Формули або скарбниця мовних зворотів для листів, що входять до дорадчого роду

1. ПРО ЛИСТИ ДОРАДЧІ ТА ВІДРАДЧІ

Дорадчий лист — це такий, в якому даємо пораду товаришеві в сумнівних та непевних справах і підказуємо йому, щоб він взявся за певну справу і робив її.

Початок чи вступ ми будуємо чи то у вигляді вихваляння того, до кого пишемо, чи приниження нас самих, або заявляємо, що ми готові до добрих послуг другові. Однак вступ \357\ можна пропустити, якщо: 1) дружба взаємна і добре відома обом сторонам; 2) про одну й ту ж справу ми досить часто вже писали; 3) обмеженість часу дозволяє тільки сам виклад справи.

Згодом переходимо до нашої поради з обгрунтуванням та спростуванням того, що, здається, могло б їй суперечити. Отже, зі сказаного випливають ці дві частини (листа), а тоді робимо висновки: чи то обіцяємо допомогу, чи повторюємо свою пораду, заявляючи, що дана річ необхідна та корисна, чи бажаємо, щоб бог допоміг у тому, що ми радимо.

Приклади поради знаходимо в Ціцерона («До близьких», кн. II, лист 18), де він радить пропреторові ⁵³Геллеспонту Ферму, щоб він поставив на чолі провінції краще квестора, ніж легатів ⁶⁴ («Мій обов’язок щодо Родоса...» тощо).

Спосіб відраджування той самий, що й поради, хіба що докази тут беруться з протилежних джерел: з поганого, з некорисного і т. п. Про це дивись наступну книгу, де йдеться про дорадчий рід промов. Прикладом відрадчого листа є 8-й лист з VI кн. «До близьких», в якому Ціцерон відраджує Тиронові ⁵⁵, своєму вільновідпущенникові, зимове плавання («Твоє здоров’я завдає нам великої турботи...» тощо).

Відповідь на дорадчі чи відрадчі листи можна встановити таку: по-перше, якщо ми задоволені порадою друга, то на початку похвалимо його доброзичливість і довір’я до нас. Потім висловимо наше схвалення, обгрунтування якого не обов’язкове, бо воно вже є в листі друга, але можна або схвалити дану пораду, або знайти інший вихід, нагадуючи які-небудь добрі заслуги друга. Після цього лист закінчуємо складанням подяки і запевненням в нашій вірності на майбутнє. По-друге, якщо порада не подобається, то ми починаємо так само, потім, виклавши спокійно нашу незгоду, обґрунтовуємо, /155зв./ чому не можемо погодитися на цю пораду. Нарешті підведемо підсумок, обіцяючи іншими словами нашу покірність, як це є, наприклад, у Ціцерона («До близьких», кн. V, лист 15): «Вся твоя любов вповні проявляється в цих листах...» і т. п.

2. ПРО ЗАОХОЧУВАЛЬНІ І СТРИМУВАЛЬНІ ЛИСТИ

Заохочення є ніщо інше, як більш наполеглива порада бо радимо ми спокійно, а тут немов би силою спонукуємо до дії.

Отже, вступ для цього може вибиратися з тих самих джерел, що й при пораді. Підсилення повинно грунтуватися \358\ на почуттях, найбільше страху, сорому та ревності, а на закінчення треба подати зауваження, щоб те, до чого кого-небудь заохочуємо, було виконано. Крім того, тут можна повторити вже сказане раніше або просити вибачення за вільність, допущену нами при заохоченні. Саме ж заохочення полегшуємо висловленням нашої постійної любові, немов би вона спонукала нас до нього. Ця сама суть є і в стримливих. Прикладом є заохочення («До близьких», кн. X, лист 3), в якому автор заохочує Планка ⁵⁶, щоб той захищав республіку від Антонія: «Коли я дуже радо побачив самого Фурнія...» Прикладом стримливого листа служить («До близьких», кн. X) лист 6, в якому того ж таки Планка автор стримує, щоб він не був посередником укладання миру між Брутом та Антонієм. Спосіб відповіді при цьому однаковий з відповіддю на дорадчий лист.

3. ПРО ВТІШЛИВІ ЛИСТИ

У вступній частині можна сказати таке: по-перше, сповістимо, що біль відчутний нами із страждання друга; по-друге, підготуємо наші сили для втішення; по-третє, нагадаємо про нашу відданість і любов [до друга]; і, по-четверте, ми можемо закликати друга до розсудливості й мужності. І все це можна застосувати окремо або разом. Потім умовлятимемо, щоб не дуже переживав і тут додамо підтвердження думками, що полегшують терпіння (дивись про почуття втіхи), а тоді закінчимо лист, прохаючи й умовляючи, щоб він мужньо переносив нещастя. Найкращим прикладом цього є («До близьких», кн. IV) лист 5, в якому Сервій Супліцій потішає Ціцерона, засмученого смертю дочки («Опісля мені...» і т. д.).

Відповідь на потішний лист, дається двояко: або погоджуємось з тим, хто втішає, і тоді насамперед похвалимо товариша, а потім подякуємо за вчинену послугу і відзначимо, що нам це дуже підняло дух, або не погоджуємось з ним, і тоді після висловлення подяки, як велить обов’язок, скажемо, що наше горе надто велике, щоб у ньому можна знайти розраду, і відкинемо аргументи друга, але не різко, а спокійно й розважливо. На закінчення скажемо, що бажаємо бачити друга, хочемо, щоб він за нас молився богові, бо його молитва принесе нам розраду. Прикладом першої відповіді є («До близьких», кн. V) лист 13, а другої — (кн. IV) лист 6. /156/ \359\

4. ПРО ПРОХАЛЬНІ ЛИСТИ

Прохальний лист приблизно такий самий, що й дорадчий, але його якнайкраще починати із згадки про добродійство того, кому пишемо, яке він виявив щодо нас або інших. Можна також починати спомином про нашу відданість йому, розповіддю про тісну дружбу, яка була між нами й нашими предками тощо. Тоді, виклавши прохання, обґрунтовуємо його так, як це було сказано при розгляді дорадчого роду. Прикладом є («До близьких», кн. V) лист 12, у якому Ціцерон просить Лукція ⁵⁷, римського історика, щоб той написав про його подвиги («В моїй присутності з тобою...»).

Відповідь на прохальні листи дається двояко: або погоджуємось, або відмовляємось, одним словом, в той самий спосіб, що й при відповіді на дорадчий лист. Та запам’ятай при цьому, коли тебе хтось про щось просить, то повідом, що ти це зробиш або вже зробив, і зможеш цю скромну послугу або добродійство делікатно віддати словами і сказати, що ти бажаєш, щоб бог дав нагоду або змогу виявити ще більші ознаки твоєї любові.

5. ПРО ЛИСТИ-ДОРУЧЕННЯ

Тут не повинно бути й дуже короткого вступу, оскільки такі листи пишуть тільки до піддаиних.

Отже, те, що доручаєш, нехай буде викладено якнайкоротше. Немає потреби тут ні в якому підтвердженні, бо тут замість обгрунтування є воля того, хто наказує. Однак варто у цьому листі непомітно виявити скромну доброзичливість. Нарешті, тут треба йти середнім шляхом, якого дотримуються дуже мало людей. Очевидно, треба доручати так, щоб не принизити авторитету того, хто дає доручення, і щоб того, кому пишуть, не роздратовувати зухвалим тоном.

Щодо інших видів листів дорадчого роду, то їх легко можна писати на підставі поданих правил.

Розділ десятий