Управління виробничими запасами та запасами готової продукції
Метою управління виробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.
Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.
Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фінансовим менеджером ставляться такі завдання:
1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі основних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефективність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.
2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних запасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділити на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного зберігання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.
3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.
4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві. Серед систем контролю за рухом запасів набула поширення ”Система АВС”. Сутність цієї системи полягає в поділі сукупності запасів матеріальних цінностей на три категорії.
У категорію ”А” включаються матеріальні цінності з високою ціною, з тривалим циклом замовлення, які потребують постійного контролю, оскільки їх нестача пов’язана і значними фінансовими труднощами.
У категорію ”В” включаються матеріальні цінності, які мають меншу значимість порівняно з категорією ”А” в забезпечені безперебійного операційного процесу і формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності.
У категорію ”С” включають всі інші матеріальні цінності, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів.
5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріальних цінностей в умовах інфляції.
Для цього необхідно сформувати окремі види матеріальних цінностей відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.
Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру й ефективність використання матеріальних цінностей. Він включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.
У процесі управління виробничими запасами в межах операційного циклу необхідно особливо виділити виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період обороту середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період оборотності середнього обсягу незавершеного виробництва; період оборотності середнього запасу готової продукції.
На тривалість виробничого циклу насамперед впливає прискорення оборотності матеріальних цінностей у процесі виробництва продукції.
Прискорення оборотності матеріальних цінностей досягається збільшенням частки оборотних активів з високою оборотністю і зниженням частки активів, що обертаються повільно.
Слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання підприємствам не встановлюються нормативи формування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. У критичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або, навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.
Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей можна визначити за допомогою такої формули:
Times; 3 × Р
ОРЗ = √ ----------- ,
В
де: ОРЗ – оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;
З– затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн.;
Р– річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у натуральному виразі);
В – витрати на зберігання запасів та складування в розрахунку на одиницю запасів, грн.
ОРЗ змінюється прямо пропорційно витратам на підготовку замовлень, річної потреби в матеріальних цінностях та обернено пропорційно витратам у розрахунку на одиницю запасу.
Для малих і середніх підприємств витрати на підготовку матеріалів незначні. Що стосується витрат на зберігання матеріалів, то на таких підприємствах частіше за все матеріали відразу надходять на виробництво. Тому витратами на зберігання матеріалів тут можна знехтувати, тобто прийняти їх рівними за одиницю, тоді формула оптимального розміру замовлення матиме такий вигляд:
ОРЗ = √ 2 . Р.
Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу товарно-матеріальних цінностей визначається за формулою:
ОРЗ
СЗ = ------ ,
де: СЗ – середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів).
89,4
СЗ = ------- =44,7 од.
2
За таких показників середнього розміру партії поставок та середнього розміру запасу сировини і матеріалів операційні витрати підприємства на обслуговування запасу є мінімальними.
Аналогічно визначаються мінімальні операційні витрати на обслуговування запасів готової продукції. У наведені вище формулі необхідно замість кількості виробничої потреби сировини і матеріалів використати показник планового обсягу виробництва продукції.
У зв’язку зі зміною номінального рівня цін на матеріальні цінності в умовах інфляційної економіки сформовані їх запаси потребують відповідного коригування до моменту використання матеріальних цінностей у виробництві або в процесі їх реалізації. Якщо коригування не буде проведено, реальна вартість запасів таких активів буде занижена і відповідно буде занижений реальний розмір інвестованого в них капіталу. Це порушить об’єктивність оцінки стану руху матеріальних цінностей.
У практиці фінансового менеджменту для відображення реальної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом ”остання партія матеріальних цінностей до
прибутку – перша партія до витрат”. Другий метод (FIFO) передбачає оцінку виробничих запасів за принципом ”перша партія матеріальних цінностей до прибутку – перша партія до витрат”.
За умови нестабільності цін відмінність зазначених принципів істотно впливатиме на ціновий рівень витрат і балансову оцінку виробничих запасів. Принцип FIFOведе до непорівнянності тенденцій купівельної ціни і динаміки цінового рівня витрат, а принцип LIFO містить можливість їх збігу. Використання середньозважених цін веде до повного збігу купівельних цін і цінових аспектів витрат, але протидіє відмінностям обох тенденцій.
Доцільним може бути оцінювання матеріальних витрат за поточними цінами, оскільки саме вони враховуватимуть зміни, що відбуваються в часі за рахунок зростання продуктивності праці та інфляційних процесів.
Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовуються два методи: прямий і аналітичний.
Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.
Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому періоді.
Аналітичний метод передбачає визначення потреби у виробничих запасах шляхом коригування оптимального розміру виробничих запасів, який розрахований методом прямого розрахунку з урахуванням зміни обсягу виробництва та прискорення оборотності виробничих запасів.
У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для забезпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням відстрочення платежу покупцям.
Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:
ПФП = Зо + Дз – Кз,
де: ПФП – поточні фінансові потреби;
Зо – оптимальний запас матеріальних цінностей;
Дз – дебіторська заборгованість;
Кз – кредиторська заборгованість.
Розглядаючи наведену формулу, необхідно визначити період, який потрібен для перетворення виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості в готівку. Для цього використовують таку формулу:
Оо.а = Ов.а + Од.з – Ок.з ,
де: Оо.а– середній період обороту оборотних активів;
Ов.а– середній період обороту виробничих активів;
Од.з– середній період обороту дебіторської заборгованості;
Ок.з– середній строк сплати кредиторської заборгованості.
Середній період обороту виробничих запасів визначається за формулою:
Зв
Оз = ----- ,
Вд
де: Оз – середній період обороту виробничих запасів;
Зв – обсяг виробничих запасів;
Вд – середньоденна виручка від реалізації продукції.
Аналогічно визначається середній період обороту дебіторської заборгованості:
Дз
Од.з = ----- ,
Вд
де: Од.з – середній період обороту дебіторської заборгованості;
Дз – дебіторська заборгованість.
Середній строк слати кредиторської заборгованості визначається за формулою:
Кз
Тк.з = ----- ,
Вд
де: Тк.з– середній термін слати кредиторської заборгованості;
Кз – кредиторська заборгованість.
На розмір поточних фінансових потреб впливають такі фактори:
1. Тривалість операційного та збутового циклів. Це означає, що чим швидше сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію, а готова продукція – в гроші, тим менший треба мати запас сировини і матеріалів.
2. Темпи зростання виробництва. Це означає, що більший обсяг виробництва потребує більше матеріальних цінностей.
3. Сезонність виробництва та реалізації продукції, а також нестабільність поставок товарно-матеріальних цінностей.
4. Стан кон’юнктури ринку. Це означає, що нарощування вироблюваної підприємством продукції призводить до збільшення дебіторської заборгованості.