Вартість робочої сили, рівень життя та структура доходів населення

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці ви­ступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили– це сукупність витрат підприєм­ця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхід­них для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підгото­вки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

На вартість робочої сили також впливають результати праці влас­ника робочої сили.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктив­ність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з ви­тратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші — зменшують.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:

— розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

— збільшення втрат на житло, транспортних витрат;

— підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростан­ня психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зни­ження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

До складу вартості робочої сипи входить:

— безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);

— натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;

— витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені за­коном внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалід­ністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіт­тям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечен­ня і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок то­що. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допо­мога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

— витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

— витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);

— податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може колива­тися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безро­біття. У зв'язку цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури на­явність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо по­ліпшення умов продажу їхніх послуг. В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту і пропозиції факти­чно діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили. Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди проф­спілок і роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мініма­льна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов життя, праці, в виробництві угоди через певні періоди мають оновлюватися.

На ціну робочої сили впливає її якість: чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна.

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Доходинаселення — це сукупність коштів і витрат у натурально­му виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємниць­ких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та інди­відуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел.

Сукупний дохід, що враховується в сімейному бюджеті, використовується на споживчі витрати, податки, збори, платежі та інші витра­ти, накопичення.

Види і структура доходів населення:

1) грошові і натуральні:

— грошові доходи формуються за рахунок: оплати праці, соціаль­них трансфертів (виплати із соціальних фондів), підприємницьких до­ходів, доходів від власності, доходів від особистого господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонора­рів, благодійної допомоги тощо);

— натуральні доходи: включають продукцію особистого підсобно­го господарства, що використовується на особисте споживання, а та­кож трансферти у натуральній формі.

2) номінальні і реальні:

— номінальні доходи: це величина нарахованих виплат і натураль­них видач;

— реальні доходи: це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

3) трудові і нетрудові:

— трудовий дохід: це дохід, який отримує працівник в результатів своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі само­стійної зайнятості;

— нетрудовий дохід: надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від чинних у державі правових норм, норм моралі та по­ведінки громадян.

Грошові і сукупні доходи поділяють на:

— загальні: містять всі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів;

— чисті: доходи, що лишаються після здійснення зазначених пла­тежів.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи, які отримуються:

— до участі в праці (до працездатного віку);

— від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

— тимчасово непрацюючими (безробітні, переселенці тощо);

— після завершення трудової діяльності (пенсіонери).

Співвідношення між різними джерелами і видами доходів не по­стійне. Воно здійснюється під дією багатьох факторів, набір, яких не­однаковий для різних груп населення і на різних рівнях.

На формування доходів впливають такі фактори:

а) нівелюючі — складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

б) диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, людини) (рис. 9.1).

Вартість робочої сили, рівень життя та структура доходів населення - student2.ru

Рис. 9.1. Структура сукупних доходів населення

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою ва­жливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя та еко­номічними характеристиками одночасно.

Рівень життя— відображає ступінь розвитку і задоволення фі­зичних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб. Підвищення рівня життя сприяє покращенню якості життя, тобто умов існування людини.

Показники рівня життя:

— загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;

— реальні доходи населення, розмір заробітної плати, надходжен­ня доходів з інших джерел (за рахунок пенсій, допомог, стипендій, ре­алізації продукції особистого підсобного господарства, дивідендів і відсотків на інвестовані у виробництво особисті трудові доходи);

— умови праці, тривалість робочого і вільного часу;

— забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом, зв'язком;

— показники освіти, тривалості життя, охорони здоров'я й т. ін.

При розгляді рівня життя необхідно враховувати всю сукупність соціально-економічних умов, тому що без оцінки споживання матеріа­льних і духовних благ, доступності їх для людини, соціальних умов праці і рівня соціального забезпечення, охорони здоров'я й інших ха­рактеристик неможливо повною мірою судити про реально існуючий рівень життя населення.

Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками, як розподіл сімей за величиною доходу на сім'ю, розподіл сі­мей за доходом на одного члена сім'ї, розподіл за душовим доходом.

Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і со­ціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати че­рез співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт).

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповід­ність їх прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум–це показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально до­пустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення, проте цей по­казник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенса­ційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового міні­муму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі ви­трати на податки та інші обов'язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати пра­ці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспекти­вних соціальних програм на рівні регіону, підприємства

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахун­ку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами.

Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і Послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає про­довольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:

— хлібопродукти;

— картопля;

— овочі;

— фрукти і ягоди;

— м'ясопродукти;

— молокопродукти;

— рибопродукти;

— яйця;

— цукор, кондитерські вироби;

— маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках, відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовують на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів, ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між і цими витратами на харчування, яке складалося в базовому періоді (за F матеріалами бюджетних обстежень).

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездат­них громадян.

Мінімальний споживчий бюджет — це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчу­вання, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задо­волення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням на­ціональних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статевовікових груп.

Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змо­гу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рі­вні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тіль­ки в середньому на душу населення або на сім'ю, а й окремо для пра­цездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7-15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а від­так визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за скла­дом типів сімей: подружньої пари з дітьми і без дітей, одиноких пра­цівників, неповних сімей, пенсіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Укра­їні введено соціальний норматив — межа малозабезпеченості, струк­тура і розмір якої визначається законодавством. Згідно із Законом України «Про межу малозабезпеченості» межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує не­працездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мініма­льному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може ставити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вар­тості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Ка­бінетом Міністрів України.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів, розбалансованості ринку товарів і по­слуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важли­ва роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

В Україні у квітні 1997 р. було прийнято закон ,який припускає індексацію доходів населення за інфляції понад 5%. При цьому передба­чається, що індексуватися будуть тільки ті суми, що не перевищують трьох величин межі малозабезпеченості.

Наши рекомендации