Типологія характеру за Р. Хеймансом–Р. ЛеСенном
| Назва типу | Коротка характеристика | |
| 1. Е+А-П Нервовий | Раб теперішнього часу, нестійкий, схильний до підозрілості, але легко примиряється. Постійно у пошуках нових і сильних відчуттів. Йому потрібно багато різноманітних друзів, тому сімейного кола звичайно буває недостатньо. Чутливий, але його емоції швидкоплинні. Мало зважає на об’єктивну картину світу, легко підпорядковуючи її хвилинним настроям. Погано переносить монотонну працю, і в роботі не потрібно побоюватися ним керувати. | |
| 2. Е+А-В Сентиментальний | Теж чутливий, але, на відміну від нервового, довго пам’ятає і береже свої почуття. Любить самотність, має не дуже багато друзів. Глибоко переживає все те, що йому говорять, що з ним відбувається. Рідко живе теперішнім часом, добре пам’ятає минуле, будує плани на майбутнє. Тверезо оцінює обстановку. Не любить змін. Слід поводитися з ним обережно, підкреслювати пошану до його особистості. | |
| 3. Е+А+П Бурхливий | Має характер великої сили, відзначається відвагою. Захоплюється, схильний до анархії. Відвертий, але мінливий. Довірливий, любить все прикрашати. Охоче бере участь у загальній справі, здатний запалитись ідеєю колективу, але за ним потрібно наглядати, тому що він так само швидко остигає. Може справитися з роботою, яка повинна бути виконана без зволікання, але слід пам’ятати про те, що його висока життєздатність поєднується з високою здатністю відволікатись. | |
| 4. Е+А+В Пристрасний | Людина однієї ідеї, що віддається її реалізації зі всією пристрастю. Любить порядок, рідко змінює свої переконання, може всі життєві устремління і здібності поставити на службу своєму прагненню. Якщо така людина стає лідером у групі, то справляється з цим цілком успішно до тих пір, поки не зіткнеться з сильною позицією іншого лідера такого ж характеру. | |
| 5. Е-А+П Сангвінік | Практичний, поступливий і оптимістичний тип, легко адаптується і добре перебудовується. Він мало збудливий, сміливий, спокійний. Відповідальний і ґрунтовний. Слабкі місця – невисока чутливість до стану інших людей, здатність легко відгороджуватися від чужих проблем, що може справляти на близьких враження байдужості. | |
| 6. Е-А+У Флегматик | Холодний і спокійний, віддає перевагу самотності, неговіркий і звичайно зводить бесіду до розмови про головне. Методичний, вірний своєму колу. Емоційний вплив на флегматика марний – переконати його можна тільки доказами. Повільний, надійний розум флегматика, його спокій і врівноваженість виключно цінні на стадії розробки будь-яких проектів. | |
| 7. Е-А-П Аморфний | Дуже інертний, ніколи не робить більше того, що потрібно зараз. Розум його не витіюватий, він охоче відкладає на завтра все, що можна робити не відразу. Пунктуальність відсутня, він не честолюбний і прив’язаний до окремих епізодів свого життя. Подібно до апатичного типу, що розглядається нижче, аморфний нечасто зустрічається в реальному житті і є швидше теоретичним конструктом. | |
| 8. Е-А-В Апатичний | Теж байдужий до того, що робить і як живе. Здатний справлятися з повсякденною роботою, але не честолюбний, не прагне якось змінити свою долю. Він одержує задоволення від самотності, але це бідна самотність, не заповнена ні планами, ні переживаннями, ні якимось іншим духовним змістом. Звичайно цілком байдужий до інших. | |
Активність – це потреба у дії, в прагненні побудувати план і здійснити його. Емоційність – беземоційність відображає частоту і силу емоційнихреакцій у відповідь на події, здатність людини переживати все, що відбувається з нею або що стає відоме їй. Хтось легко відкликається на всі події, хтось, навпаки, залишається неупередженим, так що про нього говорять: “його нічим не проймеш”. І, нарешті, первинність – вторинність представляє темпорально-енергетичну реакцію людини, відображає мовби в’язкість психічного стану і одночасно спосіб людини структурувати свій час (на цю властивість вперше звернув увагу О. Гросс). “Первинні” невпинно розряджають свої емоції, але ефект і слід реакцій швидко зникає. Вони живуть теперішнім часом, здатні на велике, але не тривале зусилля, люблять несподіванки і не здатні до побудови довготривалих планів.
“Вторинні” ж видають першу слабку реакцію, але потім вона мовби “наздоганяє” подразник, сила реагування наростає, і ефект зберігається триваліший час. Вони надовго заряджаються під впливом значущої ситуації, наполегливі, терплячі, здатні до здійснення довготривалих планів і відмови від поточних задоволень.
Складаючи різні комбінації з якостей емоційності, активності, первинності/вторинності, можна отримати вісім основних характерологічних типів (табл. 5.3).
Отже, характер звичайно містить вказівку на те, що властиво людині більш, ніж іншим, і в деяких ситуаціях частіше, ніж в інших. Тобто він визначає як би міру нерівномірності, нестійкості особистості в різних умовах, ділянки її переваг і зони найбільшої уразливості.
Питання і завдання для самоперевірки
1. Що таке характер людини?
2. Що відрізняє характер від темпераменту? Як вони співвідносяться?
3. З якими властивостями індивідуальності пов’язаний характер?
4. Яку функцію в характері людини виконує Я-концепція?
5. В яких рисах характеру особистості проявляється самооцінка?
6. Що таке “ендопсихіка” і “екзопсихіка”?
7. Що таке акцентуація характеру?
8. Які змішані типи акцентуації вам відомі?
9. Приведіть літературні ілюстрації наслідків спотвореного батьківського виховання для дітей.
10. Перерахуйте основні психологічні класифікації характеру.
11. В чому полягає відмінність між неврозами і психозами?
12. Які основні напрями патохарактерологічного розвитку особистості?
13. Що таке “нормальний характер”?
Література
1. Ананьев Б.Г. Строение характера // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 172–178.
2. Анастази А. Дифференциальная психология. – М.: Апрель-Пресс, 2001. –752 с.
3. Березин Ф.Б., Мирошников М.Л., Соколова Е.Д. Методика многостороннего исследования личности. – М.: Фолиум, 1994. – 173 с.
4. Волков П. Разнообразие человеческих миров. – М.: Аграф, 2000. – 528 с.
5. Ганнушкин П.Б. Клиника психопатий // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 262–269.
6. Грановская P.M. Элементы практической психологии. – 2-е изд. – Издательство Ленинградского Университета. 1988. – 560 с.
7. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325 с.
8. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 167–171.
9. Лазурский А.Ф. Классификация личностей // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 179–198.
10. Левитов Н.Д. Проблема характера в современной психологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 69–73.
11. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – 530 с.
12. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд., испр. – М.: Смысл; Издательский центр “Академия”, 2004. – 527 с.
13. Литвак М.Е. Предисловие // К. Леонгард. Акцентуированные личности. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – С. 3–26.
14. Личко А.Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подростков. – М.: ЭКСМО, 1999. – 407 с.
15. Машков В.Н. Основы дифференциальной психологии. – С.-Пб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 132 с.
16. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985.
17. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие / С.К. Нартова-Бочавер. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.
18. Павлов И.П. Избранные труды. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1951.
19. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
20. Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1988. – 330 с.
21. Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. – М., 1988.
22. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.
23. Современная психология: Справочное руководство / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: Инфра, 1999. – 688 с.
24. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. – С.-Пб.: Питер, 2000. – 656 с.
25. Якубик И. Истерия. – М.: Медицина, 1981.
Розділ 6