Населення як суб’єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика

Добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Для досягнення цієї мети усі розвинені країни використовують такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, підвищення якості життя та ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін. [14]. Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва.

Гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра пов’язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Мета гуманізації праці – сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. Економіка праці як наукова дисципліна найширше використовує такі з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал.

Населення – сукупність людей, що проживають на певній території (країні, області, місті, районі, селі тощо), є джерелом ресурсів для праці, споживачем, що формує попит.

Людські ресурси будь-якої країни визначаються кількісним та якісним складом населення.

Для розробки національної програми народонаселення, балансу трудових ресурсів застосовується така система показників: загальна кількість населення, соціальна, статево-вікова та професійно-кваліфікаційна структура населення, природний та механічний приріст, тривалість життя, густота населення на 1 кв.км.

Для демографічної ситуації України у період переходу до ринкових відносин характерні: падіння народжуваності, зростання смертності, зменшення міграційного сальдо. З 1991 року в Україні почалось природне зменшення населення – природний приріст став негативним, кількість тих, що померли, перевищувала кількість народжених. У сільській місцевості зменшення населення почалось ще в 1979 році. З 1993 року почалося зниження абсолютної чисельності населення. У XXI столітті Україна вступила з населенням 47,4 млн. чол.

За найбільш реальним варіантом прогнозу демографічного розвитку України до 2076 року, розробленого відділом досліджень проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил НАН України, мінімальна чисельність населення очікується у 2025 році, вона становитиме трохи більше 43 млн. чол. Протягом наступних 50 років чисельність населення поступово зростатиме і на початок 2075 року становитиме 51,5 млн. чол.

Відтворення населення – один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Кількісну міру відтворення населення дають показники режиму народжуваності та режиму смертності.

На процес відтворення населення переважно впливають чотири групи чинників: рівень життя, стан природного довкілля;, якість охорони здоров’я, санітарна культура населення.

Основою управління формуванням і розвитком населення є державна демографічна політика.

Демографічна політика – це система політичних, економічних і соціальних цілей, завдань та заходів, направлених на формування бажаного в довгостроковій перспективі типу відтворення населенням з урахуванням регіональних відмінностей в його розвитку. Демографічна політика є складовою частиною загальної соціально-економічної політики держави.

Основними напрямками демографічної політики в Україні є:

· реалізація комплексу заходів з питань охорони здоров’я населення, створення умов для нормалізації його структури;

· призупинення негативних тенденцій в демографічній ситуації;

· підвищення рівня тривалості життя;

· створення передумов оптимізації народжуваності;

· формування сімей та сімейних відносин;

· регулювання і підтримка певних пропорцій міграційних потоків;

· вивчення та аналіз причин смертності населення в регіонах, відпрацювання напрямків щодо їх існування;

· встановлення контролю за дотриманням основних вимог до стану навколишнього середовища, умов праці, якості продуктів харчування, питної води;

· підтримка багатодітних сімей, надання пільг та видача компенсацій молодим сім‘ям.

Ці заходи демографічної політики зможуть істотно вплинути на якість населення вже в 2005-2010 роках.

Наши рекомендации