Сучасні світові інноваційні економічні стратегії в умовах глобалізації та регіоналізації.
Світові макрорегіональні угрупування і варіативність міжнародних економічних стратегій.
У розвинутих країнах інтеграційні процеси дістали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і в Північній Америці (НАФТА). Практика показує, що розширення ринку через регіональну інтеграцію може приводити до значної економії на масштабі виробництва для країн-учасниць. При цьому вони здобувають додаткові вигоди в ефективності виробництва від посилення конкуренції, якщо країни-члени інтеграційного об'єднання випускають однаковий асортимент продукції. За цих умов скорочуються відносно неефективні виробництва й розширюються більш конкурентоспроможні. У результаті створення митного союзу, єдиного ринку може виникати і протилежний ефект - через те, що виробники третіх країн могли б поставляти ті самі товари за нижчою ціною.
До регіональних угрупувань, що мають інтеграційний характер, можна віднести Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІА), Андський пакт, Спільний ринок Південного Конуса (МЕРКОСУР), Центральноамериканський спільний ринок (КДКМ). Виникнення альтернативних варіантів регіональної інтеграції всередині ЛАІА викликане труднощами інтеграційних процесів. У Південно-Східній Азії відомим угрупуванням є АСЕАН. Торговельно-економічні утворення є на Близькому Сході, у Тропічній Африці.
Світові центри тяжіння: варіативність міжнародних економічних стратегій і вибір України.
Сьогодні Україна найактивніше використовує потенціал стратегічного економічного партнерства з трьома державами: Росією (торгівельний баланс, спільні виробничі проекти, енергетичне та ресурсне забезпечення), Сполученими Штатами (торгівельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища), Німеччина (торгівельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища). Крім того, одночасна присутність на українському ринку таких економічно сильних держав може привести.
Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).
За рівнем розвитку: 1) промислово розвинуті країни (Японія, США); 2) країни, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країни з перехідною економікою (Польща, Україна).
Сучасні світові інноваційні економічні стратегії в умовах глобалізації та регіоналізації.
Після завершення ІІ світової війни протягом усього післявоєнного періоду промислово розвинуті країни прагнули сприяти прискоренню науково-технічного прогресу і, в першу чергу, використанню його результатів у всіх областях економічного і громадського життя. Як самостійний напрямок державної політики цілеспрямоване стимулювання нововведень, так звана інноваційна політика, остаточно сформувалася лише наприкінці 60-х – на початку 70-х років. Термін “інноваційна політика” (ІП) вперше був використаний у відомій “доповіді Charpie”, підготовленій Міністерством торгівлі США в 1967 р. Зміст поняття ІП з самого початку не був точно визначений, тому в різних країнах воно тлумачилось по-різному.
Поняття інноваційної моделі тісно пов’язане з поняттям інноваційної політики держави. Проте якщо інноваційна модель є певним зразком, ідеальним об`єктом, який держава прагне побудувати, то сучасна державна інноваційна політика – це сукупність заходів (науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-побутових), пов’язаних зі створенням нових чи вдосконаленням існуючих продуктів або технологічних процесів, застосуванням їх у виробництві та комерційною реалізацією, з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту.
Сучасна світова інноваційна економічна стратегія– це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-побутових та інших заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика, в широкому розумінні, поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління. Вона торкається всього соціально-економічного середовища, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення країни. В сучасній розвинутій, економічно незалежній державі науково-технічна політика здобуває рис стратегії загального розвитку, підкоряючи собі структурну та інвестиційну політику, економічна політика орієнтується на формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, коли зростання ефективності суспільного виробництва досягається за рахунок зростання знань.