Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил

Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів - глобалізації економіки та її регіоналізації. Глобалізаціяекономіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як особливого типу територіального управління економічними відносинами. На національному рівні регіоналізація спрямовується як на захист інтересів того чи іншого регіону від руйнівної дії глобальних процесів, так і на здійснення глобальних інтересів.

Регіоналізація в межах країни виражається в зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності регіонів. Глобалізація і регіоналізація сучасної ринкової економіки відображає реальну дійсність розвитку економічних відносин, зокрема в розміщенні продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. Ці процеси породжують гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Міжнародне економічне та соціальне значення має рекреаційний комплекс у складі Азово-Чорноморського, Карпатського та Поліського підкомплексів. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу [64].

Територіальний поділ праці вимагає налагодження тісних економічних зв’язків між спеціалізованими товаровиробниками та підприємствами — постачальниками сировини, матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється міжрегіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджування економічних зв’язків між підприємствами відповідного регіону (території) [ 42, 40-42].

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни, регіону, області, району, відповідної галузі, території, всередині підприємства, того чи іншого виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтеграційні процеси, тобто зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфабрикатів, готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими країнами, що здійснюється на договірних засадах або кооперативними поставками. Найважливішими чинниками, що визначають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступають: розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним; інтеграція можливостей використання ресурсного потенціалу; глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи; інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалізації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив’язаного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в нашій країні за останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств з іноземним капіталом. Аналізуючи ефективність вкладних інвестицій, міжнародний Інвестор може вільно перемістити підприємство в іншу місцевість, де існують кращі умови і де можна одержати більшу додаткову вартість [ 42, 262-279] .

3. Принципи розміщення продуктивних сил

Наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називаютьпринципами розміщення продуктивних сил або принципами соціально-економічної регіональної політики.

Принципи - це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки.

Найважливішими принципами є:

1. Принцип раціонального розміщення виробництва, зміст якого полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності розміщення виробництва передбачає:

* наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води;

* наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів за статтю, віком, кваліфікацією;

* наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (хлібопечення, молоко, будівельні матеріали тощо);

* запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини, матеріалів, палива з одного регіону до іншого;

* обмеження надмірної концентрації промислових об‘єктів у великих містах, одночасне надання переваги малим і середнім містам, колишнім райцентрам;

* охорона навколишнього середовища і забезпечення нормальних екологічних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва. Випливає з однойменної закономірності і передбачає:

* комплексне використання природно-ресурсного потенціалу, включаючи вторинні ресурси та відходи від виробничих процесів;

* раціональне використання трудових ресурсів шляхом створення у регіоні структури виробництв з розмаїтим контингентом робочої сили;

* налагодження ефективних виробничих зв‘язків між підприємствами регіону;

* створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою ефективного обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів, розташованих на певній території.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва.Цей принцип передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, тобто відповідні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузями, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

4. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологічної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення на даній території того чи іншого виробничого об’єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з’являються у різних варіантах при розміщенні продуктивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об’єктів, де екологічна рівновага порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

5. Принцип обмеженого централізму.Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням пріоритетних загальнодержавних інтересів. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів самоврядування. Вона повинна створити за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, яка б сприяла загальнодержавним та регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий і культурний рівень населення.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та областей.Цей принцип передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту на душу населення. Тут характерною рисою повинне бути оптимальне використання наявного ресурсного потенціалу, який, однак, не повною мірою сприяє вирівнюванню економічного розвитку. Проте незалежно від території, де проживає населення, соціальний розвиток має досягти гармонійно-пропорційного рівня в усіх поселеннях, де проживають люди незалежно від рівня їх економічного розвитку. Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути однаковими і різними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, що стоять перед державою. Наприклад, в Україні в даний час пріоритетними можуть бути соціально направлені принципи, сприяючі вирішенню соціальних проблем, підвищенню рівня життя [ 42, 298-311] .

Наши рекомендации