав, що надаються їм акціями. Адже це осново­положний принцип корпоративного управління в усьому світі.

Правовий статус державних AT викликає багато нарікань і є суперечливим. Перш за все, важко знайти принципові відмінності цих товариств від державних підприємств і ті, й інші управляються державою в особі відповідних державних органів. Різниця лише в тому, що управління державними підприємствами здійснюється через їх директорів, з якими укладаються контракти, а управління державними AT - через створення дер­жавою органів на зразок органів звичайного AT - наглядової ради, виконавчого органу.

Друга проблема пов'язана з правовим режимом майна дер­жавного AT, яке часто вважається таким, що належить на праві власності державі (як і майно державних підприємств). Саме за державою зареєстровано право власності на нерухоме майно, що належить цьому AT. Відтак, не можуть бути два власники на одне й те ж саме майно, і AT розглядається як носій права гос­подарського відання. Звичайно, що це правовий нонсенс, адже всі AT мають бути власниками свого майна. Держава ж є влас­ником акцій державного AT. І навпаки - неправильно вважати, що держава є власником і майна, і акцій державного AT.

У західно-європейських країнах такий вид AT покликаний розмежувати державу як владний механізм та як господарюючий суб'єкт. Українське право, на жаль, не вбачає жодної суперечно­сті в тому, щоб ці функції держави поєднувалися і не припуска­ли розподілу за різними суб'єктами. Очевидно, це дісталося на­шій правовій системі з радянських часів, і дотепер не викликає сумніву те, що за своєю сутністю такі AT є «продовженням» дер­жави, її втіленням, що не властиве самій державі як структурованій політичній владі. Поки такі правові конструкції не підда­ються ані продуктивній критиці, ані змінам у законодавстві.

Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Одним із видів господарських товариств, які наділяють­ся статусом юридичної особи приватного права, є товариства з обмеженою (ТОВ) або додатковою (ТДВ) відповідальністю. Поширеність у господарській практиці ТОВ обумовлено, зокрема, тим, що вони є найбільш доцільною і зручною правовою формою ведення малого або середнього бізнесу одним або невели­кою групою підприємців.

Поняття ТОВ визначене у ч. 1 ст. 140 ЦК і ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства». Товариством з обме­женою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких установлений статутом.

Статутний капітал ТОВ складається з вартості вкладів, вне­сених його учасниками. Не допускається звільнення учасника ТОВ від його обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування його вимог до то­вариства. До моменту державної реєстрації ТОВ його учасни­ки повинні сплатити не менш як п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товари­ства (частини 1-3 ст. 144 ЦК).

Особливість правового статусу товариства з обмеженою від­повідальністю полягає у тому, що за рахунок статутного капіта­лу та іншого майна ТОВ відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно як юридична особа. Ця відповідальність є, за загаль­ним правилом, повною (зокрема, у формі відшкодування контр­агентам заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобо­в'язань не передбачено обмеженої відповідальності товариства. Як зазначено у ч. 2 ст. 140 ЦК, учасники ТОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з ді­яльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Отже, поняття «обмежена відповідальність» означає, що при звер­ненні стягнення на майно товариства за його боргами учасник втрачає лише свій внесок, а на решту його майна відповідаль­ність товариства не поширюється (наприклад, при банкрут­стві). Тому словосполучення «учасники товариства несуть від­повідальність в межах їх вкладів», зазначене в ч. 3 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», слід було б викласти в редакції ч. 2 ст. 140 ЦК, тобто підкреслити, що учасники несуть лише ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах внесених ними вкладів у статутний капітал і не відповідають перед кредиторами товариства своїм іншим майном за борги то­вариства.

В абзаці 2 ч. 2 ст. 140 ЦК та ч. 2 ст. 50 Закону «Про госпо­дарські товариства» зазначено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкла­ду кожного з учасників. Обов'язок учасника ТОВ сплатити протягом першого року діяльності товариства несплачену частину вкладу існує як його обов'язок перед товариством. Але кредито­рам товариства надане право пред'являти вимоги до будь-якого учасника, який не повністю вніс свій вклад, як до солідарного з товариством боржника, проте тільки на суму, що не перевищує невнесену частку його вкладу.

Учасниками ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Максимальна кількість учасників такого товариства вста­оновлюється законом. Відповідно до абз. 2 ст. 50 Закону «Про господарські товариства» максимальна кількість учасників ТОВ може досягти 10 осіб. Після перевищення цієї кількості ТОВ під­лягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації у судовому поряд­ку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановле­ної межі (ч. 1 ст. 141 ЦК). Вимога про ліквідацію ТОВ у зв'язку з перевищенням кількісного складу учасників може бути пред'яв­лена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, або за поданням інших органів, які контролюють діяльність товариства (п. «в» ч. 4 ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Зміни у суб'єктному складі учасників ТОВ можуть бути пов'язані з укладенням учасником правочинів щодо розпорядження вкладом або його частиною чи з розподілом вкладу (частки) між пра­вонаступниками (спадкоємцями) учасника. Отже, можливе пе­ревищення граничної чисельності учасників ТОВ, але воно не може бути підставою для визнання недійсним правочину про розпорядження часткою, так само, як і перешкодою для перехо­ду її в порядку успадкування або іншого правонаступництва. Відповідно, орган, що здійснює державну реєстрацію, не вправі відмовити в реєстрації змін до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю з тих підстав, що такі зміни приз­водять до перевищення граничної кількость учасників, встанов­леної законодавством.

Щодо ТОВ, створеного однією особою, законом (ч. 2 ст. 141 ЦК) передбачено, що таке товариство не може мати єдиним учас­ником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновуєть­ся кількома особами, ці особи в разі необхідності визначення взаємовідносин між собою щодо створення товариства уклада­ють засновницький договір у письмовій формі, в якому вста­новлюються порядок заснування товариства; умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства; розмір статут­ного капіталу, який повинен становити не менше суми, еквіва­лентної одній мінімальній заробітній платі, яка діє на момент створення товариства; частки у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування ТОВ не є установчим документом, тому подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим (ст. 142 ЦК).

Установчим документом при створенні ТОВ є його статут, який зі всіма подальшими змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

Учасники ТОВ беруть участь в управлінні справами товари­ства та вирішенні найважливіших питань його діяльності через загальні збори, які є вищим органом управління товариством. До складу загальних зборів входять учасники товариства або обрані ними представники, які можуть бути постійними або при­значеними на певний строк. Учасник має право у будь-який час замінити свого представника у загальних зборах або передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або його пред­ставникові.

Відповідно до ч. 4 ст. 145 ЦК до виключної компетенції за­гальних зборів учасників ТОВ належать:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, за­твердження його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товари­ства;

4) визначення форми контролю за діяльністю виконавчого органу, створення і визначення повноважень відповідних конт­рольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутків та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначен­ня ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення й інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників, не можуть бути передані ними до вирішення виконавчого органу товариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встанов­люються статутом товариства і законом.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здій­снює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загаль­ним зборам його учасників. Виконавчий орган може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу ТОВ, порядок ухвалення ними рішень і по­рядок вчинення дій від імені товариства встановлюються ЦК, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до ст. 62 Закону «Про господарські товариства» дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товари­ства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам і організує виконання їх рішень. Дирекція або директор не мають права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Директор не може бути одночасно голо­вою загальних зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу ТОВ здійсню­ється у порядку, встановленому статутом та законом. Загаль­ні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства (частини 1 і 2 ст. 146 ЦК).

Законом «Про господарські товариства» (ст. 63) передбаче­но, що контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше трьох осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Але виникає питання: як можна виконати вимогу закону щодо кількісного складу контрольного органу (ревізійної комісії) у товаристві, створеному однією осо­бою? Мабуть, в цьому разі слід керуватися статутними поло­женнями щодо порядку створення та компетенції контрольних органів такого товариства.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства про­водиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комі­сія має право вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших доку­ментів та особистих пояснень. Результати проведених перевірок ревізійна комісія доповідає вищому органу товариства. Ревізій­на комісія складає висновок по річних звітах та балансах товари­ства. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Для здійснення контролю за діяльністю ТОВ згідно з рішен­ням його загальних зборів, а також в інших випадках, передбаче­них статутом та законом, може призначатися аудиторська перевірка. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства встановлюється статутом товариства, законом, а також умовами договору на проведення аудиту, укладеного товариством з незалежним аудитором чи аудиторською фірмою.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути про­ведено аудиторську перевірку різної фінансової звітності това­риства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками. Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Публічна звітність ТОВ про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, установлених законом.

До корпоративних майнових прав учасника ТОВ належить, зокрема, право розпорядитися своєю часткою у статутному капі­талі товариства. Відповідно до ст. 147 ЦК і ст. 53 Закону «Про господарські товариства» учасник ТОВ має право передати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному чи кільком учасникам цього товариства. Відчу­ження учасником такого товариства частки або її частини тре­тім особам допускається, якщо інше не закріплено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка про­понувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товари­ства не скористаються своїм переважним правом протягом мі­сяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка може бути відчуже­на третій особі. При цьому частка учасника може бути відчуже­на до повної її сплати лише у тій частині, в якій її вже сплачено. Повідомлення про намір учасника продати свою частку має бути доведене до всіх інших учасників товариства у письмовій формі або іншим способом, який виключає помилкове або неправиль­не сприйняття ними цієї інформації.

Як роз'яснила президія Вищого господарського суду Украї­ни в рекомендаціях від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» (п. 3.3), переважне право учасника ТОВ на придбання частки у статутному капіталі стосується випадків її оплатного відчуження і, отже, не поширюється на відносини дарування, іншого безоплатного відчуження частки, а та­кож обміну цієї частки на інше майно.

Право на викуп частки або її частини, що продається учасни­ком товариства, мають не лише інші учасники, а й саме ТОВ як юридична особа. Як зазначено у ч. 4 ст. 147 ЦК та абз. 5 ст. 53 Закону «Про господарські товариства», у разі придбання частки учасника самим товариством воно зобов'язується реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не пе­ревищує одного року, або зменшити статутний капітал відповід­но до ст. 144 Закону «Про господарські товариства». Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

Перехід частки учасника в статутному капіталі ТОВ тягне за собою зміни у складі учасників, які відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» потребують внесення змін до установчих документів.

Частка у статутному капіталі ТОВ переходить до спадкоєм­ців фізичної особи або правонаступника юридичної особиучасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників то­вариства (ч. 5 ст. 147 ЦК).

Законом «Про господарські товариства» (ч. 1 ст. 55) перед­бачено як загальне правило, що при реорганізації юридичної особи або у зв'язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право всту­пу до цього товариства. Однак у статуті товариства може бути передбачено, що перехід частки учасника до його правонаступ­ника допускається лише за згодою інших учасників товариства (ч. 5 ст. 147 ЦК). Отже, відмовивши спадкоємцю або правона­ступнику учасника у прийнятті до товариства, учасники повин­ні розподілити частку учасника, що вибув, між собою або змен­шити статутний капітал.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступ­ника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідо­ваній юридичній особі чи фізичній особі-спадкодавцю і вартість якої визначається на день реорганізації (ліквідації) юридичної особи або смерті фізичної особи-учасника.

Однак, якщо спадкоємцю або правонаступнику не було нада­но згоди на вступ до товариства, а частка учасника, що вибув, була придбана самим товариством і протягом строку, який не перевищує одного року, реалізована третім особам без пропози­ції спадкоємцю чи правонаступнику придбати її, спадкоємець (правонаступник) має право вимагати переведення на нього прав покупця (набувача) частки у статутному капіталі товари­ства (п. 3.2.5 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. «Про практику застосування законо­давства у розгляді справ, що виникають з корпоративних від­носин»).

Добровільність і свобода заснування ТОВ та вступу до нього фізичних та юридичних осіб - учасників доповнюється свободою виходу учасника з цього товариства. Однак, щоб не пору­шувати стабільності у діяльності товариства, учасник має повідомити про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений у статуті.

Учасник, який виходить із ТОВ, має право одержати вар­тість частки майна, пропорційну його частці у статутному капі­талі товариства. За домовленістю між учасником і товариством виплата вартості частини майна може бути змінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійсне­ний шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що сплачується учасни­кові при його виході із товариства, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (частини 1 і 2 ст. 148 ЦК). Закон «Про господарські товариства» (ст. 54) передбачає, що виплата вартості частки проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов із товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Закон не конкретизує моменту, з якого учасник ТОВ вважа­ється таким, що вийшов із товариства. В рекомендаціях прези­дії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що ви­никають з корпоративних відносин» (п. 3.5) роз'яснюється, що подання заяви про вихід із товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товари­ства. Право учасника на вихід із товариства не залежить від зго­ди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з ТОВ, з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а в разі відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого зако­ном або статутом для повідомлення про вихід із товариства.

На момент виходу учасника із товариства визначається і вар­тість частини майна, що є пропорційною частці учасника у ста­тутному капіталі товариства. При цьому загальна вартість майна встановлюється на рівні сумарної вартості активів товариства за вирахуванням його зобов'язань, тобто включає вартість вироб­ничих і невиробничих фондів, інших цінностей, що відобража­ється в самостійному балансі товариства, суми прибутку, одер­жаного товариством в даному році до моменту виходу учасника з товариства, а також майнові права та обов'язки товариства. Таке поняття майна закріплене у ст. 190 ЦК і ст. 66 ГК.

Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із ТОВ, у тому числі щодо порядку визначення частки у статутному ка­піталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Крім добровільного виходу з товариства за вільним волеви­явленням (заявою), учасник ТОВ може бути виключений зі складу товариства. Відповідно до ст. 64 Закону «Про господарські товариства» учасника ТОВ, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виклю­чено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учас­ники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загаль­ної кількості голосів учасників товариства. При вирішенні цього питання цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Звичайно, рішення про виключення з товариства учасник може оскаржити в суді. Президія Вищого господарського суду України в рекомендаціях (листі) від 28.12.2007 № 04-5/14 роз'яс­нює, що у вирішенні господарським судом спорів, пов'язаних з виключенням учасника з ТОВ, слід ураховувати, що прийняття рішення про виключення учасника з господарського товариства законом віднесено до компетенції учасників цього товариства, а не господарського суду. Суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення не­дійсним.

У рішенні про виключення учасника з господарського това­риства (ТОВ) повинно бути обґрунтовано причини такого ви­ключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов'язків стали підставою для виключення учасника з товариства, в чому полягає систематичність невиконання ним його обов'язків, якими саме діями (бездіяльністю) учасник перешкоджає досягненню цілей товариства. Відсутність відповідних відомос­тей у рішенні про виключення учасника з товариства може бути підставою для визнання такого рішення недійсним за позовом даного учасника.

Виключення учасника з ТОВ не позбавляє його права одер­жати вартість частки майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, в тому порядку, що передбачений для випадків добровільного виходу учасника з товариства.

За своїми особистими боргами учасник ТОВ відповідає пе­ред кредиторами усім своїм майном, у тому числі й частиною майна товариства, пропорційною частці цього учасника у ста­тутному капіталі товариства. Відповідно до ст. 149 ЦК і ст. 57 Закону «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна ТОВ, пропорційну частці учасника у статутному капіталі товариства, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволен­ня вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі то­вариства, або виділення відповідної частини майна для звернен­ня на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділенню, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згід­но з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кре­диторами.

Для того щоб звернути стягнення на частку учасника в ста­тутному капіталі товариства, кредитори мають звернутися до суду з позовами до товариства, яке є власником його статутного капіталу. Але відповідальність товариства в цьому разі буде об­меженою розміром частки учасника у статутному капіталі това­риства.

Якщо звернуто стягнення на всю частку учасника у статутно­му капіталі товариства, то такий учасник припиняє свою участь у товаристві. Це призводить до зменшення статутного капіталу товариства, і, щоб «заповнити нішу» і зберегти попередній роз­мір статутного капіталу, інші учасники можуть у встановленому порядку здійснити додаткові внески (вклади) або провести змен­шення статутного капіталу з додержанням вимог ч. 5 ст. 144 ЦК.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути лікві­доване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому чис­лі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду - у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 150 ЦК). Крім загальних підстав ліквідації юридичної особи, які поширюються і на ТОВ, законом встановлені також спеціальні підстави для ліквідації цих товариств. Зокрема, ТОВ підлягає також ліквідації:

1) у разі, якщо протягом року при перевищенні максималь­ної кількості учасників товариства, яка встановлюється зако­ном (не більше 10 осіб), не відбулося перетворення в акціонер­не товариство чи у виробничий кооператив (ч. 1 ст. 141, ч. 2 ст. 150 ЦК);

2) за рішенням загальних зборів у разі несплати учасниками суми своїх вкладів та незменшення статутного капіталу в поряд­ку, передбаченому законодавством, протягом першого року ді­яльності товариства (ч. 3 ст. 144 ЦК);

3) у разі, якщо вартість чистих активів товариства стає мен­шою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК).

При перетворенні ТОВ в AT чи виробничий кооператив від­бувається реорганізація товариства, пов'язана з правонаступництвом у його правах та обов'язках.

Близьким за своїм правовим статусом до ТОВ є господарське товариство з додатковою відповідальністю. Поняття та озна­ки ТОВ наведено у частинах 1 і 2 ст. 151 ЦК і ч. 1 ст. 65 Закону «Про господарські товариства». Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією чи кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники ТДВ солідарно несуть додатко­ву (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Як і в ТОВ, засновники (учасники) ТДВ вносять свої вкла­ди (майно) у статутний капітал, який поділяється на частки, ви­значені статутом. За своїми зобов'язаннями ТДВ як юридична особа відповідає передусім своїм майном. Учасники такого това­риства теж несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів, тобто в разі пред'явлення кредиторами вимог до товариства вони можуть втратити свої вклади. Однак при недостатності майна у ТДВ його учасники можуть притягатись до додаткової (субсидіарної) відповідаль­ності за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який вста­новлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. Отже, учасники ТДВ несуть підвищену майнову відповідальність за борги товариства. У формі ТДВ можуть створюватись довірчі товариства або страхові компанії.

Найменування ТДВ має містити вказівку на його організаційно-правову форму, а саме - слова «товариство з додатковою відповідальністю».

Оскільки ТДВ за своїм правовим режимом, порядком ство­рення та діяльності близьке до ТОВ, закон (ч. 4 ст. 151 ЦК, ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства») поширює на товариства з додатковою відповідальністю положення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. Отже, на ТДВ поширюється положення про ТОВ щодо установчих документів, статутного ка­піталу товариства, управління цим товариством, переходу част­ки учасника у статутному капіталі до іншої особи, виходу чи виключення учасника з товариства, порядку і підстав його лік­відації тощо.