Культура наукової мови, її основні поняття і категорії

Культура наукової мови як дефініція ґрунтується на понятті "культура". Лексема "культура" – термін багатозначний.

За Словником української мови (тлумачним):

1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Рівень розвитку суспільства в певну епоху. Те, що створюється для задоволення потреб людини.

2) Освіченість, вихованість.

3) Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі діяльності (господарської, розумової).

З огляду на це, зауважимо що означена дефініція за смислом буде визначати інтенціонал терміна "культура мови", а відтак і культура наукової мови. Оскільки, як зазначалося, є самостійна наука, навчальна дисципліна – культура наукової української мови, то йтиметься про її теоретичний та практичний наукові аспекти, які функціонують у взаємозв'язку з етичним.

Таким чином, культура української наукової мови:

1) КНУМ у теоретичному аспекті – це галузь мовознавства, що досліджує мовно-мовленнєве наукове життя суспільства, певний період його розвитку й визначає норми користування мовою наукового стилю.

2) КУНМ у практичному аспекті – досконале володіння літературними нормами, і нормами наукового стилю зокрема, на всіх рівнях мовної системи в її усному й писемному різновидах, уміння точно, логічно, послідовно, правильно й переконливо обґрунтовувати й доводити наукові думки.

3) КУНМ в етичному аспекті – специфічні правила наукової мовної поведінки, що реалізуються через систему стійких формул і висловів і мають свій вияв здебільшого в усній формі наукового спілкування (у процесі наукової дискусії, полеміки, захисту наукових досліджень).

За ступенем ритуалізації поведінки виділяють такі …….:

Нейтральний. 4. Святковий

Етикет, і науковий зокрема, має багаторівневу взаємозалежну структуру:

1. Вербальний (словесний) рівень: вислови – привітання, подяки, вибачення, знайомства, згоди, незгоди, скарги, несхвалення, схвалення, побажання, прощання.

2. Паралінгвістичний рівень – (темп мовлення, гучність, інтонація, виразність).

3. Кінетичний рівень – (жести, міміка, пози).

4. Проксемічний рівень – (стандартні дистанції спілкування, місце для магістранта, комісії. почесних гостей тощо).

(На самостійне опрацювання §3 Український мовленнєвий етикет

1) Мацюк З., Станкевич Н.С. с. 109-119.

2) Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації : Тези доповіді регіональної наукової конференції. – Львів, 1989. – С. 99.

Основними категоріями, поняттями культури української наукової мови є:

- мова; мовлення;

- мовленнєве наукове спілкування; закони наукового мовлення;

- літературна мова;

- мовна норма (мовна компетенція);

- культуромовна особистість;

- мова професійного спілкування;

- професійна комунікативна компетенція (мовнотермінологічна, дослідницька);

- дослідницькі уміння;

- мовні здібності.

Мова – "єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і їх формування" (Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К. : Каравела, 2008. – С. 7).

Мовлення – 1) спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність;

2) функціонування мови в процесах вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови.

(Словник української мови, т. 4, с. 770).

Форми наукового мовлення: усне, писемне.

Види наукового мовлення: монолог, діалог, полілог.

Види мовленнєвої діяльності: 1) слухання

2) читання

3) письмо

4) мовлення "про себе" (внутрішнє мовлення)

Мовленнєве наукове спілкування. Визначення цього терміна ґрунтується на опорній лексемі – спілкування, зміст (смисл) якої (за Великим тлумачним словником української літературної мови) трактується як взаємні стосунки; діловий, дружній зв'язок; порозуміння.

Відтак, мовленнєве наукове спілкування – це комунікативна векторна взаємодія в колі "суб'єкт – суб'єкт", "суб'єкт – текст", "суб'єкт – наукове дослідження"; це професійне володіння комунікативною поведінкою, уміння долати комунікативні бар'єри, ускладнення; це складний, багатоаспектний процес налагодження й розвитку стосунків між суб'єктами наукової дії, породжений необхідністю спільної діяльності.

Мовленнєве наукове спілкування включає:

- пошук, аналіз, обробку, узагальнення наукової інформації (суб'єкт – текст);

- обмін інформацією; спонукання, координування (інтеракція) (суб'єкт – суб'єкт);

- редагування науково значущого матеріалу (суб'єкт – наукове дослідження як текст);

- психологічну оптимізацію науково-пізнавальної діяльності.

Ознаки мовленнєвого наукового спілкування:

1. Особистісна орієнтація співрозмовників (здатність розуміти наукові думки)

2. Рівність психологічних емоцій??? співбесідників.

Виокремлюють:

Структурні етапи мовленнєвого наукового спілкування: (за Волковою Н.П. Професійно-педагогічна комунікація, с. 23)

1) Моделювання науковцем-дослідником комунікативної взаємодії у системі "S – S" (суб'єкт – суб'єкт), "S – текст" (суб'єкт – текст). (Пропедевтико-прогностичний стан)

2) Комунікативна ("атака") активність (побудова змісту спілкування, володіння професійно-творчою уявою, установлення зворотного зв'язку в спілкуванні). (Див. підр. Мацько Л. Стилістика, с. 422).

3) Рефлекторна (мислительна) активність – визначення ключевих слів у колі спілкування "S – текст", "S – S", "S – аудиторія"; обмірковування інформації, творчо-критичний аналіз, підведення підсумків, формування висновків; підготовка письмових наукових жанрів: доповідь, звіт науковий, стаття, розділ наукового дослідження тощо.

4) Релаксація (науковий самоаналіз).

Мовленнєве наукове спілкування ґрунтується на законах мисленнєво-мовленнєвої діяльності (ММД) або законах наукового мовлення, а саме: К+С+Т+А+М+ЕК+СА

1. К Концептуальний (всебічний аналіз об'єкта, предмета дослідження, побудова системи знань про них; визначення мети, завдань). (Денотатний аналіз тексту: Золотослів, с. 77-79).

2. С Стратегічний (вміння на основі наукової концепції розробити програму, …. модель наукового експерименту як методичну систему, передбачити результати).

3. Т Тактичний (уміння працювати з науковими фактами; доказувати, обґрунтовувати думки наукового змісту; працювати в атмосфері наукової співтворчості з "Я" - концепцією, науковим керівником, консультантами).

4. МА Моделювання експериментальної аудиторії (з'ясування ознак аудиторії, де здійснюватимуться експериментальні дослідження).

5. Мовленнєвий закон – вираження думки у дієвій словесно-науковій формі. що становить собою систему комунікативних ознак наукового мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємкість, стислість, доречність).

1) Правильність наукового мовлення – це володіння системою норм літературної мови, а саме:

- орфоепічними;

- орфографічними;

- граматичними;

- лексичними;

- стилістичними.

Основні шляхи розвитку правильності мовлення:

1. Тренінги (риторичні).

2. Робота із словниками, спеціальною лінгвістичною літературою.

3. Слухання й аналіз взірцевого мовлення.

4. Усвідомлене читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.

2) Виразність – вплив за допомогою усного мовлення на емоції, почуття слухачів, співбесідника.

Виразність наукового мовлення ґрунтується на вмінні вживати у процесі говоріння засоби увиразнення: наукові порівняння, прямі епітети, цитати, наукові ремінісценції, контамінації.

До засобів виразності належать і фонетичні засоби: інтонація, темп мовлення, тембр голосу, дикція, sin засоби (звертання, ритер-запит, наукова інверсія, градація, повтор тощо).

Шляхи розвитку виразності мовлення:

1. Особисті тренінги.

2. Участь у науковому обговоренні.

3. Аналітичне читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.

3) Ясність – комунікативна ознака, що забезпечує розуміння сказаного.

Причини порушення ясності:

- низький рівень володіння знаннями про норми української мови???

4) Точність – використання наукових термінів у повній відповідності з їх мовним значенням.

Наприклад: коло – круг – окружність.

Коло (рос. круг) – 1. замкнена крива лінія (не площина);

2. предмет, що має таку форму (наприклад, обід);

3. певна сфера діяльності;

4. сукупність людей. об'єднаних інтересами;

5. прийменник коло.

Круг (рос. круг) – 1. площина, обмежена замкненою кривою лінією;

2. предмет, що має таку форму (наприклад, суцільний диск).

Окружність (рос. окружность) – розмір зовнішньої лінії чогось круглого, сферичного чи кругоподібного.

Точність мовлення зумовлена передусім знанням предмета мовлення. З цього приводу Декарт зазначав: "Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь".

Шляхи розвитку точності:

1) Робота зі словниками (термінологічними, синонімічними, етимологічними тощо).

2) Робота з навчальною, науковою літературою.

3) Системно-аналітичний підхід до власного й чужого мовлення, й наукового зокрема.

5) Стислість (лапідарність) – добір мовних засобів для вираження головної думки, тези;

6) Доцільність – це особлива організація, добір мовних засобів наукового стилю, що свідчить про відповідальність наукового мовлення меті, завданням, умовам, сфері спілкування.

"Найефективніший спосіб розвитку доцільності мовлення, як зазначає Г.М.Сагач, – це виступ з однією й тією самою в різних типах аудиторій. Ця якість відточує, шліфує мовне чуття суб'єкта, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії" (Золотослів, с. 102).

7) Закон ефективної наукової комунікації (ЕК) передбачає систему дій суб'єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах наукової комунікації. Це необхідна умова ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої наукової діяльності, або створення теоретично й практично значущого "корпусу наукового тексту" (дискурсу).

8) Системно-аналітичний закон – передбачає аналіз значущості наукового продукту.

(САЗ – рефлексія (дослідження відчуттів)

– корегування продукту наукової мисленнєво-мовленнєвої діяльності).

Відтак, зазначимо, що наукове мовне спілкування ґрунтується на таких категоріях культури наукової української мови, як літературна мова, мовна норма.

Українська літературна мова – "це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів".

Цим літературна мова протиставляється іншим видам національної мови – діалектам, жаргонам, сленгізмам, суржикові, просторіччю,які характеризуються обмеженою сферою спілкування.

З поняттям "літературна мова" нерозривно пов'язана категорія – "мовна норма".

Мовна норма – той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов'язковий.

Е такі різновиди мовних норм: (див. ксерокопію)

1) фонетичні (акцентуаційні, орфоепічні);

2) лексико-фразеологічні;

3) морфологічні;

4) синтаксичні;

5) стилістичні;

6) орфографічні;

7) пунктуаційні.

Коротко про кожну норму (див. ксерокопію).

Мовленнєві наукові уміння – уміння, здібності, які визначають мовленнєву поведінку науковця.

Мовленнєві наукові уміння включають: уміння слухати, читати й писати по-науковому, а саме:

- брати участь у науковому діа-, полі-, монолозі: розпізнавати важливу з теми наукового дослідження інформацію під час детального обговорення дотичної тематики під час ведення дискусій, наукових бесід тощо;

- визначати наукову позицію і погляди співрозмовника, автора науково-методичних джерел;

- аргументувати свої думки з теми наукового дослідження, дотримуючись критерію релевантності (міри й виваженості викладу);

- опираючись на тему, предмет, об'єкт, мету, завдання наукової роботи, правильно вибрати модель викладу досліджуваного матеріалу.

Культуромовна особистість

Вперше звернувся до вивчення мовної особистості німецький учений Й.Вейсгербер, у Росії – В.В.Виноградов.

У широкий науковий обіг термін "мовна особистість" увів усередині 80-х років ХХ ст. Ю.Караулов. На його думку, мовна особистість – це людина, наділена здібністю створювати і сприймати тексти, що різняться між собою:

а) ступенем структурно-мовної складності;

б) глибиною і точністю відображення дійсності;

в) певною цільовою спрямованістю.

Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як "багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків різного ступеня складності і вчинків, що класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з іншого – за рівнями мови (фонетика, лексика, граматика).

Неолінгвістика послуговується й терміном культуромовна особистість – високорозвинена особистість, носій як національної, так і загальнолюдської культури, що володіє соціокультурним і мовним запасом, вільно спілкується рідною, державною та іншими мовами в полікультурному просторі, адекватно застосовує набуті полікультурні знання, мовленнєві вміння і навички у процесі міжкультурного спілкування.