Розрахунково-графічної роботи
Система оцінки знань базується на тому, що студент повинен творчо і осмислено подати відповіді на питання, які пропонуються. Відповіді повинні містити аргументовані знання з курсу “Природозаповідна справа”. Студент повинен вміти диференціювати, інтегрувати та уніфікувати ці знання, застосувати правила, методи, принципи, закони у певних ситуаціях, інтерпретувати схеми, графіки, діаграми, аналізувати і оцінювати факти, події та прогнозувати очікувані результати від прийнятих рішень. Викладати матеріал на папері студент повинен логічно, з дотриманням вимог стандартів.
Оцінка «відмінно» – представлено повні й аргументовані відповіді на всі завдання. Викладання відповідей є логічним та послідовним. Воно повинно демонструвати глибокий рівень знань з предмету, вміння їх творчо осмислювати. Задача повинна бути розв’язана правильно і відповідь на неї має бути пояснена.
Оцінка «добре» – наведено достатньо повні хоча з деякими неточностями відповіді на всі питання, або одне з питань повністю не розкрито. Рівень осмислення питань повинен бути творчим, хоча на окреме завдання відповідь представлена схематично.
Оцінка «задовільно» – загалом всі відповіді правильні, хоча повністю суть завдання не розкрито. Не всі обґрунтування творчо і аргументовано опрацьовані, частково не підкріплені прикладами чи професійними твердженнями.
Оцінка «незадовільно» – відповіді на поставлені завдання неправильні або часткові, рівень їх осмислення не продемонстровано.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ В ПРИРОДІ - зміни, що відбуваються в природі у результаті господарської діяльності людини, яка звичайно приводить до необоротного порушення складу й структури екосистем. Цей вплив позначається на всіх ресурсах і компонентах біосфери: ґрунтовому покриві, гідросфері, тваринному й рослинному світі, літосфері. Виділяють дві категорії змін: навмисні (освоєння земель під сільськогосподарські культури, спорудження водоймищ, будівництво міст, населених пунктів, шляхів сполучення й т.д.) і супутні (зміна газового складу атмосфери, забруднення навколишнього середовища, збіднення видового складу тваринного світу, розвиток ерозії тощо). Антропогенні зміни призводить до знищення багатьох видів тварин і рослин, деградації тропічних лісів тощо.
АРЕАЛ ВИДУ - область географічного поширення (територія, товща літосфери або акваторія) особин виду незалежно від ступеня сталості його перебування, але крім випадкового його потрапляння. Розрізняють ареали за походженням - природні і штучні, за поширенням – стрічкові, мозаїчні, переривчасті (розірвані, диз'юнктивні), пульсації (флуктуації), плямисті.
БІОГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ - поділ території Землі на великі регіони за особливостями і закономірностями поширення живих організмів із врахуванням геологічної давності й умов їхнього середовища існування. Ієрархічні одиниці Б.Р.: найбільші - царства або геї, які поділяються на підцарства, області, підобласті і ін. більш дрібні одиниці. При флористичному Б.р. суші виділяють шість царств: Голарктичне, Голантарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське й Австралійське, при фауністичному - чотири: Арктогея, Палеогея, Нотогея й Неогея.
БІОМ – 1) сукупність різних груп організмів і середовища їхнього перебування в певній географічній зоні, напр., тундрі, лісах мішаних, гумідній області й т.д.; 2) великі одиниці угруповання, утворені регіональним кліматом, який взаємодіє з регіональною біотою й субстратом. Для кожного Б. характерна певна форма клімаксової рослинності (напр., для степового Б. - злаки). Під Б. часто розуміют великий географічний підрозділ у межах географічної зони, що утворює групу подібного типу угруповань. Сухопутні Б. отримують назву за рослинними домінантами, напр., Б. вологих тропічних лісів у тропічній географічній зоні, Б. саванн і т.д.
БІОТА - історично сформована сукупність живих організмів, об'єднаних загальною областю поширення. Організми Б. (біонти) зв'язані один з одним складними біотичними взаєминами, із середовищем – взаємозв‘язками трансабіотичними. На відміну від біоценозу види, які входять у Б., можуть не мати екологічних зв'язків.
БІОТОП - ділянка земної поверхні з однотипними умовами рельєфу, клімату й ін. абіотичними факторами, зайнята певним біоценозом. Термін "Б." неправильно вживається як синонім місцеперебування й стації. Характерний для даного Б. комплекс умов визначає видовий склад організмів, що живуть тут. Б. - це неорганічний компонент біогеоценозу, який, визначаючи видовий склад організмів і особливості їхнього існування, змінюється під їхнім впливом. У більше вузькому змісті (стосовно тваринного населення) до поняття "Б", включають і характерний для нього тип рослинності. У цьому випадку Б. розглядається як середовище існування комплексу тварин, що входять у біоценоз. Б. поєднують у біохори, подібні біохори - у біоцикли, що входять до складу біосфери.
БОЛОТО - надмірно зволожена ділянка поверхні Землі, що характеризується нагромадженням у верхніх горизонтах нерозкладених мертвих залишків, перетворених у торф у результаті своєрідного поєднання едафічних факторів і клімату.
Воно утворюється в результаті перезволоження ґрунту або заростання водойм. Б. - складна екосистема з характерними флорою й фауною. Кисле середовище створює умови для специфічних болотних видів - рослин-оксилофітів (сфагнові мохи, багно, журавлина, морошка) і тварин (безбарвні жгутикові, коловертки й деякі ін.). На Б. з рослин поширені рогоз, осока, очерет, а із тварин - кулики, журавлі, качки, гусаки; рясні Б. комарами й ґедзями. За характером рослинності й місцю розташування розрізняють болота низинні (у долинах рік, місцях виходу джерел), болота верхові (на плоских вододілах) і болота перехідні; за режимом живлення рослин Б. ділять на оліготрофні, евтрофні й мезотрофні.
БОЛОТО ВЕРХОВЕ (оліготрофне) - опукле сфагнове торфовище, яке перебуває в оліготрофної стадії розвитку, живиться атмосферними опадами, з оліготрофною рослинністю (росичка, журавлина, пухівка, кассандра, багно, карликова береза, лохина, сфагнум, сосна й ін.), що відкладає верховий (оліготрофний) торф.
БОЛОТО НИЗИННЕ (евтрофне) - перезволожена ділянка суші із плоскою або ввігнутою поверхнею, що перебуває в евтрофній стадії розвитку, живиться поверхневим стоком або ґрунтовими водами, багатими солями. Рослинність Б.н. представлена зеленими гіпновими мохами, осоками, очеретом, рогозом, очеретом, різних видами болотного різнотрав'я. Б.н. мають більше широку область поширення порівно з болотами верховими. Крім тундрової і лісової зон вони зустрічаються в степу, у лісостепової зоні й далі до півдня, тобто там, де болота не досягають мезо- і оліготрофної стадій розвитку.
БОЛОТО ПЕРЕХІДНЕ (мезотрофне) - проміжне за характером надходження води й рослинності болото (між низинним і верховим). З деревної рослинності звичайні сосна, береза, модрина; трави ті ж, що й на болотах низинних, але менш рясно; характерні чагарнички, типові для боліт верхових, мохи гіпнові та сфагнові.
ВИД ЗНИКАЮЧИЙ - вид, що перебуває під погрозою повного вимирання, чисельність особин якого недостатня для самопідтримки популяцій у природних умовах.
В. з. вимагають особливо ретельних, спеціальних заходів щодо охорони, а іноді й штучного відтворення для відновлення їхньої чисельності до безпечних розмірів. На відміну від видів вимираючих В.з. мають сприятливі генетичні можливості для подальшого пристосування до нових умов середовища. В.з. заносяться в Червоні книги.
ВИД АВТОХТОННИЙ - організм, що виник у процесі еволюції в даній місцевості й на відміну від алохтона із часу становлення проживає у даній місцевості постійно.
Найбільше число А. в. характерне для тих материків і регіонів, де вони становлять древнє ядро їхньої флори й фауни. Напр., качкодзьоб і евкаліпт А.в. Австралії, мурашкоїди, дика картопля - Півд. Америки.
ВИД ЗНИКЛИЙ - вид, що не зустрічається в природі протягом декількох років, але, можливо, що уцілів у малодоступних місцях або зберігся в культурі (неволі).
ВИД, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ - вид, що піддається безпосередній небезпеці вимирання, подальше існування якого неможливе без спеціальних заходів охорони.
Зараз до цієї категорії відноситься майже 1000 видів тварин і близько 20000 видів квіткових рослин.
ВИД РІДКІСНИЙ - вид, що перебуває під погрозою вимирання й зустрічається у малій кілбкості або на обмеженій території. В. р. - одна з категорій видів, включених у Червоні книги як "білі сторінки". Вони вимагають певних заходів охорони. До В. р. відносяться, наприклад, тушканчик жирнохвостий, сліпиш гігантський, вовк червоний, гієна смугаста, ведмідь бурий, кит сірий і ін.
ВИД, ЩО СКОРОЧУЄТЬСЯ - вид ще досить широко розповсюджений і зустрічається в значній кількості особин і популяцій, але має чітку тенденцію до швидкого й неухильного зменшення кількості особин, розмаїтості популяцій і звуження ареалу під впливом природних або антропогенних причин. В. с. заносяться в Червоні книги.
ВИД ЗАГРОЖУВАНИЙ - вид, що приблизно перебуває під погрозою зникнення, але за браком відомостей не відноситься до розряду видів зникаючих. В.з. заносяться в Червоні книги як невизначені. Подальше існування цих видів неможливо без спеціальних заходів охорони.
ВИД УРАЗЛИВИЙ - вид, морфофізіологічні або поведінкові особливості якого роблять його уразливим навіть при незначних змінах навколишнього середовища або в результаті переслідування людиною. Наприклад, далекосхідний рябчик - дикуша - зовсім не боїться людини.
ВИДОВА СТРУКТУРА (біоценозу) - розмаїтість видів у біоценозі й співвідношення їхньої чисельності або маси. В. с. біоценозу залежить від умов середовища (наприклад, у полярних пустелях спостерігаються дуже збіднені видами угруповання, а в тропічних лісах - насичені ними). Види, що переважають за чисельністю, є пануючими в угрупованні, тобто домінантами. Серед них виділяються ті, які своєю життєдіяльністю найбільшою мірою створюють середовище, визначають існування інших організмів –едифікатори.
ВИДОВЕ БАГАТСТВО ФІТОЦЕНОЗУ - кількість видів, що входять до складу фітоценозу. За кількістю видів фітоценози можна розділити на флористично прості, які складаються з 1—2 видів рослин (у природі зустрічаються рідко, напр., фітоценози на лаві, що остигає), і флористично складні, багатовидові, до складу яких можуть входити 100 видів і більше. Так, у трав'янистих угрупованнях середньоруських лучних степів на площі 100 м2 налічується до 120 видів.
ВІДНОВЛЕННЯ РОСЛИННОГО ПОКРИВУ - зміна рослинності, що відбувається після її порушення і йде в напрямку відновлення раніше існуючих рослинних угруповань. В. р. п. - природна форма сукцесії.
ЗУСТРІЧНІСТЬ - показник рівномірності розподілу особин на всьому ареалі або на окремих, іноді невеликих, його ділянках. Для визначення З. використовується метод підрахунку на пробних площадках. З. виражають у відсотках зайнятих видами пробних ділянок на всій досліджуваній площі. Високий показник (80-90%) визначає константні види.
ВИСОТНА ПОЯСНІСТЬ, вертикальна зональність - основна ботаніко-географічна закономірність вертикального розміщення рослинності, ґрунтів і тварин у горах залежно від висоти. Найчастіше виражається змінами клімату, ґрунтів і рослинності, подібних до змін у ландшафтних широтних зонах (зональність географічна). Характер В. п., кількість і типи поясів залежать від положення гір у системі широтних зон, висоти, експозиції схилів і ін. Ландшафт нижнього висотного поясу звичайно типовий для широтної зони, у межах якої розташована дана гірська територія. В.п. від підложжя до вершин гір проявляється в основному в наступній послідовності: пояс лісів широколистяних (дуб, бук, граб, липа й ін.), пояс лісів мішаних (ялина, сосна, дуб, явір,бук, ялиця, липа й ін.), пояс лісів хвойних (ялина, модрина, ялиця й ін.), вище - пояси субальпійський, альпійський і нівальний, що загалом відповідає розподілу рослинності в широтному напрямку.
ГЕОБОТАНІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ - виявлення геоботанічних регіонів, що складені відносно однорідною рослинністю. Основними категоріями районування на рівнинах є зона або область, провінція, округа, район, а в горах - область, провінція, пояс, округа (рослинність хребта, якої-небудь височини або їх значної частини).
ДИГРЕСІЯ - погіршення стану угруповань (екосистем) через зовнішні або внутрішні причини. Розрізняють екзодинамічну Д. (напр., погіршення угруповання при тривалому затопленні, вторинному засоленні та ін.), антроподинамічну Д. (напр., пасовищну, сінокісну, рекреаційну) і ендодинамічну Д. (напр., погіршення складу угруповання при біогенному засоленні поверхні ґрунту).
ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНИХ ЕКОСИСТЕМ - проведення заходів для забезпечення охорони й розвитку екосистем в умовах, що виключають порушення або регулюють антропогенний вплив (свідомий й несвідомий, прямий або непрямий), що веде до зміни їхньої структури й функцій. Крім прямого втручання людини в розвиток природних процесів З.п.е. передбачає зменшення непрямого впливу господарювання через трансформацію екологічних надсистем, включаючи зміну біосфери в цілому.
ЗЕЛЕНІ КНИГИ - нова форма науково обґрунтованої охорони рослинних угруповань. Життєвість біологічних видів можна забезпечити лише при збереженні всіх угруповань, компонентами яких вони є, а також ландшафтів, з якими ці угруповання пов'язані екологічно й філоценогенетично. Тому завдання збереження рослинного світу й підтримки природного філоценогенетичного процесу в природі необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду й фітоценофонду, тобто генетичної і фітоценотичної розмаїтості природних екосистем.
Зелена книга України - офіційний державний документ, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. З. к. У. містить таку інформацію: біномінальна наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, обгрунтування необхідності здійснення охорони, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання. Відтворення рослинних угруповань здійснюється на основі науково обгрунтованих заходів шляхом: сприяння їх природному відновленню; запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу; їх формування на штучно створених об'єктах природно-заповідного фонду.
ІЄРАРХІЯ ЕКОСИСТЕМИ, екологічна субординація - структурна й функціональна супідрядність екосистем різних рівнів організації в наступному ряді: біогеоценоз, біогеоценотичний комплекс, ландшафт, біом, пояси фізико-географічні, біогеографічна область, екосистема (суші, океану, атмосфери), біосфера. Екосистемі кожного рівня організації властивий свій кругообіг речовин.
КАТЕГОРІЇ ВИДІВ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ. Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:
зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;
зниклі в природі - види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;
E - зникаючі види, перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
V - вразливі види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
R - рідкісні види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;
I - неоцінені (невизначені) види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;
K- недостатньо відомі види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.
До Червоної книги України в першу чергу заносяться реліктові та ендемічні види, види, що знаходяться на межі ареалу, види, що мають особливу наукову цінність, а також види, поширення яких швидко зменшується внаслідок господарської діяльності людини.
ЛАНДШАФТ УНІКАЛЬНИЙ - території, що відрізняється індивідуальністю й неповторністю, що й визначає необхідність її ретельної охорони. Л.у. - найрізноманітніші природні утворення - від ділянки пустелі до гарного каньйону або високогірного озера із природним оточенням. Вони охороняються в заповідниках, національних і регіональних ландшафтних парках, комплексних (ландшафтних) заказниках. Виявлення Л.у., їхня паспортизація й організація охорони - важливі природоохоронні завдання.
ОХОРОНА ГЕНОФОНДУ РОСЛИН - комплекс заходів для збереження видової розмаїтості рослин. О.г.р. - складова частина проблеми охорони середовища. Вона необхідна для практичних цілей, тому що флора різних районів земної кулі вивчена недостатньо й відомості про можливі господарсько корисні ознаки рослинного генофонду далеко не вичерпані. О.г.р. має величезне науково-теоретичне значення, зокрема при вивченні історії виникнення й формування окремих флористичних комплексів, дослідженні процесів видоутворення й ін. Найціннішим генофондом природної флори є ендеміки й релікти, які можуть бути використані як прототип при моделюванні біогеографічних умов часу їхнього виникнення, а також ключа для екологічного прогнозування можливих умов життя рослин під впливом техногенних факторів.
ОХОРОНА ТВАРИН - система заходів для збереження видового складу фауни й підтримки оптимальної чисельності диких корисних тварин. Основна мета О.т. - збереження й відновлення їхніх місцеперебувань; частково це виконується створенням заповідників, заказників, національних парків і природних парків. Ефективними засобами збереження й відтворення ресурсів тваринного світу є раціональна експлуатація диких тварин, а також утримання і розведення їх у зоологічних парках, спеціалізованих розплідниках і ін. Законодавство регулює відносини в галузі охорони й використання диких тварин (ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб, а також молюсків, комах і ін.) , що живуть у стані природної волі на суші, у воді, атмосфері, ґрунті, постійно або тимчасово населяють території країн.
ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ - комплекс правових, агротехнічних, агролісомеліоративних і ін. заходів, спрямованих на здійснення заходів щодо охорони ґрунтів від виснаження, забруднення, руйнування їхнього родючого шару, раціональне використання земель, підвищення їхньої родючості для задоволення потреб народного господарства й громадян, забезпечення якості навколишнього природного середовища.
О.з. і раціональне використання ґрунтів - важливі глобальні проблеми й складова частина системи охорони природи. Заходи щодо поліпшення земель і меліорації, полезахисному лісорозведенню, боротьбі з ерозією ґрунтів і ін., спрямовані на їхню охорону, передбачаються в державних планах розвитку народного господарства й здійснюються відповідними відомствами й землекористувачами. Спеціальній охороні підлягають сільськогосподарські угіддя, особливо зрошувані й осушувані землі.
ОХОРОНА ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ - система науково обґрунтованих біологічних, лісотехнічних, адміністративних, правових і інших заходів, закріплених у лісовому законодавстві й спрямованих на заощадження, раціональне використання й відтворення лісів для посилення їх природоохоронних, середовищезахисних, кліматорегулюючих, господарських і ін. корисних природних властивостей. О.л.р. включає протипожежну, санітарну охорону, охорону лісів від виснаження, забруднення й винищування, систему попереджувальних, заборонних, праворегулюючих заходів.
ОХОРОНА ПРИРОДИ - комплексна система міжнародних, державних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення й охорону природних ресурсів, захист природного середовища від забруднень і руйнувань в інтересах задоволення матеріальних і культурних потреб як існуючих, так і майбутніх поколінь.
О.п. включає комплекс науково-технічних, виробничих, економічних і адміністративних заходів, пов'язаних зі збереженням чистоти повітря, води й ґрунту, рослинності й тваринного світу, охорони пам'яток живої природи. Передбачаються також збереження видової розмаїтості (генофонду) флори й фауни Землі, її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря й, отже, збереження природних умов розвитку людського суспільства. О.п. базується на принципах збереження середовища життя: 1) принцип необхідності розмаїтості природи (тільки різноманітна жива природа є стійкою і високопродуктивною); 2) принцип потенційної корисності кожного її компонента (неможливо передбачати, яке значення для людства може мати той або інший вид у майбутньому); 3) принцип загального зв'язку в живій природі (випадання якої-небудь ланки у складному ланцюзі трофічних або інших зв'язків у природі часто призводить до наслідків, які неможливо передбачити).
ПРИРОДНА РІВНОВАГА - екологічна рівновага, що утворюється на основі постійних або мало змінених людською діяльністю середовищеутворювальних компонентів і природних процесів. Індикатором П.р. слугує здатність екосистем розвиватися з досягненням клімаксових фаз сукцесії. П.р. - найхарактерніша риса живих систем, це сума процесів і явищ, що відбуваються в стійких природних угрупованнях. П.р. може незворотно порушуватися при антропогенному впливі, але може переходити й у природно-антропогенну рівновагу.
ПРИРОДНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС, географічний комплекс, геосистема - частина географічної оболонки, що характеризується єдністю походження й відносною однорідністю структури й функціонування. ПТК формується в результаті тривалої взаємодії компонентів природи (геологічної будови, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, мікроорганізмів, рослинного й тваринного світу). Зміна властивостей одного з компонентів часто викликає перебудову всього ПТК. Основними факторами функціонування й розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, процеси, що відбуваються в атмосфері й гідросфері. ПТК відділені один від одного природними рубежами й характеризуються морфологічною структурою, тобто закономірним сполученням і розміщенням генетично й динамічно сполучених ПТК більш низького рангу.
РОСЛИНА РЕЛІКТОВА - рослинний організм або угруповання, раніше широко поширене, потім значною мірою вимерле й збережене на даній території із часу минулих геологічних епох тільки в невеликій частині їхнього колишнього ареалу.
За часом колишнього панування розрізняють P.p. певного геологічного датування: третинні, плейстоценові й постплейстоценові релікти. Вони можуть займати як невеликі (ареал реліктовий), так і дуже великі площі.
РОСЛИННІСТЬ - сукупність фітоценозів, а також супутніх їм угруповань рослин, що населяють Землю або її регіони й місцевості. На відміну від флори, Р. характеризується не тільки видовим складом, але й рясністю видів, певним їхнім поєднанням і екологічними зв'язками. Р. характеризується фітоценотичною структурою, типами життєвих форм, чисельністю особин, видовим складом, особливостями екологічних зв'язків, сезонної ритміки фітоценозів, історією їхнього розвитку й т.п. Вона залежить від екологічно-географічних факторів, що діють у планетарному, регіональному й місцевому масштабах. Розподіл Р. визначається в основному загальнокліматичними умовами й підкоряється законам зональності й поясності. Розрізняють Р. азональну, інтразональну й зональну. Основні класифікаційні одиниці Р. - тип, формація, асоціація.
РОСЛИННІСТЬ АЗОНАЛЬНА - рослинність, яка ніде не утворює самостійної зони, а зустрічається скрізь (на заливних лугах, болотах, на пісках і т.д.). На характер Р.а. впливають умови відповідної географічної зони, що проявляється в рисах флористичного складу Р.а. даного типу. Розрізняють рослинність інтразональну й рослинність екстразональну, в умовах висотної поясності - рослинність схилів. Р.а. протиставляється рослинності зональній.
РОСЛИННІСТЬ ЗОНАЛЬНА - рослинність, найбільш типова для певної території і утворююча самостійну зону. Р.з. найбільше повно виражена на піднесених, рівних, вододільних (т. зв. плакорних) місцях, кліматичні умови яких найбільше відповідають таким даної геогр. зони. Вона своєрідно виражена на вододільних рівнинах з найбільш характерними для цієї зони екологічним умовам. Р.з. зони тундрової - це мохи й лишайники, зон лісових - деревна рослинність, зон степових - степові асоціації трав'янистих рослин. Рослинний покрив, що утворює зони й підзони рослинності, включає корінні, або клімаксові, асоціації й формації (зональні формації в гірських країнах). Хоча всі фітоценози так чи інакше підпорядковані зональності, прийнято розрізняти рослинність інтразональну й рослинність екстразональну, в умовах гірської поясності - і рослинність азональну. Р.з. у більшості випадків переважає над іншими типами рослинності.
РОСЛИННІСТЬ ЕКСТРАЗОНАЛЬНА - рослинність, близька до такої як у якій-небудь зоні, але перебуває поза нею (напр., соснові ліси в степовій зоні). Походження Р.е. різне: одні її ділянки виникли в результаті розселення рослин із сусідніх зон, інші є залишками минулої зональної рослинності, що змінилася внаслідок зміни клімату або через інші причини.
РОСЛИННІСТЬ ІНТРАЗОНАЛЬНА - рослинність, що ніде не утворює самостійної зони, включена усередину однієї з основних зон рослинності (наприклад, болота сфагнові, верболози уздовж рік і т.д.). До Р.і. належить рослинність солонців і солончаків у степових зонах і зонах пустель, сфагнових боліт у зонах лісових і ін. При переході від однієї зони до іншої Р.і. змінюється, хоча неякі особливості попередньої зони зберігаються.
СИНАНТРОПІЗАЦІЯ - пристосування деяких організмів до перебування в різко перетворених людиною місцях - починаючи від ландшафтів антропогенних і закінчуючи населеними пунктами, будовами й навіть кухнею.
СОЗОЛОГІЯ, екологія созологічна, созіекологія - підрозділ загальної екології, що розробляє наукові основи охорони й використання природного середовища, її екосистем, біоценозів, окремих популяцій рослин і тварин, включаючи всі форми взаємодії природи й суспільства.
ТАКСОН - група яких-небудь об'єктів і їхнє об'єднання в більші одиниці, напр. організмів - у популяції, види, родини аж до біоти планети; біоценозів - в асоціації, групи формацій аж до біому планети; ценоекосистем - в екосистеми конгрегаційні, фратриаційні екосистеми аж до біогеосфери Землі. Т. - група дискретних об'єктів, зв'язаних спільністю ознак і властивостей, що дають підставу для присвоєння їм певної таксономічної категорії. Він завжди характеризує конкретну сукупність об'єктів загального походження, будовии, складу, форми, функції та ін., а також у якій набір ознак і властивостей повинен бути необхідним і достатнім для того, щоб ця сукупність займала єдине місце в системі й не перетиналася з ін. сукупностями.
УГРУПОВАННЯ БІОТИЧНЕ - будь-яка сукупність популяцій, що населяють певну територію, або біотоп. У.б. є живою частиною екосистеми. Термін "У.б." можна використовувати широко, характеризуючи природні угруповання різних розміру - від біоти деревного стовбура до біоти безкрайнього лісу або океану. Великі угруповання (основні) мають більші розміри й завершеність організації, що забезпечує ним відносну незалежність. Вони мають потребу в припливі лише сонячної енергії й практично не залежать від сусідніх угруповань. Дрібні угруповання залежать від сусідніх. У.б. має функціональну єдність, йому властиві специфічна структура трофічних зв'язків і енергетичний обмін, а також композиційна єдність, що забезпечує можливість співіснування певних видів організмів.
УГРУПОВАННЯ ПРИРОДНЕ - угруповання, що виникло й розвивається (існує) без якого б на те не було прямого впливу людини (непрямий вплив глобального характеру зараз неминучий).
УГРУПОВАННЯ СТАБІЛЬНЕ - довго існуюче угруповання (звичайно у фазі сукцесійного клімаксу), як правило, з близькою до нульової біологічною продуктивністю, оскільки вся його валова продукція витрачається в процесі внутрішньоценозного обміну речовин.
УГРУПОВАННЯ СТІЙКЕ - угруповання біотичне, що зберігає видовий склад і функціональні особливості за рахунок саморегуляції або постійного впливу зовнішнього керуючого фактора. Прикладом самопідтримуючих У.с. можуть слугувати угруповання клімаксові й вузлові, які підтримуються зовні (параклімакси).
ФАУНА - 1) історично сформована сукупність видів тварин, що живуть на даній території; 2) список видів тварин, що живуть на даній території (для екосистем водних - у межах даного простору).
ЧЕРВОНІ КНИГИ – офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про тварин і рослини всього світу або регіонів, стан яких викликає побоювання щодо їх майбутнього. Ч.к. включають анотований перелік видів і підвидів із вказівкою сучасного й минулого поширення їхньої чисельності й причин їх скорочення, особливостей відтворення, уже прийнятих і необхідних заходів охорони виду. Є міжнародний, національний (у масштабах держави) і локальний варіанти Ч.к. Міжнародна Ч.к. складається з аркушів різного кольору (зникаючі форми - червоного, рідкісні - жовтого, відновлені - зеленого). У ній установлені наступні чотири категорії: 1) види, що перебувають під загрозою зникнення; 2) види, що скорочуються; 3) рідкісні види; 4) невизначені види. У країнах, де прийняті нормативні акти про охорону окремих видів тварин і рослин, видаються офіційні списки охоронюваних видів, а збірники короткої наукової документації на такі види в них умовно називають національними Ч.к. (Австралія, США, Швеція, ПАР, Японія й ін.) або червоними списками (ФРН), списками рідких і зникаючих рослин (Колумбія, Мексика й ін.) Ч.к. колишнього СРСР була заснована в 1974 р. Для забезпечення диференційованого підходу до визначення черговості застосування охоронних заходів залежно від стану виду, включеного в Ч.к., була розроблена спеціальна шкала категорій і статусу охоронюваного виду (п'ять категорій).
Червона книга України - офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Червона книга України є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї. Охорона та відтворення об'єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охорони та відтворення; установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об'єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної роботи серед населення; здійснення інших заходів відповідно до законодавства. Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення.
ДОДАТКИ
Додаток А