Контрольні вправи (тести) для визначення рівня розвитку витривалості

Одним з основних критеріїв витривалості є час, протягом якого людина здатна підтримувати задану інтенсивність діяльності. На основі цього критерію розроблений прямий і непрямий способи вимірювання витривалості. При прямому способі випробовуваному пропонують виконувати завдання (наприклад, біг) із заданою інтенсивністю (60, 70, 80 або 90 від максимальної швидкості). Сигналом для припинення тесту є початок зниження швидкості виконання даного завдання. На практиці тестами педагоги з фізичної культури і спорту прямим способом користуються рідко, оскільки спочатку потрібно визначити максимальні швидкісні можливості випробовуваних (при бігу на 20 або 30 м з ходу), потім обчислити для кожного з них задану швидкість і лише після цього приступати до тестування.

У спорті витривалість може вимірюватися за допомогою інших груп тестів (1): неспецифічних (за їх результатами оцінюють потенційні можливості спортсменів ефективно тренуватися або змагатися в умовах наростаючого стомлення) і специфічних (результати цих тестів указують на ступінь реалізації цих потенційних можливостей).

До неспецифічних тестів визначення витривалості належать: 1) біг на тредбані; 2) педалювання на велоергометрі; 3) степ-тест. Під час виконання тесту вимірюються як ергометричні (час, об'єм і інтенсивність виконання завдань), так і фізіологічні показники (максимальне споживання кисню – МСК, частота серцевих скорочень – ЧСС, поріг анаеробного обміну – ПАНО і т.ін.).

Запас швидкості (Н.Г. Озолін, 1959) визначається як різниця між середнім часом подолання будь-якого короткого, еталонного відрізка (наприклад, 30, 60, 100 м у бігу, 25 або 50 м у плаванні і т.ін.) при проходженні всієї дистанції і кращому часі на цьому відрізку.

Запас швидкості Зс = tа - tк,

де tа – час подолання еталонного відрізка; tк – кращий час на цьому відрізку.

Приклад. (В.І. Лях, 1998). Кращий час бігу на 100 м (tа) учня 16 років рівний 14,0 сек. Час бігу на 2000 м складає 7 хв. 30 сек., або 450 сек., а середній час пробіжки на 100 м (tк) у бігу на 2000 м дорівнює 450 :20 = 22,5 сек. Запас швидкості в даному прикладі: 22,5 – 14,0 = 8,5 сек. Чим менше Зс, тим вище рівень розвитку витривалості. Так само можна оцінити запас швидкості в плаванні, лижних гонках, при їзді на велосипеді і інших циклічних видах спорту.

Індекс витривалості (T. Cureton, 1951) – це різниця між часом подолання довгої дистанції і тим часом на цій дистанції, який показав би випробовуваний, якби подолав її з швидкістю, яку показав їм на короткому (еталонному) відрізку.

Індекс витривалості = t - tк х n,

де: t – час подолання будь-якої довгої дистанції; tк – час подолання короткого (еталонного) відрізка; n – число таких відрізків, сума яких складає дистанцію.

Приклад. (В.І. Лях, 1998). Кращий час бігу на 100 м учня 16 років дорівнює 14,0 сек. Час його бігу на 2000 м складає 7 хв. 30 сек, або 450 сек. Індекс витривалості = 450 – (14 х 20) = 170 сек. Чим менше індекс витривалості, тим вище рівень розвитку витривалості.

Коефіцієнт витривалості (Г. Назаров, 1962) – це відношення часу подолання всієї дистанції до часу подолання еталонного відрізка.

Коефіцієнт витривалості = t :tк,

де t – час подолання всієї дистанції; tк – кращий час на еталонному відрізку.

Приклад. Час бігу у випробовуваного на 300 м дорівнює 51 сек., а час бігу на 100 м (еталонний відрізок) – 14,5 сек. У цьому випадку коефіцієнт витривалості складає 51,0 : 14,5 = 3,52. Чим менше коефіцієнт витривалості, тим вище рівень розвитку витривалості. Так само поводяться при зміні витривалості у вправах силового характеру: одержані результати (наприклад, кількість повторень тесту з обтяженням) потрібно співвідносити з рівнем максимальної сили в цьому русі.

Як показники витривалості використовуються і біомеханічні критерії, такі, наприклад, як точність виконання кидка в баскетболі, час опорних фаз у бігу, коливання загального центру маси в русі і т.ін. (М.А. Рік, 1988). Порівнюють їх значення на початку, середині і в кінці вправ. За величиною відмінностей судять про рівень витривалості: чим менше змінюються біомеханічні показники в кінці вправи, тим вище рівень витривалості (Ж.К. Холодов, В.П. Кузнєцов, 2001).

ЛІТЕРАТУРА

1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки. – М.: ФиС, 1988.

2. Виру А.Л. и др. Биологические аспекты управления тренировкой / Современный олимпийский спорт. – К.: Олимпийская литература, 1993.

3. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – Изд. 2-е. – М.: Физкультура и спорт, 1970.

4. Курамшин Ю.Ф. Методы обучения двигательным действиям и развития физических качеств. – Л., 1991.

5. Моногаров В.Д. Генез утомления при напряженной мышечной деятельности // Наука в олимпийском спорте. – 1994. - № 1. – С. 47-57.

6. Моногаров В.Д. Утомление в спорте. – К.: Здоровье, 1986. – 120 с.

7. Озолин И.Г. Настольная книга тренера. – М.: «Издательство Астрель», 2002.

8. Платонов Н.В., Вайцеховский С.М. Тренировка пловцов высшего класса. – М.: ФиС, 1985.

9. Платонов Н.В. Общая теория подготовки в олимпийском спорте. – К.: Олимпийский спорт, 1992.

10. Специальная выносливость спортсменов / Под общей редакцией М.Я. Набатниковой. – М.: ФиС, 1972.

11. Теория и методика физической культуры. Учебное пособие / Под редакцией Ю.Ф. Курамшина и В.И. Попова. – Санкт-Петербург, 1999.