Дефіс став тоді, коли два слова означають один предмет, одну тварину, одну людину тощо.

Після Б, П, В, М, Ф та Р

Перед Я, Ю, Є, Ї.

Наприклад: б’ють, п’є, в’юнок, м’яч.

Примітка.

У словах типу буря, буряк, рясно, рябий, повітря, свято, ціях, духмяний, медвяний, різдвяний апострофа немає, тому що немає роздільної вимови звуків.

Порівняй: буря і бур’ян, повітря і подвір’я, свято і в’язати.

Ім’я, в’яз, б’є, п’ять солов’ї, пам’ятник, мя’та, в’яжу, дев’ять, б’ють, в’юн, пір’я, черв’як.

П’ятниця, сім’я, дерев’яний, пам’ять, здоров’я, гороб’ятко, реп’ях, Дем’ян, Мар’янка, обов’язок.

Хлоп’ята, рум’яний, любов’ю, м’який, п’ята, п’явка, м’ясо, п’ятірка.

В українській мові апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Чергування О – І, Е – І

1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

а) При словозміні: 1) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь — коня, камінь — каменя, лід — льоду, мій — мого, сім — семи, устрій — устрою; ніч — ночі — ніччю, певність — певності — певністю, радість — радості — радістю; виселок — висілка, осінь — осені — осінню, у великому — у великім;

2) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів — слово, сіл — село;

3) батьків — батькового, батькова; братів — братового, братова; Василів — Василевого, Василева; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів — Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;

4) Канів — Канева, Київ — Києва, Фастів — Фастова, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова;

5) вівса — овес, вівця — овець, вісь — осі;

6) бійся — боюся, стій — стояти;

М'який знак пишуть:

1) після м'яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: тінь, молодь, ґедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;

2) після м'яких приголосних усередині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;

3) у суфіксах -ськ(о, ий), -зьк(о, ий), -цьк(о, ий), -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: Військо, сільський, близько, близький, хвацька, дивацький, людськість, тоненько, сторононька, тонесенький, гарнісінький, малюсінький;

4) після м'якого приголосного л перед приголосним: вільний, польський, сільський. За винятком груп -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: футболка — футболці, спілка — спілці, спілчанський;

5) у родовому відмінку множини іменників жіночого й середнього роду на -н, -нн(я), -ц(я, е): їдалень, друкарень, крамниць, дільниць, матриць, працівниць, колгоспниць, рахівниць, залізниць, знань, вмінь, місць, сердець або серць;

6) у дієсловах на -ться, а також у дієслівних формах дійсного, наказового способу: будується, робиться, роблять; будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

М'який знак не пишуть:

1) після р у кінці складу або слова: перевірте, договір, секретар, тепер, інженер, тренер, Харків;

2) після губних приголосних б, п, в, м, ф: дріб, короп, кров, верф і після шиплячих ж, ч, ш, щ: піч, наріжте, дишеш, кущ;

3) після н перед ж, ч, ш, щ та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): кінчик, тонший, банщик, інженер, громадянський, громадянство, селянство;

4) після м'яких приголосних, крі м л, якщо за ним ідуть інші м'які приголосні: кінцівка, ланцюг, радість, кузня, свято, цвях;

5) після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, ціпилно;

6) між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;

7) у прізвищах після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Безбатченко, Панченко, Радчук, Федчишин, Грінчишин;

8) після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц та ін.

Дефіс став тоді, коли два слова означають один предмет, одну тварину, одну людину тощо.

жук-рогач

дівчина-українка

диван-ліжко