ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. ніж простий менеджер. Ця ситуація має як позитивні, так і негативні сторони

ніж простий менеджер. Ця ситуація має як позитивні, так і негативні сторони. Домінування позитивних або негативних тенденцій залежить від компетентності й особистісних якос­тей керівника;

• відкрита модель взаємодії, що передбачає існування зворот­
ного зв'язку, не завжди є приємною для менеджера. Йдеться
про ситуацію, коли він починає відчувати дискомфорт від
неминучості багатопланової оцінки його можливостей з боку
підлеглих та усвідомлює свою неспроможність як керівника
впливати на них належним чином.

Поєднання здібностей ефективного керівника та менеджера є запорукою успішного функціонування організації та розвитку її конкурентних переваг в умовах динамічно мінливого середовища.

По-перше, лише керівники-управлінці можуть виробити ефективну стратегію організації в жорстких конкурентних умовах та об'єднати організаційні зусилля, спрямовані на досягнення по­ставлених цілей.

По-друге, не можна примусити людей виявляти творчий підхід до роботи, впроваджувати інновації, але можна надихнути їх на це.

По-третє, в умовах обмеженості ресурсів керівник більш ефективно вирішує складні проблеми, оптимально використовує кадровий потенціал. Він має набагато більше важелів впливу на мотивацію підлеглих.

По-четверте, керівник успішніше вибудовує міцні партнер­ські взаємини всередині організації і поза нею, ніж менеджер без якостей керівника.

Отже, турбота про підвищення ефективності організаційної діяльності повинна виражатися в конкретних діях менеджменту, що охоплює:

• діагностику та розвиток управлінського потенціалу менедже­
рів усіх рівнів;

• діагностику управлінського потенціалу кадрового резерву
(щоб з'ясувати бажання менеджерів перебрати на себе управ­
лінські функції);

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

розвиток компетентності персоналу та його мотивації до успіху; • просування в управлінській ієрархії індивідів, що мають якості

ефективних керівників-управлінців.

Уже в перших роботах із психології управління як один з її істотних напрямів було виділено психологію особистості керів­ника. Емпіричне вивчення цієї проблеми почалося з 20-х років минулого століття і нині проводиться досить інтенсивно. Про­блема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем психології управління.

Спочатку лідер сприймався як член групи, що висувається в результаті взаємодії членів групи в процесі вирішення конкрет­ної проблеми. Він демонструє більш високий, ніж інші члени гру­пи, рівень активності, участі, впливу в процесі вирішення даної проблеми. Іншими словами, лідер висувається в конкретній си­туації, беручи на себе певні функції. Інші члени групи виявляють згоду щодо лідерства, тобто вибудовують з лідером такі стосунки, які передбачають, що він буде вести, а вони будуть веденими.

Процес лідерства може бути досить суперечливим: міра «до­магань» лідера та міра готовності інших членів групи прийняти його провідну роль можуть не збігатися. З'ясувати справжні мож­ливості лідера означає, у тому числі, з'ясувати, як сприймають лідера інші члени групи. Вплив лідера на групу не є величиною постійною: за певних обставин лідерські можливості можуть зрос­тати, а за інших обставин, навпаки, знижуватися.

Важливо відзначити, що, розглядаючи проблему лідерства, за­рубіжна психологія ототожнює поняття «лідер» і «керівник» (хоча в німецькій мові, на відміну від англійської, існують обидва понят­тя). Вітчизняні дослідники трактують керівництво і лідерство як два різних явища, властивих організованим спільнотам.

Вимагає окремого розгляду проблема співвідношення двох по­нять — «управління» і «керівництво». Управління є більш широким поняттям, що означає цілеспрямований вплив на систему чи на окре­мі процеси, які відбуваються в ній. Мета цього впливу — змінити стан системи чи надати їй нових властивостей і якостей. Понят­тя «управління» стосується як технічних («машина — машина»),

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

соціотехнічних («людина — машина»), так і соціальних («люди­на — людина») систем. Керівництво ж є окремим випадком управ­ління. На відміну від останнього керівництво:

• обмежується впливом на людей, людські спільноти;

• передбачає взаємодію керівника з підлеглими;

• повинно спрямовувати чиюсь діяльність відповідно до намірів
керівника.

Поняття «керівник» і «лідер» не є ідентичними. Головна якість лідера — чітке бачення мети, що іншим уявляється в дуже розплив­частих обрисах або не усвідомлюється зовсім. Основна ж якість керівника — того, хто керує, — з найменшими втратами реалізувати поставлену мету. Це точка зору Гарвардської школи бізнесу.

Отже, керівництво — це усвідомлений (цілеспрямований) вплив на керованих людей і їх спільноти, що приводить до усві­домленої й активної поведінки та діяльності підлеглих відповідно до намірів керівника. Тому керівництво можна назвати управлін­ням, але далеко не всяке управління є керівництвом.

Між лідерством і керівництвом є істотні відмінності:

• зміст понять: керівництво передбачає організацію всієї діяль­
ності групи, а лідерство характеризує психологічні відносини,
що виникають у групі «за вертикаллю», тобто з погляду сто­
сунків домінування й підпорядкування;

• виникнення: керівництво є закономірний і необхідний атри­
бут процесу виникнення офіційної організації, у той час як
лідерство виникає спонтанно як наслідок взаємодії людей.
Відповідно до цього керівник, як правило, або призначається
офіційно, або обирається, а лідер висувається стихійно.

У будь-якій справі 80 % успіху залежить від керівника і лише 20 — від підлеглих.

Цікавими для нас є принципи американського менеджменту:

• функціонування: керівництво — це процес правової організації
та управління спільною діяльністю членів організації, а лідер­
ство — процес внутрішньої соціально-психологічної організа­
ції та управління спілкуванням і діяльністю;

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

• соціальна роль керівника й лідера: керівник є посередником між
соціальним контролем і владою, а лідер — суб'єктом групових
норм та очікувань, що спонтанно формуються в міжособистіс-
них стосунках;

• регламентація діяльності: діяльність керівника регламенту­
ється відповідним правовим забезпеченням, діяльність лідера
визначається морально-психологічними нормами спільної
діяльності;

• режим зовнішніх зв'язків: керівник представляє групу в зовніш­
ній організації і вирішує питання, пов'язані з її офіційними
зовнішніми відносинами; лідер у своїй активності обмежений
внутрішніми груповими стосунками;

• керівництво — явище більш стабільне, воно менше залежить
від перепадів у думках і настроях членів організації.
Перелічені відмінності є підставою для дещо іншого визна­
чення понять «керівництво» і «лідерство». Керівництво — це про­
цес правового впливу, який керівник здійснює на основі влади,
делегованої йому державою або колективом (у випадку, якщо ке­
рівник обирається).

Керівництво більшою мірою є соціальною характеристи­кою відносин у групі, насамперед з погляду розподілу ролей управління й підпорядкування. Керівництво базується на прин­ципах правових відносин, соціального контролю й застосування дисциплінарної практики.

У свою чергу, лідерство — це процес психологічного впливу однієї людини на інших у процесі їх спільної життєдіяльності, що пов'язано із сприйняттям, наслідуванням, розумінням один одно­го. Лідерство є суто психологічною характеристикою поведінки деяких членів групи. В основі лідерства — принципи вільного спілкування, взаєморозуміння й добровільного підпорядкування.

Отже, управлінську діяльність у широкому розумінні слова може здійснювати не лише керівник, але й лідер. Соціально при­йнятним та ефективним у сучасних умовах є керівництво людьми, що здійснюється у формі лідерства. В ідеалі ці дві ролі виконує та сама людина, але так, на жаль, буває не завжди.