Бізнес-індикатори в системі соціально-економічної діагностики

Перед кожним підприємством у процесі управління постають завдання вибору системи взаємопов’язаних показників, яких воно прагне досягнути у результаті своєї виробничо-господарської діяльності. На вітчизняних підприємствах традиційно застосовували показники експлуатації та завантаження обладнання, використання трудових ресурсів та окремі фінансові показники. У ринковій економіці інформаційною базою для прийняття управлінських рішень є не лише система внутрішньої інформації, але й особливості взаємодії із ринком, що зумовлює необхідність дослідження зовнішніх чинників та певної формалізації їх впливу на показники діяльності підприємства. Тобто, на сучасному етапі функціонування суб’єктів господарської діяльності виникає необхідність у формуванні системи ключових зовнішніх та внутрішніх показників, що відображатимуть плановий та фактичний стан діяльності організацій та формуватимуть інформаційну базу для прийняття управлінських рішень в усіх сферах (технічній, економічній, соціальній, фінансовій, інвестиційній тощо). Окрім того, необхідно зауважити, що переважно інформацію для розрахунку значної частини показників беруть із бухгалтерського, податкового та управлінського обліку, які можуть не охопити усі сфери діяльності організації у ринковому конкурентному середовищі, що вимагає виконання додаткових досліджень тощо. Неврахування хоча б однієї сфери діяльності підприємства та неналежне відслідковування взаємозв’язків може призвести до негативних наслідків та результатів для підприємства. Тому необхідно використовувати системний підхід до формування переліку показників діяльності підприємства та враховувати наявні взаємозв’язки та взаємовпливи. До того ж необхідно чітко відокремити поняття “показник” та “індикатор”, уточнити сутність поняття «бізнес-індикатор», оскільки у теорії та на практиці не існує чіткого термінологічного визначення цих категорій, та розробити комплексну класифікацію бізнес-індикаторів діяльності підприємства за низкою істотних та незалежних ознак, що дасть змогу охопити максимальну кількість показників та забезпечити системний підхід до управління.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що універсальним визначенням поняття “показник” доцільно вважати кількісний вимірник властивостей, стану, розвитку конкретного об’єкта, процесу, явища, суб’єкта тощо. Показники перетворюються в індикатори тоді, коли за їх допомогою керівники організацій відстежують, аналізують та прогнозують тенденції змін окремих сфер діяльності організації. Йдеться про те, що на кожному підприємстві із великої кількості показників керівники обирають для діагностики лише окремі, які є пріоритетними, показовими, комплексними та репрезентативними згідно встановлених діагностичних цілей. До того ж необхідно враховувати вазаємозв’язки між показниками та вплив їхніх змін на інші показники. Тобто індикатори – це ключові показники, які формують орієнтири та відображають тенденції розвитку підприємства відповідно до цілей та потреб суб’єктів діагностики.

Виконані дослідження дають змогу запропонувати розглядати бізнес-індикатори як кількісні вимірники властивостей, стану, розвитку підприємства, його складових та середовища функціонування, за допомогою яких суб’єкти діагностики відстежують, ідентифікують та прогнозують тенденції змін окремих сфер діяльності організації у певних умовах підприємницького середовища. Аналіз літератури та дослідження практики функціонування підприємств дозволили запропонувати агреговану класифікацію бізнес-індикаторів (рис. 2.5).