Мета роботи. а) Ознайомитись з будовою і роботою кардіографа

а) Ознайомитись з будовою і роботою кардіографа.

б) Записати електрокардіограму у людини.

Матеріали і обладнання.Електрокардіограф, паперова стрічка для запису електро-кардіограми, чорнило, 5–10 %-ний розчин кухонної солі.

Електрокардіограф складається з: вихідного пристрою (перемикач розгалужень, кабель пацієнта та електроди), підсилюючого блоку, блоку живлення та реєструючого пристрою з перовим електромагнітним гальванометром і стрічкопротяжним механізмом.

Підготовка до роботи. Встановлюють ручку керування:

а) тумблер вмикання пристрою – в положення “Викл.”,

б) перемикач розгалужень – в положення “0”,

в) перемикач підсилювача – в положення 1:1,

г) ручку підсилювача – в положення “0”,

д) ручку зміщення пера – в середнє положення,

е) важіль стрічкопротяжного механізму – в положення “3”.

Хід роботи.

Знімають передню стінку пристрою, заправляють паперову стрічку, встановлюють ручку стрічкопротяжного механізму в положення “К”, просовують один кінець між притискним роликом та стрічкоподібним валиком і виводять стрічку з вікна на 5–10 см.

Заземлюють пристрій, вмикають його в мережу за допомогою тумблера. При цьому повинна засвітитись індикаторна лампочка.

Після нагрівання пристрою (10 хв) ручкою встановлюють перо на середину паперової стрічки. Далі за калібровочним сигналом встановлюють чутливість пристрою 10 мм/мв. Для цього важіль стрічкопротяжного механізму переводять у положення «Р» і поступово повертають ручку підсилення за годинниковою стрілкою, одночасно натискуючи і опускаючи кнопку калібратора до отримання 10-міліметрового відхилення без урахування викиду. Після цього вимикають стрічкопротяжний механізм, встановлюють його ручку у положення «К».

Пацієнт, у якого записують ЕКГ, повинен лежати або сидіти в зручному положенні, без напруги. На вентральну поверхню п'ястків та плесна накладають клаптики марлі, попередньо зволожені 5–10 %-ним розчином хлористого натрію, а на них накладають електроди, які закріплюють за допомогою гумової стрічки.

Для запису електрокардіограми встановлюють перемикач розгалужень в положення «I» – перше відведення. Натискують кнопку заспокоєння і контролюють роботу пристрою за коливанням пера. Для цього ручкою зміщення встановлюють перо так, щоб при відхиленнях у крайнє положення воно не виходило за межі ширини міліметрової сітки на паперовій стрічці. Відпускають кнопку заспокоєння. Важелем вмикають стрічкопротяжний механізм. Записують електрокардіограму і калібровочний імпульс. Вмикають стрічкопротяжний механізм.

Контроль за записом різних відведень проходить у тій же послідовності. По закінченні запису ЕКГ перемикач відведень встановлюють у положення «0», знімають електроди з пацієнта, встановлюють ручки керування пристрою в початкове положення, тумблером вимикають пристрій, виймають шнур із мережі, вимикають заземлюючий провід. Після закінчення роботи електроди та гумові стрічки добре промивають і насухо протирають.

РОБОТА 8.4. ВИЗНАЧЕННЯ КРОВ'ЯНОГО ТИСКУ

Рух крові по судинах здійснюється за законами гідродинаміки. Тиск, який обумовлює кровообіг, визначається силою скорочень шлуночків серця та опором стінок судин. Величина кров'яного тиску залежить від об’єму крові, який викидається серцем в артерії, та стану судинної системи. Величина кровообігу регулюється нервовими і гуморальними факторами: кровоносні судини дуже еластичні, їх стінки знаходяться в стані постійного тонусу.

Тиск крові є показником загального стану організму, і тому його реєстрація має велике практичне значення. У нормі тиск в артеріальній судинній системі залежить від фаз серцевого циклу. Систолічний (максимальний) тиск утворюється під час систоли, а діастолічний (мінімальний) під час діастоли за рахунок тонусу судин. Різницю між цими показниками називають пульсовим тиском. Через різну тривалість систоли та діастоли середній артеріальний тиск не є середнім арифметичним максимального і мінімального тисків.

Тиск крові можна визначити двома способами: прямим методом (кривавим) за допомогою ртутного манометра (К. Людвіг) та непрямим методом (безкровним) за допомогою приладу сфігмоманометра. В умовах клініки, в основному, використовуєтъся непрямий метод визначення кров’яного тиску.

Контрольні питання.

1. Що таке кров'яний тиск, в яких одиницях він вимірюється і чим обумовлюється?

2. Методи визначення кров'яного тиску.

3. Величина кров’яного тиску в аорті, артеріях, капілярах і венах.

4. Як визначається кров’яний тиск під впливом фізичного навантаження?

5. Регуляція кров’яного тиску.

Мета роботи.Вивчити методи прямого і непрямого визначення кров'яного тиску у тварин.

Матеріали і обладнання.Фонендоскоп або стетоскоп, сфігмоманометр, флебоосцилометр Шарабріна, ремінці для фіксації манжетки.

Сфігмоманометр складається з порожнистої гумової манжетки, гумової груші для нагнітання повітря і ртутного манометра.

Флебоосцилометр Шарабріна складається з порожнистої гумової манжетки, гумової груші для нагнітання повітря, водяного і ртутного манометрів, осцилометра і резонатора осциляцій, вмонтованих в дерев'яний футляр.

Хід роботи

а) Визначення кров'яного тиску у людини за М.С. Коротковим. Наплече досліджуваного закріплюють манжетку сфігмоманометра і нагнітають в неї повітря до зникнення пульсу плечової артерії. При випусканні повітря із манжетки за допомогою гвинтового крана з'являється звук (тук-тук), який добре прослуховується за допомогою фонендоскопа в плечовій артерії, в області ліктьового згину. Це відповідає максимальному систолічному кров'яному тиску, який визначається за шкалою манометра. Потім продовжують випускати повітря із манжетки. Звук пульсації артерії спочатку підсилюється, а потім зникає. Момент зникнення звуку відповідає мінімальному (діастолічному) кров'яному тиску, величина якого визначається за шкалою манометра.

б) Визначення кров'яного тиску у тварин.

У коней і дорослої ВРХ вимірюють кров'яний тиск на хвостовій артерії, у овець і телят до одного року – на серединній артерії, у свиней – на артерії сафена. Тварину фіксують в станку, накладають манжетку і закріплюють її двома ремінцями. З'єднують всі частини флебоосцилометра між собою і балоном, нагнітають в систему повітря до 180 – 200 мм. рт. ст. Гвинт регулятора осциляції повертають вправо для того, щоб спирт у правому коліні осцилометра піднявся на 3–5 см вище, ніж в лівому. Створюється різниця тиску в осцилометричній трубці, яка дозволяє спостерігати пульсації різної сили. Відкривають зажим і поступово випускають повітря із системи так, щоб рівень спирту не змінювався. При цьому спостерігають за правим коліном ртутного манометра і осцилометра. При появі коливань спирту більше, ніж на 1 мм, відмічають висоту ртутного стовпчика, який показує максимальний систолічний тиск. Подальше випускання повітря супроводжується підсиленням коливань. В момент найбільших коливань визначають середній артеріальний тиск. Поступово величина осциляцій зменшується і, нарешті, різко обривається. В цей час за шкалою манометра визначають мінімальний тиск.

РОБОТА 8.5. СПОСТЕРЕЖЕННЯ РУХУ КРОВІ ПІД МІКРОСКОПОМ

Тільки в капілярах здійснюється перехід кисню та поживних речовин із крові в тканини. Із тканин в кров по капілярах надходять продукти розпаду, які утворюються в процесі обміну речовин. Величина просвіту судин змінюється під впливом різних нервових і гуморальних факторів. При звуженні судин швидкість руху крові збільшується, а при їх розширенні – зменшується. Рух крові по дрібних судинах (капілярах, артеріолах, венулах) зручно спостерігати в прозорих перетинках жаби (плавальній перетинці), брижейці, язиці, легенях.

Контрольні питання.

1. Характеристика руху крові в артеріях, венах, капілярах.

2. Швидкість руху крові в різних судинах.

3. Роль лімфи в організмі.

4. Теорії лімфоутворення.