Додатковий та необхідний продукт
Матеріальну основу додаткової вартості складає додатковий продукт, який являє частину суспільного продукту, створюваного безпосередніми виробниками понад необхідний продукт. Необхідний продукт - це та частина створеного безпосередньо працівниками суспільного продукту, яка використовується ними та членами їхніх сімей для відтворення своїх фізичних і духовних можливостей до праці за наявних соціально-економічних умов. Розміри необхідного продукту визначають величину додаткового і їх співвідношення у складі сукупного суспільного продукту.
додатковий продукт притаманний усім способам виробництва, які виникли після первіснообщинного ладу. Він являє собою результат розвитку продуктивної виробничої діяльності людини і належить до її специфічних рис.
Необхідний продукт, частина суспільного продукту, виробленого працівниками матеріального виробництва, необхідна для нормального, з точки зору існуючих соціально-економічних умов, відтворення фізичних і духовних здібностей працівника і членів його сім'ї. Час, протягом якого виробляється Н. п., є необхідний робочий час, а праця, витрачена протягом цього часу, — необхідна праця . Розміри Н. п. визначаються як велічиной сукупного суспільного продукту, так і пропорцією, в якій останній ділиться на Н. п. і додатковий продукт .
Ефективність виробництва
Ефективність виробництва — це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Якісні показники визначаються діленням обсягу валової (товарної) продукції на інший кількісний показник. Наприклад, якісний показник — продуктивність праці одного працівника за рік — розраховується шляхом ділення обсягу валової (товарної) продукції [чисельник] на середньорічну чисельність промислово-виробничого персоналу [знаменник]. Індекси темпів зростання якісних показників дорівнюють частці від ділення індексів фізичного росту чисельника та знаменника, який створює даний якісний показник.
Ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу) характеризує фондовіддача - випуск продукції на одну грошову одиницю використаних основних виробничих фондів. Вона визначається за формулою:
Фв = П/ОФ
де П - річний обсяг товарної (чистої) продукції, ОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів.
Зворотний показник являє собою фондомісткість, яка показує затрати основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої продукції:
Фм = ОФ/П
Ефективність використання предметів праці (палива, сировини, і енергії, металів) виражається показником матеріало-місткості продукції. Він показує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції в грошовому виразі:
Мм = Мз/П
де Мз - матеріальні витрати, а П - вартість товарної (чистої) продукції. Найвища економічна ефективність виробництва має місце тоді, коли водночас зростає продуктивність праці, підвищується фондовіддача і знижується матеріаломісткість продукції.
№10 Суть відносин власності.
Фундаментом усієї системи економічних відносин є відносини власності. Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.
З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого - спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.
З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).
Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;
специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
мету виробництва та характер управління економічними процесами.
№11 Характеристика історичних типів, видів і форм власності.
Отже, в процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний.
Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:
а)власність народу в цілому, (зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля);
б)власність окремих колективів.
Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.
Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності - трудову й нетрудову.
Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім'ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.
Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робітник - це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.
№12 ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
Конституцією України визначено:
- приватну,
- державну
- комунальну форми власності.
В окремих випадках виділяється:
- колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності.
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
• характер використання та споживання створеного в процесі виробництва
продукту;
• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
• мету виробництва та характер управління економічними процесами
Серед об’єктів власності необхідно виділити власність народу України, до якої належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності відповідно до закону.
Суб’єктами права приватної власності є фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства. За загальним правилом, склад і кількість майна, що може знаходитися у приватній власності громадян, є необмеженим.
№13 Економічні системи та їх протиріччя.
Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки.
Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.
Класифікація економічних протиріч має складну, багаторівневу структуру. Кожен з рівнів містить у собі всі суперечності, проте відображає певну специфіку взаємозв'язків між ними. Тому повна системна картина може бути представлена тільки при об'єднанні всіх зрізів.
Перехідна економіка, перш за все, є «тимчасова» матерія. У зв'язку зцим за один з базових повинен бути прийнятий рівень системи, де за основу приймається тривалість дії економічних протиріч. За таким ознакою всі суперечності поділяються на загальні, тобто властиві економіці на всіх етапах розвитку суспільства, загальні, що діють в рамкахдекількох формацій, і специфічні - властиві тому чи іншому етапу,способу виробництва. Останні в перехідній економіці мають свої особливості і в кінцевому рахунку відрізняють розглянуту систему протиріч.
Особливості перехідної системи полягають в тому, що в її рамках взаємодіють і старі відносини, властиві адміністративно-командної економіці, і нові відносини, властиві ринковому господарству.
Дійсно, економічні суперечності перехідної економіки можна умовно розділити на протиріччя відносин колишньої системи, щедіючі в суспільстві, і суперечності відносин народжується системи, вжереально існуючі. Крім того, в трансформаційному суспільстві з'являються іспецифічні, притаманні тільки перехідним процесам, економічніпротиріччя.