Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення 2 страница

Видача вантажу перевізником або його агентом у пункті призначення повинна бути здійс­нена за пред'явленням тільки оригіналу перевізного документа (коносамента, накладної). Перевізник не повинен видавати вантаж без оригіналу вказаного документа, оскільки така видача може мати наслідком його відповідальність за видачу вантажу особі, яка не має права на його одержання. Проте у сфері торговельного мореплавства трапляються випадки, коли судно приходить у порт призначення до надходження оригіналу коносамента. Тому одержу­вачами пропонуються перевізнику різні гарантії відшкодування збитків внаслідок видачі вантажу без пред'явлення оригіналу коносамента з боку страховиків.

Автотранспортне підприємство або організація видає вантаж у пункті призначення ванта­жоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній. Одержання вантажу засвід­чується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача у трьох примірниках накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу (ст. 72 Статуту автомобільного транспорту УРСР).

Повітряний перевізник видає вантаж одержувачу на підставі вантажної накладної під роз­писку.

На морському транспорті вантаж видається в порту призначення:

- за іменним коносаментом — одержувачу, вказаному в коносаменті, чи особі, якій його передано за іменним передаточним написом або в іншій формі з дотриманням правил, уста­новлених для боргової вимоги;

- за ордерним коносаментом - відправнику або одержувачу залежно від того, складений коносамент «наказу відправника» або «наказу одержувача», а в разі наявності в коносаменті передаточних написів - особі, зазначеній в останньому з неперервного ряду передаточних написів, чи пред'явникові коносамента з останнім бланковим написом;

- за коносаментом на пред'явника - його пред'явнику (ст. 162 КТМ).

На залізничному транспорті вантаж разом з накладною видається на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, після внесення ним усіх належних залізниці платежів. Видача імпортних вантажів провадиться після митного оформлення. Для одержання ванта­жу, адресованого підприємству, організації, установі або громадянину - суб'єкту підприєм­ницької діяльності, одержувач повинен надати станції довіреність. Довіреність, видана на одержання конкретної відправки вантажу, додається станцією до розкредитованої подорож­ньої відомості. Довіреність, яку видано на одержання вантажу на зазначений у ній строк, збе­рігається на станції протягом періоду, передбаченого для зберігання документів суворо­го обліку. Довірений працівник, котрий одержує вантаж, зобов'язаний на вимогу станції пред'явити документ, що засвідчує його особу (п. 6,7 Правил видачі вантажів).

У пункті призначення на внутрішньому водному транспорті вантаж видається вантажо­одержувачу, якого зазначено у накладній, останній розписується у подорожній відомості про отримання вантажу (п. 95 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

2. Після прибуття вантажу в пункт призначення вантажоодержувач зобов'язаний його прийняти та вивезти вантаж зі станції (порту, пристані) у встановлений строк, тобто одержа­ти вантаж.

Видача вантажу одержувачу має бути належним чином оформлена. У юридичній літера­турі даний процес отримав назву «розкредитування документів або викуп вантажу». Зміст цього процесу полягає у такому: представник одержувача подає перевізнику оригінал пере­візного документа, отриманого від відправника, до котрого вносяться відомості щодо ван­тажу, який підлягає видачі, проведених розрахунків, заявлених одержувачем претензій то­що. Після сплати одержувачем платежів за остаточними розрахунками на перевізний документ ставиться календарний штемпель з датою прибуття вантажу та виписується ордер на його видачу або інший документ, як того вимагають правила перевезення тим чи іншим видом транспорту.

До видачі вантажу одержувач і перевізник мають право кожний вимагати огляду та/або перевірки його кількості, ваги або стану.

Зокрема, одержувач зобов'язаний перевірити наявність пломб відправника, їх справність, стан тари (упаковки), наявність маркування, а також перевірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркування даним, зазначеним у перевізному документі. Якщо одержувач приймає вантаж без перевірки кількості місць або ваги, він має право зобов'язати перевізника зробити відповідне застереження у перевізному документі.

Транспортні кодекси, статути і правила перевезення визначають випадки, коли перевіз­ник при видачі вантажу зобов'язаний перевірити його вагу, кількість або стан.

Наприклад, відповідно до статті 52 Статуту залізниць України на станції призначення за­лізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі:

- прибуття вантажу в пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій;

- прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення пе­редбачено Правилами;

- прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного строку його перевезення або з порушенням температурного режиму транспортування у рефрижераторних вагонах (контейнерах);

- прибуття вантажу, завантаженого залізницею;

- видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею.

Під час приймання вантажу одержувач вправі заявити перевізнику про нестачу або по­шкодження вантажу. Якщо вантаж оглянуто і перевірено одержувачем разом з перевізни­ком, одержувач не робить зазначеної заяви. У разі якщо втрата, нестача або пошкодження не могли бути виявлені при звичайному способі приймання вантажу, то заява перевізнику може бути зроблена одержувачем протягом певного строку після його прийняття, який вста­новлюється правилами перевезення вантажів тим чи іншим видом транспорту (наприклад, у строк протягом трьох діб після прийняття вантажу може бути подана заява морському пере­візнику згідно зі ст. 166 КТМ).

Обов'язок одержувача щодо прийняття вантажу є безумовним, за винятком випадків, коли він вправі відмовитися від прийняття вантажу. Ця відмова пов'язується з встановлен­ням факту пошкодження або зіпсування вантажу, якщо тим самим внаслідок зміни якості отриманого виключається можливість повного або часткового використання вантажу за первісним призначенням. Аналогічні правила містять транспортні кодекси, статути і прави­ла перевезень (п. 96 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, ст. 68 Статуту автомобільного транспорту УРСР, п. 33 Правил видачі вантажів) щодо всіх видів транспорту за винятком морського. Неможливість використання вантажу встановлюється експертом у порядку, визначеному законодавством.

3. Момент видачі вантажу має важливе юридичне значення, оскільки з цього часу припи­няється відповідальність перевізника за збереження прийнятого до перевезення вантажу, об­числюються строки для пред'явлення претензій щодо його несхоронного перевезення або прострочення доставки.

Слід розрізняти дату фактичної видачі вантажу одержувачу і дату її оформлення. Вони мо­жуть не збігатися; їх правове значення є різним. Дата оформлення видачі вантажу визначаєть­ся за календарним штемпелем, тобто є датою розкредитування документів, що лежить в осно­ві обчислення строків пред'явлення вимог стосовно перевезення. В усіх інших випадках вирі­шальною є дата фактичної видачі вантажу - тобто дата вивозу його зі станції, порту тощо.

Трапляються випадки, коли одержувач не затребував вантаж у встановлений строк або відмовився його прийняти. Тоді перевізник, письмово повідомивши про це вантажовідправ­ника, за рахунок і на ризик останнього вправі залишити вантаж у себе на зберігання. Збе­рігання вантажу у пункті призначення не є обов'язком перевізника за договором перевезен­ня. Час, витрачений перевізником на очікування приймання вантажу, на збереження ван­тажу, розглядається як простій транспортного засобу. Тому транспортними кодексами, ста­тутами і правилами перевезення передбачено обов'язок одержувача сплатити штраф за про­стій судна та відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням вантажу. За визначених законо­давством умов плата за зберігання вантажів може бути збільшена.

Так, у разі скупчення у морських портах України вантажів, що перевозяться у каботажі, внаслідок несвоєчасного їх вивезення одержувачами з вини останніх, плата за їх зберігання у портах може бути збільшена до трикратного розміру. Підвищена плата за зберігання вво­диться не раніше, як через добу після письмового повідомлення про це юридичної чи фізич­ної особи, з якої передбачається стягнення підвищеної плати (ст. 168 КТМ).

Порядок зберігання вантажів на залізничному транспорті встановлено статтями 12, 46 Ста­туту залізниць України та прийнятими відповідно до нього Правилами зберігання вантажів.

4. Невитребуваним є вантаж, який не одержано протягом одного місяця після повідом­лення перевізником одержувача. За своєю правовою сутністю невитребувані вантажі нале­жать до категорії безхазяйної речі. На практиці такі вантажі, що знаходяться у портах або на станціях понад установлені строки, стримують вантажооборот. Для запобігання цьому про­цесові законодавством передбачена можливість реалізації вказаних вантажів.

Порядок реалізації невитребуваних вантажів передбачається транспортними кодексами, статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами. Певні особливості ре­алізації вантажів встановлено на залізничному і морському транспорті.

Реалізація вантажів здійснюється залізницею на підставі статей 48-51 Статуту залізниць України та прийнятих у зв'язку з цим Правил реалізації вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, а саме: а) у разі застосування залізницею заставного права на вантаж з метою одержання провізної плати та інших платежів; б) у разі неможливості видати вантаж на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, через відсутність одержувача в районі станції призначення, якщо станцією в триденний строк від дня вручення йому повідомлення не отримана вказівка відправника щодо розпоря­дження вантажем; в) у випадку коли одержувач з тих чи інших причин не звернувся на стан­цію призначення за вантажем або у разі відмови одержувача від вантажу; г) при виявленні вантажу без документів.

Реалізація вантажу іншим організаціям здійснюється за договором купівлі-продажу на станції, де знаходиться вантаж, що реалізується, або через спеціальні склади реалізації, ство­рені на кожній залізниці. Дозвіл на реалізацію вантажу на станції чи на відправку його на склад реалізації надається управлінням залізниці за запитом начальника станції. Усі вантажі, що надійшли на такий склад, реєструються у книзі встановленої Укрзалізницею форми. Оцінка вантажу здійснюється комісією за участю представників залізниці та організації (під­приємства) - покупця, якій передається вантаж, і місцевих фінансових й торговельних орга­нів. Про оцінку вантажу складається акт. Після оцінки передача вантажів здійснюється за ак­том приймання-здачі, який складається у трьох примірниках і підписується начальником станції або начальником складу реалізації та представником організації-покупця, котра отримує вантаж. Кошти, отримані залізницею за реалізований іншій організації вантаж, за вирахуванням сум, належних залізниці, перераховуються: одержувачу, зазначеному в на­кладній, - у разі оплати ним вартості вантажу; відправнику - в усіх інших випадках.

Відповідно до пункту 3.20 Загальних правил перевезення вантажів морським транспор­том про незапитаний вантаж порт призначення сповіщає порт відправлення, а останній по­відомляє вантажовідправника письмово. Відправник незапитаного вантажу вправі ним роз­порядитися. Якщо відправник у 10-денний строк з дня отримання повідомлення про незапи­таний вантаж не забезпечить його прийняття і вивіз, перевізник має право реалізувати ван­таж іншій організації. Вантаж, що швидко псується, небезпечний, а також вантаж, зберіган­ня якого потребує спеціального приміщення або відведення значної площі, а також вантаж, тривале зберігання якого становить небезпеку в санітарному чи пожежному відношенні, мо­жуть бути реалізовані іншій організації до перебігу 10-денного строку. Порядок реалізації встановлено декретом Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. № 33-93 «Про поря­док вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» [395]. Згідно з ним підляга­ють вилученню та реалізації:

а) вантажі, що знаходяться на зберіганні у морських торговельних портах понад установ­лені договорами терміни, і вантажі, терміни зберігання яких під митним контролем закінчи­лися і митницею не вжито заходів до їх реалізації, у разі відсутності доручення вантажовлас­ників (вантажовідправників) щодо подальшого їх відправлення;

б) вантажі, подальше відправлення яких неможливе з вини вантажовласника (вантажо­відправника) та незалежних від морських торговельних портів причин (відсутність або нена­лежне оформлення експортної ліцензії, інших документів, необхідних для виконання мит­них, санітарних та інших правил, тощо);

в) вантажі, що відповідно до чинного законодавства визнані безхазяйним майном.

За наявності у порту зазначених вантажів він має запропонувати відправнику протягом 20 днів з моменту надіслання повідомлення про неможливість відправлення вантажу визна­читися з його відправленням або дати згоду на вилучення та реалізацію. Після одержання від відправника письмової згоди на вилучення та реалізацію вантажу, а також у разі неодержан­ня відповіді протягом 20 днів з моменту надіслання повідомлення вантаж вилучається і ре­алізується, про що повідомляється відправникові.

Рішення про вилучення та реалізацію вантажу приймається за заявою керівника порту ко­місією (останні створено згідно з Положенням про Комісії з питань вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться понад установлені терміни в морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях, розташованих на території АР Крим, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, затвердженим наказом Мінтрансу України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19 березня 2002 р. № 178/75) і оформлюється актом, який підписується членами комісії. У ра­зі необхідності проводиться товарна експертиза. Реалізація вилученого у відправника ванта­жу здійснюється уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом на конкурсній основі і, як правило, за вільно конвертовану валюту. Якщо вантаж реалізувати неможливо, порт від­правляє його відправникові. У такому разі вартість навантажувально-розвантажувальних ро­біт, зберігання, перевезення, оформлення документів та інші витрати, пов'язані з відправлен­ням вантажу, списуються з відправника або одержувача у безакцептному порядку.

Стаття 311. Плата за перевезення вантажів

1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезен­ням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

1. Провізна плата - ціна транспортної продукції, яка включає плату за перевезення ванта­жів і плату за виконання робіт, пов'язаних з перевезенням.

У юридичній літературі для визначення плати за перевезення вантажу вживаються тер­міни «тариф», «фрахт» і «провізна плата», які не є тотожними. На нашу думку, розмежуван­ня даних категорій має полягати у такому: провізна плата сплачується за перевезення ванта­жів; тариф - це встановлені розцінки для нарахування провізної плати; фрахт - плата за використання морського або повітряного судна.

Не можна твердити, що волевиявлення сторін не впливає на визначення розміру провізної плати. Навпаки, за визначенням особливих умов перевезення (наприклад, оголошення цін­ності вантажу або швидкості його слідування), відправник може впливати на розмір провіз­ної плати, яку він повинен сплатити.

Вартість транспортної послуги визначається згідно з тарифами, які діють на тому чи ін­шому виді транспорту, або за згодою сторін. Тариф можна визначити як систему ставок, за якими стягується плата за послуги, надані тим чи іншим видом транспорту, тобто він є фор­мою ціни перевезення вантажу. Так, тарифи за перевезення вантажу морським транспортом визначаються відповідно до наказу Мінтрансу України від 31 жовтня 1995 р. № 392 (в редак­ції наказу Мінтрансу від 12 березня 2003 р. № 188) «Про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України». На залізничному транспорті застосовується Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспор­том України, затверджений наказом Мінтрансу України від 15 листопада 1999 р. № 551. Ана­логічно Мінтранс затверджує тарифи, які використовуються щодо перевезень повітряним, автомобільним транспортом, тощо.

Розмір провізної плати залежить від різних показників, як-то: вага, цінність вантажу, спо­сіб перевезення, відстань та маршрут перевезення тощо.

Провізна плата сплачується вантажовідправником, оскільки це його обов'язок за догово­ром перевезення вантажу. Проте остаточні розрахунки проводяться з вантажоодержувачем у пункті призначення.

У випадках невиконання договору перевезення вантажів обов'язок щодо сплати провізної плати виконується таким чином:

- за обставин, настання яких залежить від вантажовідправника (наприклад, відмова від договору), останній зобов'язаний внести провізну плату в повному обсязі незалежно від то­го, почався процес перевезення чи ні;

- у зв'язку з обставинами, за котрі сторони не відповідають і настання яких від них не за­лежить (наприклад стихійні лиха), провізна плата не сплачується, якщо ці обставини мали місце до початку процесу перевезення, або сплачується пропорційно пройденій відстані, як­що дані обставини сталися під час процесу перевезення вантажу;

- обставини, які залежать від перевізника (наприклад втрата вантажу), призводять до неотримання провізної плати та відшкодування збитків. У зв'язку з цим можна визначити два види провізної плати: повну, що сплачується перевезення вантажу на всю відстань, і ди­станційну, яка сплачується пропорційно пройденій відстані.

Стаття 312. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні

1. За договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше пере­візниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.

2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовую­ться правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними ко­дексами чи статутами.

3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполу­ченні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Поря­док укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.

1. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є господарським дого­вором, який характеризують такі ознаки:

- участь у перевезенні двох і більше перевізників;

- належність перевізників до різних видів транспорту;

- наявність єдиного перевізного документа.

Залежно від того, які види транспорту беруть участь у перевезенні, визначають договори пе­ревезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному, залізнично-автомобільному, водно-автомобільному, залізнично-водно-автомобільному сполученні. Не можуть бути одно­значно визнані перевезення вантажів у змішаному повітряно-водному та повітряно-залізнично­му сполученні прямими, оскільки оформлюються різними перевізними документами.

Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є багатостороннім. Від­правнику та одержувачу протистоїть не один перевізник, а більше, які визначаються співпе-ревізниками. У цьому разі кожний з них, приймаючи вантаж від попереднього перевізника, виконує свій обов'язок щодо перевезення вантажу на певній ділянці шляху, який виникає з договору перевезення, укладеного первісним перевізником.

Укладення договору на перевезення у прямому змішаному сполученні характеризує ком­бінація зобов'язань. Під час укладення договору перевізник, поряд з обов'язком доставити вантаж у пункт призначення, набуває прав представника вантажовідправника і на підставі цього потім укладає від імені вантажовідправника договір із співперевізником. Таким чином, кожний наступний співперевізник, вступаючи у зобов'язання з попереднім, стає пред­ставником вантажовідправника.

Договір перевезення у прямому змішаному сполученні характеризується складною при­родою відносин, що виникають між співперевізниками. Зокрема:

- всі перевізники, які беруть участь у перевезенні, виступають перед вантажовідправни­ком як єдиний перевізник;

- кожний наступний перевізник, вступаючи у договір, продовжує виконання обов'язків попереднього перевізника (Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнич­но-водному сполученні, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644);

- у співперевізників, на відміну від перевізника, з яким укладено договір перевезення, не існує договірних відносин з вантажовідправником та вантажоодержувачем;

- стороною у договорі перевезення є лише той перевізник, якому вантажовідправник пе­редав вантаж до перевезення, тому співперевізники беруть участь не у договорі, а в його виконанні;

- правовідносини між співперевізниками регулюються єдиним договором перевезення, який укладає вантажовідправник з перевізником у пункті відправлення.

Майнову відповідальність за незбереження вантажу, який перевозиться у прямому зміша­ному сполученні, несуть: сторона, котра подає вантаж до передачі його у пунктах перевалки; сторона, яка приймає вантаж після передачі його у пунктах перевалки.

2. Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні регулюються нормами ГК і ЦК, транспортними статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами.

У Статуті залізниць України перевезенню вантажів у прямому змішаному сполученні при­свячено розділ V, у Статуті внутрішнього водного транспорту Союзу РСР - розділ VIII, а в Статуті автомобільного транспорту УРСР це питання врегульовано розділом VII. Вантажні перевезення у прямому змішаному сполученні не регулюються Кодексом торговельного мо­реплавства України та Повітряним кодексом України, а встановлюються відповідними пра­вилами перевезення вантажів. Суттєвою ознакою правового регулювання перевезень ванта­жів у прямому змішаному сполученні є те, що норми зазначених нормативних актів ідентичні за змістом. Тому сьогодні можна ставити питання про їх уніфікацію і прийняття єдиного нор­мативного акта - Правил перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

3. Вузлова угода є господарським договором, який регулює відносини перевізників під час перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів.

Названа вище угода - специфічний вид договору, який регулює відносини перевізників щодо перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший. А тому посередньо розгляда­ється поряд з договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні.

Вузлову угоду характеризують такі правові ознаки:

- по-перше, вона укладається між перевізниками поза участі в ньому вантажовідправника і вантажоодержувача;

- по-друге, укладення цього договору між перевізниками є обов'язковим в силу відповід­них імперативних норм транспортних статутів і правил перевезення (ст. 116 Статуту автомо­більного транспорту УРСР, п. 167 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, § 39 Правил перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні);

т по-третє, законодавством не встановлено санкцій за неукладення або несвоєчасне укла­дення вузлових угод;

- по-четверте, вказана угода регулює відносини, пов'язані з перевалкою вантажу, а не з його безпосереднім перевезенням.

Передача вантажів у пунктах перевалки здійснюється за передаточними відомостями. Сторона, яка передає вантаж, надає разом з ним стороні, котра приймає вантаж, передаточну відомість, на всіх примірниках якої сторони засвідчують виконання своїх обов'язків підпи­сом та календарним штемпелем дня подання останніх. Передаточну відомість не можна вва­жати формою договору на перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, оскільки такою є накладна. Передаточна відомість оформлює виконання зобов'язань, що виникають з вузлової угоди.

Зобов'язання сторін, які виникають із зазначеної угоди, можна умовно поділити на зо­бов'язання щодо обсягу перевалки вантажів, передачі їх з одного виду транспорту на інший та розрахунків за виконання робіт, пов'язаних з перевалкою вантажів.

Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу

1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, перед­бачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки ван­тажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

2. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці ванта­жу, якщо прострочення сталося не з його вини.

3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці ванта­жу, визначається відповідно до закону.

4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

1. Зміст договору перевезення вантажу становить обов'язок перевізника доставити ван­таж до пункту призначення у встановлений строк.

Строк доставки вантажу - це строк, протягом якого вантаж, прийнятий до перевезення, повинен бути доставлений перевізником до пункту призначення. Вказаний строк визна­чається з урахуванням швидкості руху транспортного засобу, його технічних характеристик, маршруту руху тощо. Своєчасна доставка вантажу - умова належного виконання перевізни­ком свого основного обов'язку. Порушення даного строку призводить до прострочення до­ставки вантажу і відповідальності перевізника.

Загальне правило доставки вантажу визначає обов'язок перевізника доставляти вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи прави­лами, а якщо такі не встановлені, то сторони вправі встановити цей строк у договорі.

Строки доставки вантажів залежать від особливостей роботи того чи іншого виду транс­порту.

На залізничному транспорті відповідно до статей 41, 116 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, строк доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку нараховується провізна плата. Якщо Укрзалізницею встановлюються тимчасові відхи­лення від шляхів прямування вантажів, за якими обчислюється провізна плата, то строк до­ставки вантажів, що пройшли за відхиленим напрямком, обчислюється виходячи з відстані з урахуванням цього відхилення. Обчислення строку доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної у перевізних документах календарним штем­пелем станції відправлення. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, строк доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на котрий призначено навантаження, про що у накладній робиться відповідна відмітка. У разі затримки вантажу в процесі перевезення строк доставки збільшується на строк: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви у перевезенні, що сталася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапи­лися з вини відправника; інших затримок, що сталися з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення строку доставки, та її тривалість повинна бути зроблена відмітка у перевізних документах, що завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержува­ча, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначен­ня до закінчення встановленого строку доставки.

Статут автомобільного транспорту УРСР зобов'язує автотранспортні підприємства і ор­ганізації перевозити вантажі по найкоротшому маршруту, відкритому для руху автомобіль­ного транспорту, а в регулярному міжміському сполученні - по найкоротшому маршруту, відкритому для регулярних перевезень вантажів у міжміському сполученні, за винятком ви­падків, коли за шляховими умовами більш раціональним є перевезення Із збільшенням про­бігу. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані при прийманні замовлення довести до відома вантажовідправника про збільшення відстані перевезення. У цьому разі провізна плата стягується за фактичну відстань перевезення. Автотранспортні підприємства і організації несуть встановлену законом відповідальність за правильність вказаних ними у товарно-транспортних документах відстані перевезень і тарифного класу вантажу (ст. 70).