Вплив глобалізації та регіоналізації на формування та розвиток господарства регіонів

Сучасний стан розвитку ек характеризується наявністю двох прцесів – регіоналізації та глобалізації.

Глобалізація економіки– посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогосподарських зв’язків. Глобалізація прямо впливає на формування та розвиток господарства регіонів через процеси спеціалізації, економічної інтеграції в усіх аспектах економічної діяльності. Регіоналізація в даному випадку виступає як процес суміжний з глобалізацією у векторі розвитку господарства регіону, оскільки розкриває позитивні риси інтенсифікованих інтеграційних процесів.

Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. цей процас стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших країнах, що дає їм змогу розвиватися ще швидще, тим самим збільшуючи розрив з відставшими країнами. А видобувні галузі, вир-во проміжної сировини, галузі, що забруднюють навколишнє середовище та ресурсомістка пром зосередж в слаборозвинутих країнах. Це призводить до посилення ек залежності нац господарств від загальносвітової коньюктури. Тому формуються міжнар об’єднання держав для захисту власних інтересів, в тому числі для захисту ек-к своїх країн від негативних наслідків світової кризи.

А регіоналізація (особливо у межах нац госп комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як типу управління ек відносинами. В нац межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком рег ек-ки (регіони безпосередньо реалізують соц-ек політику держави). На нац рівні регіоналзація прявляється у формуванні міжнародних галузевих чи комплексних інтеграцій (ОПЕК, СІПЕК....)

Т. ч., Глобалізація відкриває безпрецедентні можливості для економічного зростання економіки регіонів, але при цьому породжує диспропорційність і диференціації в розвитку національної економіки.

Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура.

Ек простір – це господарська система, р-к якої взаємозумовлений зв’язками між природою і суспільством та економічними відносинами між суб’єктами підприємництва. Він являє собою територію, що має багато об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, транспортні системи, різноманітні об’єкти інфраструктури загального користування.

Поняття простору не тотожне поняттю території. Термін "простір" характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку.

Формування ек простору – це р-к с-ми відносин щодо розміщення множини економічних об’єктів на території, утв науково обґрунтованих форм їх комплексування й організації взаємодії між ними.

Простір форм-ся лише завдяки зв’язкам: розширенню ринків, зростанню участі в ек д-ті та її інтенсивності, поглибленню взаємодії.

Закономірності його формування:

v Впорядкованість та взаємоужгодженість

v Нерівномірність р-ку елементів, що визначають ек простір

v Циклічність

v Розширення масштабів

Структура ек простору

Існує два підходи щодо визначення ст-ри ек пр.

Перший базується на безпосередньому координуванні ек зв’язків та явищ у пр-рі та обмеженні чітко визначеними просторовими даними.

ІІ підхід полягає в опосередкованому проектуванні ек зв’язків та явищ, що відбуваються в ек просторі на його координатах. При цьому прост межі можуть бути нечіткими, виходити за межі терит од. У такому аспекті можна розглядати простір підприємства, галузі, галузевого комплексу, окремого індивідуума, колективу місцевої громади.

Залежно від масштабів ек зв’язків структура ек простору може включати:

v Глобальний простір – зв між територіально розсередженими об

v Регіональний – об’єднує певні об’єкти в єдину ек с-му в межах регіонів У.

v Ареальний – формується на обмеженій території (використ певного ресурсу)

v Локальний – с-ма ек зв’язків, які складаються в процесі господарської д-ті конкретних територіальних громад.

За якісними ознаками ек пр. може бути промисловим, аграрним, рекреаційним, інформаційним


Наши рекомендации