Короткий словник історико-економічних термінів 7 страница

"Людина звичайно розглядається державними діячами і політиками як якийсь матеріал політичної механіки. Політики порушують природний хід людських справ, потрібно ж повернуть природу самій собі і дати їй повну волю у дотриманні її цілей і здійсненні її власних проектів. Для того, щоб підняти державу із найнижчої сходинки варварства на вищий щабель доб­робуту, потрібні лише мир, легенькі податки і терпимість у керуванні; реш­ту зробить природний хід речей. Всі уряди, які насильницьки спрямовують події іншим шляхом або намагаються придушити розвиток суспільства, — протиприродні. Щоб утриматися при владі, вони вимушені гнобити і тира­нити",— відмічав А. Сміт в одній із своїх лекцій в Единбурзі.

В 1751 р. А. Сміт був призначений професором логіки в Глазгівському університеті, а наприкінці того ж року перейшов на кафедру моральної філо­софії, на якій викладав до 1764 р. Велика наукова робота "Теорія моральних почуттів", видана ним в 1759 р., принесла йому широку популярність. А далі науковий інтерес Сміта все більше спрямовувався до економічної науки, що було пов'язано з його активною участю у Глазгівському клубі політичної економії, і зокрема — дружбою з філософом і економістом Девідом Юмом.

В 1764 р. у житті А. Сміта сталася переломна подія: він залишив кафедру (як виявиться — назавжди ) і прийняв пропозицію супроводжувати під час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка відомого політичного діяча — герцога Баклю. Матеріальна зацікавленість від цієї подорожі мала для А. Сміта неабияке значення — поїздка гарантувала йому 800 ф. ст. щомі­сячно до кінця життя, що було набагато більше його професорського гоно­рару. Подорож тривала з 1764 по 1766 р., тобто більше двох років, з яких півтора роки він провів у Тулузі, два місяці — у Женеві, де йому довелося зустрітися з Вольтером, і дев'ять місяців у — Парижі. Тісне знайомство під час поїздки з французькими філософами д'Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом, а також із фізіократами, у тому числі з Ф. Кене і А. Тюрго, певним чином вплинуло на його погляди, що відбилося в його основній праці "Досліджен­ня про природу і причини багатства народів", до якої Сміт приступив ще в Тулузі. У Франції він був уже досить зрілим ученим і людиною, щоб не по­трапити під вплив фізіократів, але водночас він виявився здібним сприйня­ти все корисне із вчення Кене і Тюрго. Сміт глибше проник у внутрішню фізіологію ринкової економіки. Йдучи у руслі англійських традицій, він побудував свою економічну теорію на фундаменті трудової теорії вартості, тоді як фізіократи взагалі не мали, по суті, теорії вартості. Важливим кро­ком уперед, порівняно з фізіократами, стане його твердження про те, що вся­ка продуктивна праця створює вартість, а не тільки землеробська. Сміт мав більш чітку, ніж фізіократи, уяву про класову структуру суспільства.

Разом з тим є галузі, яких не зрозумів А. Сміт. Це особливо стосується геніальних ідей Ф. Кене про механізм капіталістичного відтворення. Незва­жаючи на це, тут, у Франції, він побачив у фізіократах союзників і друзів, які йдуть до тієї ж мети тільки іншим шляхом.

Після повернення до Шотландії А. Сміт вирішує оселитися у своєї матері, де усамітнюється, щоб завершити роботу над "Багатством народів". Книга вийшла у світ в 1776 р. і ще більше зміцнила й без того широку популярність автора. Вона чотири рази перевидавалася за життя А. Сміта і ще три рази після його смерті (1790 р.) і до кінця століття.

Вплив А. Сміта на своїх сучасників був настільки великим, що навіть ан­глійський прем'єр-міністр У. Пітт-Молодший оголосив себе його учнем. Одним з результатів цих контактів з ученим стало підписання У. Піттом в1786 р. першого Ліберального торгового договору з Францією — договору Бдена, який істотно змінив митні тарифи. Результатом впливу творчої спад­щини автора "Багатства народів" можна також визнати те, що один з його учнів — Дугалл Стюарт — в 1801 р. став читати в Единбурзькому універси­теті самостійний курс політичної економії, який раніше входив до складу дисциплін курсу моральної філософії.

У січні 1778 р. А. Сміт був призначений комісаром шотландської митниці в Единбурзі, залишаючись на цій посаді до своєї смерті в 1790 р.

Відомо, що А. Сміту були притаманні підкреслено делікатна поведінка і водночас легендарна неуважність.

Собівартість — грошовий вираз безпосередніх витрат, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції.

Соляний шлях— сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Соціальний розвиток — зміни, що відбуваються у суспільстві в процесі його поступу.

Стандартизація— встановлення норм і вимог до фізичних і об'ємних величин виробів та продуктів, що випускаються, напівфабрикатів, сировини і матеріалів. Ці норми та вимоги оформляють у вигляді стандартів.

Стратифікація (< лат. strаtит — настил, шар) — соціальна диференціація суспільства, розчленування суспільства на страти (верстви).

Суверенітет — політична незалежність держави, яка полягає в її праві самостійно розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи.

Суспільний товар, товари колективного споживання— товар, вигоди від якого поширюються на все суспільство, незалежно від того, чи окремі інди­віди бажають споживати даний товар. Наприклад, вакцина, що знищує віспу, захищає всіх, не тільки тих, хто вакцинований. Протилежним є това­ри індивідуального споживання — такі, як хліб, що споживається окремою особою.

Тартак — лісопилка в XVI — XIX ст.

Технічний прогрес— запровадження нового методу виробництва, який зменшує витрати і, отже, підвищує продуктивність праці, що веде до пере­міщення межі виробничих можливостей.

Товар— продукт праці (вироби, послуги), здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для купівлі-продажу.

Товарне господарство— форма ведення господарства, за якої продукти виготовляються не для власного споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу.

Торговий баланс— документ, що відображає співвідношення експорту та імпорту країни за певний відрізок часу. Активний торговий баланс характеризується перевищенням вартості вивозу товарів і послуг над ввозом.

Трансфертні платежі, урядові— платежі, які держава виплачує індиві­ду (наприклад, допомога з безробіття).

Трест— об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають комерційну і виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридично створення тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг — держательська компанія, яка зосереджує у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснює контроль за їх діяльністю.

Трудова теорія вартості— підхід в економічній теорії, що був розвину­тий У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожний товар обмінюється відповідно до кількості су­спільно необхідної праці, яка затрачена на його виробництво.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 — 1919)— всесвітньо відомий вчений, якого росіяни вважають російським, українці — українським, а Й. Шумпетер назвав його найкращим слов'янським економістом. Народився він у 1865 році у Харківській губернії, в селі Соляниківці Куп'янського повіту в заможній дворянській сім'ї. Його батько — Іван Якович Туган-Барановський — військовий, татарин за походженням, мати — Ганна Станіславівна Шабельська — українка, вийшла з сім'ї стародавнього князівського роду Мовіле-Монтвід.

Гімназичну освіту молодий Михайло завершив у другій Харківській гімназії. Вступивши у 1884 р. на фізико-математичний факультет Харків­ського університету, він одночасно продовжує поглиблено вивчати суспільні науки, до яких мав великий потяг. Курси з політичної економії у Харківсько­му університеті вели на той час такі відомі професори, як М. Олексієнко — спеціаліст з державних фінансів, І. Сокольський — великий ерудит у галузі музики та літератури, сферу наукових інтересів якого становили грошові системи, зовнішня торгівля, статистика, а також історія економічних учень, курс з якої він вперше в Російській імперії увів у програму Харківського університету. Широтою наукових інтересів відзначалися і такі провідні спе­ціалісти у галузі методології політичної економії, як професор К. Гаттенбергер та Г. Цехановецький.

Вихований на традиціях класичної школи, захоплений теорією марксиз­му, її соціалістичною перспективою, М. Туган-Барановський звертає увагу наекономічну школу, яка різко протистоїть цим ученням, заперечуючи саму їх основу — трудову теорію вартості. Це була розглянута вище так звана австрійська школа на чолі з К. Менгером, яка протиставляла витратно-тру­довій концепції вартості класичної школи власну теорію граничної корис­ності. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл з проблем вартості як вихідної та центральної у політичній економії того часу, а й дійшов висновку про мож­ливість синтезу цих здавалося б взаємовиключних теорій вартості двох шкіл. Цей висновок підносив дослідження вченого на рівень найвищих досягнень світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, пов'язаного з іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших учених.

Вершиною наукового пошуку цього періоду М. Тугана-Барановського стала його всесвітньо відома праця "Промислові кризиу сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894). Ця праця була першою серйоз­ною спробою вченого знайти відповідь на злободенні проблеми сучасності — про закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, його долю взагалі і в умовах Російської імперії зокрема, про значення теорії мар­ксизму (насамперед марксової теорії відтворення і криз) у розв'язанні цих проблем. За цю працю у 1894 р. йому присвоєно ступінь магістра. У 1895 р. учений був зарахований на посаду приват-доцента Петербурзького універ­ситету, в стінах якого і розпочалася його блискуча викладацька діяльність. Одночасно він продовжував активну наукову роботу в галузі досліджень проблем капіталізму та його еволюції взагалі і російського капіталізму зокрема. Підсумком цієї роботи стала його відома праця "Російська фабрика у минулому і сучасному. Історико-економічне дослідження"(1898), де вчений простежує історію розвитку російської фабрики — від кріпосної мануфак­тури XVII ст. до машинної індустрії 90-х років XIX ст.

У 1898 р. вчений подав свою працю до захисту в Московський універси­тет як докторську дисертацію і успішно захистив її. Водночас М. Туган-Барановський продовжує працювати над проблемою промислових криз. Вер­шиною цієї дослідної діяльності стане праця "Промислові кризи у сучасній Англії"(1900), яка буде перекладена на англійську і німецьку, французьку і японську мови. Витримає чотири видання в Росії ще за життя автора.

Пізніше вчений згадував, що у німецькому виданні цієї книги він зумів пе­редбачити наближення промислової кризи 1901 р. у Німеччині, "що приверну­ло до себе велику увагу німецької преси", а також передбачив американську кризу 1907 р. Це було переконливим свідченням правильності його висновків щодо можливості та необхідності прогнозів економічної кон'юнктури.

Теорія кооперації стала ще однією яскравою сторінкою у науковому до­робку вченого. Від аналізу ідей виробничої кооперації у вигляді вільних асо­ціацій як осередків майбутнього суспільства та невдалих спроб їх утворен­ня в умовах капіталізму вчений переніс увагу на дослідження кооперації як господарської форми, що відігравала вже вагому роль у соціально-економіч­ному житті країн Заходу та почала бурхливо розвиватися у другому деся­тилітті XX ст. у Російській імперії.

М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів ко­операції, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливос­тей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особ­ливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Барановського "Соціальні основи кооперації" (1916), яка тільки за життя автора ви­тримала три видання.

Учений підтримує тісний зв'язок з Україною. А останні роки життя він проводив уже в основному в Україні, куди переїхав влітку 1917 р. Тут, в Укра­їні з ініціативи М. Тугана-Барановського у грудні 1918 р. був створений спеціальний Інститут економічної кон'юнктури, який він і очолив. Крім того, вчений очолив Українське наукове товариство економістів, а також — Цент­ральний кооперативний український комітет. Його обирають академіком за спеціальністю теоретична економія. В цей недовгий останній період свого життя М. Туган-Барановський був професором заснованого у Києві Укра­їнського державного університету, деканом його юридичного факультету.

Політична економія в Росії та Україні в останній третині XIX ст. мала яск­раво виражений соціальний характер та реформаторське спрямування. Одночасно почався процес її переорієнтації з принципів трудової теорії вартості 1 Д. Рікардо на принципи, що їх пропонували пізніше маржиналісти. І тільки на початку XX ст. у розумінні основних політекономічних явищ та категорій чітко визначилась тенденція до нового неокласичного підходу, запропонова­ного австрійською та англо-американською школами. Без перебільшення можна твердити, що потужним імпульсом у цій переорієнтації політекономічного знання в Росії та Україні стали праці М. Тугана-Барановського.

Урбанізація (від лат. иrbапиs — міський) — історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства; процес зосередження промисловості й населення в містах, переважно великих.

Фактори виробництва— продуктивні фактори, такі, як праця, земля і капітал; необхідні ресурси, щоб виробляти товари і послуги.

Феод (від лат. fеоdит — маєток) — у країнах Західної Європи періоду Середньовіччя означав спадкове земельне володіння, а іноді посаду або прибутки, надані сеньйором своєму васалові з умовою виконання певних обов'язків: військової служби, допомоги в управлінні маєтком сеньйора тощо.

Феодал(лат. fеоdаlis < fеоdит — феод (володіння)) — за феодалізму — представник панівного класу, власник феоду/

Фільварок (польське fоlwагк, від нім. Vоrwеrк — хутір, ферма) — велике багатогалузеве товарне господарство, що ґрунтується на примусовій праці кріпаків.

Фіскальна політика — одне із двох основних знарядь, що використовуються державою для регулювання макроекономіки. Фіскальна політика стосується: 1) державних закупівель товарів і послуг, а також видатків на трансфертні платежі; 2) типів і розмірів податків.

Фригольдери (від англ. frееhоldеr — вільний утримувач) — у середньовічній Англії категорія землевласників, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Були особисто вільними, сплачуючи фіксовану ренту. Крім селян, фригольдерами могли бути феодали, церкви, міщани.

Фритредерство (від англ. free tradе — вільна торгівля) — економічна політика промислової буржуазії, яка полягала у вимозі свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність. Холдинг — компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній та управляє їх діяльністю.

Холдинг-компанія— корпорація чи акціонерна компанія, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Холопи (челядь) — раби в Київській Русі у IX — XI ст.

Ценз(лат. сепsиs < сепsо — роблю перепис, опис) — 1) у Стародавньому Римі — періодичний перепис майна для опо­даткування; 2) умови, що обмежують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, наприклад виборчий Ц.

Цензива— оброчна система користування землею.

Цензитарій(лат. сепsitаrіиs) — феодально залежний селя­нин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Централізація капіталу— процес об'єднання окремих капіталів в один великий, зосереджений у руках одного або групи власників.

Центральний банк— державний інститут, відповідальний за пропозицію грошей в країні і кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотова­лютних резервів, контроль над фінансовою системою, особливо комерцій­ними банками.

Цикл економічний— спади і піднесення, що повторюються в економіці, у розвитку виробництва та рівні ділової активності.

Ціна— кількість грошей, які сплачують за одиницю товару; виражена в грошах вартість одиниці товару.

Ціна виробництва— перетворена форма вартості, що лежить в основі рин­кових цін на товари. Складається з витрат виробництва товару й середнього прибутку.

Цінні папери— термін, що використовується для позначення різного роду фінансових активів, таких, як акції, облігації, векселі; точніше, документ, що використовується для встановлення власності цих активів.

Чартер(англ. сhаrtеr — брати в оренду) — 1) морський до­говір між власником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літака або їхньої частини на перший рейс чи термін; 2) рейс, що здійснюється за таким договором.

Чинш— фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

Чумацтво— торгово-візницький промисел, який зародився в XV — XVI ст. у Наддніпрянщині. Протягом XVII — XVIII ст. він набув великого поширення на значній частині території України, передусім на Півдні, в Криму та Галичині, де став одним із найважливіших занять. Основними транспортними засобами чумаків були мажі — вози, в які запрягали волів. Спершу основними товарами чумацької торгівлі були сіль, риба, ліс, дьоготь, вовна, шкури, вироби ремесла і промислів, пізніше до них додалися хліб та інші сільськогосподарські продукти. Крім України, чумаки переважно торгували в Криму, Молдавії, Волощині, Польщі, Росії. У другій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком в Україні залізничного і водного транспорту чумацтво занепало.

Шарварки — будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо.

Шляхта (пол. Sгlасtа < давньонім. Slаht — рід, порода) — у Польщі, Литві, Україні, Білорусі, Чехії — дрібне дворянство.

Янкі (англ. уапкее < голл. Jап Кееs, букв. — Ян Сир — іронічне прізвисько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці з Голландії) — прізвисько американців — уродженців США.

Ярмарок (від нім. Jаrтаrкt — щорічний торг) — регулярний торг широкого значення; базар, періодично організовуваний у традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів.