Метод прогнозування грошового потоку

Його основу становить розроблений на підприємстві поточний план надходжень та витрат коштів по операційній діяльності підприємства. Використання цього методу дозволяє скоординувати планований операційний прибуток з чистим грошовим потоком по операційній діяльності, а також конкретизувати його формування по окремих періодах (поточний план надходження й витрат коштів складається зазвичай щомісячно).

Метод факторного моделювання прибутку вимагає здійснення великих аналітичних і прогнозних розрахунків. Спочатку визначається система основних факторів, що мають прямий логічний взаємозв'язок з формуванням показника чистого операційного прибутку підприємства.

Далі аналізується ступінь впливу окремих факторів на формування чистого операційного прибутку даного підприємства та виконується їхнє ранжування по цьому показнику.

На наступному етапі відбираються фактори, що мають найбільший вплив на суму планового обсягу чистого операційного прибутку, і з урахуванням ступеня їхнього впливу будується багатофакторна модель регресії та прогнозується зміна факторів, включених у модель регресії, у плановому періоді. Прогнозована зміна кожного фактора відображається відповідними кількісними показниками.

Шляхом підстановки прогнозованих значень факторів у модель регресії одержують прогнозований показник чистого операційного прибутку. Використання методу дозволяє здійснювати різноманітні планові розрахунки суми операційного прибутку шляхом послідовної зміни заданих значень окремих факторів.

[Бланк И.А. Управление прибылью.-К.: Ника-Центр, Эльга, 1998.-544с.]

Напрями використання прибутку на підприємстві

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства.

Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.п.

Перший етап розподілу прибутку підприємства – розподіл загального прибутку між державою і підприємством, який здійснюється в формі сплати податку з прибутку (або в альтернативній формі сплати єдиного податку).

Другий етап розподілу прибутку підприємства – розподіл чистого прибутку. Розподіл і використання чистого прибутку залежить лише від рішення підприємства.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток. Балансовим прибутком називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.

Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду.

Основні напрямки використання чистого прибутку:

· на виплату дивідендів акціонерам;

· на виробничий, комерційний і соціальний розвиток підприємства;

· іншим чином, за рішенням підприємства (соціальні виплати, благодійні внески).

Тезаврований прибуток – це прибуток, що залишається в розпо-рядженні підприємства після сплати податків та виплати дивідендів і спрямовується на збільшення власного капіталу.

Тезаврація при-бутку відображається в пасивах балансу за такими позиціями:

· збільшення нерозподіленого прибутку;

· збільшення резервного капіталу;

· збільшення статутного капіталу за рахунок прибутку (при ви-платі дивіденів акціями).

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд накопичення і споживання.

Кошти фонду споживання використовуються за двома напрямами:

1) на матеріальне заохочення працівників (відсоткові виплати, оплата додаткових відпусток працівників, у тому числі жінок, які виховують дітей; тих, хто виходить на пенсію, матеріальну допомогу, соціально-побутові пільги, що мають індивідуальний характер, індексацію грошових доходів працівників);

2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об'єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).

Фонд нагромадження створюється з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об'єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства.

Кошти фонду нагромадження використовуються на фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, здійснення витрат капітального характеру з технічного переоснащення, модернізації, заміни устаткування, будівництва нових об'єктів та розширення їх, для сплати відсотків за довготерміновими позиками банків та для погашення довготермінових кредитів, фінансування витрат на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, придбання акцій та інших цінних паперів інших підприємств і організацій.

Частка чистого прибутку, що спрямовується у фонд нагромадження підприємства, залежить від конкретних завдань його діяльності у певному періоді. Практика показує, що мінімальний рівень відрахувань до фонду нагромадження становить, як правило, не менше ніж 30% чистого прибутку.

На будь-якому підприємстві об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється у виді податків і інших обов’язкових платежів.

Визначення ж напрямків витрат прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого підприємства.

Згідно з законодавством, державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.

Законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, є чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям тощо).

До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень від нормального обігу грошей або додаткової їх потреби. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.

Порядок розподілу прибутку акціонерних товариств. Загальні механізми розподілу прибутку і порядок виплати дивідендів фіксується в статуті товариства.

Для визначення ставки дивідендів необхідно розрахувати потенційний розмір прибутку, що може бути виплачена акціонерам без збитку для діяльності АТ.

Якщо прибуток, планований як результат господарської діяльності суспільства за рік, позначимо як П_З (загальний прибуток); прибуток, що буде спрямована у виді податків у бюджет, — П_П; прибуток, що направляється на розвиток суспільства, — П_Р; прибуток, що відчисляється в резервний фонд, — П_РФ; тоді прибуток, що нараховується на виплату дивідендів, П_Д, буде дорівнює:

П_Д = П_З — П_Н — П_РФ — П_Р.

Прибуток як чистий доход АТ формується в процесі його господарської діяльності і реалізується після продажу зробленої продукції, виконання робіт, надання послуг. Його величина залежить від підсумків роботи суспільства, ефективності використання притягнутих фінансових ресурсів. Узагальнюючим результатом господарської діяльності АТ є балансовий прибуток, що обчислюється в загальновстановленому порядку. Як фінансовий ресурс використовується чистий прибуток, що залишився в розпорядженні суспільства після сплати податку.

Особливістю розподілу прибутку АТ є формування резервного фонду (і інших аналогічних по призначенню фондів — гарантійних, страхових і т.п.). Величина резервного фонду не може бути менш 10 та більш 25 % величини оплаченого статутного капіталу. Розмір відрахувань у резервні фонди встановлюється загальними зборами акціонерів, але вони не можуть складати більш 50% оподатковуваного прибутку.

Резервний і інший фонди призначені для покриття збитків АТ і використовуються, якщо прибутку звітного року недостатньо для виплати доходів по цінних паперах.

До витрат АТ, зв’язаним з розвитком виробництва та тих, що фінансуються з чистого прибутку, відносяться витрати по випуску і поширенню акцій і облігацій (придбання бланків цінних паперів, сплата винагороди посередникам за первинне розміщення цінних паперів). Частина прибутку, використовуваної на накопичення, може бути спрямована на збільшення статутного капіталу АТ чи як внесок у статутний капітал дочірнього суспільства.

Якщо це передбачено статутом, частина прибутку спрямовується для розподілу між працівниками у виді грошових винагород чи у вигляді акцій.

Політика АТ в області розподілу прибутку звичайно здійснюється Радою директорів і підлягає твердженню на загальних зборах акціонерів. При плануванні розподілу чистого прибутку АТ необхідно враховувати види випущених акцій. Так, по привілейованих акціях передбачається обов’язкова виплата дивідендів по затверджених ставках. Питання про виплату дивідендів по простих акціях зважується в залежності від фінансових результатів діяльності суспільства і з урахуванням перспектив його розвитку. З метою розвитку підприємства при недостатності прибутку може бути прийняте рішення про реінвестування дивідендів по простих акціях і невиплаті доходів їх власникам. Розподіл прибутку на частину, що інвестується, і дивіденд є найважливішим моментом фінансового планування, тому що від цього залежить розвиток АТ і його можливості виплачувати дивіденди в майбутньому. Занадто високі дивіденди, виплачувані в рекламних цілях, приводять до ”проїдання” основного капіталу. У той же час невиплата дивідендів знижує ринковий курс акцій суспільства і створює складності при розміщенні чергового випуску акцій.

[Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.]

­­Основні показники прибутковості та рентабельності

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

При аналізі виробництва, показники рентабельності прийнято об'єднувати в такі групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Передусім, дослідники, серед яких Поддєрьогін А.М., Тарасюк Г.М., виділяють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Основними прийомами та методами при оцінці прибутковості та рентабельності підприємства є розрахунок показників рентабельності, оцінка ділової активності підприємства.

Рентабельність активів (ROA) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

де ПЗ – загальний прибуток підприємства за рік (весь прибуток, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу);

ПЧ – чистий прибуток підприємства за рік;

СА – середньорічна вартість активів.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і залученого.

Рентабельність власного капіталу (Р_ВК) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

де КВ – власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу ( РОЕ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

де К_СТ – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулами:

Де – загальна рентабельність продукції, %;

ПЗ – загальний прибуток підприємства за рік, тис. грн.;

ВС – виробнича собівартість продукції, тис. грн.;

ВА – адміністративні витрати, тис. грн.;

ВЗ – витрати на збут продукції, тис. грн.

де – чиста рентабельність продукції, %;

Пч – чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн.

Рентабельність конкретного виду продукції розраховується за формулою:

,

де Рі – рентабельність конкретного виду продукції, %;

Ві – виручка від реалізації і-го виду продукції, тис. грн.;

ВСі – виробнича собівартість конкретного виду продукції, тис. грн.;

ВАі – розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції, тис. грн.;

ВЗі – розподілені витрати на збут даного виду продукції, тис. грн.

Рентабельність продажу продукції або обороту визначається за формулами:

де – загальна рентабельність від реалізації продукції, %;

– чиста рентабельність від реалізації продукції, %;

ПЗ – загальний прибуток підприємства від реалізації продукції, тис. грн.;

РП – обсяг реалізованої продукції , тис. грн.;

Пч – чистий прибуток підприємства від реалізації продукції, тис. грн.

При зниженні прибутковості підприємства зменшується ціна акцій, співвідношення прибутку на акцію та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими.

Основні показники рентабельності:

· Рентабельність продукції;

· Рентабельність продаж;

· Рентабельність активів;

· Рентабельність текучих активів;

· Рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність продукції:

Рпр - рентабельність продукції;

Пр - прибуток від реалізації продукту;

С – повна собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність продаж:

RОS- рентабельність продаж;

В- виручка від реалізації без податків, включених до ціну продукції.

Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над взаємозв'язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат виробництва і реалізації продукції.

Рентабельність поточних активів:

Рта- рентабельність поточних активів;

Ат.ср- середня величина поточних активів підприємства.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні активи.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.