Об'єкт формується, «вирізається»ізоб’єктивної реальності методом

Об'єкт такий , який метод:

- шламонакопичувачі у нас такі, якими були сформувавши їх проектно-вишукувальні роботи;

- соціалізм такий, якими методами його будували.

А тому, із моєї точки зору, не меш важливо визначитися із методами, засобами та організацією робіт, які ми збираємося здійснити зараз та у найближчому майбутньому, ніж обговорювати подробиці того, що ми (скоріше не ми а наші нащадки) побудуємо у кінцевому рахунку. При цьому потрібно мати на увазі, що гласність, демократія, право – речі чудові та обов’язкові у будь який цивілізованій країні, але це не методи та засоби будівництва майбутнього ,а лишенеобхідні умови успішного будівництва. Якщо це і засоби, то засоби застерігатися від помилок, які самі по собі не дають відповіді на питання, що і як будувати. Націленість перебудови на створення цих умов в нашій країні (замітимо: ледве не вперше в її історії) глибоко вірна, авжеж не знімає питання про методи та засоби будівництва.

Тим більш (і це також немаловажна обставина) що гласність, демократизацію та право треба ще реалізувати, ще скрізь та у повному обсязі, а це, як ми переконуємося кожного дня, читаючи газети, сама по собі є величезна, складна і далеко не коротка робота. Інакше кажучи, правову демократичну державу ще потрібно побудувати і це повертає нас до вихідного питання «як?», котре у такому звороті опиняється жагуче актуальним. Замітимо, що гласність, демократизація та право окрім усього іншого, сутність ще важливіші характеристики середовища існування людини…

Тепер ми… переходимо до тих методів та засобів будівництва майбутнього, які необхідні для відповіді на запитання: якзмінити екологічну ситуацію?...

(М.Рац, Г.Копылов, М.Ойзерман ЧиП №1/1991)

Серед безлічі дискусій, які прорвали греблю псевдомарксистської однодумності, центральне місце займає питання: «Як жити далі?»

І перша дилема, котру тут приходиться вирішувати, потребує вибору: «просто жити» (природний підхід), або «будувати життя» (штучний підхід)

– будувати своє майбутнє, яке перетікає крізь сучасне у минуле.

Для нас тут немає запитання: ми вважаємо, що майбутнє треба будувати, бо інакше воно обертається у те що триває минуле.

Але за суперечками на цю тему стоять,із однієї сторони, глибокі проблеми філософії та методології, а із іншої – актуальні питання нашого сучасного життя, у тому числі екологічна і проблематика (дивись Чип № 3/1990), але тоді вона була лише трохи зачеплена. Тепер ми ставимо її у центр обговорення, яке попереду…

За сутністю справи, сучасні дискусії вертають нас до вихідної тези Маркса, який запропонував перенести центр тяжіння філософії із пояснення світуна його переробку.Якщо ми приймаємо цю тезу (а ми її приймаємо), тоді «пояснення сутнього» із основної задачі філософії перетворюється у засіб, який забезпечує цю переробку і такий, що необхідний для відповіді на питання, як її здійснювати.

Усе, що буде далі, є за сутністю, спроба відповісти на це питання (як перероблювати світ?), але сама його постанова потребує уточнення.

… ми намагалися показати, що усім ходом тієї що вже трапилася (природної) історії людство приречене на переробку та перебудову свого світу. Теза Маркса та думки про ноосферу Вернадського передували тому фундаментальному факту, який тепер стає для нас визначаючим.

Тут виникає багато запитань, із кількості яких ми повинні виділити два для початку.

1. Що таке наш світ, який ми повинні переробити?

2. Що значить переробити світ?

Спроба відповісти на перше запитання у рамках природно наукового світогляду зіштовхується із перешкодами, які неможна подолати. Що таке світ людини та людства: Всесвіт? Земля? Біосфера? …ми відповідаємо на це запитання у рамках іншої парадигми, іншого – діяльністного – підходу та світогляду. Відповідь складається у тому, що

світ людини – це світ її мислення та діяльності,

і природа (всесвіт, біосфера) входить у нього не безпосередньо, а опосередковано – як об'єкт діяльності та мислення.

Переробці, як слідує, підлягає безпосередньо світ мисленнята діяльності, а у який мірі та як це відіб’ється на природі, яку він вбирає – це окрема тема.

Відповідь на друге запитання (що значить переробити світ?) вбирає

· розробку задумів перетворення світу та

· їхню реалізацію, у результаті якої світ стає не просто іншим (він змінився би і у ході природної еволюції), але таким саме, як було задумано.

Майбутнєтоді не прогнозується, а будується.

Оскільки досвід такого будівництва у нашій країні (СРСР) закінчився повним провалом, ідея штучного перетворення світу людини опинилася дискредитованою. Виникає навіть думка, що сама спроба здійснення, реалізації ідеальних уявленьтакого роду призводить до протилежних результатів: на практиці утопія перетворюється у антиутопію. Думка важлива та цікава… у подібних міркуваннях потрібно розрізняти картини ідеального майбутнього та шляхи руху до них, і як частка, ті, що використовуються при цьому організаційні форми, методи та засоби. Було б розумніше «розпрощатися із утопією», якщо б було б доведена слушність організаційних форм, методів та засобів, які були використані.

Оскільки доказів немає і, більш того, відомо зворотне (негідність засобів та методів, які використовувалися), ми не бачимо підстави хоронити ідею. Підкреслимо, що мова іде не про соціалізм та комунізм, а про абстрактну ідею штучного перетворення світу. Заперечення проти неї у принципі засновані на окремих невдачах – невдалому будівництві соціалізму у нас, екологічній ситуації в усьому світі. Ми визнаємо серйозність цих аргументів, але робимо з них принципово інший висновок:

аналізувати та проблематизувати потрібно не тільки і не стільки ідею утопії, скільки методи та засоби роботи із утопією, способи її використання у системі будівництва майбутнього.

Особисто, це і виводить нас безпосередньо на тему даної роботи (будівництво майбутнього) і дозволяє сформулювати основне запитання, відповіддю на яке повинно стати усе наступне :

як повинна бути влаштована та організована діяльність по будівництву майбутнього?

Як переробити світ?

Якби ми могли дати вичерпну відповідь на це запитання, життя роду людського сильно облегшилося. На жаль, поки такої відповіді немає: марксистський варіант відповіді багато у чому застарів та відкинутий за багатьма пунктами самою історією. Більш того, із досвіду використання марксистських ідей у XX столітті начебто слідує, що відповідати на це запитання напряму, рецептурне – пагубна справа. Недарма має широке походження афоризм, що людей котрі знають, як жити, треба боятися більш усього на світі.

Але, із іншої сторони, ми не думаємо, щоб це було достатньою підставою для припинення пошуку відповіді: і пошуки філософського каменю, і спроби побудувати вічний двигун у свій час внесли вагомий позитивний внесок у людську культуру. Вносить його і філософія, у рамках якої тисячоліттями обговорюються одні й ті ж «вічні» питання, одним із яких і є, за сутністю справи, питання про будівництво майбутнього, який став у наш час та для нас важливішим.

(Ми полагаємо, що саме це питання, навіть і не сформульоване явно, але таке, що було поставлене на повістку дня історією, привело (серед іншого) до виникнення системно-структурної методології, яка розвивала класичний марксизм у тому саме смислі, який вкладали у слово «розвиток» Гегель та Маркс, - шляхом зняття (а не «удосконалення»).

Тут ми продовжуємо свою роботу у рамках системо-миследіяльністного (СМД) підходу та СМД методології. Ми будемо користуватися поняттями та уявленнями теорії діяльності, і у доповнення до цієї статті ми рекомендуємо зацікавленим монографічну роботу Г.П.Щедровицкого «Исходные представлення и категориальные средства теории деятельности», яка надрукована у збірці «Разработка и внедреные автоматизированых систем в проектировании (теория и методология)» (Москва, Стройиздат, 1975), а також його статті, які надруковані у збірках «Системные исследования» за 1981 та 1986 роки)

Ми не бажаємо відмовлятися від обговорення питання про будівництво майбутнього, а напроти, бажаємо його форсувати із надією на дискусію, яка просуне нас усіх. І тоді ми повинні преш за все зрозуміти, яка форма відповіді (на різницю від рецептурної) може опинитися потенційно сприятливою.

Спробуємо рухатися від зворотного та розібратися для початку у підставах афористичного застереження: чому потрібно боятися людей, які знають «як жити»? На наш погляд, усіх цих людей – від Інокентія III і Торквемади, до Маркса , Леніна і Хомейні – об’єднує одне: їхні рекомендації були окремими та частковими, вони абсолютизували або виділяли якісь окремі сторони, структури, процеси світу мислення та діяльності та пропонували будувати майбутнє, спираючись на виділені моментиабо відправляючись від них. Тому завжди знаходилися ті, що інакше мислять (инакомислящие – рос.), які виділяли інші моменти і які опинялися противниками «вчення» про істинну віру, класову боротьбу…Ріки крові, які пролиті за тисячоліття людської історії, є підставою боятися нових вчителів такого роду.

Але тоді відповідь на наше вихідне запитання повинна вбирати у себе

інакомислення, як необхідну та важливішу складову частину системи будівництва майбутнього. І як слідує вона не може спиратися на виділення та абсолютизацію якихось частковостей. Вона повинна охоплювати увесь світ мислення та діяльності у цілому, а значить, відноситися до організації цього світу і відштовхуватися від розуміння його устрою, механізмів його функціонування та розвитку. Тоді вона не може бути даною раз та назавжди:

ця відповідь приходяща, історична, така,що відповідає нашому сьогоднішньому

· розумінню устрою світу,

· рівню наших сьогоднішніх знань про нього та (із іншої сторони)

· нашим сьогоднішнім ідеалам та цілям.

Але оскільки наші знаннята ідеализмінні, будувати майбутнє треба із

· урахуванням їхньої майбутньої зміни: можливості зміни стратегій повинні бути закладені у саму систему будівництва майбутнього.

Як слідує тут неможна рухатися проектно, а можливий лише програмний хід. Більш того, це повинна бути особлива програма,

· яка забезпечує не стільки використання наявних ресурсів та реалізацію якихось можливостей (на збиток іншим, альтернативним), скільки примноження ресурсів та потенційних можливостей.

Примноження ресурсів та можливостей – ось задача будівництва майбутнього, яким ми його собі уявляємо.

Такі вимоги, яким повинна відповідати відповідь на запитання «як будувати майбутнє?».

Але у такій широкій постановці вона ж є відповіддю на запитання «що будувати ?».

Це дві сторони однієї медалі:

відповідь на питання «як?» повинна вміщувати картину системи будівництва майбутнього, але ця система і є те, щоми бажаємо побудувати.

Як слідує, тут ми будуємо майбутній універсум діяльності та мислення , світ майбутнього,реалізуючи тим самим діяльністний підхід та за даючи ту гранично широку рамку, у яку повинна вписуватися будь яка прожективна робота…

Сформованим вимогам відповідає СМД методологія, і те що сказане потрібно розуміти як зроблений нами вибір світоглядної позиції та методу.

Намагаючись рухатися далі та продовжуючи обговорення нашої теми , ми будемо в міру свої сил та можливостей асимілювати досягнення методології, але шлях, по якому ми бажаємо почати рух, ніким не прокладений…

…ми бажаємо розробляти цю концепцію колективно та публічно. Розробка концепції та системи будівництва майбутнього і є саме це будівництво.

Наши рекомендации