Короткий словник історико-економічних термінів 4 страница

Економіка соціально ринкового типу (соціально-орієнтована ринкова економіка) — економічна система, що основана на пануванні колективних форм власності на засоби виробництва, в якій має місце органічне поєднання дер­жавного регулювання макро- та мікроекономічних процесів з ринковими важелями, поєднання соціального з ринковим.

Економічна рента— різниця між виплатами ресурсу виробництва та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати цей ресурс.

Економічне зростання— збільшення в обсязі виробництва країни. Еко­номічне зростання звичайно вимірюється щорічним темпом збільшення ре­ального ВНП країни (або реального потенційного ВНП).

Експансія {від лат. ехрапвіо — розширення, поширення) — політика окремих країн, монополістичних об'єднань, фірм тощо, спрямована на розширення сфер свого впливу з метою отримання вигідних ринків збуту, вкладень капіталу, джерел сировини.

Експорт— вивіз за кордон для реалізації на зовнішніх ринках товарів, послуг, капіталу, цінних паперів.

Експропріація— примусове безоплатне або оплачуване відчуження майна, що проводиться органами державної влади. Експропріація з виплатою відшкодування називається реквізицією, а без виплати — конфіскацією.

Екстенсивне виробництво— спосіб збільшення обсягів виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів, збільшення використання ресурсних джерел без підвищення ефективності їх використання, пов'язані з кількісними, а не якісними змінами.

Екстенсивне збільшення капіталу— збільшення реального капіталу, що дорівнює темпу зростання робочої сили; відношення між сукупним капіта­лом і сукупною працею залишається незмінним.

Емісія— випуск в обіг грошей, акцій, облігацій, інших боргових зобов'язань; зумовлює збільшення грошової маси в обігу.

Емфітевтичне право— довгострокова або довічна оренда.

Ефективність— відсутність втрат або таке використання ресурсів, яке забезпечує максимально можливий рівень задоволення за даних факторів виробництва і технології.

Ефективність за Парето— розподіл товарів, згідно з яким одна особа зба­гачується за рахунок збідніння іншої.

Євродолари — долари, що продаються за межами США.

Закон обмеженості ресурсів— більшість речей, які люди хочуть мати, виробляються в недостатній кількості (за винятком позаекономічних благ). Отже, кількість товарів завжди обмежена і має якимось чином розподіля­тися (нормуватися) або за допомогою ціни, або іншими способами. Закон Сея — розвинута Ж.-Б. Сеєм теорія, яка говорить, що пропозиція творить свій власний попит. Дану тезу Сей аргументував так: внаслідок того, що сукупна купівельна спроможність точно дорівнює сукупним доходам і виробництву, перевищення попиту чи пропозиції неможливе. Кейнс піддав критиці даний закон і звернув увагу на те, що кожний додатковий долар доходу не обов'язково буде витрачатися (тобто гранична схильність до спо­живання не обов'язково дорівнює одиниці).

Залізний закон заробітної плати— в економічних концепціях Мальтуса теорія, за якою при капіталізмі існує невідворотна тенденція заробітної пла­ти падати до мінімуму засобів існування. Теоретичне обґрунтування тези про те, що реальна зарплата залишається на незмінному рівні, який дорів­нює мінімуму засобів існування, було здійснене Д. Рікардо, який виходив із закону убуваючої родючості ґрунту і закону народонаселення Мальтуса. Со­ціаліст Ф. Лассаль проголосив "залізний закон" заробітної плати.

Закупи — відомі з "Руської Правди" як наймити; люди, які відробляли позичені гроші, — "купу", або наймалися на роботу, попередньо беручи плату. Закупи жили або у дворі пана, або у своєму власному господарстві.

Залозний шлях— сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Земля — в класичній і неокласичній економічній теорії один із трьох ос­новних факторів виробництва (разом з капіталом і працею). Цей фактор включає землю, яка використовується у сільськогосподарському чи промис­ловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі.

Змішана економіка— це економіка, яка ґрунтується на ринковому розв'я­занні основних проблем економічної організації. Проте в такій економіці має місце державне втручання в макроекономічні процеси, щоб усунути ринкові невдачі. Змішана економіка — це поєднання ринкового і державного прин­ципів макроекономічної координації.

Золоте забезпечення— запас золота у центральних банках, призначений для покриття банківської емісії, а інколи й для забезпечення поточних рахунків та інших зобов'язань, що належать до оплати.

Золотий стандарт— система грошового обігу, згідно з якою в ролі міри вартості та повноцінних засобів обігу виступає золото та відбувається вільний обмін паперових грошей на золото. Вперше золотий стандарт було установлено у Великобританії наприкінці XVIII ст.

Ієрархія(гр. hіеrоs — святий, божественний, священний та аrсhе — влада) — 1) поділ на вищі і нижчі посади, чини; 2) розташування частин, елементів цілого в порядку від вищого до нижчого.

Ізгої— люди без суспільного становища, що з різних причин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не увійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали власного господарства, часто осідали в чужих дворах, при церквах. Аналогічним було становище сябрів.

Імміграція— в'їзд іноземців у країну на тимчасове чи постійне проживання громадян інших країн.

Імперія(середньолат. ітреrіит — царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо — наказую, володарюю, управляю) — 1) монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому — держава, яка має колоніальні воло­діння, а також держава, до складу якої входять території, позбав­лені економічної та політичної самостійності й управління яких здійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) перен., велика монополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад, нафтова І.

Імпорт— ввіз з-за кордону товарів, технологій і капіталів для реалізації і використання на внутрішньому ринку країни-імпортера.

Імунітет(лат. іттипіtаs (іттипitаtіs) — звільнення від чо­гось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.

Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в підприємства, різні галузі господарства економіки з метою отримання прибутку.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції.

Індустріалізація— перехід економіки країни на промисловий шлях, значне збільшення частини промислового виробництва в економіці, створення великого машинного виробництва в усьому народному господарстві чи в окремих його галузях.

Інкорпорація (від лат. іпсогрогаііо — включення до складу) — приєднання, включення до складу.

Інновація— впровадження нових форм організації праці та управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а і їх сукупність, галузь; вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки і технології

Інтеграція економічна— сучасна форма процесу інтернаціоналізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії підприємств, галузей народного господарства, регіонів і держав в інтересах повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах та послугах.

Інтенсивне господарство— розвиток господарства, за якого зростання обсягів виробництва досягається за рахунок зростання продуктивності праці, кращого використання матеріалів, підвищення віддачі основних фондів тощо.

Інфляція — знецінення паперових грошей внаслідок перевищення їх кількості в обігу над сумою цін товарів та послуг. Інфляція супроводжується підвищенням цін на товари, спадом реальної заробітної плати, зростанням незадоволеного попиту тощо.

Інфраструктура — комплекс галузей господарства, які обслуговують промислове сільськогосподарське виробництво, а також населення. Включає в себе дороги, канали, мости, порти, транспорт, зв'язок, енергопостачання, житлове та комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, торгівлі, освіту, науку, охорону здоров'я тощо.

Іпотека — застава нерухомого майна (землі, будівель тощо) для одержання довгострокової грошової позики.

Йомени, йоменрі(< англ. уеотап, множ, уеотеп) —1) у Ве­ликобританії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійно госпо­дарювали на землі, отриманій у спадок.

Каботаж — судноплавство між портами однієї країни в межах одного чи кількох морів.

Кадастр(фр. саdаstrе < середньогр. каtаstісhоп — реєстр) — перелік осіб для оподаткування.

Капітулярій— у період раннього середньовіччя закони і розпорядження франкських королів з династії Каролінгів.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, домовляючись про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами на нову техніку тощо.

Кейнс Джон Мейнард (1883 — 1946) — видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджської школи" економічної думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став йогопослідовником. Своє осмислення наслідків найтривалішої і найтяжчої кризи 1929 — 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей",надрукованій 1936 р. у Лондоні. Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англій­ської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верхов­ної палати парламенту.

Біографія сина професора логіки й економіки Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса як ученого і гро­мадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до мате­матики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 — 1906 рр. Йому пощастило слухати лекції самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембридж­ському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичної економії" традиційної "класичної школи".

Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням науко­вої діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у спра­вах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше — у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945р. У 1913 — 1914 рр. він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність при­несла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".

Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався пробле­мами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казна­чейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британ­ського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору"принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови. У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політи­кою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди без­підставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також дома­гались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і сказавши, що вони "чинять безумство". Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мир­ну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприємництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій — "Загальній теорії...".

До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили чле­ном урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з ди­ректорів Англійського банку. У 1944 — затвердили головним представни­ком країни на Бретон-Вудській валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення пе­реговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів — і тоді, коли вони праві, і тоді, коли помиляються, — мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом".

Кене Франсуа (1694 — 1774), як і інші автори першого етапу розвитку наукової політичної економії, не був професійним економістом. Уродженець одного із пригородів Версаля (під Парижем), восьмий із тринадцяти дітей селянина — дрібного торговця. До 11 років Франсуа не знав грамоти. Потім випадковий чоловік, найманець на тимчасову роботу, навчив його читати і писати. Пізніше — навчання у сільського кюре і в початковій школі у сусід­ньому місті. Весь цей час йому доводилося важко працювати у полі і вдома, оскільки батько помер, коли Франсуа було всього 13 років. Сучасники відзна­чають, що юнак мав пристрасть до читання таку, що інколи міг вийти на світанку із дому, дійти до Парижу, вибрати потрібну книгу і до ночі повер­нутися додому, пройшовши десятки кілометрів. Ф. Кене виключно завдяки своїм природним здібностям здобув професію лікаря, яка завжди залиша­лася для нього основною.

Щоб стати медиком, Ф. Кене у 17 років поїхав у Париж, де одночасно прак­тикувався у госпіталі і підзаробляв на життя в одній з граверних майстерень. Через шість років отримав диплом хірурга і розпочав свою лікарську практику поблизу Парижа у містечку Мант. Кене прожив у Манті 17 років і завдяки своєму працелюбству, знанням і здібностям став найпопулярнішим лікарем у всій окрузі. Він приймає роди (цим Кене славився особливо), робить кровопускання, яке тоді було універсальним методом лікування, рве зуби і робить досить складні на той час операції. У числі його пацієнтів по­ступово опинилася місцева аристократія. Таким чином він наближається до паризьких світил. Водночас він узагальнює свій уже набутий досвід у кількох медичних працях.

У 1734 р. Ф. Кене, вдівцю з двома дітьми, одному з найпопулярніших на той час лікарів, герцог Віллеруа запропонував як медику постійну роботу у своєму домі у Парижі. В 1749 р., після аналогічної "пропозиції" маркізи Помпадур, Ф. Кене отримує ще більш поважну "службу" і, нарешті, у 1752 р. він удостоюється стану лейб-медика самого короля Людовіка XV. Останній обожнював Кене, дав дворянський титул, звертався до нього не інакше як "Мій мислитель", слухав поради свого лікаря. Дотримуючись однієї з них, про корисність для здоров'я фізичних вправ, Людовік XV власноручно зробив на друкарському станку Ф. Кене перші відбитки "Економічної таб­лиці", яка, як з'ясувалося пізніше, стала першою спробою наукового аналізу суспільного відтворення.

В 30 - 40-х роках, уже досягнувши доброго матеріального становища, він віддає багато сил боротьбі, яку вели хірурги проти "факультету" офіцій­ної наукової медицини. Справа в тому, що згідно з давнім статутом, хірурги були об'єднані в один ремісничий цех з цирульниками і їм було заборонено займатися терапією. Ф. Кене став на чолі "хірургічної партії" і врешті-решт здобув перемогу. Водночас він видає свій основний природничонауковий твір, своєрідний медико-філософський трактат, де розкриває основні питан­ня медицини: про співвідношення теорії і лікувальної практики, про медич­ну етику тощо.

З поліпшенням та зміцненням свого матеріального становища (у пари­зький період життя), Ф. Кене все більше захоплюється проблемами, що да­леко виходили за рамки медицини. Вільний час він спочатку присвячує філо­софській науці, а потім цілком —економічній теорії. Через міст філософії він перейшов від медицини до політичної економії: людський організм і су­спільство; кровообіг або обмін речовин у людському тілі і обіг продуктів у суспільстві. Ця біологічна аналогія спала на думку Ф. Кене, і вона залишається досить цікавою до цього часу.

В 1756 р. у віці 62 років він дає згоду взяти участь у підготовці "Енциклопедії", яку видавали Дідро та д'Аламбер. В ній і були надруковані основні економічні твори (статті) Ф. Кене: "Населення" (1756), "Фермери", "Зерно", "Податки" (1757), "Економічна таблиця" (1758) та ін.

Кларк Джон-Бейтс (1847 — 1938) народився в м. Провіденс штату Род-Айленд у США. Після закінчення Амхертського коледжу (СІЛА) вчився в європейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейца­рія), хоч при цьому двічі змушений був припиняти навчання, щоб допомог­ти вести справи на підприємстві, яке належало їхній сім'ї. Своїм учителем і наставником з політичної економії вважав професора Карла Кніса, який викладав у Гейдельберзі і був одним з родоначальників німецької "історич­ної школи".

Після повернення в США Дж.-Б. Кларк займався в основному виклада­цькою діяльністю: спочатку (1872 — 1895) був професором економіки в ряді американських коледжів, у тому числі в Карлтонському коледжі (Міннесота), де одним з його студентів був видатний пізніше вчений-економіст Т. Веблен, потім (1895 — 1923) у Колумбійському університеті. Будучи одним з ініціаторів створення Американської економічної асоціації, він став третім її президентом і займав цей пост протягом 1893 — 1895 рр.

Колон — у Римській імперії орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі — парцела, за що він повинен був віддавати власникові землі частину виробленого продукту.

Колонат— форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, поширена в Римській імперії. За системи колонату велика земельна власність дробилась на парцели — невеликі земельні ділянки, що надавалися землевласником у користування колонам, які поступово прикріплювалися до землі. Поширення колонату було зумовлено кризою рабовласницької системи господарства.

Колонізація(< фр. соlопіsаtіоп ) — 1) заселення територій усередні країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної тери­торії (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її час­тини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Комасація— зведення розкиданих дрібних земельних ділянок в один масив.

Комендація — акт, що встановлював залежність васала від сеньйора чи селянина від феодала.

Комунальні революції — в X — ХПІ ст. визвольний рух жителів міст проти залежності від феодалів — власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування.

Комутація ренти — переведеня закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк.

Конверсія(< фр. сопvеrsіоп < лат. — соnvеrsіо — перетво­рення, зміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валю­ти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Конгломерат — група технічно не пов'язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі й випускають на одній або більше стадіях виробництва, різноманітні, не конкуруючі між собою товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892 — 1938) народився у селянській сім'ї в селі Голуєвському Кінешемського повіту Костромської губернії. Він був старшим із десяти дітей і протягом усього свого життя підтримував сім'ю. Освіту здобув у рідному повіті. Навчався у церковно-приходській школі, церковно-учительській, в училищі землеробства і садівництва; екстерном склав іспити на атестат зрілості в Костромській гімназії. У 1911 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Саме тут великий вплив на майбутнього вченого справила робота в семінарі з політекономії, який вів один із найвідоміших економістів — М. Туган-Барановський. 31915 року займається науковою діяльністю в університеті. На початку 1918 р. переїздить до Москви, де працює викладачем Кооперативного інституту.

З 1920 по 1928 рік (до звільнення з роботи) очолював Інститут з вивчення народногосподарських кон'юнктур. У 1930 році був заарештований і звину­вачений у саботажі у сільському господарстві, "протягуванні" буржуазних методів у планування, у тому, що мав хибне уявлення про суть соціалістич­ного планування. У 1938 р. був розстріляний. Через 25 років вирок 1938 року було визнано безпідставним, ще через 25 років — недійсним, а сам Кондратьєв посмертно реабілітований.

Контрибуція — під час війни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці.

Концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є проведення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

Концесія— передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів.

Кон'юнктура — сукупність ознак, які визначають поточний стан економіки в певний період. Характеризується рівнями попиту і пропозиції, ринковою активністю, цінами, обсягами продажу та іншими економічними показниками, які дають змогу кількісно оцінити зміни, що відбуваються на ринку та визначити певні тенденції їх розвитку.

Кооператив — підприємство (фірма), створене на основі добровільного об'­єднання громадянами свого майна. Член кооперативу бере особисту участь у його діяльності.

Кооперація — добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності.

Копігольдери (від анлг. сорукоШегз — утримувач за копією) — категорія залежного селянства у середньовічній Англії, яка отримувала право на володіння земельною ділянкою, хоч і зі значними обмеженнями та зобов'язанням виконувати великі повинності, на основі копії — виписки з протоколу маноріальної курії (звідси й назва).

Корисність — рівень задоволення, яке отримує особа від споживання то­вару або заняття певною діяльністю.

Користування — повноваження особи одержувати матеріальні, культурні та інші вигоди від майна, речей відповідно до їхніх корисних властивостей і господарського призначення. Користування неможливе без фактичного во­лодіння речами.

Корпорація— назва акціонерного товариства; корпорація має такі пра­ва: купувати, виробляти, продавати, підписувати контракти, як і окрема особа. Корпорація юридично відокремлена від тих, хто володіє нею, тому власники несуть обмежену відповідальність. В найгіршому випадку акціоне­ри втрачають вкладення в корпорацію, але вони не несуть відповідальності за збитки корпорації.

Корупція (від лат. соггирііо — підкуп) — злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Кредит — позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості та з оплатою відсотка.

Кріпосне право — система правових норм у середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака. Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

Латифундія (лат. Іаіііипсішт < Іаіиз — широкий і {ипйиз — земля, маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ. Іеиапіе — схід < Іеиаге — підіймати) — загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близько­го Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше — якесь інше джерело прибутків), які васал одержував від сеньйора за умови виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенефіції) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. Іепй-Іеазе < Іепа¹ — давати в борг і Іеазе — здавати в оренду) — система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).

Леонтьєв Василь Васильович (1906—1999) — один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його бать­ко — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 рр. в Петроградському уні­верситеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському уні­верситеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософії за дисертацію на тему "Економіка як кругообіг". З 1927 р. працював молодшим науковим співро­бітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 рр. В. Леонтьєв — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігру­вав до СПІА, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 рр. В. Леонтьєв працював директором Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.