Специфіка структури освіти та її елементів

Система освіти як соціальний інститут, з одною боку, є сукупністю певних закладів, установ та осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції, з іншого боку, сис­темою ідей, правил, положень, стандартів, норм діяльності та поведін­ки людей у певних ситуаціях освітнього життя. (Укладач цього навчального посібника розрізняє навчальні заклади і освітні установи. Під навчальними закладами тут розуміються такі форми організації освітнього процесу у межах яких він здійснюється безпосередньо. Тобто, до навчальних закладів слід віднести, дитсадки, школи, коледжі, університети тощо. Під освітніми установами маються на увазі ті організаційні форми, що беруть участь у визначенні соціальних вимірів освітнього процесу, хоча безпосередньо самого освітнього процесу тут не відбувається. Це означає що до освітніх установ відносяться районні, районні у містах, міські, обласні відділи освіти, департаменти та саме Міністерство освіти тощо.)

Система освіти - соціальний інститут, який специфічними мето­дами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через на­вчання і виховання).

Система освіти як соціальний інститут має історичний характер. Вона є відносно стійкою формою соціальної практики, за допомогою якої функціонує суспільне життя, забезпечуються необхідні соціаль­ні зв'язки та відносини, які розкривають безпосередню специфіку типу соціальності суспільства. Особливість системи освіти завжди визначається типом соціальності суспільства, у якому вона функціонує, політичним, державним устроєм, характером соціально-класових та економічних відносин.

Система освіти задовольняє відповідні соціальні потреби та інтер­еси суспільства, внаслідок цього стабілізуються соціальні відносини і узгоджується різноманітна діяльність членів суспільства. Функціону­вання системи освіти та виконання людьми у межах даного соціаль­ного інституту певних ролей забезпечується соціальними нормами її внутрішньої структури. Саме ці норми визначають обов'язковий по­рядок, визначають зразки поведінки, та спрямовують соціальну діяль­ність. Таким чином, система освіти інтегрована у систему соціальних інститутів суспільства.

Система освіти виконує дві функції: поточну та перспективну. Най­важливішою ознакою системи освіти є її здатність впливати на розви­ток людини, готувати особистість до активної соціальної діяльності. Разом із цим система освіти виконує таких три найважливіших завдання:

1. Загальне та професійне навчання молоді, здійснення підготовки спеціалістів, розвиток продуктивних сил суспільства;

2. Відтворення і розвиток соціальної структури суспільства. Завдя­ки системі освіти здійснюється соціальна мобільність, або іншими словами, відбувається переміщення індивідів із одних соціальних спільнот до інших. Система освіти у цьому аспекті є своєрідним «со­ціальним ліфтом», є важливим каналом висхідної соціальної мо­більності. Таке завдання системи освіти визначає й П. Сорокін. Він трактує інститут освіти і виховання як засіб вертикальної соці­альної циркуляції, а шкільну систему - соціальним ліфтом, що ру­хається у різних напрямках серед різних верств населення залежно від типу суспільства.

Вплив на соціалізацію індивідів та духовне життя суспільства зага­лом. Таким чином освіта посідає певне місце у системі культурних цінностей людини. Вона визначає «соціальні виміри людського матеріалу» у суспільстві. Система освіти здійснює передачу культури суспіль­ства від попереднього покоління до сучасного, а від нього ̶ наступного. Школа допомагає моло­дим людям набути навичок, потрібних для життя у суспільстві та вчить дітей різноманітних соціальних ролей, що її покликані вико­нувати у цьому житті дорослі.

Особливу увагу соціологія освіти має приділяти вивченню вза­ємодії системи освіти з виробництвом. У цьому ракурсі можливі такі напрями дослідження:

1. Аналіз виробничо-необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці у суспільному виробництві;

2. Вивчення протиріччя між освітою (її змістом і рівнем) і вимогами виробництва, та шляхів їхнього подолання;

3. Аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різних видів праці, залучення молоді в професійну структуру суспільства;

4. Дослідження освіти як чинника зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва та якості продукції;

5. Дослідження освіти як чинника підвищення трудової активності громадян, вивчення їхнього ставлення до праці, ідентифікації з тру­довим колективом;

6. Вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

7. Аналіз ролі освіти як чинника професійної мобільності людей;

8. Вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

9 Вивчення взаємодії загальної і професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їхнього впливу на фор­мування особи;

10. Вивчення ціннісних орієнтацій учнівської та студентської молоді, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життє­вих планів випускників навчальних закладів різних рівнів.

Для висвітлення соціальної суті системи освіти необхідно визначи­ти її основні структурні елементи. Ф. Філіппов розмежовує проблеми освіти на проблеми загальної школи, вищої, професійної, педагогічних кадрів, співвідношення освіти і технічного прогресу, тощо. В. Нечаєв у аналізі структури системи освіти фундаментальним елементом ви­значає процес навчання.

Освіта як соціальна система існує в Україні на трьох рівнях:

1) дошкільна освіта;

2) шкільна освіта: початкова і середня;

3) вища освіта.

Також можна виокремити три форми освіти в Україні:

1) непрофесійна: дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо;

2) професійна: навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура тощо.

У Законі Україна «Про освіту» виокремлено такі елементи освіти:

1. Дошкільна освіта і виховання - здійснюються разом з сім'єю і ма­ють на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх­ній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

2. Загальна середня освіта - забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне само­визначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння ви­значеного суспільними, національно-культурними потребами обся­гу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

Позашкільна освіта та виховання - забезпечує творчу самооргані­зацію дитини у системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дитини та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

4. Професійно-технічна освіта - забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібнос­тей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

5. Вища освіта - забезпечує фундаментальну наукову та загально­культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціаль­ності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, вдосконалення професійної підго­товки, перепідготовку наукових і науково-педагогічних кадрів;

6. Післядипломна підготовка - забезпечує систематичне поновлення набутих у вузі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з ме­тою опанування ними нових спеціальностей та професій;

7. Аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

8. Самоосвіта система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спе­ціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату.

Що стосується дошкільної освіти, то соціологія освіти виходить з того, що основи виховання людини, її працелюбність, моральні якості закладаються ще у ранньому дитинстві. Дитячі садки потрібно розгля­дати не тільки як місця догляду дітей, але і як потужний рушій їхнього морального і фізичного розвитку. Важливою є організація діяльності підготовчих груп з метою успішної адаптації дитини до шкільного ритму життя, набуття навичок самообслуговування.

З точки зору соціології особливо важливим є аналіз орієнтованості суспільства на підтримку дошкільних форм освіти, на готовність батьків використовувати їхню допомогу у підготовці дітей до праці. На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплюють лише частину дітей (за бажаннями їхніх батьків), шкільне виховання є обов'язковим.

Соціологічний аналіз загальної середньої освіти полягає у вивчен­ні цінності даного рівня освіти, сприйняття учнями та батьками впро­вадження нових форм освіти, оскільки закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно і моментом вибору життєвого шляху, професії, виду професійної діяльності. Системна криза суспільства вплинула поглиблення різниці між рівнем знань, що забезпечують зви­чайні школи і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв. Відтак і перспективи продовжити навчання у вузі теж різняться.

Професійно-технічна освіта пов'язана з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включеннямолодих лю­дейу життя.

Щодо середньої спеціальної і вищої освіти то для соціології важливим є вивчення соціального статусу цих рівнів навчання молоді, оцінка можливостей і ролі у майбутньому дорослому житті, відповід­ність суб'єктивних прагнень і об'єктивних потреб суспільства, якості і ефективності підготовки студентів на даних рівнях освіти. Особливо важливими є питання якості і рівня підготовки спеціалістів у відповід­ності до вимог сучасного ринку праці.

Структура освіти у певній площині є відображенням соціальної структури суспільства. З цієї причини специфіка соціологічного підходу до вивчен­ня освіти полягає у тому, що її розглядають у контексті соціальної вза­ємодії, як одну з підсистем освітньої системи у якій формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки - ролі та статуси. Соціологія у осно­вному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної організації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійснюються певні види діяльності.

Слід зазначити, що чітко простежуються національні особливості ступеневої, кваліфікаційної, спеціалізаційної, а отже, і організаційної підготовки. Дана обставина спричиняє суттєві складнощі у випадку переміщенні людей із країни у країну як для отримання чи продовження освіти, так і у разі визнання кваліфікацій для отримання робочих місць. Тому у зв'язку з глобалізаційними та євроінтеграційними процесами назріла гостра не­обхідність уніфікації ступенів та кваліфікацій через зближення струк­тури, організації та змісту освіти у різних країнах Європи.

Для глибшого розуміння зазначених відмінностей та уявлення щодо необхідні зміни та уніфікації порівняємо особливості структури, орга­нізації та механізм зарахування для здобуття вищої освіти в окремих країнах Європи.

В Австралії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається за наявності чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи його еквівалента. Існують специфічні вимоги щодо зарахування на навчання за обраною програмою. Враховується те, у якій країні видано посвід­чення про закінчення середньої школи. Немає обмежень у зарахуванні до університетів.

У Бельгії до вищих навчальних закладів (ВНЗ) можуть бути зара­ховані всі абітурієнти, які мають чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Виняток - декілька напрямків, що мають спеціальні вимоги (наприклад, інженер-будівельник), для здобуття освіти за таки­ми спеціальностями необхідно скласти додаткові іспити. Обмежень у зарахуванні немає.

У Великобританії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: складан­ня іспитів підвищеного рівня з двох чи більше предметів. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки. Навчаль­ні заклади мають право встановлювати свої власні обмеження.

У Греції діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи та складання іспитів. Зарахування до університетів проводиться з надзвичайно ретельним відбором, обме­ження при зарахуванні існує за всіма напрямками підготовки.

У Данії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи або його еквівалент. Існують специ­фічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. За винятком декількох напрямків підготовки (медицина, деякі парамедичні спеціальності тощо), обмежень у зарахуванні немає. Заклади мають право на встановлення власних обмежень наприклад, через брак місць.

В Ісландії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Часто існують спеціальні вступні ви­моги. Повного обмеження при зарахуванні немає, але університети ма­ють право відбирати студентів згідно зі своїми власними стандартами.

В Іспанії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчен­ня про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специфічні вимоги щодо зарахування на навчання за обраною програмою: один рік підготовчих курсів. Обмеження при зарахуванні існують за деяки­ми напрямками підготовки.

В Італії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обме­ження при зарахуванні існують для певних курсів, а також для обмеже­ної кількості університетських курсів.

У Люксембургу зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на основі чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи ек­вівалентна кваліфікація. Обмежень при зарахуванні немає.

У Нідерландах діють загальні вимоги доступу до університетів: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Зарахування за­лежить від специфічних вимог до вступу - на навчання за обраною про­грамою. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки.

У Німеччині доступ до вступу в університети вимагає 12-13-річної середньої освіти або рівноцінної кваліфікації. Існують спеціальні вступні вимоги для вступу на навчання за деякими програмами осо­бливо до музичних академій та академій образотворчих мистецтв. Окрім деяких сфер, загальних обмежень у зарахуванні до університетів немає.

У Норвегії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвід­чення про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специ­фічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Об­меження на зарахування існують за більшістю напрямів підготовки.

У Португалії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвід­чення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготов­ки. Студенти мають право на те, щоб їм запропонували місце навчання, але воно не завжди може співпадати з вибором студента.

В Україні зарахування у ВНЗ відбувається за наявності атестата про закінчення середньої школи та сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання, повинне забезпечити рівний доступ до вищої освіти. Здій­снюється конкурсний відбір. Є пільгові категорії (соціальні пільги, або пільги у зв'язку з особливими досягненнями у навчанні: золота, срібна медаль, переможці предметних олімпіад тощо). Загальна кількість сту­дентів, які зараховуються до ВНЗ, визначаються ліцензованим обся­гом, що регулюється державним органом ліцензування. Кількість осіб, які вступають на державну форму навчання, визначається державним замовленням, що формує Міністерство освіти і науки України.

У Фінляндії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на підґрунті чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи еквіва­лентної кваліфікації, а також іспиту на зарахування до ВНЗ. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготовки.

У Франції діють загальні вимоги доступу до вступу в університети: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Інших вимог до вступу немає. Решта закладів освіти мають різноманітні вступні ви­моги. Система обмеженого зарахування при вступі до університетів не застосовуються. Інші типи закладів проводять ретельний відбір при за­рахуванні

У Швеції окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчен­ня про закінчення середньої школи чи його еквівалент), існують спе­цифічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Обмеження при зарахуванні існують за всіма напрямкамиі рівнями підготовки.Навчальний заклад має право самостійно встановлювати обмеження у кількості зарахованих студентів.

Терміни «доступ» та «зарахування» тут пов'язані один з од­ним, але мають різне значення. Вони визначають різні етапи одного процесу, що веде до участі у вищій освіті. Відповідність вимогам до­ступу є необхідною, але не завжди достатньою умовою для того, щоб бути зарахованим на навчання за програмою вищої освіти.

Резюме

1. Освіта - один із основних соціальних інститутів суспільства завданням, якого є дослідження соціальних чинників засвоєння знань та аналіз успішності функціонування соціальних органі­зацій, що забезпечують соціалізацію особистості (шкіл, середніх навчальних закладів, вузів тощо).

2. Зазвичай освіту аналізують у трьох аспектах: культурному, як визначальний компонент культури; діяльнісному, як особливий вид діяльності та інституційному, як соціальний інститут сус­пільства.

3. Розвиток системи освіти визначається єдністю її структурних елементів: навчання та виховання. Навчання і виховання явля­ють собою діалектичну єдність, оскільки у навчанні об'єктивно закладені потенційні елементи виховання, а виховання містить додаткові знання і навички.

4. Визначають три основні підходи до соціологічного аналізу осві­ти: функціональний підхід, теорія людського капіталу та теорія конфлікту.

5. Освіта виконує певні функції, серед яких визначальними є: соціально-економічна, виховна, гуманістична функція тощо. Су­часна система освіти побудована на системі соціальних прин­ципів, зокрема загальності освіти, безперервності освіти, поєднання навчання та виховання тощо. Також можна окреслити три основних цілі освіти: інтенсивну, екстенсивну та продуктивну.

? Запитання для самоконтролю

1. Як співвідносяться поняття «освіта» і «культура»?

2. В чому полягає зміст основних функцій освіти.

3. Що означає вираз «освіта як соціокультурний інститут»?

4. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки?

5 Як співвідносяться поняття «освіта» і «навчання»?

6. У чому полягає суть принципу «випереджаючого розвитку» освіти?

7. Що передбачає гуманізація та гуманітаризація освіти?

8. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту

9. Як Ви розумієте знання як ціль та результат навчально-виховного процесу?

10. Вкажіть з якими концепціями пов'язане виникнення соціології освіти на початку XX ст.

11. Які об'єктивні чинники сприяли виокремленню соціології осві­ти в самостійну наукову дисципліну?

12. Визначте науковий і суспільний статус соціології освіти, істо­ричну необхідність її виникнення.

13. Проаналізуйте особливості трактування категорії знання філо­софією, педагогікою, психологією, соціологією тощо.

14. Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

15. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

Теми ІНДЗ

1. Освіта як соціокультурний інститут

2. Гуманізація та гуманітаризація освіти

3. Характеристики змісту основних функцій соціології освіти

4. Сутність гуманізації та гуманітаризації освіти

5. Науковий і суспільний статус соціології освіти

6. Освіта як чинник соціалізації особи.

& Використана і рекомендована література

1. Ґіденс Е. Соціологія / Е. Ґіденс |Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред.. О. Іваненко]. - К.: Основи. - 1999. - 726 с.

2. Городняк І.В. Соціологія освіти: Курс лекцій. / І..В. Городняк - Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2007. - 152с.

3. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. / Г.В. Дворецька - К • КНЕУ, 2002. - 472 с.

4. Захарченко М.В. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). / М.В. Захарченко, О.І Погорілий - К: Либідь, 1993. - 336 с.

5. Леднев В.С. Содержание образования. / В.С. Леднев - М.: Высш. шк., 1989.-360 с.

6. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков - К.: МАУП, 1999. - 344 с.

7. Лукашевич H. П. Социология образования / М.П. Лукашевич, В.Т. Солодков - К : МАУП, 1997. - 224с.

8. Нечаєв В.Я. Социология образования./ В.Я.Нечаев – М.: Изд-во МГУ, 1992.-200с.

9. Рущенко I. П. Загальна соціологія: Підручник. / І.П. Рущенко - Хар­ків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ,

10. Нечаев В.Я. Социология образования. / В.Я. Нечаев - М.: Изд-2004. - 524 с.

11. Сірий C.B. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціаль­ні та галузеві теорії. / C.B. Сірий - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

12. Соціологія / За ред. В .Г. Городяненка - К. : Видавничий центр «Ака­демія», 2002 - 560 с.

13. Соціологія культури: Навч. посібник. // О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін.; за ред. О. М. Семашка, В. М. Пічі. - К.: «Ка­равела», Львів: «Новий світ 2002», 2002. - 334с.

14. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів ви­щих закладів освіти. / За ред. В.М. Пічі. Львів: «Новий світ - 2000», 2002.-312 с.

15. Филиппов Ф. Р. Социология образования. / Ф.Р. Филиппов - M.: Наука, 1980.

16. Чернецкий Ю.А. Высшая школа США: общая характеристи­ка и возможные «уроки» для Украины / Ю.А. Чернецкий // Университеты. - 1999. - № 2. - С.46-50.

17. Sztompka P. Socjologia. / P. Sztompka - Krakôw: Znak, 2005. - 653 s.