Закономірності й принципи країнознавства

Виникнення, існування та взаємодія країн на політичній карті світу і окремих їхніх частин є наслідком дії (впливу, реалізації) як об'єктивних (незалежних від волі людини) законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людських спільнот.

У науковій літературі чіткої межі між законами і закономірностями не має: здебільшого ці визначення вживаються як синоніми і в словниках трактуються як необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Щоб уникнути плутанини пропонуємо законами вважати відношення найзагальніші, які притаманні великим групам явищ. Часткові, або ж специфічні, закони, характерні для певних наукових напрямків, будемо називати у цьому підручнику закономірностями, звідси - країнознавство ґрунтується у своєму розвитку на загальних законах буття, які мають у цій науці специфічні вияви (закономірності).

У суспільних науках закономірності не є абсолютно детермінованими і незмінними в просторі і часі. Вони є об'єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей, але їх реалізація в суспільстві можлива лише в процесі людської діяльності в тій чи іншій сфері життя певної країни або міждержавних відносин. У цьому головна відмінність суспільних законів від законів природи. Пізнання й ефективне практичне застосування суспільних закономірностей дає змогу якнайкраще функціонувати країні на політичній карті світу, регіонально взаємодіяти з іншими державами. Тому ті країни, де уряди здійснюють оптимальну внутрішню і зовнішню політику, що ґрунтується на пізнанні закономірностей внутрішньої і зовнішньої організації держави як системного організму, процвітають. У протилежному випадку країна, яка має всі об'єктивні умови для успішного розвитку, але має непрофесійне або злочинне керівництво, перебуває в перманентній соціально-економічній кризі.

Якраз на усвідомленні певних закономірностей базується вироблення відповідних принципів у країнознавстві. Керуючись закономірностями, вчені розробляють принципи їх реалізації в царині внутрішньодержавних і міждержавних відносин. Зокрема, було сформульовано кілька закономірностей розвитку держав.

Закономірність неминучого розпаду імперій. За цією закономірністю будь-яка багатонаціональна імперія неминуче приречена на розпад. С.С. Рожков1 переконливо доводить, що розвиток імперії як суспільної системи абсолютно чітко описується за допомогою так званої "логістичної кривої", яка належить до математичних закономірностей. Це, своєю чергою, свідчить, що ця закономірність, яка виявляється в різних науках, уже близька до закону. За цією закономірністю імперія на початку свого існування зростає поступово. З часом територіальна експансія стає все стрімкішою. Згодом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність. Після гострої кризи імперія починає розпадатися, але можливе її короткочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Історія повністю підтверджує цю закономірність. Всі великі багатонаціональні імперії розпалися: Римська, Османська, Британська, Радянський Союз тощо.

1 Рожков С.С. Динамика империй. - К.: Ин-т физики АН Украины, 1993. - 18 с.

Закономірність зростання кількості країн на політичній карті світу полягає в поступовому збільшенні кількості незалежних держав. Ця закономірність теж має фактологічне підтвердження в просторі і часі. У XIX ст. у світі було близько 50 країн.

З часом їх чисельність зросла до 100, 150, нині ця цифра сягає двохсот. Не треба бути пророком, щоб, усвідомивши цю закономірність, спрогнозувати збільшення чисельності країн і в майбутньому. У світі донині існують великі багатонаціональні держави (імперії), поділ яких на іноді значну кількість нових країн справа лише часу. До них належать, наприклад, Російська Федерація, Індія, США тощо.

Особливо в цьому сенсі вирізняється Африка. Колоніальні держави тут створили велику кількість штучних країн, кордони яких розділили народи і племена, змусивши їх жити в різних державах. Завершення формування націй в Африці неминуче приведе до радикальних змін на політичній карті цього материка. Відокремлення від Ефіопії Еритреї і створення нею незалежної держави лише перша ластівка в цьому об'єктивному процесі.

Закономірність створення національних держав виявляється в нездоланному бажанні будь-якої нації створити незалежну державу. З цією метою нація мобілізує всі наявні в неї ресурси, аж до ведення перманентних воєн. Таких прикладів в історії безліч. У наш час бездержавні курди, будучи доволі численним народом, продовжують боротьбу за створення власної національної держави. Ця боротьба, то стихаючи, то знову наростаючи, триває вже не одне століття.

Так як на сучасній політичній карті налічується близько 200 країн, а всього на нашій планеті понад 5000 народів, можна передбачити у XXI ст. загострення національно-визвольної боротьби. Це пов'язано насамперед з тим, що без створення власної держави жодна нація не може повністю самореалізуватися.

Закономірність геополітичного маятника історії. За цією закономірністю, яку ще можна назвати закономірністю історичної справедливості, через значний час починається відродження знищених, захоплених, сплюндрованих національних держав і створення ними цивілізацій та культур. Звичайно, це не стосується багатонаціональних імперій, а саме національних утворень, які існували в минулому.

Як маятник, який рухаючись в одному напрямку, досягає певної точки і починає свій рух в протилежному напрямку, так і плин історії неминуче карає загарбників, призводячи до поступової деградації їхніх держав. У нас на очах подібні процеси відбуваються в СІЛА, де мексиканці заселяють захоплені цією країною у Мексики штати. Назавжди знищені, як здавалось, іспанцями індіанські племена Південної Америки починають відвойовувати втрачені позиції. У Росії підкорені росіянами декілька століть тому народи починають знову повертати собі попередній статус. Багато таких прикладів, які підтверджують цю закономірність, і в інших частинах світу.

Проте принципи в країнознавстві, розроблені людьми на основі пізнання закономірностей виникнення, функціонування держав на міжнародній арені та їхньої взаємодії, є мінливими в часі та просторі, і відображають сучасний рівень розвитку людства. Здебільшого ці принципи на сучасному етапі суперечать один одному. У зв'язку з цим виникають так звані подвійні стандарти. Одне і те саме явище чи процес у різних країнах і регіонах, різними політичними силами і міжнародними організаціями оцінюються не лише по-різному, а й часто з протилежних позицій.

Наприклад, більшості викладених закономірностей відповідає принцип національно-державної самовизначеності народів. Однак він суперечить принципу непорушності існуючих кордонів країн, документально оформленому в 1975 р. Унаслідок такої суперечності збройна боротьба окремих народів за створення незалежної держави одними країнами оцінюється як національно-визвольна боротьба, а іншими - як тероризм. Так, бомбардування російськими військами сіл у Чечні і Дагестані - це боротьба з терористами, а бажання чеченського народу мати свою державу, і, відповідно, збройна боротьба за це - це тероризм.

Фундаментальний у відносинах між країнами принцип невтручання у внутрішні справи суверенних держав теж суперечить принципу справедливості і принципу переваги сильнішого. Подвійні стандарти у реалізації цих принципів на практиці буквально руйнують усталену систему міжнародних відносин. Слабкі країни і нації відповідають на сваволю сильних держав терористичною війною. Фактично тероризм у XXI ст. стає "силою слабких".

У XXI ст. очевидну перевагу у соціально-економічному розвитку мають не великі за площею і кількістю населення країни, а малі й середні, бо великою країною об'єктивно набагато важче ефективно управляти, ніж малою. За показниками ВВП на душу населення нині попереду малі і навіть карликові країни. Тому одним з фундаментальних принципів XXI ст. у галузі країнознавства є гасло: "Управлятися локально, діяти глобально".