Опис на другий лист велебного отця Іпатія...
У передмові “До чительника” Клірик острозький пише, що Церква Божа має багато людей, пастирів. Священиків, художників, будівничих. Серед них є більші і менші, але всі вони єдині своєю вірою, і тому всі важливі. Він сам вважає себе найменшим і розуміє, що “нєслушная єсть речь меншому болшего і простейшому ученого учити”, але за ним є Божа правда. Тому він і наважився написати лист Іпатію Потію та його однодумцям про “нерозсудный и легкомысльный поступок мешаной и вихроватой и бурливой згоды”.
У листі Клірик Острозький пише, що всі діти церкви рівні. «Чим єсть Петр ключар небесный лепший от Павла”. Так само звичаї, закони, обряди православної церкви не гірші від римських. Але католики безчестять їх. “Чим и в чом вам патріархові винні? Чому їх безчестите? Чому о них злоречите? Якби їх кілька сот і кілька тисяч було за жодним добродєтелі жодної визнати не хочуть.
Свій лист Клірик Острозький закінчує палким закликом, зверненим до священиків та єпископів, які відступили від православної церкви, як від своєї матері, покаятися і повернутися до неї. “А если не узнаєте и не повернетеся – гнев господен пояст Вас”
Князь К.-В.Острозький запекло боровся проти унії до кінця свого життя.
На сеймі 1603 р. він домігся обрання на посаду архимандрита Києво-Печерської лаври (найбагатшого монастиря України того часу) Єлисея Плетенецького, який, заснувавши в лаврі школу та друкарню, розпочав перетворення цього монастиря на великий культурний центр. Незважаючи на свій похилий вік, князь і далі виконував свої військові обов’язки Київського воєводи. Це не дозволяло уніатам розгорнути в Києві та окрузі насильницькі дії проти православних. Тому у Середній Наддніпрянщині вплив уніатів та католиків був значно меншим, ніж у Галичині.“Книжиця” в 10 розділах . Острог 1598р.
11 червня 1598 р. у Острозі була надрукована невелика за форматом книжечка. Вона складається з передмови, змісту та 10 розділів. Вісім перших розділв книги – це вісім послань Олександрійського патріарха Мелетія Пегаса із закликом не приймати унію. Дев’ятий розділ книги – послання князя К.-В.Острозького до українського народу вести антиунійну боротьбу. Десятий розділ – послання видатного українського письменника-полеміста Івана Вишенського до Василя-Костянтина Острозького, написане від ченців Афонської гори. – “Благочестивому государу Василию, княжати Острозскому и православным христианом Малое России… от святоє афонскоє горы скитствующих”. Це єдиний твір Вишенського, який був опублікований за його життя. Весь збірник спрямований проти церковної унії, рішень Берестейського собору 1596 р., який проголосив об’єднання двох церков. Особливо важливим є 10-й розділ книги. У ньому Вишенський полемізує з Петром Скаргою, який намагався довести, що православну церкву поглинули пекельні брами, оскільки Константинополь захопили турки і православна церква у Візантії знаходиться під владою Туреччини. Вишенський доводить, що Скарга помиляється. Православна церква залишилась чистою і непорочною. Навпаки Римська церква, що є сильною і багатою. Поклонилась дияволу, оскільки все багатство, на думку Вишенського, від диявола. Отже пекельні брами перемогли не бідну принижену православну церкву, а Західну церкву, глава якої спокусився на показне багатство світу цього, яким володіє диявол”.
Підтема 5: “Закриття Острозької академії”
23 лютого (13 лютого за Юліанським календарем) в ніч з п’ятниці на першу суботу посту 1608 року помер засновник академії – князь Костянтин-Василь Острозький.. До похорон, що відбулися 27 квітня 1608 р. у замковій Богоявленській церкві, невідомий автор написав пристрасний та патетичний панегірик - “плач землі” за своїм вірним сином: “Яке велике голосіння й стогін чулися по всій Русі, коли він помер?...ридало все, тужили села й гори....Повсюди виднілися тривога, плач і безмірне відлуння смерті; вдягли чорну траурну одежу люди всякого віку і всякого стану; замовкла німа і темна судова зала, що позбулася найсправедливішого судді; завалилися повсюди, немов за ударом небес, будинки; осиротіли покої, зведені з королівською пишністю і вправністю Дедала; тужить у розпачі саме місто; здаються оголеними всі храми, що їх він сам звик відвідувати. Ми втратили мудрого Володаря, справедливого суддю, мужнього і сильного воїна...” . “Упокоївся в Бозі великий князь України, останній князь її...”
Після смерті Костянтина-Василя Острозького академія почала поступово згасати, оскільки нащадки князя Януш Острозький та Анна-Алоїза Ходкевич не підтримували її. Особливо скрутні часи настали для академії після смерті Януша, коли єдиною повноправною володаркою Острога залишилася дочка князя Олександра – ревна католичка Анна-Алоїза Ходкевич. Саме тоді в острозі з’явилися єзуїти, для яких Анна Алоїза почала будували величезний монастир та колегіум. Очевидно під впливом єзуїтів, що були зацікавлені в занепаді академії, 22 січня 1623 р. княгиня Анна в листі до “бакалаврів руських” заборонила викладання в академії латинської та грецької мов, тим самим низ водячи академію на рівень початкової школи. 15 жовтня 1625 року Анна Алоїза забирає половину фундації, наданої на розвиток Острозької академії Костянтином-Василем Острозьким у 1585 році – доходи з 8-ми сіл Суразької волості –360 золотих. Половина цих грошей, тобто 180 золотих призначається на латинську при костельну школу.
На другий день Великодня 1636 року відбулося повстання острозьких міщан проти Анни-Алоїзи Ходкевич. Напередодні Пасхи по намовленню єзуїтів княгиня Анна перенесла труну з тілом свого батька князя Олександра з Богоявленської церкви до католицького костелу. Над тілом князя Олександра був здійснений обряд перехрещення його на католика. Ця подія дуже сильно обурила православних жителів Острога. Коли на другий день Пасхи Анна їхала до костелу, проїжджаючи біля Богоявленської церкви, вона побачила великий натовп людей, які, очевидно хотіли посвятити свої Пасхи. Княгиня послала свого слугу, який наказав людям розійтися. Але міщани не погодилися. Вони відповіли: “Нехай княгиня зачекає. Наша справа важливіша”. Проте кучер не захотів чекати. А поїхав прямо на натовп, розганяючи людей кнутом. Обурені люди почали бити сторожу. Що охороняла карету, шляхта людей. Сама княгиня, за свідченням острозького літописця, плакала і просила людей заспокоїтися. Проте вже було пізно. Зчинилася велика бійка, яка продовжувалася цілий день. Багато людей було вбито і поранено. Ця подія описана острозький літописцем та невідомим вчителем рівненської школи, що скрив своє ім’я під монограмою “М.Н.” Після повстання княгиня Анна закрила Богоявленську церкву, яка була приречена по поступове руйнування, (її від реставрували лише в 1889 році), та острозьку академію. Княгиня наказала розібрати її на цеглу. З якої збудували колегіум єзуїтів. туди ж саме перейшла бібліотека академії. Академія припинила своє існування на 360 років.