Оптимальна кількість туристів для відвідання території протягом дня
| Територія, вид діяльності | Кількість туристів |
| Лісопарк, ліс | |
| Приміський парк | 15–70 |
| Місцевість для пікніків | 60–600 |
| Місця для гри в гольф | 10–15 |
| Стежки для занять кінним спортом | 25–80 (на 1 км) |
| Лов риби, плавання | 5–30 |
| Воднолижний спорт | 5–15 |
| Лижний спорт | 100 (на 1 га лижні) |
| Використання швидкісних човнів, катерів | 5–10 |
Туризм – це можливість наблизити сучасну людину до природного довкілля, це унікальна можливість мирного взаємозбагачення. Програма «Туризм 2002–2010» та наступні програми, які почали впроваджуватися на Україні, яскравий приклад того, в якому напрямі потрібно рухатися рекреаційній галузі України.
Туризм можна сміливо визнати одним із способів природокористування, оскільки, перебуваючи на природі, людина так чи інакше використовує навколишнє середовище, його ресурси. У цьому випадку йде мова про використання рекреаційних ресурсів довкілля: природних ландшафтів, мінеральних вод, річок, морів, озер, лісів, чистого повітря, сонячної радіації тощо.
Види та форми туризму
На сьогоднішній день існує багато підходів щодо класифікації туризму. Це пояснюється неоднозначністю поняття туризм. Згідно до Закону України «Про туризм», він класифікується за організаційними формами та видами (ст. 4).
Так, залежно від місця проведення подорожі туризм поділяється на міжнародний і внутрішній. До міжнародного туризму належать: в’їзні туризм-подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Як і у міжнародному туризмі, мета та категорії учасників можуть бути різноманітними.
Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі види туризму: дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку, для інвалідів.
Зрозуміло, що мета таких подорожей буде різною. Так, для дитячого туризму найбільш доцільними мають бути подорожі з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною або спортивною метою. Що стосується молодіжного туризму, то найбільш часто подорожі проводять зі спортивною та культурно-освітньою метою. Мета сімейного туризму – оздоровчо-лікувальна, культурно-пізнавальна, релігійна та спортивна. Особи похилого віку здійснюють, в основному, подорожі оздоровчо-лікувальні, релігійні, культурно-пізнавальні.
Залежно від мети подорожі туризм поділяють на такі види: спортивний, пізнавальний (екскурсійний), діловий, любительський (мисливський, рибальський), релігійний, рекреаційний, реабілітаційний, професійно-прикладний, учбовий, краєзнавчий, пригодницький, експедиційний, комерційний, комбінований, культурно-освітній, лікувально-оздоровчий, екологічний (зелений) тощо.
Запропоновані підходи до класифікації туризму безперечно заслуговують уваги, але деякі позиції не мають чіткості та викликають певні питання. Так, не зрозуміло, чим відрізняються такі види туризму, як: діловий від комерційного, лікувально-оздоровчий від реабілітаційного (класифікація залежно від мети подорожі); чому вид туризму «водний» віднесено до групи «за характером туристичного маршруту» та до групи «залежно від засобів пересування» тощо. Тому пропонується наступна класифікація туризму:
Залежно від мети туризм може бути: культурно-освітнім, оздоровчо-лікувальним, релігійним і спортивним.
Так, спортивний туризм має за мету спортивне вдосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає вдосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості. Для реалізації спортивної мети здійснюють подорожі, насичені природними перешкодами, що дає змогу класифікувати їх як спортивні походи. За участь у спортивних походах можуть присуджуватися спортивні розряди і звання.
Пізнавальний туризм проводиться з метою розширення знань та уявлень щодо тих чи інших об’єктів, пам’яток соціального та природного змісту.
Діловий туризм передбачає здійснення турів, в процесі яких вирішуються комерційні справи: подорожі та конференції, симпозіуми, виставки тощо.
Релігійний туризм – це здійснення подорожі віруючими по святих місцях.
Реалізація культурно-освітньої мети здійснюється при подорожах по містах, регіонах, країнах в процесі яких туристи знайомляться з архітектурою, пам’ятниками, музеями, опановуючи історію, культуру, звичаї та традиції різних народів.
Лікувально-оздоровча мета здійснюється в процесі рекреаційного, реабілітаційного та зеленого туризму.
Зелений туризм має на меті прилучити жителів міст до відпочинку у екологічно-чистому районі сільської місцевості. Такі подорожі в основному здійснюються сім’ями. Позитивні сторони цих подорожей: чисте повітря, екологічно чисте харчування, розміреність і неспішність життя тощо.
Рекреаційний туризм – це відновлення фізичних і психічних сил людини засобами туризму, це туризм активного відпочинку й оздоровлень, тому його часто називають оздоровчим.
Реабілітаційний туризм має цільову функцію – лікування визначених захворювань засобами туризму. При цьому використовуються необхідні кліматичні умови різних місць перебування туристів, цілющі джерела, дозоване навантаження на прогулянках тощо.
Професійно-прикладний туризм має за мету удосконалення професійних знань, умінь, навичок засобами туризму. Наприклад, для геологів, географів, військових певних спеціальностей й інших професій удосконалення в подоланні природних перешкод в умовах професійної діяльності досягається спеціальним тренуванням у туристичних походах.
Учбовий туризм – це здійснення подорожі з метою отримання певних знань.
Велика різноманітність видів туризму та форм його проведення зумовлює необхідність виділення груп, за якими зручно його класифікувати:
- за характером туристичного маршруту існують такі види туризму: рівнинний, гірський, водний, спелео, повітряний, космічний, змішаний;
- залежно від засобів пересування: пішохідний, лижний, кінний, автомобільний, велосипедний, водний, автобусний, залізничний, авіаційний, комбінований;
- за місцем проведення подорожі розрізняють туризм внутрішній (національний)ізовнішній (міжнародний);
- за діяльністю – туризм з активними (веслові судна, плоти, катамарани, велосипеди та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах, яхтах тощо) засобами пересування;
- за способом організації подорожі – організований і неорганізований, плановий і самодіяльний;
- за туристичною програмою – традиційний, екзотичнийіекологічний;
- за сезонністю – літній, зимовий і міжсезонний туризм;
- за рівнем доступності й соціальної значимості в житті суспільства туризм ділиться на соціальний, що має масовий характер у зв’язку з його доступністю широким колам населення, й елітарний, доступний з тих або інших причин (за ціною, за фізичним навантаженням тощо) обмеженому контингенту.
Залежно від місця проведення подорожі туризм ділять на міжнародний і внутрішній, який може бути далеким і близьким залежно від відстані. Міжнародний туризм в свою чергу поділяється на в’їзний (іноземці на Україну) та виїзний (громадяни України – за кордон). Внутрішній туризм передбачає подорожі громадян в межах своєї держави. Як міжнародні, так і внутрішні подорожі можуть проводитися з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною, релігійною та спортивною метою, що організовуються для дітей, молоді, сімей тощо.
За організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований. Організований туризм за формами організації ділиться на плановий і самодіяльний.
При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування й екскурсовод. У плановому туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності та ін.) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів, комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування, проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки, екскурсії тощо). У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної діяльності (ліцензування, сертифікація та ін.).
У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.
Словом «самодіяльність» називають прояв особистого почину в будь-якій справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм як сфера масової самодіяльності містить у собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні. Низка документів, а також ряд державних і громадських організацій, що контролюють їх дотримання, створюють керовану систему самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм і відрізняється від неорганізованого туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни – без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов’язане з наявністю в особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього, керівник і члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та ін., що забезпечує безпечне здійснення подорожі.
За складом учасників туризм ділиться на індивідуальний і груповий. При цьому, залежно від категорії осіб, туризм може бути: шкільний, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку.
Розглянемо більш докладно класифікацію спортивного туризму. Спортивний туризм є: соціальним (за рівнем доступності і соціальної значимості), самодіяльним (залежно від організаційних основ), активним (за фізичним навантаженням), і, як правило, груповим (за складом учасників).
Мотиви занять спортивним туризмом різноманітні і залежать від особистості, але найчастіше це: спортивне вдосконалення, оздоровлення, пізнання навколишнього середовища і самого себе, спілкування в малих групах. Результатом занять спортивним туризмом можна вважати: фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально-вольове виховання; пізнання історії та сучасності, культур і звичаїв місцевого населення, дбайливе відношення до природи та поваги до національних традицій; розвиток і підвищення рівня знань, умінь, навичок подолання природних перешкод тощо.
Існують різні види спортивного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, спелео, вітрильний, автомобільнийімотоциклетний. Всі вони в основному відрізняються засобами пересування (лижний – на лижах; водний – на туристичних байдарках, плотах, катамаранах; велосипедний – на велосипеді тощо). Але є три види, де пересування здійснюється пішки по місцевості різного характеру. Так, пішохідні походи можуть здійснюватись у будь-якій місцевості: ліси, болота, пустелі, тайга, гори тощо. Гірські походи здійснюються тільки у відносно молодих, високих (більше 3500–4000 м над рівнем моря) горах. При подоланні таких перешкод потрібні навички скелелазіння та альпінізму. На жаль, на території України таких гір бракує. Райони для походів із гірського туризму високих категорій складності – Кавказ, Алтай, Памір тощо. Що стосується спелеотуризму, то він полягає у здійсненні походів по природних печерах. У Кримських горах та на Тернопільщині є велика кількість таких об’єктів, що дає змогу здійснювати походи різної складності.
Організаційними формами спортивного туризму є: походи, змагання, експедиції, екскурсії.
Види активного туризму, що не включенні в спортивну класифікацію, різноманітні. До найбільш відомих із них відносяться: гірськолижний, водо-моторний, кінний та інші.
З розвитком суспільства з’являються і розвиваються нові види туризму. При цьому частина з них відокремлюється від туризму в якості окремих видів спорту, таких, як альпінізм, скелелазіння, спортивне орієнтування, водний слалом та ін. У той же час і туризм вбирає в себе елементи інших видів спорту, удосконалюючи техніку туристичних походів і подорожей.
Різні форми туризму мають характерні ознаки. До таких ознак відносяться: рівень доступності і соціальної значимості туризму, місце занять туризмом, організаційні основи туризму, туристична програма, фізичне навантаження на туристичному маршруті, сезонність туристичних маршрутів, склад учасників.
Наведені класифікації розроблені для реалізації певних завдань: визначення суб’єктів та об’єктів туристичної діяльності, визначення шляхів здійснення туристичної діяльності, узагальнення досвіду роботи тощо. Кожній підхід до розгляду тих чи інших видів і форм туризму має своє використання.