Матеріальний рівень життя населення

Четвертим п’ятирічним планом розвитку народного господарства країни було передбачено основні напрями ліквідації тяжких наслідків війни, поліпшення добробуту населення. Це знайшло свій вияв у нормалізації грошового обігу, скасуванні карткової системи постачання населення, підвищенні оплати праці трудящих, відбудові і подальшому розширенні житлового фонду, зростанні суспільних фондів спо­живання. У ході здійснення четвертої п’ятирічки поступово зростав національних доход - основа розвитку народного господарства і підвищення добробуту трудящих. Якщо в 1946 р. національний доход ста­новив 70 % від рівня 1940 р., то в 1950 р. - 164 %. Радянська статис­тика стверджує, що три четверті національного доходу направлялося у фонд споживання. Напевно це надто оптимістична точка зору, але фонд споживання дійсно розширювався. До кінця 1947 р. у СРСР зберігалося нормоване постачання міського населення продуктами харчування й найважливішими промисловими товарами (карткова система). Водночас існувала і відкрита (комер­ційна) торгівля за ринковими, значно вищими від державних, цінами. 14 грудня 1947 р. Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову про скасування карток на продовольчі та промислові товари і перехід до продажу їх без обмеження за єдиними державними цінами. Водночас із відміною карткової системи постачання держава у грудні 1947 р. провела грошову реформу. Цей захід був необхідний для зміцнення фінансової системи країни. Справа в тому, що ще при здійсненні довоєнних п'ятирічок була допущена значна прихована інфляція. Війна 1941-1945 рр. спричинила відкриту інфляцію. З метою поглинення наявної у населення величезної грошової маси була декретована жорстка грошова реформа. Але держава здійснила реформу коштом населення, тобто вона мала конфіскаційний характер. Реформа призвела до примусового вилучення грошей у всіх, хто накопичив значні суми, передусім у тих осіб, хто зберігав гроші вдома, поза межами ощадних кас. У них один новий карбованець обмінювали на десять старих. По вкладам у ощадкасах у розмірі до 3 тис, крб. обмін грошових зна­ків відбувався один до одного, при вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведене скорочення накопичень на одну третину, а по вкладам у розмірі більше 10 тис. - на дві третини. По облігаціям державної внутрішньої позики обмін було проведено у пропорції 1:3. З інфля­цією на певний час було покінчено, курс карбованця стабілізувався. Для закріплення результатів реформи держава, починаючи з 1948 р. стала систематично проводити дифляційну політику: тричі за 1948-1950 рр. проголошувалося зниження цін на товари повсякденного попиту. Особливо значне скорочення було проведено в 1950 р. – на 20 %. Ці заходи уряду були дуже популярними серед народу. Але ця політика не була позбавлена елементів популізму. В умовах занепаду сільського господарства і помітного відставання легкої промисловості ситуація з пропозицією і попитом на товари ніяк не виправдовувала політику зниження цін. Країна жила в умовах гострих дефіци­тів на найнеобхідніші товари. Тому державні роздрібні ціни в 1950 р. залишалися на 86 % вищими, ніж до війни, а ціни на ринку були втричі вищі. Головним шляхом піднесення матеріального добробуту трудящих було підвищення заробітної плати. Вона у повоєнний час поступово зростала і складала у робітників і службовців у УРСР у 1946 р. 481 крб., у 1950 р. - 642 (у масштабах цін 1947 р). У 1940 р. цей показник дорівнював 319 крб. За пересічними цифрами приховувалися досить значні відмінності в оплаті праці. Так, на початку 50-х років робітник середньої квалі­фікації у важкій промисловості республіки заробляв до виплати податків приблизно 800 крб. на місяць, освітяни та працівники в сфері культури 660 крб., доктор наук, професор вузу - 5000 крб., директор середнього заводу - 6800 крб., міністр - 10500 крб. Разом з тим міні­мальна зарплата становила 200 крб. і таку плату отримувало до 45 % ро­бітників і службовців. При цьому, кілограм хліба коштував 3-4 крб., кілограм м’яса на ринку 28-52 крб., одне яйце - карбованець, звичай­ний чоловічий шерстяний костюм - 1500 крб. Із заробітної плати вираховувалися податки, вилучалися кошти для примусової передплати облігацій внутрішніх державних позик. Окрім того, необхідно враховувати приховану інфляцію, про що свідчила значна різниця між ринковими і державними цінний. Державна роздрібна торгівля не покривала всі потреби, зростання вартості життя значно випе­реджало ріст заробітної плати. У 1950 р. реальна заробітна плата приблизно досягла рівня 1940 р. Але рівень 1940 р. це всього-на-всього рівень 1928 р. Якщо індекс реальної зарплати в Україні в 1913 р. прийняти за 100, то в 1940 р. він дорівнював 86, стільки ж і в 1950 р. Ці цифри красномовно свідчать, яку ціну заплатили трудящі за будівництво соціалізму в своїй країні. Абсолютній більшості трудящих в Україні довелося жити у великих нестатках. Грошові доходи колгоспників були ще нижчими. У перерахунку на один селянський двір в 1950 р. вони становили 1124 крб. на рік проти 1206 крб. у 1940 р. (у цінах 1947 р.) Це дуже мізерна сума. У повоєнний період надзвичайно гострим було житлове питання. Війна принесла жахливі руйнування. В УРСР було знищено понад 2 млн. будинків, понад 38 млн. кв. м., або приблизно 50 % довоєнного фонду. Без житла залишилось - 10 млн. жителів республіки, або кожен третій. Отже, потрібно було негайно відновити житловий фонд. І треба відзначити, що ця робота енер­гійно виконувалася. Загалом, протягом 1946-1950 рр. у селах і містах республіки було споруджено 44,3 млн. кв. м. житла. Довоєнний житловий фонд було відбудовано. На одну особу міського населення в 1950 р. в УРСР пересічно припадало 4,2 км. житлової площі (в 1940 р. - 4,5 кв. м). Зменшення цього показника у порівнянні з довоєнним періодом пояснюється масовим переселенням у повоєнні роки у міста вихідців із сіл. Необхідно нагадати, що ще в 1928 р. у країні було встановлено санітарний мінімум житлової площі - 8,6 кв. м. на особу. А це вдвічі більше, ніж було в наявності на початок 1950-х років. Тому абсолютна більшість жителів міст мешкала вперенаселених комунальних квартирах, приблизно по 4 особи на кімнату. Кухні, туалети використовувалися спільно кількома родинами. Усе це разом створювало нестерпні побутові умови. Чимало людей продовжувало мешкати в гуртожитках, бараках, напівпідвалах, підвалах. На початку 1950-х років водопровід у містах УРСР мали всього 47 % квартир державного житлового фонду, а якщо вирахувати й індивідуаль­ну забудову, то лише 10 %. Відповідні показники були по каналізації, центральному опаленню та інших комунальних послугах. Газифікація населених пунктів в УРСР наприкінці 1940-х років тільки починалася. Так, у 1950 р. газ постачався тільки в 25 з 714 міських пунктів республіки. У село газ не поступав. Більшість хат, які споруджувалися у повоєнні роки на селі, були типовими селянськими мазанками. Вибіркове обстеження на початку 1950-х років показало, що 87 % споруджених у республіці хат на селі були глиняними або дерев’яними, 94 % з них були криті соломою або очеретом. Тільки 4 % хат мали дерев’яну підлогу, решта - глиняну долівку, пересічна їхня житлова площа – 34 кв. м. У 1954 р. лише 208 із 19295 колгоспів республіки мали повністю електрифіковані колгоспні двори. Радіофікацією було охоплено всього 7,8 % сіл. Тому на середину 1950-х років у багатьох сім’ях колгоспників України електрика та радіо - велика рідкість. У цілому потрібно зробити висновок, що незважаючи на відбудову житлового фонду республіки на початок 1950-х років, житлово-побутові умови абсолютної більшості жителів республіки залишалися вкрай тяжкими. Поліпшення матеріального добробуту народу здійснювалося й за рахунок суспільних фондів споживання, які забезпечували населенню освіту, підвищення кваліфікації, медичне обслуговування, пенсії, стипендії, оплату відпусток тощо. Із розрахунку на душу населення в останньому році четвертої п’ятирічки вони становили 680 крб. у цінах 1947 р. Бюджет охорони здоров’я в УРСР за четверту п’ятирічку зріс з 1 млрд. 600 млн. крб. у 1946 р. до 3 млрд. 400 млн. крб. у 1950 р. Кількість лікарняних ліжок в 1950 р. становила 194,2 тис., що значно більше ніж в 1940 р. Зросла кількість і медпрацівників.

Стан культури

У повоєнні роки постала гостра потреба у найкоротші строки відновити заклади освіти, науки й культури, забезпечити подальше піднесення духовного життя народу. Важливою ділянкою культурного будівництва було відновлення і розвиток освіти. Четверта п’ятирічка ставила завдання охопити навчанням усіх дітей шкільного віку і створити умови для продовження освіти тієї частини молоді, яка під час війни і тимчасової окупації не мала можливості здобути належну освіту в школі. Велику увагу приділялося відновленню і розширенню мережі закладів народної осві­ти. За роки п’ятирічки на відбудову і розвиток шкіл УРСР держава витратила 14 млрд. крб. Крім того у відбудові і забезпеченні шкіл обладнанням брали участь колгоспи, радгоспи, підприємства. Це дало можливість на кінець четвертої п’ятирічки в республіці повністю відновити довоєнну мережу шкіл (31 тис.), у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Школи були в основному забезпеченні вчительськими кадрами. У 1950/51 навчальному році в республіці працювало 272,7 тис. педаго­гів. Для працюючої робітничої і сільської молоді створювалися вечірні школи. В 1946 р. у вечірніх школах навчалося 136 тис. молодих робітників і колгоспників, у 1950 р. 190 тис. Відновлювалося обов’язкове складання випускних екзаменів у школі. Для учнів, що закінчували середню школу, було введено екзамени на атестат зрілості, нагородження медалями, що сприяло поліпшенню навчально-виховної роботи в школі. Одним із важливих завдань у роки відбудови було розв’язання проблеми підготовки для народного господарства спеціалістів з вищою спеціальною освітою. Наприкінці четвертої п’ятирічки в республіці діяло 160 вузів, у яких навчалося понад 200 тис. студентів. За 1946-1950 рр. в Україні було підготовлено 126 тис. спеціалістів з вищою освітою. Поряд із ними зростала кількість технікумів. Наприкінці четвер­тої п’ятирічки в 500 технікумах навчалося 265 тис. учнів. У повоєнний час держава та громадськість велику увагу приділяли розвитку науки. Протягом четвертої п’ятирічки зросла мережа науково-дослідних установ, збільшилась кількість працівників у них. В Україні в 1950 р. діяло 462 наукові установи, у яких працювало 22,5 тис. чол. Головним науковим закладом у республіці була АН УРСР . У 1946 р. після смерті президента АН УРСР О. Богомольця, президентом став відомий біолог, академік О. Палладін. Учені УРСР здійснювали важливі теоретичні дослідження у галузі ядерної фізики, фізики твердого тіла, низьких температур та напівпровідників, у галузі біологічних і математичних наук тощо. З 1946 р. було здійснено пуск першого в країні атомного реактора. В 1947 р. під керівництвом С. Лебедєва працівники Інституту електротехніки АН УРСР розпочали дослідження в галузі кібернетики. В 1950 р. тут було створено першу в СРСР малу електронно-обчислювальну машину „МЕОМ”. Колектив Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР розробив нові зразки автозварювальної і електричної апаратури, яку почали широко використовувати на виробництві. Особливе значення мав індустріальний метод заводського зварювання трубопроводів. Важливий вклад у розвиток вітчизняної науки внесли вчені, що на той час працювали в Україні: математики М. Боголюбов, М. Лаврентьєв, відомий селекціонер В. Юр’єв, хімік О. Бродський, мікробіолог М. Гамалія та ін. Збільшувалася кількість наукових установ і науковців, які працювали в галузі гуманітарних наук. Зокрема, проблеми вітчизняної історії розробляв Інститут історії України АН УРСР (з 1950 р. – Інститут історії АН УРСР). З 1946 р. почав працювати Інститут філософії, а з 1949 р. – Сектор держави і права АН УРСР (згодом Інститут держави і права АН УРСР). Розгортали роботу інститути економіки, археології, мовознавства, літератури та ін. Важливу культурно-просвітницьку роботу проводили клуби, будинки культури, хати-читальні, бібліотеки, театри, музеї тощо, кількість яких на кінець четвертої п’ятирічки перевищила довоєнний рівень. Зокрема, у 1950 р. в Україні діяло 26,7 тис. клубів, 137 музеїв, 34,9 тис. масових бібліотек. На початку 50-х років у республіці видавалося 1192 газети накладом 46 млн. прим., видавництва мали можливість видавати тисячі книг накладом в десятки мільйонів примірників. У 1946 р. було повністю поновлене республіканське радіомовлення. Важливу роль у розвитку масової культури відігравав кінематограф. У 1950 р. у республіці діяло 7,2 тис. кінотеатрів, які відвідали 212 млн. чол. Зародилося телебачення. Широко розвивалася у повоєнні роки література та мистецтво.Найвідоміші літературні твори того часу – романи О. Гончара „Прапороносці”, М. Стельмаха "Велика рідня", "Київські опові­дання" Ю. Яновського, "Атестат зрілості" В. Козаченка, "Переяслав­ська Рада" Н. Рибака, "Запорука миру" В. Собка, „Юрко Крук” П Козланюка та ін. З’явилися нові твори М. Рильського, П.Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, М. Нагнибіди, Остапа Вишні, О. Копиленка та ін. Пожвавилося театральне життя. У 1950 р. у республіці діяли 81 професійних театрів, які відвідали в тому ж році 10,7 млн. чол. Неухильно збагачувалося музичне мистецтво. Визначними подіями в музичному житті республіки стали опера Ю. Мейтуса "Молода гвардія", друга симфонія К. Данькевича, поема "Дніпро" С. Людкевича та ін. Розвивалося образотворче мистецтво. Особливу популярність набули картини О. Максименка "Господарі землі" , Т. Яблонської „Хліб”, В. Костецького "Повернення" та ін. Отже, у повоєнні роки було досягнуто значних успіхів у розвитку культури. Разом із тим, більшовицький режим гальмував або спотворював розвиток культури. Так, у царині освіти після війни різко посилилася русифікаторська політика. Кількість українських шкіл, особливо в містах східних та південно-східних областей помітно змен­шилась, натомість розширилася мережа російських. На початку 1950-х років в українських школах навчалося лише 26 % учнів. Навчально-виховний процес у школі був обтяжений вульгарним матеріалізмом, всебічно пропагувався атеїзм, свобода совісті була лише на папері. Батьків та їх дітей переслідували за релігійні переконання. У керівництві закладами освіти панував формалізм, заорганізованість тощо. Матеріальний рівень життя вчителів був на низькому рівні, що не підвищувало авторитет праці педагога. Невсипущий ідеологічний контроль душив розвиток науки, особливо гуманітарної, деякі перспективні напрями, зокрема кібернетика, генетика були розгромлені . Письменники, художники, ком­позитори були пов'язані путами так званого соціалістичного реалізму, який не залишав місця для свободи творчості митця. Все, що не вписува­лося в офіційні ідеологічні рамки тоталітарної системи, нещадно відсікалося. У цілому, розвиток культури в Україні у повоєнні роки залишає по собі двоїсте враження. З одного боку, ніхто не заперечує безсумнів­них успіхів у розвитку освіти та науки. З іншого боку, вражає панування догматизму, ідеологічної сліпоти. У майбутньому суспільство буде дуже повільно і болісно позбуватися цього ідеологічного дурману. Його наслідки відчуваються й досі у свідомості старших поколінь України.

_________

Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток УРСР у повоєнні роки був складним і не однозначним. Україна вийшла на міжнародну арену, було возз’єднане з Батьківщиною Закарпаття, урегульовані територіальні питання з Польщею та іншими сусідами, відбудоване народ­не господарство. У той же час УРСР була позбавлена можливості самостійно вести зовнішню політику, вона йшла у фарватері зовнішньої політики СРСР. Після війни марними виявилися сподівання радянської громадськості щодо лібералізації сталінсько-го режиму. В Україні були повністю поновлені структури тоталітарної системи, продовжувалися репресії, особливо про­ти інтелігенції. Була заборонена греко-католицька церква, на західно­українських землях провели насильницьку колективізацію. Збройний опір ОУН-УПА був зламаний. Сталінський режим поновив довоєнну модель розвитку економіки країни з її жорсткими плановими показниками і абсолютним приматом важкої промисловості. У майбутньому така еко­номічна політика загнала радянське народне господарство в глухий кут неефективності, затратності, безгосподарності і відсталості. Особливо тяжке становище склалося у сільському господарстві, яке залишалося відсталим, малорентабельним і далеко не забезпечувало потреб населення у продуктах промисловості і сировині. Матеріальний рівень життя населення залишався низьким, бракувало житла, одягу, взуття, продовольства, постійним супутником життя простого радянсь­кого громадянина були черги і дефіцити найнеобхідніших товарів. Морально-психологічний клімат у радянському суспільстві, перманентні репресії, тяжка суспільно-політична обстановка свідчили, що країні були необхідні соціально-економічні і суспільно-політичні зміни.

РОЗДІЛ 8.

Наши рекомендации