Начення коефіцієнта платоспроможності має бути більшим за 1.
До якісних характеристик позичальника – фізичної особи зокрема належать:
- загальне матеріальне становище клієнта (наявність майна та копій відповідних документів, які підтверджують його право власності; вони мають бути засвідчені у встановленому порядку);
- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);
- вік клієнта;
- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами, своєчасність погашення заборгованості та відсотків за кредитом).
За результатами оцінки кредитоспроможності залежно від значення комплексної рейтингової оцінки банк відносить позичальника – фізичну особу до певного класу – «А», «Б», «В», «Г», «Д» (кожен з яких характеризує фінансовий стан клієнта та його можливості погашати кредитну заборгованість) і приймає рішення про видачу кредиту (таблиця 1).
Таблиця 1 – Визначення класу позичальника фізичної особи за результатами оцінки його фінансового стану
| Клас пози-чальника | Комплексна рейтингова оцінка, бали | Характеристика |
| «А» | Понад 60 | Фінансова діяльність дуже добра (кредити з мінімальним ризиком) |
| «Б» | Від 45 до 60 | Фінансова діяльність добра (кредити з невисоким ризиком) |
| «В» | Від 30 до 45 | Фінансова діяльність задовільна (кредити з середнім ризиком) |
| «Г» | Від 15 до 30 | Фінансова діяльність погана (кредити з високим ризиком) |
| «Д» | До 15 | Фінансова діяльність збиткова (кредити з максимальним ризиком) |
Наведена кількість балів не є нормативно встановленою. Банки самостійно визначають кількість балів, яку присвоюють певному компоненту.
Банки України надають кредити надають кредити здебільшого позичальникам, які належать до класів «А», «Б», «В». Позичальникам, які за результатами оцінки фінансового стану потрапили до класів «Г» або «Д», кредити видають в окремих випадках, наприклад, для рефінансування вже виданого раніше кредиту, для реалізації програми санації підприємства-позичальника або за умови наявності високоліквідного забезпечення тощо.
Банківські установи, оцінюючи кредитоспроможність позичальників як юридичних, так і фізичних осіб, використовують автоматизовану систему аналізу позичальника. Автоматизована програма оцінювання кредитоспроможності позичальників розробляється згідно із затвердженою внутрішніми положеннями банку методикою оцінювання кредитоспроможності позичальників.
Результати оцінювання фінансового стану позичальників банку підписує відповідний працівник банку, що її проводив, оригінал у паперовому вигляді долучається до кредитної справи позичальника. Результати аналізу кредитоспроможності клієнтів мають зберігатися в банку відповідно до строків зберігання документів з кредитування, встановлених законодавством України, особливо щодо великих кредитів.
Переваги використання системи кредитного скорінгу при оцінюванні кредитоспроможності позичальників – фізичних осіб є швидкість, можливість ефективного управління кредитним портфелем, зниження рівня неповернення кредитів тощо.
3. Оцінка кредитоспроможності позичальника – юридичної особи
Методика оцінки кредитоспроможності позичальника базується на аналізі кількісних показників з урахуванням визначених банком якісних характеристик, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на виконання позичальником зобов’язань за кредитом. Показники оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи наведені на рисунку 1.
Рисунок 1 – Показники оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи
У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи Національний банк рекомендує враховувати та оцінювати в динамиці такі кількісні показники:
- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
- фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
- обсяг реалізації;
- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів - динаміці);
- склад і динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
- собівартість продукції (у динаміці);
- прибутки та збитки (у динаміці);
- рентабельність (у динаміці).
Крім цих кількісних показників банк може використовувати і додаткові показники з метою отримання більш повного уявлення про особливості діяльності клієнта та визначення ймовірності погашення ним заборгованості за кредитом.
Джерелом інформації для оцінки фінансового стану – юридичних осіб є фінансова і статистична звітність, яка подається до банку разом із кредитною заявкою.
Таким чином, аналіз кількісних показників кредитоспроможності позичальника - юридичної особи здійснюється за такими показниками.
Показники ліквідності дають змогу оцінити кредитоспроможність підприємства залежно від структури його активів, величина котрих співвідносна із зобов’язаннями і вказує на ліквідність його балансу. Основним критерієм є ліквідність оборотних активів, тобто час, необхідний для перетворення їх у грошову масу.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності ( 
) характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:
(4)
де 
- високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції;
Зп – поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника має бути не менше ніж 0,2.
Коефіцієнт поточної ліквідності ( 
) характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:
(5)
де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості й отриманих векселів.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 має бути не менше ніж 0,5.
Коефіцієнт поточної ліквідності зазначає, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути погашені за рахунок коштів на поточному рахунку, на інших рахунках в установах банків, за рахунок коштів у короткострокових цінних паперах, тобто яку частку короткострокових зобов’язань можна сплатити за рахунок готівки та інших коштів у розрахунках.
Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ3) характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погаити за рахунок усіх ліквідних активів:
(6)
де Ао – оборотні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ3 має бути не менше ніж 2.
Фінансова стійкістьпозичальника визначається за такими показниками:
Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
(7)
де Вк –власний капітал підприємства;
Ан – необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КМ має бути не менше ніж 0,5.
Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфн) – характеризує ступень фінансового ризику:
(8)
де Зк – залучені кошти підприємства (довгострокові та поточні зобов’язання).
Оптимальне теоретичне значення показника Кфн має бути не менше ніж 0,2.
Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів ( 
):
(9)
Оптимальне теоретичне значення показника Кзв має бути не менше ніж 1.
Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами (Кво):
(10)
де Вк –власний капітал підприємства;
Ан – необоротні активи;
Ао – оборотні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника Кво має бути не менше ніж 0,2.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
Рентабельність активівзазначає, який прибуток одержить підприємство з кожної гривні, вкладеної в майно:
(11)
де Пч – чистий прибуток;
А – активи.
Рентабельність продажів відображає, скільки прибутку одержить підприємство на кожну гривню реалізованої продукції:
(12)
- чистий дохід або обсяг реалізованої продукції без ПДВ.
Рентабельність власного капіталу (Рвк):
(13)
де ВК – власний капітал.
Рентабельність продукції (Рп) зазначає, який прибуток одержить підприємство з кожної гривні витрат на виробництво продукції:
(14)
де Ср – собівартість реалізованої продукції.
Наведені показники рентабельності не мають встановлених нормативних значень. Як правило, критерії їх оцінки підприємство встановлює самостійно, залежно від власних вимог або з урахуванням середньо галузевого значення. Позитивною тенденцією є зростання показників рентабельності у динамиці.
Показники ділової активності розраховуються за такими показниками:
Коефіцієнт оборотності активів (КОа):
(15)
де – чистий дохід;
А – активи.
Коефіцієнт оборотності власного капіталу (КОвк):
(16)
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (КОдз):
(17)
де Дз – дебіторська заборгованість.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (КОкз):
(18)
де Кз – кредиторська заборгованість.
Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника: співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника(К) (в тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотків за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів).
, (19)
де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника впродовж 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу);
n - кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм - щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
Зі - податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Для підприємств із сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К не менше ніж 1,5.
Оцінка кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів потребує індивідуального підходу до кожного клієнта.
Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності – аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:
- аналіз кредитної історії позичальника;
- наявність заборгованості за кредитами в інших банках;
- період функціонування позичальника та ринкова позиція позичальника і ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;
- ділові якості і репутація керівництва (рейтинг у ділових колах, дотримання ділової етики, виконання договірної та платіжної дисципліни) ефективність менеджменту позичальника;
- наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).
Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільшкритичними є перші 3-5 років активної діяльності.
Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами:
а) місцезнаходження підприємства – дозволяє з'ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);
б) вид діяльності підприємства – надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегмента ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;
в) метод операцій – визначається належність підприємства до однієї з 3 основних груп:
- виробництво;
- оптова торгівля;
- роздрібна торгівля;
г) юридична форма підприємства – показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;
д) наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;
е) макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника – враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.
Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується:
- наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;
- рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;
- частота зміни керівництва, її причини та наслідки;
- наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;
- наявність позитивних аудиторських висновків.
Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника окрім вищенаведених грають такі компоненти, як наявність (відсутність) прийнятних видів забезпечення та тривалість періоду прибуткової (збиткової) діяльності.
Комплексна рейтингова оцінка кредитоспроможності позичальника визначається шляхом присвоєння отриманим значенням розрахованих кількісних показників та якісним характеристикам відповідної кількості балів залежно від встановленої банком градації. При цьому питома вага суми балів за якісними показниками не може перевищувати 30% від визначеної банком загальної суми балів за результатами оцінки фінансового стану позичальника. Далі бали підсумовуються, і відповідно до отриманного значення комплексної рейтингової оцінки позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності (таблиця 2).
Таблиця 2 – Визначення класу позичальника – юридичної особи за результатами оцінки його фінансового стану
| Клас пози-чальника | Комплексна рейтингова оцінка, бали | Характеристика |
| «А» | Понад 100 | Фінансова діяльність дуже добра (кредити з мінімальним ризиком) |
| «Б» | Від 65 до 100 | Фінансова діяльність добра (кредити з невисоким ризиком) |
| «В» | Від 30 до 65 | Фінансова діяльність задовільна (кредити з середнім ризиком) |
| «Г» | Від 15 до 30 | Фінансова діяльність погана (кредити з високим ризиком). Видача кредиту недоцільна. |
| «Д» | До 15 | Фінансова діяльність збиткова (кредити з максимальним ризиком). Видача кредиту заборонена |
Наведена кількість балів не є нормативно встановленою. Банки самостійно визначають кількість балів, яку присвоюють певному компоненту.
Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.
Клас А – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова, рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до прийнятої методики оцінювання фінансового стану позичальника); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним (застава майнових прав на грошові депозити, безумовні гарантії: урядів країн категорії А, МБРР, ЄБРР, банків із рейтингом не нижчим, ніж "інвестиційний клас" (інвестиційний клас" — кредитний рейтинг, підтверджений у, бюлетені з провідних світових рейтингових компаній, - Fitch IBCA, Standard and Poor's, Moody's); забезпечені гарантії банків України; інше забезпечення, яке можна реалізувати за вартістю, що перевищує суму основного боргу та відсотків за ним і строк реалізації якого не перевищує 60 днів). Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.
Клас Б – фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу А, але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності. Забезпечення кредитної операції має не викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності.
Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу Б, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.
Клас В – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятим значенням). Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.
Клас Г – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.
При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращення фінансового стану позичальника або рівня забезпечення за кредитною операцією протягом одного місяця, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас Д).
Клас Д – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією; показники не відповідають установленим значенням; імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника практично відсутня.
4. Оцінка кредитоспроможності позичальника - банку
Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку здійснюється у банківській практиці за наступними напрямками.
Формування резервів. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.
Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності - принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями.
Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним із способів самострахування банку.
Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку - класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюється за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у процентному відношенні до суми кредитів даної групи. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.
Згідно з Постановою НБУ від 21.04.2004. за № 172 «Про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України» в Україні створюються загальний та спеціальний резерви. Перший формується одночасно з наданням кредиту, а другий при виникненні проблемних позичок.
Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву - одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дає змогу зменшити розміри оподаткованої бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.
Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля і завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на вартість акцій банку та призводить до відпливу капіталу.
Згідно з вищезгаданою постановою резерв по стандартних кредитах (загальний резерв) формується за рахунок нерозподіленого прибутку минулого року. Джерелом формування резерву по нестандартних кредитах (спеціального резерву) є витрати банку.
Оцінка якості сукупних активів банку.У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик, банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризикованості активів. Це дає підстави за розмірами резервів судити про якість активів банку. Для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт K, обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капіталу банку і виражений у процентах. Під середньозваженою сумою класифікованих активів розуміють сукупний розмір можливих втрат за активними операціями, і насамперед за кредитами, який визначається розмірами спеціального резерву.
, (20)
де ВКА - середньозважена сума класифікованих активів,
ВК - капітал банку.
Наприклад, за методикою, прийнятою у США, чисельник цього показника дорівнює сумі 20% субстандартних, 50% сумнівних і 100% безнадійних кредитів, тобто фактично визначається за розміром резерву на відшкодування втрат за кредитними операціями банку.
Для коефіцієнта K запроваджено шкалу значень, за якою оцінюється якість активів. Саме такий підхід до оцінювання активів пропонується рейтинговою системою «CAMELS», яка прийнята в практиці банківського нагляду багатьох країн. Шкала значень коефіцієнта K, за якою банку присвоюється певний рейтинг якості активів, не є уніфікованою чи стандартною. Конкретні межі зміни коефіцієнта мають бути визначені для кожної країни з урахуванням існуючих економічних умов та стану банківської системи.
Науково обґрунтована система оцінки якості активів визначається на базі статистичних досліджень. Для всіх банків, які діють у даній країні, розраховується коефіцієнт K. Залежно від значень коефіцієнта банки поділяються на п’ять груп. Діапазон зміни коефіцієнта K для банків, що увійшли до групи найбільш надійних і стабільних, береться за основу при визначенні допустимих меж для оцінки активів із рейтингом «добре». Аналогічні розрахунки провадяться за кожною групою банків, у результаті чого і формується шкала оцінки якості активів.
Отже, якість кредитного портфеля оцінюється за розміром можливих втрат за кредитними операціями, який визначається у процесі формування спеціального резерву. Співвідношення резерву і капіталу банку розглядається як основний показник оцінки якості активів банку при визначенні рейтингу за системою «CAMELS».
аціональний банк України постановою Правління НБУ №171 від 08.05.2002 затвердив “Положення про порядок визначення рейтингових оцінок” яким рекомендує використовувати світовий досвід визначення рейтингу банку – методику визначення рейтингових оцінок на основі CAMEL. Запропонована методика є комплексною, враховує п’ять основних компонент і новий шостий – чутливість до ринкового ризику (S).
Система CAMELS отримала назву від перших літер назви її компонентів:
C – (Capital adequacy) – адекватність капіталу, тобто оцінка його з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників;
A – (Asset quality) – якість активів – можливість забезпечення повернення активів та вплив проблемних кредитів на фінансовий стан банку;
M – (Management) – менеджмент – оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законів і правил;
E – (Earnings) – надходження або рентабельність – оцінка рентабельності банку з точки зору його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;
L – (Liquidity) – ліквідність – визначення рівня ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань;
S – (Sensibility) – чутливість до ринкового ризику.
Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські "добрі", "надійні" і "неблагополучні" позики і дозволяють визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.
Все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.