Розрізняють такі норми праці: норма часу; норма виробітку; норма чисельності; норма обслуговування
Норма часу – це кількість робочого часу, необхідна для виконання конкретної роботи у найраціональніших для даного підприємства організаційних і технічних умовах з урахуванням передового виробничого досвіду (вимірюється в людино-хвилинах, людино-годинах, людино-змінах, людино-днях з розрахунку на одиницю продукції чи роботи).
Норма часу в умовах серійного і масового виробництва:
Тшт = Топ +Тоб+Тв,
де Тшт – норма штучного часу; Топ – оперативний час; Тоб – час на обслуговування робочого місця; Тв – час на відпочинок і особисті потреби.
Оперативний час – це час, протягом якого робітник змінює предмет праці. Він ділиться на основний і допоміжний час.
У випадку одиничного або дрібносерійного виробництва норма часу визначається:
Тшт.к = Тшт+ , де:
Тшт.к – норма штучно-калькуляційного часу; Тnз – підготовчо-заключний час;
n –кількість деталей у партії.
Норма виробітку – це обсяг роботи (у натуральному виразі), який повинен бути виконаний за одиницю часу:
Нв=
Норма чисельності – це величина сукупних витрат праці, виражена через необхідну для виконання цієї роботи чисельність персоналу.
Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання, яку обслуговує один робітник або бригада протягом зміни.
Розрізняють два основних методи нормування праці: досвідно-статистичний (сумарний), аналітичний. Досвідно-статистичний метод: норму встановлює нормувальник чи майстер на основі особистого досвіду. Його використовують лише в одиничному виробництві. Аналітичний метод ділиться на аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Перший з них передбачає використання заздалегідь розроблених збірників нормативів на окремі частини операції. Другий полягає у встановленні норми часу на основі результатів спостережень і дослідженні витрат часу методом хронометражу.
Диференціація заробітної плати працівників підприємства відбувається за допомогою тарифної системи, яка є сукупністю таких елементів: тарифні сітки; тарифні ставки; тарифно-кваліфікаційні довідники; система посадових окладів.
Тарифна сітка є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.
Для працівників бюджетної сфери Постановою КМУ від 2002 р. (зі змінами) запроваджена Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці (25 розрядів з коефіцієнтами 1 до 4,51).
У сучасних умовах на більшості підприємств застосовують шести- та восьмирозрядні тарифні сітки.
В металургії 8 – 1:2,4; в машинобудуванні 8 – 1:2,01; на електростанціях 7 – 1:2,01; інших галузях 6 – 1:1,8.
Розміртарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може проводитись оплатазафактично виконану працівником норму праці.
Тарифні ставки інших розрядів (Сі) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (СІ) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (Кі):
, грн.
Тарифно-кваліфікаційні довідники містять систему вимог, «цензів», яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації. Таких цензів є три: (що робітник повинен знати, що робітник повинен уміти, взірець роботи, яку робітник повинен виконати).
Система посадових окладів передбачає тарифне регулювання заробітної плати керівників, спеціалістів і службовців. Системи посадових окладів містять перелік посад усіх найменувань і розмірів місячних окладів щодо кожної посади («вилки» окладів).