Зведений річний баланс фінансових ресурсів україни

ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНА ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

3.1. Фінансово-бюджетне регулювання.

3.2. Податкове регулювання.

3.3. Регулювання суспільного сектору економіки.

3.4. Державні замовлення як засіб задоволення державних потреб.

3.5. Грошово-кредитне регулювання.

ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Фінансова та бюджетна системи

Фінанси в загальному їх трактуванні означають застосування різноманітних способів розподілу ВВП на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Через розподільчу й контрольну функції фінанси активно впливають на процес суспільного відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження та споживання, і, по-друге, додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання.

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси. Через державні фінанси перерозподіляється значна част­ка ВВП: в Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон «Про бюджетну систему України» та інші нормативно-правові акти.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави. В Україні цей баланс входить до складу ДПЕСР України і його вміщено в розділі «Основні баланси національної економіки». Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей їх використання для фінансування еконо­мічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно (табл. 3.1).

У зведеному балансі фінансових ресурсів доходи та видатки бюджетів (перша стаття ресурсної та видаткової частин балансу) включають сумарні показники доходів і видатків державного та місцевих бюджетів. Ресурси підприємств і організацій складаються з прибутку (після сплати податку), амортизаційних та інших відрахувань (наприклад на шляхові роботи) державних підприємств установ та організацій. Доходи та витрати державних позабюджетних фондів включають сумарні показники доходів та витрат Фонду приватизації, Пенсійного фонду та Фонду соціаль­ного страхування.

Таблиця 3.1

ЗВЕДЕНИЙ РІЧНИЙ БАЛАНС ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

(дані умовні)

РЕСУРСИ	ВИДАТКИ
№	Джерела надходжень	Млн грн.	№	Напрямки використання	млн грн.
	Доходи бюджетів			Видатки бюджетів
	Ресурси підприємств і організацій			Витрати підприємств і організацій
	Доходи державних позабюджетних фондів			Витрати державних позабюджетних фондів
	Довгострокові кредитні ресурси на розвиток економіки, надані банками України			Витрати на реалізацію національних програм роз­витку економіки за рахунок довгострокових кредитів
	Кошти іноземних інвесторів			Витрати іноземних інвесторів на розвиток економіки України
	Кредити міжнародних фінансових організацій та кредити, отримані на довгостроковій основі			Використано кредитів міжнародних фінансових організацій
	Брак фінансових ресурсів			Перевищення ресурсів над витратами	—
Усього:		Усього:

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. Організація та принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв’язок між її окремими ланками характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

У загальному розумінні, бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації. Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Взаємозв’язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом України.

Доходи Державного бюджету

Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів (далі — податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством. Платежі, утримані із суб’єктів підприємницької діяльності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безспірному порядку.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного та місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних податків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до існуючого законодавства. З Державного бюджету України до бюд­жету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, які справляються на даній території. Розмір цих відрахувань затверд­жується Верховною Радою в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності); неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності); доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.); інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Видатки Державного бюджету

Видатки Державного бюджету виконують функції політичного, соціального та економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвит­ку країни. У державній власності перебувають підприємства, уста­нови, організації сектору загального державного управління, які потребують коштів на здійснення своєї діяльності, а також на реконструкцію та оновлення існуючої матеріальної бази. Крім того, видатки бюджету використовуються для перерозподілу доходів населення через трансфертні платежі.

Планування державних видатків є складовою частиною бюджетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов’язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати — це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу. До чистого кредитування відносять надання позик і придбання акцій за вирахуванням сум погашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об’єднати в п’ять груп.

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки і т. д.).

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров’я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

3. Фінансування державних послуг, пов’язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського та лісового господарств, капітального будівництва, транспорту, зв’язку і т. п.; на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов для економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм і т. д.).

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови еко­номіки; субвенції та інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням.

Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Дотації (лат. dotare — постачати) — це особ­ливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюд­жетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії (лат. subsidium — допомога) — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки. Субвенції (лат. subvenire — приходити на допомогу) — один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

У Державному бюджеті передбачається резервний фонд КМ України у розмірі до двох процентів від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох процентів загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет.

Збалансованість Державного бюджету

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету може використовувати уряд за неперед­бачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Для забезпечення збалансованості Державного бюджету на КМ України покладається обов’язок узагальнювати й готувати пропозиції про скорочення видатків бюджету, а також давати вис­новки (у тому числі й на пленарних засіданнях Верховної Ради) щодо відповідності законопроектів, які вносяться на розгляд ВР України, Закону про Державний бюджет на поточний бюджетний рік і основним напрямам бюджетної політики на наступний бюд­жетний рік.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутріш­ніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

У скрутних ситуаціях покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися способом додаткової емісії грошей. Наслідки грошової емісії загальновідомі: з’являється ризик неконтрольованої інфляції, руйнуються стимули довгострокових інвестицій, розкручується цінова спіраль, знецінюються заробітна плата та збереження населення, відтворюється новий бюджетний дефіцит.

Емісія цінних паперів вважається безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб’єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. Ринок цінних паперів — це частка фінансового ринку, яка забезпечує можливість мобілізації фінансових коштів та інвестицій, переміщення капіталу в різні галузі економіки з можливо найвищою нормою прибутку, а також виконання посередницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників та ефективного розміщення цих коштів як у державному, так і в приватному секторах економіки.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів. До основних державних цінних паперів належать облігації та казначейські зобов’язання.

Облігація (лат. obligatio — зобов’язання) — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверд­жує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Державними облігаціями є: облігації внутрішніх державних позик (ОВДП) та облігації державних міс­цевих позик. Рішення про випуск таких облігацій приймають від­повідно Кабінет Міністрів та місцеві Ради. Облігації внутрішніх дер­жавних і місцевих позик випускаються на пред’явника, тобто вони вільно, через звичайний продаж (прид­бання) обертаються на ринку цінних паперів.

Казначейські зобов’язання (КЗ) України — це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення. Вони засвідчують внесення їхніми влас­никами грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Казначейські зобов’язання поділяються на: довгострокові (від 5 до 10 років); середньострокові (від 1 до 5 років); короткострокові (до одного року). Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймає Кабінет Міністрів; короткострокових — Міністерство фінансів. Кошти від реалізації КЗ спрямовуються на покриття поточних видатків Державного бюджету.

Держава як суб’єкт ринку цінних паперів, з одного боку, може бути емітентом цінних паперів, з іншого — є суб’єктом правового регулювання їхньої емісії та обігу. Державний контроль і регулювання функціонування даного ринку відповідно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Державні позики є менш небезпечними, ніж пряма емісія, але й вони здатні справляти негативний вплив на економіку країни. По-перше, за певних ситуацій держава вдається до примусового розміщення державних цінних паперів, руйнуючи тим самим ринкову мотивацію діяльності суб’єктів господарювання. По-друге, державні позики мобілізують вільні кошти на ринку позикових капіталів та зменшують попит на кредити.

У зв’язку з обмеженістю коштів і невиконанням дохідних статей затвердженого бюджету фактичне виконання Державного бюджету України за останні роки є нижчим за передбачене. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему пріоритетності напрямків їх витрачання. У цих випадках стає неминучим секвестр (скорочення) витрат, тобто їх пропорційне зменшення (крім спеціально захищених). Передовсім фінансуються поточні видатки (заробітна плата в бюджетній сфері, трансферти, витрати на медикаменти і т. ін.).

Існує багато способів подолання бюджетного дефіциту, але всі вони пов’язані з удосконаленням податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики, демонополізацією економіки, зміцненням податкової дисципліни. Отже, бюджетні проблеми слід розглядати в контексті макроекономічних проблем. Тому й потрібний системний підхід до формування та реалізації соціально-економічної політики держави.

Етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес — це регламенто-
ваний законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням. Зміст етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом України «Про бюджетну систему України».

Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту бюджету; розгляд бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

1. Складання проекту Державного бюджету. Бюджетний процес починається з того, що ВР України не пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки бюджетної політики на наступний рік.

Кабінет Міністрів України опрацьовує проект Державного бюджету відповідно до тих засад державного регулювання економічного й соціального розвитку країни на плановий рік, які визначені в бюджетній резолюції.

Попередній проект зведеного бюджету України складає Міністерство фінансів на підставі прогнозних макроекономічних показників на плановий рік. Цей проект доводиться до міністерств, відомств та інших органів державної влади, які розглядають його і в двотижневий термін подають Мінфіну власні пропозиції щодо проекту бюджетів з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями. Міністерство фінансів після розгляду пропозицій готує проекти зведеного та Державного бюджету і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів разом з переліком спірних (не погоджених) питань.

КМ України розглядає на своєму засіданні проекти зведеного і Державного бюджетів, ухвалює остаточне рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України і подає останній на роз­гляд Президентові. Президент розглядає його і, у разі згоди, вносить до Верховної Ради. Проект закону має бути поданий до ВР України до 15 вересня.

До проекту закону додаються: основні прогнозні макроекономічні показники економічного й соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів, основні напрями бюджетної та податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин Державного й місцевих бюджетів, обсяги централізованих капітальних вкладень із розрахунками та обґрунтуваннями в розрізі окремих позицій і загальні показники зведеного бюджету. Крім того, до проекту Закону додаються також необхідні інформаційні матеріали, а саме:

· прогноз доходів і видатків Державного бюджету на три наступні роки, розроблений на підставі основних прогнозних макроекономічних показників;

· перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, що суперечать проекту Закону про Державний бюджет, із зазначенням причин розбіжностей;

· перелік податків, зборів, інших обов’язкових платежів із зазначенням ставок і пільг;

· перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету. У разі, якщо розпорядниками коштів є два суб’єкти (або й більше), подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб’єкта і загальні витрати на програму.

2. Розгляд Верховною Радою проекту Закону про Державний бюджет здійснюється в порядку, передбаченому Регламентом ВР України. Проект Закону про Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів або особа, котра виконує його обов’язки.

3. Затвердження Державного бюджету здійснює Верховна Рада. Затвердженню підлягають:

· граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

· суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

· суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

· суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регу-
люючих доходів до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

· розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

Доходи і витрати цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету, затверджуються для кожного фонду окремо. Поточні витрати цільових загальнодержавних фондів затверджуються в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку можуть бути скорочені Верховною Радою із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків Державного бюджету. Забороняється витрачати кошти Пенсійного фонду на інші цілі, крім передбачених Положенням про цей фонд.

4. Виконання бюджету є найважливішою стадією бюджетного процесу. Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерно-промислово-інвестиційного банку «Промінвестбанк». Названі банки здійснюють касове вико­нання державних позабюджетних фондів. Пенсійний фонд обслуговує АКБ «Аваль».

Розпорядником бюджетних коштів є Державне казначейство. Згідно з відповідним положенням Державне казначейство:

· організовує виконання Державного бюджету і здійснює належ­ний контроль за ним;

· здійснює управління наявними коштами Державного бюд­жету, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах витрат, що їх установлено на відповідний період;

· здійснює фінансування видатків Державного бюджету;

· веде облік касового виконання Державного бюджету, складає звітність про стан виконання Державного та зведеного бюджетів;

· здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

· розподіляє між Державним бюджетом, бюджетами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за затверд­женими нормативами;

· здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів.

У разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений, Верховна Рада на пропозицію Кабінету Міністрів ухвалює рішення про пропорційне скорочення затверджених видатків щомісячно за всіма статтями бюджету, крім захищених від скорочення.

Організовує виконання державного бюджету Кабінет Міністрів через Міністерство фінансів, міністерства, відомства та інші органи виконавчої влади. Виконання Державного бюджету провадиться за розписом доходів і видатків з щоквартальним розподілом, складеним Міністерством фінансів відповідно до показників бюджету.

Фінансування витрат із резервного фонду Кабінету Міністрів здійснюється за постановою КМ України, виходячи з обгрунтованої необхідності та економічної ефективності.

5. Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів, а стосовно нижчих бюджетів бюджетної системи — відповідні фінансові органи. Зведений звіт надсилається Верховній Раді. Узагальнені показники зведеного звіту підлягають опублікуванню.

Основними напрямками вдосконалення бюджетної політики в Україні у найближчі роки є такі:

· реформування податкової системи, посилення податкової дис­ципліни;

· удосконалення бюджетного процесу через підвищення наукової обґрунтованості прогнозів показників бюджету, запровад­ження системи середньо- та довгострокового бюджетного планування, скорочення переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету, забезпечення прозорості бюджетного процесу, оптимізації обсягів державного боргу;

· зміцнення системи управління державним боргом (утримання КМ України від надання урядових гарантій за кредити підприємств, збільшення частки середньо- та довгострокових запозичень);

· зменшення обсягів бартерних операцій;

· запровадження реалістичної політики державних витрат;

· структурна перебудова економіки;

· удосконалення системи приватизації державного майна і т. д.

ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Функції податків

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків — у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об’єктів.

Принципи побудови податкової системи

Сукупність податків, зборів, інших обов’яз­кових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція — становлять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподат­кування та системи податкових органів.

Податкова система має ґрунтуватися на таких засадних принципах:

1. Принцип обов’язковості сплати податків передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

2. Принцип рівності суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановленням неоподатковуваного мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням строків сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування загальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однакового підходу до розробки законів про оподаткування з обов’яз­ковим визначенням платника податку, об’єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для надання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

Система оподаткування

Система оподаткування — це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єк­ти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’яз­кових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Податкові платежі здійснюються лише на підставі податкового закону: мають бути законодавчо визначені платник податку, об’єкт оподаткування, податкова база, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.

Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов’язання спла­чувати податки.

Об’єкт оподаткування — це кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо). Податкова база — це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги і т. п.). Ставка податку (норма оподаткування) — це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах.

Сплата податку є одним з основних обов’язків юридичних і фізичних осіб. Реалізація цього обов’язку залежить як від наявності певних заохочувальних стимулів і їхнього правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов’язків суб’єктів податкових правовідносин. Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів зобов’язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

2) подавати до державних податкових та інших органів відповідні декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків;

3) сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.

Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб, а також фізичні особи під час перевірок, що проводяться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування. Після закінчення перевірки обидві сторони (представник податкового органу та представник юридичної особи чи відповідна фізична особа) мають підписати акт про проведення перевірки.

Відповідальність платника податків, що визначається законодавчо, у загальному вигляді включає:

· стягнення податку з прихованого або заниженого доходу;

· штрафи в розмірі, визначеному законодавством, які стягуються за певні види порушень;

· стягнення пені в разі затримки сплати податку. Пеня стягується незалежно від причин затримки податкового платежу і не звільняє платника від інших видів відповідальності.

Відповідальність платника податків регулюється не тільки за допомогою фінансових інструментів і в рамках фінансових правовідносин, а й іншими галузями права.

Система податкових органів

Система податкових органів складається із законодавчо визначених органів держав­ної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова адміністрація України, держав-
ні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайон-
ні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.

Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:

· здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів і державних цільових фондів податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

· забезпечення застосування фінансових санкцій та адмініст­ративних штрафів до порушників податкового законодавства;

· захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати податків;

· робота з платниками податків щодо роз’яснення податкової політики держави та чинного законодавства;

· ведення Державного реєстру фізичних осіб і загальнодержавної бази даних осіб — платників податків.

Голова Державної податкової адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Адміністрація є самостійним органом виконавчої влади.

Податкова міліція України є правоохоронним органом, який захищає конституційні права громадян та інтереси держави у сфері оподаткування. Головне Управління податкової міліції України є структурним підрозділом ДПА України.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних податкових адміністрацій і податкової міліції своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної та інших видів відповідальності згідно з чинним законодавством. Службові особи зобов’язані дотримуватись комерційної та службової таємниці. Збитки, завдані неправомірними діями службових осіб ДПА, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

Пропорційне, прогресивне, змішане, регресивне оподаткування

У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування. Сутність пропорційної, прогресивної і змішаної форм оподаткування ілюструє рис. 3.2.

Якщо ЗД — загальний дохід суб’єкта оподаткування; ЧД — дохід після сплати податку, то пряма ОА (бісектриса)відповідатиме відсутності оподаткування (Ох = Оу_а). На графіку 1 пряма ОВхарактеризуватиме пропорційне оподаткування, яке передбачає встановлення однакової податкової ставки для всіх суб’єктів оподаткування. Що більший загальний дохід, то більші й податкові надходження. У разі загального доходу в розмірі х, дохід, що залишається в розпорядженні суб’єкта оподаткування після сплати податку, дорівнюватиме у_b,а податок — величині у_а – у_b. Графік 2 ілюструє прогресивне оподаткування. Тут, що більший загальний дохід, то більша й податкова ставка. Для кожного значення загального доходу встановлюється відповідна податкова ставка. Графік 3 ілюструє змішане оподаткування. Якщо дохід менший за х₁,то оподаткування взагалі нема. Якщо дохід становитиме величину від х₁до х₂,то оподаткування здійснюється за мінімальною податковою ставкою. Зі збільшенням доходу від х₂до х₃ податкова ставка збільшується і т. п.

1. 2.

3.

Рис. 3.2. Пропорційне (1), прогресивне (2)
і змішане (3) оподаткування

Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової ставки в міру збільшення доходу суб’єкта оподаткування.

Прикладами пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на додану вартість та інші. За змішаною (прогресивно-пропорційною) шкалою здійснюється оподаткування доходів громадян.

Класифікація податків

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками: за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві); за суб’єк­том оподаткування (юридичні та фізичні особи); за формою оподаткування; за способом стягнення (прямі та непрямі); за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи, на спожи-вання, на майно); за системою ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. д. (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ

Класифікаційні ознаки	Класифікаційні групи	Види податків
За рівнем бюджетної системи	Загальнодержавні	Прибутковий податок з громадян, податок на при­буток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.
Місцеві	Комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за право проведення кіно- і телезйомок та ін.
За суб’єк­том оподаткування	Податки з юридичних осіб	Податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.
Податки з фізичних осіб	Прибутковий податок з громадян, податок на про­мисел, збір із власників собак та ін.
За формою оподаткування	Пропорційне	Усі види податків, крім прибуткового податку з громадян
Прогресивне	Не використовується
	Змішане (пропорцій­но-прогре­сивне)	Прибутковий податок з громадян
Регресивне	Не використовується
За способом стягнення	Прямі	Прибутковий податок з громадян, податок на при­буток підприємств, плата за землю, податок з влас­ників транспортних засобів та ін.
Непрямі	Податок на додану вартість, акцизний збір, мито

Закінчення табл. 3.3

Класифікаційні ознаки	Класифікаційні групи	Види податків
За змістом об’єкта оподаткування	Податки на доходи	Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств та ін.
Податки на споживання	Акцизний збір
Податки на майно	Плата за землю, плата за користування надрами, податок із власників транспортних засобів та ін.
За системою ціноутворення	Податки, які відносять на собівартість	Збори в цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито
Податки, які сплачують із прибутку	Податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок із власників транспортних засобів та ін.

Загальнодержавні податки і збори

До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, плата за використання лісових ресурсів, плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за користування надрами, збір за заб­руднення навколишнього природного середовища, гербовий збір та інші. Податкові надходження забезпечують приблизно 70% доходів Державного бюджету України. Основними джерелами доходів бюджету є прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір.

Прибутковий податок з громадян згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5% доходів бюджету. Цей податок громадяни України та особи без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як в Україні, так і за її межами. Громадяни, які не проживають в Україні, але мають тут джерела доходів, сплачують податок із цих джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.

Оподаткування доходів громадян здійснюється за змішаною системою, тобто визначається розмір неоподатковуваного мінімуму, а потім, через кожні п’ять або десять розмірів неоподатковуваного мінімуму податок вилучається за прогресивною шкалою.

Податок на прибуток підприємств згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5,5% доходів бюджету. Платниками податку на прибуток визнаються:

· суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що провадять підприємницьку дія­льність на території України;

· філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які мають самостійний розрахунковий рахунок;

· нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в межах України.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток становить 30%, але ця базова ставка може коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад, прибуток від посередницьких операцій, аук­ціонних торгів і т. ін. оподатковується за збільшеною, а прибуток підприємств АПК — за зменшеною ставкою.

Податок на додану вартість (ПДВ) згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 35% доходів бюджету. ПДВ — це непрямий податок, включений в ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг або після митного оформлення.

Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні організації, які розташовані на території України, громадяни України, а також іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю.

Об’єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, переробці чи придбаних; з реалізації товарів із частковою оплатою, з передачі товарів без оплати їхньої вартості всередині підприємства для потреб власного споживання, витрати на які не належать до собівартості, а також для потреб своїх працівників; з передачі товарів без оплати їхньої вартості в обмін на інші товари; з передачі безкоштовно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам чи громадянам; з реалізації предметів застави, включаючи передачу таких заставодержателю в разі невиконання забезпеченого заставою зобов’язання.

Оподаткований оборот включає відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги, які обчислюють, виходячи з їхньої вартості за вільними цінами й тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами й тарифами, що включають ПДВ за встановленими ставками.

Податок на додану вартість включається в ціни товарів за ставкою у розмірі 20% до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ. Методика нарахування ПДВ та порядок його сплати перебувають у постійному русі, змінюються.

Акцизний збір (АЗ) — це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг). Вінзгідно із Законом України «Про Держав­ний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 9% доходів бюджету.

Перелік підакцизних товарів і розміри ставок акцизного збору затверджуються Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо.

Платниками акцизного збору є суб’єкти або замовники під­акцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.

Податкові пільги

Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування. Найчастіше — це повне або часткове звільнення від подат­ку.

Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв’язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльнос­ті, форми одержання доходів.

Можливості застосування податкових пільг в Україні регламентуються відповідними податковими законами. Правове регулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг певним категоріям платників, по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб’єктів оподаткування.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Звільнення від податку — це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів податків. Вилучення — це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об’єкта оподаткування. Знижки — це форма податкових пільг, пов’яза­на з витратами платника. Податковий кредит — це вид пільги, об’єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів і т. д.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування чинної податкової системи, надання їй нормального, цивілізованого характеру. Головним завданням держави під час проведення реформи має бути гарантування стабільності податкового законодавства і відображення цих гарантій у податковому кодексі.