Виховання у первісному суспільстві
План
Вступ
Виховання у первісному суспільстві
Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації
Виховання у Древній Греції
Школа і педагогіка Стародавнього Риму
Висновок
Список літератури
Вступ
Виховання як соціальне явище виникає і розвивається з виникненням і розвитком людського суспільства. В умовах первіснообщинного ладу виховання дітей було суспільно-стихійним, рівним, мало трудовий характер, спрямовувалось на засвоєння створюваних норм суспільного життя, звичаїв, традицій, вірувань. Простежувався гендерний підхід: в залежності від статі діти оволодівали різними трудовими уміннями і навичками, засвоювали певні ролі. Вже на цьому етапі розвитку людства виникають перші організовані інститути виховання — будинки молоді та перші іспити для молоді, яка приймалася в лоно дорослих, — ініціації. З розвитком патріархату виникає моногамна сім’я, приватна власність і майнова нерівність. Виховання починає набирати сімейного характеру із збереженням будинків молоді та суспільного контролю — ініціацій. З розкладом первіснообщинного ладу виховання виділяється як особлива форма суспільної діяльності, набирає диференційованого характеру, розумове виховання відокремлюється від трудового і стає привілегією старійшин, вождів, жреців. В Стародавній Греції, в І-му тисячолітті до нашої ери склалися в залежності від економічного та політичного розвитку, культурних зв’язків з іншими країнами оригінальні системи виховання молоді — афінська і спартанська. Педагогічні ідеї знаходять осмислення у творах філософів — Платона, Арістотеля, Плутарха, Сократа, Демокріта та ін. Грецька культура мала визначальний вплив і на розвиток освіти і педагогічної думки у рабовласницькому Римі (VI в. до н. е. — 476 р. н. е.). В Рим проникає грецька елліністична система освіти, під впливом якої там виникають народні школи (Ludus) та школи підвищеного типу — граматичні та риторичні. Як і в Греції, ці школи були елітними, мали світський характер, були вільними від фізичної праці. Римські імператори вперше визнають вчителя державним службовцем, а школу — державною установою, інструментом проведення державної політики. Перед школою ставиться завдання, з одного боку, виховання молоді, відданої імператорській владі, а з іншого — підготовка чиновників для величезної імперії.
Формується уява про те, що школа і педагогіка ще з давніх часів завжди були помітними (хоча і не єдиними) рушійними силами культурної та громадської еволюції. Досліджуючи систему виховання Древньої Греції і Риму, слід вказати на актуальність вивчення цього періоду в історії педагогіки. Вона полягає в тому, що саме в цю добу (в III – I тис. до н. е. — I – II ст. н. е.), і саме на цій території наука, освіта та виховання набули свого найбільшого розмаху.
Виховання у первісному суспільстві
Виховання у первісному суспільстві. З історії відомо декілька етапів становлення первісної людини. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородовим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.
Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділяється в особливу соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чоловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю.
У період раннього матріархату, що особливо важливо, виникає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.
Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісне родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відоме виготовлення значних знарядь праці та зачатки землеробства.
У зв'язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) починають виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гавайської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.
Першоосновам матріархату починають вчити хлопчиків й дівчаток у цей період у перших - навчальних закладах — «будинках молоді». Останні функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток.
Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період патріархату. Однак у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.
На етапі патріархальної родової общини з'являються такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.
Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку «країна мертвих» знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її «переносять» у небо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.
Отже, уже в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання як спеціальної соціальної діяльності, котра розширюється відповідно до конкретних вимог тодішнього «виробництва» засобів для виживання. Виховання конкретизувалося й щодо статі хлопчиків та дівчаток.