Рівень життя, система соціальних гарантій, захисту і підтримки населення

Рівень життя як характеристика народного добробуту поряд із доходами і витратами відображає також: умови праці й побу­ту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культур­ного та освітнього рівня населення, а також: здоров'я, демографіч­ної та екологічної ситуації.

Рівень життя показує ступінь розвитку і задоволення потреб людини. У конвенції МОП «Про основні цілі та норми соціальної політики» № 117 відзначається, що людина має право на такий життєвий рівень (продукти харчування, одяг, житло, медичне і соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здо­ров'я і добробуту його самого та його сім'ї, а також право на за­безпечення на випадок безробіття або втрати працездатності.

За рекомендаціями ООН рівень життя - це сукупність таких по­казників, як: здоров'я, зокрема демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, зайнятість, ор­ганізація праці, освіта, зокрема письменність, житло та його бла­гоустрій, соціальне забезпечення.

Рівень життя у вузькому розумінні - це характеристика рівнів споживання населення і ступеня задоволення його потреб (вимі­рювання доходів, витрат і споживання благ та послуг). Під рівнем життя в широкому розумінні розглядають рівень людського розвит­ку (стан здоров'я, можливості населення для задоволення своїх потреб) та умови життєдіяльності населення (стан навколишнього середовища та безпека населення). У статистиці ООН з 1978 р. використовуються 12 груп показників рівня життя:

- народжуваність, смертність та інші демографічні показ­ники;

- санітарно-гігієнічні умови життя;

- споживання продовольчих товарів;

- житлові умови;

- освіта й культура;

- умови праці та зайнятість;

- доходи й витрати населення;

- вартість життя і споживчі ціни;

- транспортні засоби;

- організація відпочинку;

- забезпечення;

- свобода людини.

Що стосується методики визначення рівня життя, то єдиної дум­ки щодо неї поки що не вироблено, але деякі дослідники пропо­нують визначати рівень життя на основі інтегрального показника, який розраховується як середньозважена величина. Зіставлення фактичних значень окремих показників рівня життя з норматив­ними значеннями можна провести за формулою, яка враховує ва­говий коефіцієнт окремих показників рівня життя.

Рівень життя, система соціальних гарантій, захисту і підтримки населення - student2.ru

де і - індекс окремого показника рівня життя;

п - кількість окремих показників рівня життя;

Кі - ваговий коефіцієнт (коефіцієнт значущості) і-го окремого показника рівня життя, оцінюється експертно (сума ваг =1);

Рі — окремий показник рівня життя;

Рni - нормативне значення окремого показника рівня життя.

За нормативне значення окремого показника рівня життя може прийматися середня величина за минулі три роки.

Інтегрувальною оцінкою рівня та умов життя населення висту­пає показник якості життя. Останній містить велику кількість різних показників, які не завжди піддаються кількісному оціню­ванню. Це поняття аналізується за такими основними напрямками: здоров'я, освіта, зайнятість, якість трудового життя, навколишньо­го середовища, споживання, особиста безпека, соціальні можливо­сті і соціальна активність. У вузькому розумінні якість життя пе­редбачає тільки якісні характеристики, на противагу рівню життя. Можна сказати, що якість життя виступає суб'єктивною оцінкою ступеня задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Критеріями якості життя населення виступають рівень добробуту населення, демографічні показники, ринок праці та зайнятість, освітній рівень, стан навколишнього середовища тощо.

В економіці праці для характеристики рівня життя використо­вується також і показник якості трудового життя. Складовими останнього є: праця, фізичне й соціальне оточення на підприємст­ві, система управління, співвідношення між трудовою і нетрудо­вою сферами. Тобто, в широкому сенсі якість трудового життя охоплює все, що впливає на працівника. Якість трудового життя проявляється у справедливій і відповідній оплаті праці, безпечних умовах праці, гнучкості трудового життя, гуманізації праці, демо­кратизації трудового життя.

Вперше категорія «рівень життя» була введена К. Марксом і розглядалася як соціально-економічна характеристика рівня і ступеня задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення окремих територій, класів і соціальних груп, сім'ї та окремої людини. Тобто, життєвий рівень у своїй основі визнача­ється рівнем розвитку матеріального виробництва, сфери послуг та економіки в цілому.

Нині найбільш важливими взаємопов'язаними характеристика­ми рівня життя вважають частку низькооплачуваних працівників і малозабезпечених сімей. Основною причиною низькооплачуваних працівників є низький рівень оплати у невиробничій сфері, існу­вання певних диспропорцій в оплаті праці зайнятих в основних галузях народного господарства.

Забезпечення народного добробуту передбачає надання насе­ленню безкоштовних послуг закладами освіти, зокрема дошкіль­ними, охорони здоров'я, культури, безкоштовних послуг особам похилого віку, непрацездатним членам суспільства. У більшості економічно розвинутих країн переважна більшість витрат на осві­ту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покрива­ється за рахунок колективних джерел фінансування.

Вкрай негативний вплив на життєвий рівень населення в умо­вах ринкової економіки справляє інфляція, що проявляється у зро­станні цін на споживчі товари й послуги. Для оцінки зміни рівня життя населення в цих умовах проводиться розрахунок індексу вартості життя, який обчислюється за набором товарів і послуг для різних соціально-демографічних груп населення і мінімальним набором за формулою:

Рівень життя, система соціальних гарантій, захисту і підтримки населення - student2.ru

Розрахунок зміни вартості життя здійснюється з метою запро­вадження системи компенсаційних заходів, основу яких складає індексація доходів населення. Мета індексації полягає в компенса­ції населенню втрати купівельної спроможності його доходів через зростання споживчих цін. Індексації повинні підлягати всі програ­ми соціального розвитку і забезпечення: заробітна плата, пенсії, стипендії, допомоги, дотації тощо. Механізм здійснення індексації може бути різним, але в будь-якому разі найбільш захищеними повинні бути громадяни з найнижчим рівнем доходів.

Підтримувати рівень життя населення в цивілізованому суспі­льстві покликана система соціальних гарантій, захисту і підтримки населення. Під системою соціального захисту розуміють систему правових, соціально-економічних гарантій забезпечення рівних умов для всіх членів суспільства у запобіганні несприятливого впливу середовища на людину, забезпечення гідної, соціально при­йнятної якості життя населення. Тобто, система соціального за­хисту - це система гарантій забезпечення засобів існування різних Груп населення залежно від ступеня їх працездатності. Для праце­здатного населення основною формою гарантій повинно бути за­безпечення можливостей підвищення доходів за рахунок підви­щення особистої трудової активності, економічної самостійності, підприємництва. Для непрацездатного населення - грошові й на­туральні виплати за рахунок держави, але не нижче встановленого державою прожиткового мінімуму.

До соціально вразливих верств населення, яке потребує першо-і чергової соціальної допомоги, відносять:

• громадян похилого віку (80 і старше років);

• самотніх пенсіонерів і самотні подружні пари, нездатні до Самообслуговування;

• інвалідів І та II груп;

• самотніх і багатодітних батьків, які виховують неповнолітніх дітей;

• дітей-сиріт, випускників дитячих будинків і шкіл-інтернатів;

• сім'ї, які виховують дітей дошкільного віку і дітей інвалідів;

• осіб, які потрапили в екстремальні ситуації.

Соціальні гарантії покликані виконувати такі функції:

• регулювати ринок праці, пом'якшуючи дисбаланс між попи­том і пропозицією робочої сили;

• сприяти повній зайнятості всіх працездатних;

• розраховуватися для всіх категорій населення, особливо виділяючи соціально вразливі верстви.

Становлення в Україні системи соціального захисту населення передбачає створення певної системи управління рівнем життя. Суб'єктами цієї системи повинні бути:

- держава, в функції якої входить забезпечення гарантованого рівня добробуту для всіх членів суспільства;

- місцеві органи управління, які забезпечують втілення регіо­нальних програм розвитку соціальної інфраструктури;

- підприємства в частині здійснення професійної підготовки кад­рів, умов праці, організації побуту й відпочинку своїх працівників.

Джерелами фінансування соціальних програм повинні бути: державний бюджет, місцеві бюджети, кошти підприємств, насе­лення.

Провідними компонентами піднесення народного добробуту в Україні на цьому етапі розвитку повинні стати:

- підвищення заробітної плати на основі зростання ефективнос­ті суспільної праці та державного регулювання як її абсолютних розмірів, так і співвідношень по галузях;

- подолання малозабезпеченості за рахунок надання допомоги особам, які знаходяться на утриманні працездатних громадян за рахунок раціонального використання коштів державних і місцевих фондів, а також фондів підприємств і організацій.

Наши рекомендации