ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства - student2.ru 7.4 Основні теорії лідерства

Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, які конкретні якості повинен мати керівник, щоб ефективно керувати підлеглими. У давнину існувала притча про те, що спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представнику роду людського лише по дві якості. Кажуть, що з тих пір і ходять по Землі: порядні та вольові, але безталанні; талановиті та порядні, але безвольні; вольові й та­лановиті, але непорядні. Кожен же керівник з огляду на свою про­фесійну діяльність повинен володіти і організаторським талантом, і розвинутою волею, і бездоганною порядністю. Як же домогтися гармонії в поєднанні цих «спочатку даних» якостей?

Багато вчених намагалися виділити необхідні риси чи ха­рактеристики, якими повинен володіти той чи інший керівник. Цій проблемі нині приділяється пильна увага, особливо в зару­біжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій «теоріїрис» (іноді її називають «хариз-матичною» теорією, від слова «харизма» — щось таке, що зійшло на людину від Бога).

Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише та, котра має певний перелік вродже­них особистісних якостей, тобто сукупність певних психологічних рис. Управління — це не наука, а своєрідне мистецтво, стверджу­ють прихильники цієї теорії. Керівник — це свого роду артист, ді­яльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. «Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, — стверджував американський психолог Д. Бойд. — Мис­тецтво керування не є чимось таким, чому можна навчитися ззов­ні; воно йде від вашого серця й власної сили». Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, який зазначав, що керівна діяльність «нале­жить скоріше до сфери поезії, ніж до точних наук».

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства - student2.ru ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства - student2.ru ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства - student2.ru ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства - student2.ru Пізніше на основі наведених вище поглядів сформувалися те­орії «еліти і юрби». Відповідно до них обов'язковою умовою життя всякого суспільства є його диференціація на дві верстви — на «елі­ту», привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керува­ти, і на «юрбу», іншу масу людей, що сліпо йдуть за лідерами.

Погодитися з такою точкою зору — значить, визнати непо­трібними спроби виявити закономірності ефективного управлін­ня та якості, які повинен мати керівник. Однак практика свід­чить, що певні закономірності є, типові риси існують. От чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати повністю вродженими. Деякі з них можуть бути набутими в результаті навчання й на­громадження досвіду. У цьому напрямі проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, які обов'язково повинен мати лідер.

Особливо ретельно перелік рис розроблявся в США, оскільки саме ці риси повинні були стати основою для побудови системи тестів для відбору осіб, «придатних» для керівництва. Однак не­забаром з'ясувалося, що проблему цю важко розв'язати. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених у процесі до­слідження збільшили їх кількість до двох сотень і навіть більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список із 79 рис і якостей, які різні дослідники трактують як «лідерські».

Однак його спантеличила «розбіжність» цих рис у різних авторів: 65 % названих рис було взагалі згадано лише один раз, 16-20 % — двічі, 4-5 — тричі. І лише 5 % рис було названо чоти­ри рази. Крім того, не можна було не рахуватися і з таким спосте­реженням з практики керівництва: було відомо чимало випадків, коли особи, що не володіли «найважливішими рисами», успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера. Усе це зумовило появу інших точок зору.

Досить розповсюдженою в зарубіжній психології є ситуа­ційна теорія. У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз


Наши рекомендации