Прогнозування в системі управління підприємством. Методи та моделі економічного прогнозування

Роль прогнозування в підприємницькій діяльності і менеджменті нерозривно пов’язана з роллю прийняття рішень, а прийняття управлінських рішень - вузлова процедура циклу управління в діяльності підприємців та менеджерів всіх рівнів.

Прогнозування — це передбачення майбутнього стану внутрішнього і зовнішнього середовища фірми, яке базується на наукових методах і інтуїції, тобто це процес обґрунтування кількісних та якісних змін розвитку в майбутньому. Прогнозуванняшироко застосовується на попередніх стадіях розробки планів і програм як інструмент наукового передбачення, варіантного аналізу, отримання додаткової інформації щодо вироблення рішень.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів. Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає і дані про зовнішнє середовище. Основне завдання прогнозів — продемонструвати керівництву підприємства ряд можливостей, які могли б допомогти йому усвідомити значення і наслідки рішень, що приймаються, зважити фінансовий ризик, який пов'язаний з інвестиціями, прослідкувати за розвитком економічних, політичних і соціальних умов.

Найважливішими видами прогнозів, які розробляються в умовах ринку, є прогноз збуту або комерційний прогноз і прогноз технічного розвитку підприємства, а також прогнозування ринкової кон'юнктури — передбачення економічної ситуації, яка може скластися на ринку в майбутньому, що характеризується рухом цін, відсоткових ставок, валютного курсу, заробітної плати, дивідендів, а також динамікою виробництва та споживання.

На базі комерційного прогнозування вирішуються такі основні завдання:

а) визначення необхідності нарощування виробничих потужностей підприємства і оцінка темпів розширення виробництва;

б) формування планів випуску продукції протягом значного періоду часу з урахуванням наявних виробничо-технічних можливостей, а також планування випуску продукції в перехідний період;

в) створення оперативних планів-графіків, які регламентують випуск продукції при існуючих виробничо-технічних можливостях.

Економічні прогнози розробляються із застосуванням певних методів і методик, вивченням яких займається наука, що називається економічною прогностикою.
Економічна прогностика — прикладна наука про способи і методи розробки економічних прогнозів. Методи прогнозування — це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єктапрогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати майбутній його розвиток. Макропрогноз має включати три основні елементи: ціль, способи її реалізації та необхідні ресурси.

Економічна прогностика налічує понад двісті методів прогнозування, які умовно можна поділити на п’ять груп:

1) методи експертних оцінок;

2) методи екстраполяції наявних тенденцій розвитку;

3) методи моделювання;

4) методи історичних аналогій;

5) сценарії майбутнього.

Методи експертних оцінок базуються на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок експертів —провідних спеціалістів у даній галузі. У процесі експертних процедур виникають три основні проблеми, успішне розв’язання яких необхідне для здобуття надійного прогнозу: 1) підбір експертів; 2) організація їхньої роботи; 3) узагальнення й опрацювання результатів опитування.

Серед таких методів найбільшої популярності набув так званий метод Дельфі, Згідно з його правилами, експертне опитування проводиться анонімно, у кілька турів з ознайомленням експертів з думками їхніх колег після кожного туру.

Інша поширена версія опитування експертів — «мозкова атака». Суть її — у повній забороні будь-якої критики в той час, коли пропонуються ідеї стосовно до розв’язання проблеми. Крім того, для стимулювання оригінальних, навіть «божевільних» ідей, для їх генерування запрошують експертів-дилетантів.

Метод опитування громадської думки використовується для розв’язання низки соціальних, економічних, етнокультурних, екологічних проблем, коли думка пересічного громадянина не менш важлива, ніж оцінка найкваліфікованішого експерта.

Методи екстраполяції тенденцій розвиткутакож ефективно застосовуються в глобальному прогнозуванні. Центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) у минулому був характерний розвиток (зростання чи спад) з постійною швидкіс-
тю або прискоренням, то є підстави вважати, що ці швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому. Отже, можна графічно чи аналітично (з допомогою спеціальних математичних функцій) подовжити криві зростання чи спаду процесу на певний часовий інтервал і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування..Крива розвитку має у цьому разі S-подібну форму і називається експонентою (логістичною кривою). Найпростішим методом екстраполяції є метод найменших квадратів, за допомогою якого встановлюються розмах коливань прогнозованих тенденції чи явища, тобто прогнозується можливий ризик неотримання прогнозного результату. Екстраполяція на основі плинних середніх використовується за умов короткострокового прогнозування. До методів прогнозної екстраполяції відносять і дисперсію (стандартне середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних).

Методи моделювання—це методи, за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об’єкта прогнозування. Ці моделі досить різноманітні. До їх складу входять формалізовані і неформалізовані історико-логічні моделі, сценарії, графи, імітаційні та ігрові моделі, «дерево цілей», «дерево проблем», сиcтеми показників тощо.

Економіко-математичне моделювання — спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому. Економіко-математична модель (EMM) — система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки певного економічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього. Моделі бувають одно- і багатофакторні (прикладом може бути виробнича функція).

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат (прикладом є міжгалузевий баланс).

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх допомогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального розвитку окремих регіонів тощо.

Крім імітаційних моделей, широкого застосування набули історичні аналогії і сценарії майбутнього. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель соціального чи біосоціального розвитку.

Побудова «дерева цілей», або «дерева проблем» — це графічне зображення етапів досягнення цілей або етапів розв’язання певних проблем. Цілі або проблеми, зображені графічно у взаємозв’язку, мають вигляд розгалуженого дерева і відбивають усі потенційно можливі події, відкриття, небезпеки, ризики, альтернативні способи досягнення мети.

Дуже близьким до розглянутих методів є морфологічний аналіз, який широко застосовується для вивчення всіх можливих альтернатив тих чи тих процесів. Морфологічний аналіз ґрунтується на тому, що складну проблему розбивають на окремі «цілі»прогнозування, яким надають певну «вагу». За кожною «ціллю» накреслюють 3—4 ймовірні шляхи її досягнення, тобто варіанти прогнозу; передбачають імовірність реалізаціїї кожного варіанта. У такий спосіб дістають математичне очікування як результат множення «ваги цілі» на ймовірність варіанта її досягнення. Той варіант, що має максимальне математичне очікування, уважається оптимальним і береться за базу практичних дій.

Варто зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високу надійність прогнозу. Тому на практиці зазвичай звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає змогу позбавитися вад окремих методів і гарантувати більшу точність і надійність прогнозів.

16.2. Сутність, принципи та методи планування

Планування діяльності підприємства – це функція управління підприємством, метою якої є визначення цілей, що їхпідприємство передбачає досягнути за певний період, а також способів досягнення цих цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонаправленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління. Таким чином план підприємства – це заздалегідь розроблена система заходів, яка визначає мету, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяги виробництва, методи і терміни виконання робіт з усіх видів діяльності підприємства.

Процес розробки планів діяльності підприємства повинен базуватись на низці принципів, основними з яких є:

1) принцип обґрунтування цілей та результатів діяльності підприємства, який полягає в необхідності забезпечення високоїефективності виробничої системи, відображення основного функціонального призначення підприємства, постійного поліпшення якості продукції та оновлення технічної бази виробництва;

2) принцип системності, який передба­чає охоплення плануванням всіх сфер діяльності підприємства, тенденцій, змін та зворотніх зв'язків в його системі;

3) принцип безперервності, який означає підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування, взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

4) принцип гнучкості, який передбачає своєчасне коригування поточних планів, відповідно до зовнішніх та внутрішніх змін умов господарювання;

5) принцип збалансованості, що є визначальною умовою обгрунтованості планів, реальності їхнього виконання, який обумовлює складання відповідних балансів для досягнення мети і здійснення програм (баланси сировини, матеріального забезпечення, виробничої потужності, робочого часу та ін.). Головним його проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких;

6) принцип конкретності, що передбачає формування конкретної величини планових показників і відповідальність за їх досягнення;

7) принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності, який виходить із того, що, в умовах динамічного ринкового середовища методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності - застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємства може здійснюватись за допомогою різних методів. Методи планування – це способи розрахунку планових показників діяльності підприємства на певні періоди часу. Методи планування можна згрупувати за певними класифікаційними ознаками, зокрема:

1. За логікою побудови плану використовують: програмно-цільовий та ресурсний методи планування. За першим з них розробка планів здійснюється в такій послідовності - визначається мета планування, розробляється програма досягнення цілей, визначаються ресурси для здійснення програм. За ресурсного підходу до планування - визначаються ресурси, планується мета на підставі цих ресурсів, розробляється програма використання ресурсів. За умов ринку при плануванні діяльності підприємств переважновикористовуються два підходи одночасно: на стадії стратегічного планування використовується програмно-цільовий метод, а на стадії оперативного планування – ресурсний метод.

2. За принципами визначення планових показників розрізняють: метод екстраполяцій -найбільш простий метод планування, що передбачає встановлення планових показників на підставі їх динаміки у попередніх періодах; факторний метод планування, згідно з яким пла­нові значення показників визначають на підставі розрахунку впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників; нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у пла­новому періоді.

3. За узгодженістю ресурсів і потреб розрізняють: балансовий метод, суть якого полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів витрачання та надходження ресурсів на підприємстві; матричний метод плану­вання, щоє подальшим розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками діяльності підприємства.

Також можна поділяти методи планування за способом виконання розрахункових операцій (ручний і автоматизований), варіантністю планів (одно-, поліваріантні, оптимізовані плани), формою подання планових показників (табличні, лінійно-графічні, логіко-структурні або сіткові) тощо.

16.3. Види планування діяльності підприємств

В процесі управління підприємством, залежно від особливостей та цілей його діяльності, виникає необхідність в використанні різноманітних видів планування, які можна згрупувати за такими ознаками:

1. За змістом: техніко-економічне; оперативно-виробниче; організаційно-технічне; соціально-трудове; постачально-збутове; фінансове; інвестиційне; інноваційне; бізнес-планування.

2. За рівнем управління: заводське; цехове; бригадне та ін.

3. За методами обгрунтування планів: ринкове; індикативне; централізоване (директивне).

4. За стадією розробки: попереднє (проект плану); остаточне.

5. За орієнтацією: реактивне (орієнтація на минуле); інактивне (орієнтація на сучасний стан); преактивне (орієнтація на майбутнє); інтерактивне (поєднання усіх попередніх, тобто орієнтація на минуле, сучасне і майбутнє).

6. Затривалістю планового періоду: перспективне і поточне.

Перспективне плануванняна підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування. При цьому, залежно від горизонту пла­нування, перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгострокове планування ( на термін 10,15,20 років) базується на прогнозах розвитку науково-технічного прогресу, демографічних зрушень у суспільстві, соціальних змінах тощо. Планування на цей період носить індикативний (рекомендований) характер. Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору їх напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обгрунтування названих рішень

На основі довгострокових планів розробляються середньострокові плани, в основному, на 3-5 років. Найважливішими складовими середньострокового плану є детальна хронологізація проектів і номенклатура продукції, яку планує виготовлятипідприємство, конкретні інвестиційні та фінансові показники його діяльності.

Поточне плануванняполягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяль­ності на більш короткі періоди (рік, квартал, місяць). Різновидом по­точного планування є оперативно-календарне планування, тоб­то календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

16.4. Поняття стратегії підприємства та основні етапи стратегічного планування

Постійна мінливість ринкового середовища зумовлює необхідність застосування стратегічного підходу до управлінняпідприємством.

Стратегія підприємства— це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення, визначає способи такого досягнення, вказує підприємству певний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування — це систематизоване визначення взаємоузгоджених довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства. Основною метою стратегічного планування є підвищення реагу­вання підприємства на зміну умов ринку, поведінку конкурентів, роз­виток науково-технічного прогресу.

До основних етапів стратегічного планування належать:

1) визначення місії підприємства (основної мети діяльності підприємства, визначеної з врахуванням чинників зовнішнього середовища);

2) формулювання стратегічних цілей (встановлених для кожного напрямку діяльності підприємства, конкретних, вимірюваних, чітко зорієнтованих в часі);

3) аналіз зовнішнього середовища і оцінка актуальності і реальності місії і цілей (вивчення позитивної і негативної дії зовнішніх чинників з метою визначення можливостей і загроз для підприємства в процесі його діяльності);

4) аналіз потенціалу підприємства і його адекватності місії і цілям (визначення внутрішніх можливостей підприємства – технологічних, організаційних, виробничо-технічних, виявлення сильних і слабких сторін підприємства по відношенню до його конкурентів і зовнішнього середовища);

5) вибір генеральної стратегії (базового напрямку вибраного згідно з циклом життєвого розвитку підприємства – стратегію зростання, стратегію стабілізації, стратегію виживання);

6) аналіз стратегічних альтернатив (напрямків дій обраних у рамках відповідної базової стратегії - фокусування, диверсифікація і інтеграція виробництва, кооперування тощо);

7) розробка функціональних і ресурсних субстратегій (стратегій діяльності підрозділів підприємства, що забезпечать реалізацію базової і альтернативних стратегій - стратегію науково-дослідних та експериментально-впроваджувальних робіт, виробничу стратегію, маркетингову стратегію, стратегію кадрів та соціального розвитку, стратегію технічного розвитку, стратегію матеріально-технічного забезпечення, фінансову стратегію, організаційну стратегію, інвестиційну стратегію тощо);

8) контроль і оцінка результатів реалізації стратегії (завершальний етап у стратегічному управлінні, що забезпечує стійкий зворотній зв'язок між ходом процесу досягнення мети і власне метою, що стоїть перед організацією. Коригування за наслідками стратегічного контролю може торкатися як реалізованої стратегії, так і мети підприємства).

Результати стратегічного планування виробничо-господарської діяльності підприємства частіш за все оформляються у виглядібізнес-планів підприємства - економічних моделей розвитку його виробничо-господарської та фінансово-інвестиційної діяльності.

16.5. Поняття та зміст бізнес-плану підприємства

Бізнес-план (БП)підприємства - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Значения розробки бізнес-плану полягає втому,що він: містить орієнтир розвитку підприємства; дає можливість визначити життєздатність намірів підприємства в умовах конкуренції; виступає інструментом для залучення коштів, зокрема отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Різноманітні внутрішні цілі бізнесу (розвитку підприємства) і багатоваріантність зовнішнього середовища його функціонування обумовлює відсутність суворого регламентування структури і змісту бізнес-плану. Однак існує певний типовий перелік вимог до розробки бізнес-плану розвитку підприємства, відповідно до яких він складається з таких основних розділів:

1. Резюме - розділ, що у зведеній формі містить основні положення всього бізнес-плану (мету діяльності та загальну характеристику підприємства, необхідні інвестиції та ресурси, а також загальні планові показники діяльності підприємства: обсяг продаж, витрати, прибуток, термін окупності інвестицій, ризики).

2. Характеристика підприємства, денаводяться повна і скорочена назви підприємства, його юридична адреса, форма власності та правовий статус, перелік засновників та розміру їх часток у статутному капіталі, тощо. Наводиться схема та опис організаційної структури управління підприємством та дані про зв’язки між його окремими підрозділами, зазначаються обсяги виробництва, наводиться опис земельної ділянки та виробничих площ. Подаються дані про майновий стан підприємства, рівень використання виробничих потужностей, організацію виробничого процесу на підприємстві.

3. Характеристика продукції підприємства, де наводяться спеціалізація підприємства, параметри продукції, прогнозне і фактичне виробництво та реалізація підприємством товарів, робіт, послуг (у натуральних та вартісних показниках) за звітний рік, структура існуючих витрат підприємства та собівартість кожного виду продукції, система закупівлі сировини, енергопостачання, забезпеченість матеріальними ресурсами, диверсифікація виробництва тощо.

4. Дослідження та аналіз ринків збуту, де зазначається сучасне становище підприємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшення, пропозиції щодо сервісного обслуговування реалізованої продукції. Надається характеристика основних і допоміжних ринків та їхніх сегментів, на яких працює підприємство, їхні розміри, найважливіші тенденції та прогнозні зміни. Крім того, відображаються засоби комунікації, орієнтири для цін і валового прибутку, цикл покупок (інтервал часу між черговими реалізаціями продукції).

5. Характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги, де надається інформація про конкурентне середовищепідприємства, наявність компаній-монополістів або таких, що займають домінуючу позицію, сегментація (розподіл) ринку між конкурентами підприємства. Наводиться інформація щодо підприємств, які виробляють аналогічну продукцію (послуги) та здійснюють її збут на тих же самих ринках, що й дане підприємство, надається загальна характеристика якісних і кількісних показників виробленої продукції, особливості продукції (послуг) підприємства та пропозиції щодо підвищення її конкурентоспроможності.

6. План маркетингової діяльності, де наводяться відомості про наявні на підприємстві маркетингові служби, подаються схема та характеристика існуючих каналів збуту продукції, засобів реклами, ціноутворення. Подаються пропозиції щодо вдосконалення каналів збуту і розширення кола споживачів товарів (послуг). У цьому розділі визначається також цінова політика підприємства, яка має забезпечити підприємству збереження позицій на ринку або проникнення на нього при ефективних показниках діяльності.

7. План виробничої діяльності підприємства, де наводяться відомості щодо виробничого процесу на підприємстві, відповідності діючих технологій сучасним вимогам, подається перелік машин та обладнання з зазначенням кількості і терміну роботи, зазначаютсясхеми виробничих потоків. Виходячи із потреб ринку визначаються планові обсяги продукції у розрізі її номенклатури, визначаються необхідні виробничі потужності та їх приріст. Розрахунок потреби в основних виробничих фондах здійснюється за кожним видомосновних фондів, виходячи з нормативів їх продуктивності. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах та виробничих запасах здійснюється, виходячи із обсягу виробництва продукції та послуг, а також нормативів потреби в матеріальних ресурсах на одиницю продукції. Надаються детальні відомості щодо прогнозної потреби у трудових ресурсах.

Формується кошторис витрат на випуск продукції за калькуляційними статтями, окремо за видами продукції, та розраховується потреба в первісних інвестиціях в цілому, визначаються напрямки вкладання коштів і величина потреби в додаткових інвестиціях.

8. Організаційний план, де наводяться інформація щодо існуючої організаційної структури підприємства, подаються відомості про діючу систему заробітної плати, а також пропозиції щодо їх вдосконалення на підприємстві.

9 План охорони навколишнього середовища, де наводиться інформація про стан навколишнього середовища, існуючі проблеми, першочерговість їх вирішення, зміст та джерела фінансування проведення природоохоронних заходів з визначенням термінів виконання.

10. Фінансовий план та програма інвестицій, де здійснюється прогнозування фінансових результатів діяльності підприємства, наводиться обгрунтування інвестиційних вкладень у підприємство та джерел їх отримання (залучення кредитів, акціонерний чи пайовий капітал тощо), прогнозні показники балансу підприємства, прогноз прибутку та збитку, тощо.

11. Аналіз потенційних ризиків, у якому приймається рішення щодо реалізації бізнес-плану підприємства з урахуванням багатьох факторів: політичних, соціальних, технологічних, економічних, ринкових. При прийнятті рішення про доцільність бізнес-плану всі ці фактори необхідно врахувати у формі передбачуваного ризику. Наводяться відомості щодо оцінки можливих ризиків, джерел та заходів їх запобігання, можливого страхування.

12. Соціально-економічні наслідки реалізації бізнес-плану, де відображають результативні показники реалізації бізнес-плану (збільшення обсягів реалізації продукції, кількість збережених або новостворених робочих місць, покращення умов праці, впровадження інновацій тощо).