Влада і соціальні норми у первісному суспільстві

Загальна характеристика

Епосі первісності властиві такі особливості: відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося; йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови — в подальші періоди вони лише розвивалися; людство розповсюдилося по всіх континентах; люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства) поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації; складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем. Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів. Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші. У первісному суспільстві в головному занятті людей — полюванні — були поєднані: технологічні прийоми виготовлення знарядь праці стихійні знання про звички тварин, соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна), релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Археологічна класифікація

Лукрецій Кар «Про природу речей» запропонував як критерій періодизації використовувати зміну знарядь праці, тобто зміну кам'яних знарядь мідними, а мідних залізними. Ж. Кондоросе (ХVIII ст.) ввів поділ історії первісного суспільства по типам господарювання: мисливство та рибальство, скотарство, землеробство. А. Фергюссон (ХVIII ст.) як критерій періодизації висунув ступінь освоєння культури: дикість, варварство, цивілізація. Теорії, що так чи інакше пояснюють історію первісного суспільства, з'явилися ХIХ ст. Поясненням цьому факту може служити відкриття та цілеспрямоване й планомірне дослідження реліктових суспільств. Й. Бахофен розвинув ідею про матріархат. У своїй праці «Материнське право» (1861) він науково обгрунтував існування в історії людства універсальної епохи високого становища жінки в суспільному житті, властивої всім без винятку народам у минулому. Причину розвитку первісного суспільства він бачив у зміні релігійних уявлень. У тому ж XIX ст. розпочалася класифікація первісних пам'яток матеріальної культури, що призвело до створення науковообгрунтованої археологічної періодизації, що підтвердила гіпотезу Лукреція Кара. Данський учений Х. Томсен ввів поняття трьох періодів: кам'яного, мідного і залізного. Французький вчений Г. Мортілье створив періодизацію палеоліту (давній кам'яний вік), а шведський вчений-археолог О. Монтеліус: неоліту (новий кам'яний вік), бронзового та раннього залізного віку. Усі системи періодизації по-своєму недосконалі. Існує чимало прикладів, коли кам'яні знаряддя палеолітичної або мезолітичної форми використовувалися у народів Далекого Сходу в XVI–XVII ст., при цьому в них існували родове суспільство і розвинені форми релігії, сім'ї. У наш час[Коли?] вважається, що загальнолюдська періодизацію первісного ладу закінчується на мезоліті, коли культурний розвиток різко прискорився і протікав у різних народів різними темпами. При цьому культури, що існували одночасно, можуть перебувати на різних ступенях розвитку, у зв'язку з чим, наприклад, неолітичні культури можуть сусідити з культурами бронзового віку. Найбільш розробленою є археологічна періодизація, в основі якої лежить зіставлення виготовлених людиною знарядь праці, їх матеріалів, форм жител, поховань і т. д. За цим принципом історія людства в основному поділяється на кам'яний вік, бронзовий вік і залізний вік. Найбільша заслуга у створенні сучасної археологічної класифікації належить французькому вченому Г. Мортільє і його співвітчизникові А. Брейлю. Нижче наводиться загальноприйнята в наш час[Коли?] археологічна періодизація основних етапів розвитку людства.Епоха[1] Період у Європі Періодизація Характеристика Види людини Стародавня кам'яна доба або палеоліт — найдавніший та найдовший період в історії людства. Назва походить від грецьких слів palaios — стародавній та lithos — камінь. 2,4 млн. — 10000 до н. е.Ранній палеоліт 2,4 млн. — 600000 до н. е. Середній палеоліт 600.000 — 35.000 до н. е. Пізній палеоліт 35000 — 10000 до н. е. Час мисливців і збирачів. Поява кремнієвих знарядь праці, які поступово ускладнюються. Гоміниди, види: Homo habilis, Homo erectus, Homo sapiens präsapiens, Homo heidelbergensis, в середньому палеоліті Homo neanderthalensis і Homo sapiens sapiens. Середньокам'яний вік або мезоліт 10000 — 5000 до н. е. Бере початок у кінці плейстоцена в Європі. Мисливці та збирачі виготовляють знаряддя праці з каменю й кісток, а також винайшли стріли та лук. Homo sapiens sapiens Новокам'яна доба або неоліт 10000 — 2000 до н. е. Раній неоліт Середній неоліт Піздній неоліт Виникнення неоліта зв'язують з неолітичною революцієею. З'являється кераміка (близько 12000 лет), нові способи ведення господарства, землеробство, скотарство. Пізній неоліт нерідко переходить у наступний етап, мідний вік або енеоліт, без розриву в культурної спадкоємності. Останній характеризується другої виробничої революцією, найважливішою ознакою якої є поява металевих знарядь праці. Homo sapiens sapiens Бронзова доба 3500 — 800 до н. е. Рання історія Розповсюдження металургії дозволяє отримувати та обробляти метали: золото, мідь, бронза. Перші письмові джерела в передній Азії і Егеїді. Homo sapiens sapiens Залізний вік починаючи з 800 до н. е. Рання історія бл. 800–500 до н. е. Античність 500 до н. е.- 500 н. е. Середньовіччя бл. 500 — до сер.17 ст. Нова історія з сер.17 ст. Homo sapiens sapiens Археологічна класифікація, розкриваючи послідовні етапи еволюції знарядь праці, встановлює і основні стадії в розвитку продуктивних сил суспільства, що є необхідною умовою для створення періодизації історії первісно-общинного ладу. Однак, вона не може бути визначальною при періодизації історії первісного суспільства, так як не можна судити за знаряддями праці про характер суспільних відносин людей.

Кам'яна доба

Кам'яний вік — період в історії людства, під час якого знаряддя праці та зброя виготовлялася з каменю, дерева та кісток. Він поділяється на три періоди:палеоліт — давній кам'яний вік, який характеризується використанням кременевих знаряддь праці, основні заняття — полювання та збиральництво.мезоліт — середній кам'яний вік, що тривав від 10 тис. до 7 тис. років до н. е.неоліт — новий кам'яний вік, характеризується появою людини сучасного типу, використанням винятково кременевих, кам'яних, кістяних знарядь праці, виготовлених з використанням техніки свердління, пиляння та шліфування; розповсюдженням кераміки, ткацтва. (так звана неолітична революція). Тривав від 6 до 4 тис. років до н. е., період переходу від риболовства та полювання до землеробства й скотарства.Мідний вік, або Енеоліт — мідно-кам'яний вік, епоха переходу від кам'яного до бронзового віку.

Бронзова доба

Прийшов на заміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, полівного землеробства, писемності. Змінився залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Залізний вік

Залізний вік — історичний період, який характеризується початком обробки заліза та виготовленням з нього зброї і знарядь праці. Починається з початку 1-го тис. до н. е. і продовжується до сьогодення.

Основні етапи

Заслуга створення першої розгорнутої періодизації первісної історії належить Моргану Льюїсу. 1877 року Морган Льюїс запропонував періодизацію, критерієм якої слугує рівень розвитку продуктивних сил. Він розділив всю історію людства на три періоди: дикість; варварство; цивілізація (або класове суспільство). Перші два періоди — дикість і варварство відносяться, по Моргану, до первісно-общинного ладу. Кожен період поділяється на нижчу, середню і вищу ступені відповідно до рівня матеріального виробництва. Період дикості відноситься до часу, коли люди жили виключно полюванням і збиранням. Період варварства характеризується появою скотарства і землеробства.Фрідріх Енгельс відтворив її в своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави», узагальнив періодизацію Моргана і ввів поділ на період привласнюючого господарства і такого, що сам створює, виготовляє. Енгельс разом з тим підкреслював, що вона залишається в силі лише «до тих пір, поки значне розширення матеріалу не змусить внести зміни».[2]У 40-ті роки XX століття радянські вчені приступили до створення нової періодизації історії первісного суспільства у зв'язку з тим, що схема Моргана застаріла. А. І. Першіц за основу періодизації бере еволюцію форм власності, Н. А. Бутінов — ступінь поділу праці у первісному суспільстві. Більшість вчених в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С. П. Толстов в 1946 запропонував розділити первісне суспільство на такі періоди: первісне стадо, первісна община (материнський рід), військова демократія. П. П. Єфименко розрізняв періоди: первісне стадо, первісна громада неандертальців, первісна родова община. За М. О. Косвеном: 1) первісне стадо; 2) родовий лад, що підрозділяється на епохи матріархат і патріархат; 3) період військової демократії.

Сучасна історіографія

В сучасній історіографії прийнято таку періодизацію: первісне стадо; материнський рід (матріархат), розквіт якого є вищою точкою розвитку докласового формації; патріархат, який може складатися з двох етапів: батьківський рід, сусідська община (епоха розкладання первісно-общинного ладу). Особливість періоду патріархату полягає в тому, що батьківський рід не є універсально-історичною суспільною формою. Не всі первісні народи, що досягли класового суспільства, пережили цей етап. У тих випадках, коли сусідська община безпосередньо виростає з материнського роду, поняття «патріархат» і «сусідська община» збігаються.[3]

Первісне стадо

Первісне стадо — умовна назва людських суспільств, в яких жили первісні люди з моменту виділення людини із світу тварин й до формування родових общин (пізній палеоліт). Первісне стадо — непостійна спільнота, яка виникає й розпадається в залежності від зовнішніх обставин. Перших людських істот учені назвали Homo habilis — людина вміла, тому що люди тієї доби навчилися обробляти каміння й робити з нього знаряддя праці (кам'яні рубила, скребачки, різці та ін.). У результаті цього розвинулася рука, людина почала пересуватися на двох кінцівках. Звідси й друга назва — Homo erectus — людина прямостояча. Вижити поодинці в суворих умовах дикої природи було неможливо. Полювати, збирати їжу та відбиватися від хижих звірів значно легше колективом. Так виникає первісне людське стадо, що стало першою суспільною формою об'єднання людей. Від тваринного стада його відрізняло те, що члени стада допомагали один одному, споруджували сховища-житла, де переховувалися від холодів і негоди, виховували дітей та передавали їм життєвий досвід. Людина жила тепер у колективі, у якому для елементарного порозуміння необхідне спілкування. Археологічні знахідки свідчать про те, що провідним заняттям первісних людей було полювання на великих тварин. Вона більшою мірою, ніж збиральництво спонукала найдавніших людей удосконалювати знаряддя праці, сприяла згуртуванню первісного стада, в кінцевому рахунку перетворення в Homo sapiens.[4] Отже, у первісної людини розвивається мозок, і виникає мова як засіб спілкування. Таку людину вчені називають неандертальцем (термін походить від назви долини Неандер біля Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше знайдено залишки людей подібної будови). На території сучасної України знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 50-100 тис. років тому. Кіїк-Коба — печера за 25 км від Сімферополя. У 1924—1926 pp. тут знайдено залишки палеолітичної стоянки мустьєрської епохи. Це перша знахідка решток первісної людини (неандертальця) на території України. Близько 100 тис. років тому, в Пізньому Плейстоцені, в житті первісних людей відбулися значні зміни. Відбулося нове значне похолодання клімату, і "на Європу насунувся великий льодовик", тобто розвинулася чергова холодна епоха, яка супроводжувалася значним розвитком покривних зеледенінь. Навколишній світ, до якого люди пристосувалися, змінився. Замість слонів, гіпопотамів і тигрів з'явилися величезні мамути, печерні ведмеді, північні олені та інші пристосовані до холодів тварини. У цей час людям довелося вчитися виготовляти одяг, розпалювати вогнище, будувати житло. Помітно вдосконалилися кам'яні знаряддя праці: з'явилися ножеподібні пластини, списи-дротики зі спеціальними загостреними кінцями, вироби з кісток і рогу тварин. Найбільшим досягненням дородового суспільства стало освоєння вогню. Первісне стадо було першим етапом у розвитку людської цивілізації. Його найважливіші риси: рівність усіх членів суспільства; колективний характер праці; спільна власність на знаряддя та результати праці; низька продуктивність праці. Перехід від середнього палеоліту до пізнього супроводжувався корінною перебудовою структури найдавніших людських общин: первісне стадо трансформувалося в родоплемінну організацію. Рід (спочатку материнський рід, а пізніше і батьківський рід) був общиною — колективом кровних родичів, між якими категорично заборонялися шлюбні відносини. Рід жив і трудився спільно, мав спільне майно. Склалися різноманітні соціальні зв'язки.

Матріархат

Матріархат — термін, уживаний для позначення материнського роду, першої універсальної стадії в історії людства, яка настає безпосередньо за епохою первісного стада. Охоплює період від верхнього палеоліту до розвинутого неоліту. Характеризується домінуючим становищем жінки в суспільстві, матрілінейностью (по материнській лінії) спадкування майна. Основний господарський колектив — материнська родова общіна. Суспільство носить характер дуально-родової організації, яка об'єднує шлюбними відносинами два екзогамних матрілінейних роду. Шлюб носить форму групового, який з часом переходить в парний шлюб з роздільним (дислокальним)проживанням подружжя. На пізніших етапах розвитку матріархату переходить в парний шлюб з матрілокальним шлюбним поселенням (поширена в давнину при матріархаті форма шлюбного поселення, за якою чоловік переходить на проживання в родову общину дружини). Матрілокальність' — перша форма спільного проживання шлюбної пари.

Патріархат

Патріархат ( від грец. πατήρ - батько і ἀρχή - початок, влада ) - останній період первіснообщинного ладу, наступний за матріархатом; форма родової організації первіснообщинного ладу, що характеризується провідною роллю чоловіка в суспільному виробництві ( полювання, рибальство, скотарство та інші важливі для існування колективу роботи ) і соціального життя родової общини (управління її справами, регулювання відносин її членів, відправлення релігійних обрядів ). Патріархату властиві патрілокальность (прихід жінок у сім'ї родових общин) і патрилінійність (батьківський рахунок спорідненісті). Сучасна наука розрізняє ранній патріархат, заснований на парній сім'ї, і пізній патріархат, в яеому здійснився перехід від парної сім'ї до моногамії.У період патріархату первісне суспільство вступило у період розкладу: зміцнювалась патріархальна сім'я, поглиблювалася майнова нерівність общинніків, з'являлись багаті і бідні, виникала приватна власність, а з нею почали зароджуватися класи. У деяких країнах вже в період енеоліту виникають найдавніші рабовласницькі держави, але на більшості території зберігався ще первіснообщинний лад.

Влада і соціальні норми у первісному суспільстві

Для цього періоду існування людства характерна відсутність політичної влади та державних інститутів. Соціальні норми в цей період носять характер звичаїв, традицій, обрядів і табу. Члени первісного суспільства були рівні, вони не ділилися на керуючих та керованих, тому політична влада була відсутня. Однак владні інститути все-таки існували: члени первісного суспільства підпорядковувалися старійшинам, вождям, проте це підпорядкування було засновано на авторитеті цих людей, підкріпленим можливістю силового впливу на тих, хто відмовився підкорятися . Життя в первісному суспільстві (видобуток їжі, шлюбно-сімейні та інші відносини між людьми) не було хаотичним, воно підпорядковувалося певним звичаям і традицям, в яких закріплювалися ритуали, обряди, табу (заборони вчиняти певні дії) та інші правила поведінки людей в певних життєвих ситуаціях . Ці норми, як правило, виконувалися добровільно: за звичкою, в рамках наслідування іншим членам товариства або в силу їхньої корисності. Тим не менше, порушення цих норм могло спричинити покарання, аж до вигнання з общини (яке практично неминуче призводило до смерті вигнаного) . У науці питання про те, чи можна вважати ці соціальні норми правом або протоправом, є дискусійним.

Релігійні погляди

Релігійні погляди людства почали виникати на відносно зрілому етапі його розвитку, коли набула розвитку здатність до абстрактного мислення. Людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування. Творчі здібності людини знайшли вихід у таких ранніх формах релігіі, як тотемізм, фетишизм і магія. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи. Залежно від умов проживання, кліматичних, ландшафтних особливостей ареалу, де існувала первісна спільнота, тваринного і людського оточення, що час від часу зазнавали змін, змінювалися й притаманні людині релігійні уявлення. Значною мірою ці зміни були зумовлені й розвитком людського мислення.

Наши рекомендации