Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

Найбільш ранньою формою об'єднання людей було • первісне стадо. В межах стада відбувалося біологічне формування людини і зароджувалося суспільство. На зміну йому прийшла родова громада — група осіб, об'єд­наних загальним походженням, загальною господарською діяльністю, загальним місцем мешкання і поховання, за­гальними ритуалами. Родова громада складалася з кров-

¹ Байтин М.И. О понятии государства //Правоведение. — 2002. — № З (242). — С. 4.

них родичів і приймаків (дружин і чоловіків, узятих з інших громад) і налічувала кілька десятків людей. Розпо­діл праці здійснювався за вікостатевими ознаками; всі результати трудової діяльності розподілялися порівну між членами громади.

Розростання роду приводило до відособлення від ньо­го нових родових колективів. їх об'єднання складало пле­м'я — тип етнічної спільноти та соціальної організації первісного суспільства. Для племені характерні кровні зв'язки між окремими його частинами (родами), спільність території, окремих елементів господарства (наприклад, полювання), самосвідомості, звичаїв і культів, елементів управління.

Відносини між родовими громадами були нерегулярни­ми і, як правило, не виходили за рамки розмежування господарської території та обміну надлишковими продук­тами.

У родовій громаді виникали різноманітні, хоч і примі­тивні, суспільні відносини, можливі були конфлікти. Ко­ординація відносин і врегулювання конфліктів вимагали керівних основ, влади.

Вищою владою в родовій громаді були збори всіх дорос­лих членів громади. Його ухвали (наприклад, рішення про зміну місця мешкання, про вигнання за межі громади спів-члена, що завинив перед іншими) були обов'язковими для всіх. У родовій громаді міг з'явитися одноосібний лідер (умовно його називають старійшиною). Він не обов'язково був старшим за віком. Лідером міг стати головний носій знань, життєвого досвіду, або ж найбільш удачливий мис­ливець, організатор полювання. Фахівці в галузі етнографії та правової антропології особливоуказують на щедрість як найпривабливішу для родичів якість лідера¹.

Дуже схожим було становище вождя племені з тією лише різницею, що він застосовував свою владу набагато рідше: лише в тих випадках, коли потрібно було вирішити конфлікт між общинами чи вжити заходів до самозахисту від племені-суперника. Старійшина і вождь не претенду­вали на привілеї, їхня влада базувалася виключно на осо­бистому авторитеті та сприймалася як похідна від влади колективу.

¹ Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: В 2 ч. Ч. 1. — М.: Остожье, 1998. — С.29.

Влада, таким чином, не була відокремлена від людей, не було розмежування на володарюючих і підвладних осіб. Зрозуміло, не було в первісному суспільстві ні властивого державі апарату влади, ні податків, ні чітко визначеної території, на яку поширюється влада родової громади.

Відносини між членами громади регулювалися за допо­могою соціальних норм (правил поведінки). Головними джерелами правил поведінки були міфи, традиції, звичаї, ритуали, обряди. Вони регулювали роботу, побут, сімейні відносини, відтворення населення і рішення конфліктів. Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ні до категорії правових, ні до категорії мораль­них норм. Услід за російським етнографом А.І.Першицем їх називають мононормами. Монокорми — правила пове­дінки, що об'єднують зародки права, моралі, релігії. При­кладом мононорми є табу — заборона певної дії (наприклад, полювання на конкретний вид тварин). Дія табу забезпечу­валася не тільки страхом перед покаранням, а й страхом перед гнівом богів, засудженням або висміюванням з боку громади.

Найбільш поширеним видом мононорм були звичаї — історично сформовані правила поведінки людей, які стали нормами унаслідок багаторазового застосування впродовж тривалого часу.

Ознаки мононорм:

1) вони складалися стихійно, існували виключно у сві­
домості людей і передавалися з покоління в покоління
усно;

2) основним засобом регулювання була заборона;

3) характерною була відсутність суб'єктивних прав,
виникнення лише зародків позитивних обов'язків. Права
та обов'язки члена родової громади складали одне ціле;

4) виконання мононорм забезпечувалися всім колекти­
вом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був
відсутній в первісному суспільстві.

Тривалий час мононорми розглядалися виключно як знака первісного суспільства, але останнім часом учені визнають існування мононорм і в сучасному суспільстві. Наприклад, заборона вбивства або крадіжки забезпечуєть­ся і моральним, і правовим, і релігійним виливом, існує у свідомості людей незалежно від формально-юридичного її формулювання, що й ріднить її з мононормами.

ЗО

2.4 Основні теорії походження держави -

Походження держави — тривалий (інколи впродовж тисячоліть) історичний процес, який украй складно рекон­струювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Існує кілька теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві.

Прихильники теологічної теорії стверджують, що держава є наслідком божественної волі. Найяскравіше тео­логічна теорія виражена в роботах відомого католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Його тези є офіцій­ною доктриною католицької церкви, але в цілому в євро­пейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не дуже поширена. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави вважається основ­ною, а священна книга — Коран — дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

Патріархальна теорія ототожнює сімейну і державну владу, вважаючи й ту, й іншу природною, за природою властивою людині. Найчіткіше виклав цю теорію англій­ський філософ Роберт Фільмер (XVII ст.). Із його точки зору, держава, точніше правитель держави, виконує на рівні суспільства ту ж роль, що й батько в сім'ї, будучи продов­женням патріархальних традицій сім'ї. Тому правитель не підлягає критиці — адже батька діти повинні слухатися беззаперечно, — і не підлягає обранню або зміні — адже батька не вибирають, його влада існує за природою.

На зорі Нового часу поширена була теорія суспільного договору. Гуго Гроцій і Бенедикт Спіноза, Томас Ґоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо вважали, що окрім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, які випливають із самої природи людини. Ці правила вони називали природним правом. Для захисту і дотримання природних прав люди домовилися створити державу і поставити над собою правителів. Надалі прави­телі почали розглядати державу як свою вотчину, і зміст суспільного договору було втрачено або спотворено. Пору­шення правителем природних прав підданих є підставою для його скидання.

Договірна теорія з успіхом використовувалася в бороть­бі з віджилими феодальними порядками. У наш час вона втратила свій вплив, але окремі положення договірної те­орії актуальні дотепер. Якщо розглядати державу як наслі-

док і результат суспільного договору, то індивід і держава виявляються рівними партнерами. Такий підхід цілком відповідає сучасному уявленню про правову державу.

Шарль Луї Монтеск'є вважається засновником теорії географічного детермінізму. Він одним із перших звернув увагу на роль природно-кліматичних умов у розвитку су­спільства. Визнаючи наявність у людини природних прав, він категорично відкидав теорію суспільного договору, вважаючи, що держава і встановлене державою право ви­никли в результаті природних причин, а саме — розвитку людини і суспільства у певному географічному середовищі. У XX ст. теорію географічного детермінізму захищав аме­риканський географ Елсуорт Хантінгтон.

Досить поширеною є теорія насильства. її засновни­ки — старокитайський мислитель Шан Ян, Людвіг Гумп-лович, Євген Дюрінг і Карл Каутський (XIX ст.). Походжен­ня держави ця теорія пов'язує із зовнішнім та/або внутрі­шнім насильством. Зовнішнє насильство — завоювання одного племені іншим, внутрішнє — економічне насильство однієї частини суспільства над іншою. Для закріплення свого панування переможець створює апарат примусу, тобто державу.

У теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, зов­нішнє насильство відіграло чималу роль в утворенні ряду держав, серед яких — варварські королівства часів ранньо­го середньовіччя, Золота Орда, Велике князівство Литов­ське тощо.

Органічна теорія, засновником якої був англійський соціолог і філософ Герберт Спенсер (XIX ст.), розглядає державу як наслідок еволюції природи. Уряд відіграє в державі ту ж роль, що і мозок у людини, землеробство і ремесло складають систему органів живлення, транспорт і зв'язок — розподільну систему держави тощо. Сучасна юриспруденція дотепер використовує окремі елементи концепції Спенсера. Зокрема, в багатьох визначеннях дер­жава характеризується як система взаємопов'язаних спе­ціалізованих органів.

У XIX ст. зусиллями Карла Маркса і Фрідріха Енгельса була створена класова (економічна) теорія походження держави. Із їхньої точки зору держава і^іраво виникли одночасно через появу приватної власності і розшарування суспільства на класи. Класова теорія має певні переваги,

32 ,

зокрема, вона привертає увагу до найважливішого чинни­ка виникнення держави — рівня розвитку економіки.

У XX ст. поширення набула олігархічна теорія (фран­цузький політолог Бернар Шантебу), яка пов'язує похо­дження держави з природною ієрархією/нерівністю в будь-якій соціальній спільноті (за силою, здібностями). У зв'яз­ку з розподілом функцій у співтоваристві рано чи пізно виділяється функція управління. Конкретні шляхи по­ходження держави зводяться до військового (захоплення влади військовими вождями), аристократичного (прихід до влади знаті), плутократичного (зосередження влади в руках багатих).

Усі вказані теорії відіграли певну роль в поясненні по­ходження держави, але жодна з них не в змозі пояснити, чому до початку Великих географічних відкриттів (рубіж XV-XVI ст.) державні установи існували лише в окремих регіонах земної кулі (Європа, Південна і Східна частини Азії, Північна Африка, Центральна і частково — Південна Америка). Відповідь на це питання була дана теорією нео­літичної революції (англійський археолог Гордон Вір Чайлд, американські економісти-історики Дуглас Норт і Роберт Томас). Із позицій цієї теорії держава виникла вна­слідок переходу людства від привласнюючого господарства до відтворюючого — від полювання і збирання до землероб­ства, скотарства та ремесла.

Учені дотепер сперечаються про причини неолітичної «революції» (хоча вона тривала кілька сотень, а то і тисяч років). Серед припущень — антропогенне виснаження ре­сурсів, необхідних для полювання і збирання (зокрема винищування мамонтів і вовняних носорогів); фундамен­тальна зміна людської психології, яка привела до нових . уявлень про світ і переходу до осілості. Більшість учених сходяться на думці, що основною причиною неолітичної революції стала зміна клімату, що зробила сільське гос­подарство в басейнах великих річок вигідним і зручним. У будь-якому випадку вона відбулася тільки там, де демо­графічний тиск на природу перевищив її можливості дати людям прожиток, і при цьому були екологічні можливості для землеробства і скотарства (помірно жаркий клімат, наявність видів тварин і рослин, придатних для одомаш­нення). Відтворююче господарство неможливе без відносин власності на природні ресурси, перш за все землю, і без над-

громадського регулювання. Ось чому, з позицій теорії нео* літичної революції, виникла держава.

Нині всього більшого значення набуває багатофактор-на теорія походження держави (російський історик Ігор Дьяконов), яка розглядає державу як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економіч­ного, соціального, психологічного та інших чинників.