Соціальна структура суспільства

Соціально-терито­ріальна підструктура	Соціально-професійна підструктура	Соціально-класова підструктура	Соціально-етнічна підструктура	Соціально-демогра­фічна підструктура
Охоплює терито­ріальні спільноти (міське, сільське, населення агломера­цій, поселенські групи).   Формується на підставі нерівномір­ності розміщення вироб­ництва й розселення людей	Сукупності існуючих у суспільстві професій­них груп і відносини між ними.   Обумовлена професійним поділом праці та спеціалізацією	Соціальні класи, верстви, групи, кас­ти, стани.   Виникає як результат роз'єднання людей. Відображає картину соціальної нерівності	Історичні спільноти людей: рід, плем'я, народність, нація, етнос. Виникає як результат об'єднання людей тери­торією, еко­номікою, культурою, звичаями, традиціями, психічними особливос­тями	Зумовлена статтю, віком (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери)

Рис. 2.2. Види соціальної структури суспільства

Вона ніколи не є простим описом суспільства в «го­ризонтальній проекції», вона передусім є відображен­ням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соці­альних груп є первинною ознакою соціальної структу­ри. В іншому разі (за рівності, тотожності елементів системи) відсутні підстави для тверджень про суспільну організацію, структуру. Тому соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» є ієрархіч­но організованою сукупністю статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, якими володіє соціальна си­стема).

Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює роз­виток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, є соціально значущим. Про соціальну нерів­ність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось крите­рієм закріплена інституціально як базовий принцип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у прос­тих (досучасних) суспільствах соціально значущими були належність до певного роду, стать, вік, що відпо­відно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зросла. Соціологія соціаль­ну нерівність розглядає як результат соціальної стра­тифікації.

Андрущенко

Основні віхи становлення суспільства

Суть поняття суспільства

Що таке суспільство? Суспільство — сукупність людей, які об'єднані конкрет­ними інтересами, потребами або взаємни­ми симпатіями, або певним видом діяльності. Це звичайне, буденне, побутове визначення. Соціологія — наука про соціальне. Соціальне визначається як суспільне і служить для характеристики і визначен­ня суспільства, відмінного від живої природи. Тим-то в соціології поняття суспільство має ширший, універсальний зміст і суть. Якщо в побутовому, буденному, звичайному визначенні суспільства підкреслювались взаємодія індивідів, їх взаємозв'язки і відносини, що складалися між ними, то й визначенні соціологією суспільства — су­купність всіх способів взаємодії і форм об'єднання людей в яких відображаються їх всебічна залежність одна від однієї. Суспільство — структурно або генетично певний тип (рід, вид, підвид тощо) спілку­вання, що становить історично певну цілісність або відносно самос­тійний елемент (аспект, момент та ін.) етичної цілісності. Суспільство — це згусток зв'язків і взаємодії, що складається між людьми, в процесі практично-господарської діяльності, в процесі соціального життя. Тим то соціальне служить для характеристики суб'єктів соціальних дій, видів, соціальних зв'язків усередині суспільства (особи і суспільство спільностей однієї з іншою, спільності і суспільства, тощо) оцінки і визначення соціальних процесів, явищ властивих суспільству.

Основною важливою ознакою суспільства є територія, де консо­лідується, зосереджуються, розселяються люди і виникають, діють

соціальні зв'язки. Планета надала можливість багатьом різноманіт­ним спільностям людей знайти свою екологічну нішу, ячейку для забезпечення задоволення життєвих потреб людей і надати життєді­яльності індивідів свої неповторимі риси, обумовлені багатоманітніс­тю кліматичних умов і природним ландшафтом. Територія — основа соціального простору, де формуються, розвиваються відносини, взаємодії індивідів. Здатність підтримувати і відтворювати високі інтен­сивності внутрішніх зв'язків — друга ознака, відмінна риса суспіль­ства. Колективну свідомість, наявність спільної волі, що перешкод­жають розвитку пагубної сили людського егоїзму, Еміль Дюркгейм вважав основою стійкості і єдності суспільства. Саме завдяки фунда­ментальним цінностям, що засвоюються більшістю населення і орі­єнтують кожного індивіда дотримуватись норм спільної життєдіяль­ності і зберігається суспільство, вважає соціолог Роберт Мертон, а американський соціолог Едвард Шилз переконаний, що суспільство існує тільки під впливом «спільної волі, що забезпечується контро­лем над всією територією і насаджуванням спільної культури». На початку зародження суспільства людей об'єднували родинні та су­сідські зв'язки, що будувалися на емоціональній, напівінстинктивній основі, на взаємопоєднанні, на звичці, на страсі втратити допомогу та підтримку. І Фердинанд Тьонніс називає суспільство, що базуєть­ся на спорідненості і сусідстві, на взаємному потягу один до одного, общиною. Але системою міжособової взаємодії не могла більше підтримуватися стійкість зв'язків між людьми в міру зростання насе­лення. Соціальні структури стають основним стабілізуючим фактором суспільства. Соціальна структура соціологією визначається як стійкі соціальні утворення, зв'язки, відносини, соціальні спільності, соціальні інститути та ін.

Соціальні структури, основними елементами яких виступають со­ціальні спільності, соціальні верстви і групи, реалізують свою роль підтримуючи стабільність суспільства тільки за умови їх законності, тобто за умови визнання їх доцільності більшістю населення. Авто­номність і високий рівень саморегуляції суспільства — важливіша від­мінна риса здатності створювати необхідні умови для задоволення різноманітних потреб індивідів і надання індивідам широких можли­востей для самоутвердження та самореалізації. Суспільство має ту самодостатність, що дозволяє йому без втручання ззовні здійснювати своє основне призначення — надавати людям можливість формувати такі способи організації життя, що полегшують їм досягнення особис­тої мети. Автономність і самодостатність суспільства проявляється са­ме у відсутності зовнішніх управлінських імпульсів та ін. Отже, сус­пільство — це універсальний спосіб формування соціальних зв'язків і соціальних взаємодій, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, самодостатній, саморегулюючий і самовідтворюючий.