Кількість захворювань в україні у 2010-2015 рр.

	Кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань, тис.
всього	у тому числі:
новоутворення	хвороби нервової системи2	хвороби системи кровообігу	хвороби органів дихання	хвороби шкіри та підшкірної клітковини	хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини	хвороби сечостатевої системи	уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення	травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин
20141
20151

Існує багато доказів того, що система характеризується неефективним використанням коштів, що призводить до корупційних ризиків.

Недостатність виділених державою коштів на галузь призводить до зменшення обсягу безоплатного медичного обслуговування, до гальмування проведення капітального ремонту приміщень медичних закладів й оновлення обладнання, а також зумовлює порівняно низьку заробітну плату медичного персоналу.

Рис.2.6. Кількість захворювань в Україні у 2010-2015 рр.

Окрім обсягу фінансового забезпечення, на якість медичного обслуговування значно впливає раціональне його використання.

Отже,щоб медична галузь була досконалою вона повинна орієнтуватися на такі принципи:

1) Гарантований пакет послуг, що доступний кожному громадянину. Цей принцип повинен бути застосований незалежно від статі, віку, сексуальної орієнтації, релігійних чи політичних переконань, сімейного або цивільного стану. Він повинен бути застосований до всіх і кожного, та базуватися на повазі до прав людини. Держава повинна приділяти особливу увагу вразливим соціальним групам, оскільки показники здоров’я у них суттєво відстають від показників решти населення.

2) Дотримання національних стандартів якості та професіоналізму. Цей принцип спрямований на надання якісної медичної допомоги, яка повинна бути безпечною, ефективною і спрямованою на задоволення потреб пацієнта, підтримку, освіту та розвиток персоналу, удосконалення управління галуззю.

3) Взаємоповага пацієнтів та медичних працівників. Повага, гідність, співчуття й турбота повинні бути принципом номер один у роботі з пацієнтами. Їх безпека, досвід під час перебування в системі та результати для здоров’я будуть покращуватися, коли медичні працівники відчуватимуть свою цінність, матимуть відповідні повноваження та підтримку, а пацієнти будуть відчувати себе партнером, а не об’єктом лікування.

4) Співпраця різних секторів економіки, служб, організацій в інтересах пацієнтів, громад та населення (міжсекторальна взаємодія). Система охорони здоров’я як галузь повинна взаємодіяти з іншими службами, органами державного сектору та широким колом громадських об’єднань, благодійних організацій та юридичних осіб приватної форми власності з метою підвищення рівня здоров’я та добробуту.

5) Співвідношення ціна-якість та найбільш ефективне, справедливе та стійке використання обмежених ресурсів. Державні кошти медичну галузь мають бути спрямовані винятково на благо громадян. Держава повинна прагнути до того, щоб кожна витрачена платником податків гривня приносила якомога більше результату для здоров’я людей.

6) Підзвітність громадам і пацієнтам. Система відповідальності та підзвітності за прийняття рішень повинна бути прозорою та зрозумілою для громадськості, персоналу та пацієнтів. Із цією метою уряд повинен гарантувати постійну можливість доступу до інформації та основних показників здоров’я, а органи центральної та місцевої влади систематично звітувати перед громадою або її представниками (радами) за результати діяльності в сфері охорони здоров’я.

2.2. Аналіз планування видатків на медичну галузь (на прикладі Галицької центральної районної лікарні)

Щорічно відслідковується тенденція до збільшення бюджетних видатків на фінансування галузі охорони здоров’я України. При цьому ефективність забезпечення населення медичною допомогою, якість та спеціалізація послуг залишається на незадовільному рівні, а заклади охорони здоров’я часто не доотримують фінансування, змушені спрямовувати більшу частину бюджетних коштів лише на фінансування фонду оплати праці (частка бюджетних видатків на оплату праці сягає 70–80% загальних витрат закладів охорони здоров’я).

Планування обсягу та видів медичної допомоги необхідно проводити з метою якомога повного задоволення потреб пацієнтів, що проживають на території адміністративно-територіальних одиниць. При плануванні видатків на надання допомоги на різних її рівнях необходно використовувати комплексний підхід.

Для планування видатків та використання бюджетних коштів для надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я першочерговим завданням є визначення показників діяльності закладів охорони здоров’я та використання таких показників для обрахунків витрат. Такі витрати можуть бути розраховані на один день перебування хворого на стаціонарному лікуванні, амбулаторно- поліклінічне відвідування, виклик швидкої медичної допомоги тощо.

При плануванні видатків та використанні бюджетних коштів потрібно враховувати специфіку закладів, в яких надається медична допомога. В цих методичних рекомендаціях представлено методологічні підходи до планування видатків та використання бюджетних коштів для надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я в розрізі кодів економічної класифікації видатків (далі – КЕКВ).

Визначення витрат по кожному закладу охорони здоров’я дозволить проводити порівняння їх діяльності та визначати ефективність використання бюджетних коштів. Це сприятиме більш раціональному плануванню обсягів фінансування, що спрямовуються на охорону здоров’я в межах міських, районних та обласних бюджетів. В подальшому це дозволить перейти до відшкодування витрат закладів охорони здоров’я в залежності від обсягу та якості наданих послуг.

Нагромаджений досвід прогресивних реформ в системі охорони здоров’я європейських країн і до сьогодні не знайшов свого практичного відображення в діяльності закладів охорони здоров’я України. Численні популістські заклики вітчизняних урядовців стосовно актуальності і необхідності здійснення таких реформ в Україні так і залишаються скоріше просто намірами, ніж реальними кроками в питаннях реформування однієї з найбільш проблемної галузі вітчизняної економіки[21].

Грошові надходження закладів охорони здоров’я одночасно є видатками бюджетів на охорону здоров’я. Тому говорячи про чинники, від яких залежить обсяг фінансування окремо взятого закладу, потрібно вести мову про бюджетне планування видатків на охорону здоров’я на державному та місцевому рівнях. Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетне планування є частиною бюджетного процесу і в його основі лежить кошторисне планування, основою якого виступає прогноз. Важливою складовою прогнозування та планування є аналіз факторів, які впливають на фінансові ресурси охорони здоров’я з урахуванням конкретних джерел їх формування.

Планування витрат за кошторисами відбиває певні економічні відносини між державою і відповідними установами охорони здоров’я з визначення розміру фінансових ресурсів, що виділяються для виконання покладених на них функцій. Кошторис бюджетної установи охорони здоров’я є основним індивідуальним фінансово-плановим документом, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг, спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Підставою для складання проектів кошторисів є відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, які доводяться до головних розпорядників Мінфіном України, місцевими фінансовими органами [22].

Для забезпечення правильного і своєчасного складання проектів кошторисів головні розпорядники:

1) встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

2) розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватись відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

3) забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

4) Головні розпорядники з метою складання проектів зведених кошторисів розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо:

5) законності й правильності розрахунків;

6) доцільності запланованих видатків;

7) правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків та кредитування бюджету;

8) повноти надходження доходів;

9) додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів та ін.[23].

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів АРК, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначаються планові обсяги, які передбачається спрямувати на здійснення видатків.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників; її контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і накреслених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися строгий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатись тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатись лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості [24].

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Після затвердження Державного і місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводять у відповідність з показниками цих бюджетів.

Згідно з діючою бюджетною класифікацією видатки на утримання закладів охорони здоров’я плануються за такими групами [21]:

1) лікувально-профілактичні установи − лікарні, диспансери, лікарські та фельдшерські здоровпункти при підприємствах, фельдшерсько-акушерські пункти, станції швидкої допомоги, станції переливання крові, санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей, дитячі ясла та дитячі будинки;

2) 2)санітарно-профілактичні установи і заходи − санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи із запобігання, припинення епідемій, будинки та заходи з санітарної освіти;

3) інші установи та заходи − госпіталі та санаторії для інвалідів Великої Вітчизняної війни, бюро судово-медичної експертизи та інші заходи з охорони здоров’я.

Розглянемо порядок планування фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я на прикладі Галицької центральної районної лікарні в процесі складання кошторису на 2015 рік. Кошторис на утримання лікарні затверджено в сумі 19888140грн., в тому числі:

- надходження коштів із загального фонду бюджету-19528140 грн.

- надходження коштів із спеціального фонду бюджету-360000 грн

Розглянемо порядок планування видатків Галицької центральної районної лікарні − код 2111 “Заробітна плата” (табл. 2.1).

Як бачимо більшу частку видатків становлять видатки на лікарню у сумі 2698671,78 грн.Найменша частка фінансування з державного бюджету виділяється на дитячий відділ - 1.4%.

В Галицькій центральній районній лікарні в кошторисі код 2200 «Використання товарів і послуг» сплачено в сумі 4760140 грн з них:

- надходження коштів із загального фонду бюджету-4483140 грн;

- надходження коштів із спеціального фонду бюджету-277000 грн.

Таблиця 2.4