Машинобудівельний комплекс
Машинобудування – провідна галузь промисловості світу, в якій зайнято понад 100 млн. працівників. Машинобудування виробляє засоби виробництва для всіх інших видів людської діяльності, тому за вартістю виробленої продукції відчутно випереджає всі без винятку галузі видобувної чи обробної промисловості (частка машинобудування у загальній вартості світової промислової продукції становить 35%).
Важлива роль належить машинобудівельному комплексу в прискоренні темпів НТР, інтенсифікації економічного розвитку та у збільшенні продуктивності праці. Машинобудування є основним споживачем конструкційних матеріалів, зокрема чорних і кольорових металів. З машинобудуванням найтіснішим чином пов’язано виробництво озброєнь і військової техніки.
Як самостійна галузь світового господарства машинобудування сформувалося більше 200 років тому під час промислової революції у Великобританії, яку потім протягом багатьох десятиліть справедливо називали «великою майстернею світу». «Маленькою майстернею світу» і сьогодні називають Бельгію за широкий асортимент і якість виробленої продукції.
За вартістю продукції машинобудування серед країн світу лідерами є США, Японія та Німеччина, наздоганяє їх Китай. Масштаби виробництва в інших країнах на порядок менші.
Три перші країни очолюють три провідних регіони світового машинобудування – Північноамериканський (35% світового обсягу), Західноєвропейський (30%) та Східноазійський (20%).
Частка машинобудування у загальній вартості продукції обробної промисловості найвищою є в Сінгапурі (49%), Німеччині (38%), Швейцарії (38%), Японії (37%), США (36%), Швеції (35%). Найкращі серед нових індустріальних країн – Індія та Бразилія мають скромніші показники (26% та 24% відповідно).
В доіндустріальних країнах машинобудування не має самостійного значення, як правило воно носить «імпортозамінний» характер, тому представлено переважно складальними виробництвами або ремонтно-механічними майстернями. Великі групи країн Африки, Азії та Океанії на світовій карті машинобудування і сьогодні залишаються «білими плямами».
За межами трьох головних машинобудівних регіонів слід відзначити Росію, Австралію, Південноафриканську Республіку. В Центральній Європі у виробництві окремих видів продукції досягли успіхів Чехія, Польща, Угорщина, Україна, але вони явно поступаються своїм західноєвропейським сусідам, особливо Швейцарії та Швеції.
У Латинській Америці порівняно значні масштаби виробництва мають Мексика, Бразилія та Аргентина, але їхні машинобудівельні комплекси, як і в Індії, працюють переважно на внутрішній ринок і найчастіше випускають морально застарілу техніку, зняту з виробництва у постіндустріальних країнах. Урядам латиноамериканських країн доводиться використовувати протекціоністські заходи для захисту власного виробника.
Галузева структура машинобудівельного комплексу надзвичайно диверсифікована. До складу комплексу входять важке машинобудування (виробництво металоконструкцій, метизів[1], гірничошахтного та іншого металомісткого технологічного обладнання), загальне машинобудування (верстатобудування, випуск інструментів, іншого виробничого устаткування та сільськогосподарської техніки), транспортне машинобудування (автомобільна, авіаційна промисловість, суднобудування, локомотиво- і вагонобудування), точне машинобудування (приладобудування, електротехнічна й електронна промисловість) і середнє машинобудування (виробництво військової техніки).
Часто до складу машинобудування включають і «малу металургію» (ливарне і ковальсько-пресове виробництво на самих машинобудівних заводах).
Сьогодні машинобудування об’єднує 70 основних галузей, які, у свою чергу, складаються з 360 підгалузей і виробництв. Зазвичай, важке і загальне машинобудування разом з транспортним становлять основу машинобудівельних комплексів більшості індустріальних країн, зокрема й України.
Галузева структура машинобудування дуже динамічна. Тому паралельно з вищенаведеним виробничим підходом використовується й історичний, при якому галузі поділяються на «старі», з яких починався розвиток капіталізму в Європі (паровозо- й вагонобудування, суднобудування, випуск текстильного і металургійного обладнання), «нові» (автомобілебудування, авіаційна промисловість, електротехніка) та «новітні» (робототехніка, радіоелектроніка, ракетно-космічна промисловість). Країни-лідери в структурних зрушеннях світового машинобудування представлені в таблиці 7.1.
Таблиця 7.1.
Провідні експортери наукомісткої продукції
| Види продукції | Частки країн-лідерів у світовому експорті, % |
| Аерокосмічне обладнання, у т.ч. літаки | США – 54, ФРН – 12, Великобританія – 10 |
| Телекомунікаційне обладнання | Японія – 25, США – 16, ФРН – 10 |
| Електронно-обчислювальні машини | США – 35, ФРН – 10, Великобританія – 9 |
| Верстати з програмним управлінням | ФРН – 24, Японія – 15, США – 8 |
| Оргтехніка | Японія – 43, ФРН – 11, США – 9 |
| Мікросхеми | Японія – 23, США – 19, Сінгапур – 17 |
| Медичне обладнання | США – 39, ФРН – 13, Нідерланди – 10 |
| Ядерні реактори | Бельгія – 31, ФРН – 23, Франція – 20 |
| Промислові роботи-маніпулятори | Японія – 51, США – 17, ФРН – 15 |
Зверніть увагу, що крім Сінгапуру, всі інші наведені в таблиці 7.1. країни є постіндустріальними.
Особливість сучасного машинобудування – висока експортність виробництва (в Японії цей показник найвищий в світі – 64%). Це зумовлено різноманітним асортиментом, що включає в себе понад 3 млн. виробів – від велосипедів до космічної техніки. Жодна країна світу не може виробляти повний спектр машинобудівної продукції, цей факт суттєво впливає на географію цієї галузі-гіганта світового господарства.
Близький до повного профіль машинобудування мають лише США, ФРН, Японія. Росія виділяється важким, загальним і середнім машинобудуванням.
Територіальна структура машинобудування також дуже складна. Складається вона під впливом цілого комплексу суспільно-географічних факторів. Так, поглиблення спеціалізації надає більше свободи в розміщенні підприємств, сприяє їх просторовому розосередженню. З іншого боку, кооперування веде до формування потужних машинобудівних «кущів», які в залежності від спеціалізації можуть тяжіти до кваліфікованих трудових ресурсів (точне машинобудування), металургійних баз (важке машинобудування) або районів споживання машин та обладнання (загальне і транспортне машинобудування). В епоху НТР значно збільшився вплив інфраструктурних факторів, зокрема – наукового обслуговування.
В цілому розміщення машинобудування досить точно відображає розміщення великих міст, міських агломерацій і мегаполісів. Так, у США найбільші машинобудівні райони склалися на Північному Сході (мегаполіс Босваш) та в Каліфорнії (мегаполіс Сан-Сан), у Великобританії – навколо Лондона, у Франції – навколо Парижу. Японський мегаполіс Токайдо також являє собою машинобудівний район світового значення.
Така кореляція з високоурбанізованими територіями дозволяє домогтися більшої ефективності виробництва за рахунок спеціалізації і кооперування підприємств на невеликій площі, використання спільної інфраструктури, економії на транспортних витратах тощо.
Розглянемо світову географію окремих складових машинобудування. Основу виробничого асортименту машинобудування традиційно становить металообробне устаткування, зокрема – різноманітні верстати. Верстат – це «машина для виробництва машин», тому верстатобудування визначає розвиток машинобудування в цілому.
Верстатний парк будь-якої країни – це гігантська маса функціонуючого устаткування, що постійно оновлюється внаслідок як фізичного зношення, так і морального старіння. В Японії верстатний парк повністю оновлюється за 7 років. Найбільший верстатний парк в світі мають США – 4,8 млн. одиниць, в Японії працює 2 млн. верстатів, у ФРН – 1,8 млн., у Великобританії – 1,1 млн.
Сумарне виробництво верстатів в світі становить 1 млн. 200 тис. штук на рік. Трохи більше половини цієї цифри припадає всього на 5 країн – Китай, Японію, ФРН, США та Італію. В «десятку» світових виробників входять також Росія, Швейцарія, Великобританія, Чехія, Польща. Значні обсяги виробництва мають Південна Корея, Індія, Бразилія, Україна, Румунія, Тайвань.
За валовою вартістю експорту продукції верстатобудування світовим лідером є Німеччина, при розрахунку на душу населення – Швейцарія. Саме ці дві країни мають найвищі якісні показники в галузі, успішно витримуючи конкуренцію Японії. При цьому Японія є найбільшим виробником і експортером промислових роботів та ковальсько-пресового устаткування.
До транспортного машинобудування відносяться підприємства, що виробляють автомобілі, кораблі, літаки, локомотиви, вагони та ін. У транспортному машинобудуванні зайнята ¼ частина всіх працюючих в машинобудуванні.
Пропульсивною галуззю 4-го кондратьєвського циклу стало автомобілебудування, а в ньому – випуск легкових автомобілів. З приблизно 84 млн. штук автотранспортних засобів, що виробляються у світі за рік, – 63 млн. становлять легкові автомобілі. Автомобільна промисловість стала однією з найбільш високорентабельних і прибуткових галузей світової індустрії. Досягнення НТР забезпечили дуже високу продуктивність праці в цій галузі та підштовхнули до розширення її географії.
У 2010 році за кількісними параметрами виробництва автомобілів на 1-е місце в світі вийшов Китай – 15 млн. штук. Особливість китайського автомобілебудування – переважання в загальному обсязі виробництва дрібнотоннажних вантажівок і комбінованих вантажопасажирських автомобілів.
Попереднім (з 1979 по 2009 рік) лідером галузі була Японія, яка і зараз виробляє майже 12 млн. автомобілів на рік, з них 8,5 млн. штук – легкових. Японські автомобілі відрізняються економічністю й надійністю, завдяки чому вони завоювали значний сегмент світового ринку. На хвилі енергетичної кризи японські автомобілі зуміли відтіснити розкішні, але менш економічні американські та європейські автомобілі. США сьогодні на третій позиції – 11 млн. автомобілів, у т.ч. 7 млн. легкових. Щоправда сумарна вартість американських авто більша за вартість японських. Показник ФРН вже суттєво нижчий – 4,5 млн. автомобілів на рік. На 5-е місце вийшла Південна Корея, за нею розташовуються Франція, Італія, Іспанія, Великобританія, Канада (на першу «десятку» країн загалом припадає ¾ світового виробництва). Дуже динамічно зростає автомобілебудування в Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині, Туреччині, Росії тощо.
Абсолютним рекордсменом світу з виробництва автомобілів на душу населення є Бельгія, ця країна має дуже вигідне економіко-географічне положення, тому для виходу на європейський ринок тут ще з 20-х років минулого століття будували свої заводи «Дженерал Моторз», «Форд», також мають тут свої філіали такі світові виробники як «Фольксваген», «Рено», «Вольво» та інші. Рівень експортності бельгійського автомобілебудування найвищий в світі – 90% (для порівняння: в Японії він становить 49%).
У виробництві мотоциклів, мопедів, моторолерів спостерігається дещо інша географія, адже цей товар має значно нижчий ранг споживчої вартості, «двоколісні машини» більш популярні в «третьому світі». Найбільшим виробником є Китай (28 млн. штук на рік), батьківщина моторолерів Італія – зараз лише на другому місці (9,5 млн. штук), далі йдуть Японія, США, Тайвань, Індія, ФРН. За виробництвом велосипедів також передує Китай.
Високі темпи розвитку суднобудування пов’язані із швидким зростанням обсягів міжнародної торгівлі та результатами НТР, яка сприяє появі нових типів суден (рефрижераторів, танкерів, газохімовозів, з атомними двигунами, на підводних крилах, «річка-море») та нових типів перевезень (контейнерних, контрейлерних) тощо. Завдяки цим змінам водний транспорт залишається найдешевшим засобом масових вантажоперевезень.
Одноосібним лідером світового суднобудування до середини минулого століття була Великобританія, потім тривалий час лідерство належало Японії (на її стапелях створювалися танкери дедвейтом 500 тис. і навіть 1 млн. тон).
На початку ХХІ століття першу позицію захопила Південна Корея, але внаслідок світової економічної кризи відбулися зміни в географії суднобудування. З 2010 року всіх випереджає Китай. Сьогодні 90% світового «портфелю» замовлень належить всього трьом країнам – Китаю, Південній Кореї та Японії.
Європейські країни згортають виробництво й більше спеціалізуються на судноремонті. Лише по окремим типам суден (особливо унікальних) зберігають міцні позиції ФРН (військові та наукові судна), Франція (прогулянкові та круїзні судна, яхти), Данія (рибальські сейнери і пороми), Фінляндія (криголами). Частка США у світовому суднобудуванні впала до 1%. Натомість швидко нарощують виробництво Бразилія, Тайвань, Сінгапур, Туреччина. Давні традиції в цій галузі мають Росія, Україна, Польща, Румунія, але їх заводи переживають зараз не кращі часи.
Авіаційна промисловість сформувалася у невеликій групі країн, що пояснюється складністю продукції, її тісним зв’язком з науково-дослідною базою, кваліфікованими кадрами, специфічними конструкційними матеріалами.
Світовим лідером галузі є США. Потужні підприємства мають Франція, Великобританія, Німеччина. Росія відома в першу чергу виробництвом бойової авіаційної техніки. Повний виробничий цикл в авіаційній промисловості мають також Україна і Китай. Українська «ніша» світового авіаційного ринку – транспортні літаки найбільшої вантажопідйомності («Руслан», «Мрія») й середньомагістральні пасажирські (Ан-140, Ан-148, Ан-158 тощо).
Інші країни (Італія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Японія, Узбекистан) мають невеликі обсяги виробництва і вузьку спеціалізацію. Намагаються створити власне виробництво і деякі нові індустріальні країни – Бразилія, Індія, Іран, Пакистан, Індонезія, Аргентина.
Про значну монополізацію галузі можна судити з того, що близько 90% великих цивільних авіалайнерів зараз виробляють лише 2 фірми – «Боїнг» (США) та «Ейрбас» (ФРН, Франція, Великобританія, Іспанія).
Електротехнічна промисловість виникла ще в період масової електрифікації провідних держав світу. За виробництвом складної і дорогої продукції промислового призначення – генераторів, трансформаторів, електродвигунів різної потужності – лідерами залишаються країни Західної Європи (особливо – ФРН, Великобританія, Франція, Італія), США і Японія. Назване виробництво потребує значної кількості кольорових металів, спеціальних сортів сталі, синтетичних смол і пластмас, воно є досить наукомістким і вимагає наявності складного обладнання.
Все більшого значення у структурі машинобудування набуває виробництво різноманітних побутових приладів, що пояснюється хоча й повільним, але постійним зростанням середнього рівня життя в світі. Для прикладу візьмемо виробництво телевізорів: 1) Китай (36 млн. штук на рік); 2) США (23 млн. шт.); 3) Південна Корея (22 млн. шт.); 4) Японія (15 млн. шт.); 5) Малайзія (9 млн. шт.). Наступні місця займають ФРН, Великобританія, Італія, Франція, Росія, Бразилія та інші країни.
Провідні позиції за випуском холодильників, морозильників і пральних машин зберігають Італія та США; мікрохвильових печей – США і Японія; посудомийних машин – США і ФРН; пилососів – США, Японія і ФРН. Можна відзначити тенденцію до скорочення виробництва у багатьох високорозвинених країнах, що пояснюється високою насиченістю їх внутрішніх ринків. Масова і нескладна продукція у все більших обсягах виробляється в нових індустріальних країнах Азії (Китай, Тайвань, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Індонезія).
Електронна промисловість – найбільш наукомістка галузь сучасного машинобудування. Для її розвитку необхідно максимально скоротити час від появи ідеї та її експериментальної розробки до масового випуску виробів. Це вдалося здійснити в технополісах, тому що в них практично відсутній часовий і територіальний розрив між наукою і виробництвом. Провідними виробниками електронної продукції є США (30% світових обсягів), Японія (22%) та країни Західної Європи (21%), тобто ті країни, що володіють значними фінансовими ресурсами, висококваліфікованими кадрами, мають найсучаснішу науку і до того ж самі є містким ринком для збуту цих виробів.
Лідерство США особливо помітним є у виробництві професійної апаратури (зокрема електронно-обчислювальної) та військово-космічної техніки. Серед виробників дорогої військово-промислової електроніки слід назвати і Росію. Японія та країни Східної і Південно-Східної Азії лідирують у виробництві побутової електроніки. В Західній Європі провідну роль відіграє випуск засобів комунікації та медичного устаткування.
Третина електронних товарів, що випускається у світі, надходить на зовнішні ринки. Це призвело до того, що в машинобудуванні окремих нових індустріальних країн (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія) електроніка зайняла дуже важливі позиції.
Завдяки інтернаціоналізації виробництва та вдалій маркетинговій політиці чільні позиції у світовій електронній промисловості утримують такі компанії як ІВМ та «Дженерал електрик» (США), «Соні», «Хітаті», «Тошіба» і «Мацусіта» (Японія), «Філіпс» (Нідерланди), «Самсунг» та LG (Південна Корея).
Одним з найприбутковіших товарів у світовому електронному бізнесі стало програмне забезпечення. Так, у США чисельність програмістів перевищує чисельність зайнятих у випуску обчислювальної техніки. Частка цієї країни на світовому ринку програм становить 70%, серед окремих фірм всесвітнім лідером є «Майкрософт».
Висновки:
1. Машинобудування як самостійна галузь вперше сформувалося більше 200 років тому під час промислової революції у Великобританії.
2. Галузева структура машинобудівельного комплексу є найбільш розгалуженою серед усіх складових матеріального виробництва світового господарства та включає в себе 70 великих галузей, які, у свою чергу, поділяються на 360 підгалузей і виробництв.
3. Залежно від рівня розвитку машинобудування та диверсифікації його галузевої структури складається уява про економічну потужність країн.
4. Пропульсивною галуззю 3-го «кондратьєвського» циклу було важке машинобудування, 4-го – автомобілебудування, перехід до постіндустріального (інформаційного) суспільства та «обличчя» 5-го довгого циклу визначає електронна промисловість. Сьогодні провідним виробником електронної продукції в світі є США.
5. В світі виділяється три регіони з найвищим рівнем розвитку машинобудування – це: 1) Північна Америка з найширшою номенклатурою продукції, великим експортним потенціалом продукції високої складності, але водночас і значними обсягами імпорту виробів низького рівня складності; 2) Західна Європа з орієнтацією на традиційні галузі (особливо верстато- й приладобудування); 3) Східна та Південно-Східна Азія з особливими досягненнями у наукомісткому машинобудуванні (Японія), побутовій електротехніці й електроніці, автомобіле- й суднобудуванні.
6. В цілому територіальна структура машинобудування досить точно відбиває розміщення великих міст, міських агломерацій і мегаполісів.
7. Загальною тенденцією є переміщення виробництва низької та середньої складності з високорозвинених постіндустріальних країн до країн «третього світу» з дешевою робочою силою (Китай, Тайвань, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни).
8. Точне і середнє машинобудування мають яскраво виражене тяжіння до кваліфікованих трудових ресурсів і наукових центрів (технополісів).
[1] Метизи (від російського «металлические изделия») – предмети, які призначені для поєднання різних деталей конструкцій між собою (болти, гайки, шайби, шурупи, шпильки, клепки, цвяхи, саморізи та ін.), а також великі сталеві вироби (арматура), проволока, металева сітка, електроди, ролики підшипників, металеві шари для млинів, вили, сокири, молотки, пили, ножі, гайкові ключі тощо. Інколи технологи для зручності умовно поділяють метизи за призначенням на промислові і будівельні.