Форми та методи публічно-сервісної діяльності Національної поліції України

Розглядаючи форми та методи публічно-сервісної діяльності Національної поліції на початку слід розглянути напрацювання де розглядається зміст понять поліцейської діяльність в загалі, а також форми та методи поліцейської діяльності.

Під поліцейської діяльністю в найзагальнішому плані слід розуміти особливий вид державно-управлінської діяльності, спрямованої на охорону громадського порядку, забезпечення громадської (і будь-який інший) безпеки і пов'язаної із застосуванням державного примусу. Можна виділити наступні ознаки поліцейської діяльності:

1. Це - по керівництву діяльність спеціальними структурами виконавчої ВЛАДИ, по організації їх діяльності, спрямованої на охорону громадського порядку, забезпечення громадської, державної, економічної і будь-який інший безпеки. При цьому основний акцент при характеристиці поліцейської діяльності зміщується в бік організації поведінки громадян в громадських місцях (вулиці, проспекти, вокзали, стадіони), де ця поведінка має бути організованим.

З даної точки зору поліцейської діяльності притаманні в основному всі риси діяльності управлінської:

Це – діяльність організуюча, контролююча, державно-владна, безперервна (цілодобова), що відповідає перед компетентними органами.

2. Разом з тим поліцейська діяльність є особливим видом державного управління, на що звернули увагу вчені-поліцеісти XIX ст., Зокрема Р.Моль, який використовував поняття «поліцейське управління». Особливий характер поліцейської діяльності зумовлений двома моментами.

По-перше, в області поліцейської діяльності основні беруть участь в ній сторони (органи поліції - громадяни, організації) не пов'язані службовим підпорядкуванням одного іншому і, як у всіх горизонтальних правовідносинах, підпорядковані в рівній мірі закону. Підпорядкованість (вертикальність), а за ним і застосування адміністративного примусу органом поліції настає тоді, коли громадянин здійснює правопорушення або виникає ситуація загрози суспільній безпеці (аварія, природне лихо, епідемія).

По-друге, особливий характер поліцейської діяльності розкривається в понятті «охорони», яке входить в її зміст і становить основу цієї діяльності. «Охорона» означає огорожу, захист кого-небудь або чого-небудь від чиїхось нападів, посягань, захист від небезпек соціального, природного, біологічного або техногенного характеру. На думку відомого криміналіста М.І.Ковалева, «охороняти» - значить не тільки захищати об'єкт, що охороняється в разі нападу на нього, а й попереджати можливі напади, як фактом самої охорони, так і фактом активного відображення посягань в разі нападу »

Першим елементом охорони виступає об'єкт охорони. Об'єкт охорони - гнучке, що має різні форми і масштаби поняття. До об'єктів можуть належати: будівля, межа, громадський порядок, громадська безпека, економічна (фінансова) безпека і т.д. Але якщо є об'єкт охорони, то повинен бути суб'єкт, від якого охороняється об'єкт. Такими суб'єктами можуть бути люди, звірі (наприклад, собаки в містах), сили природи, інфекційні захворювання, техногенні загрози. Саме ці суб'єкти - об'єкти можуть нападати, зазіхати, погрожувати своїм проявом. Тому охороняти об'єкти від такого роду посягань повинні також певні суб'єкти, тобто особи, які забезпечують охорону об'єктів від нападів, ворожих дій, посягань. І, нарешті, четвертим елементом є способи (методи), які використовуються при охороні об'єктів і які представляють широку обойму спеціальних методів поліцейської діяльності. До них відносяться: адміністративний нагляд, адміністративний примус, державна реєстрація, ліцензування, збір поліцейської інформації і ін.

Таким чином, поліцейська діяльність - це правоохоронна діяльність, здійснювана органами виконавчої влади та, що має велике значення, органами, що мають в своєму розпорядженні власний апарат для застосування державного примусу. Слід зазначити, що п. 1 Декларації про поліцію, прийнятої Парламентською Асамблеєю Ради Європи 8 травня 1979 р підкреслює правоохоронний характер поліцейської діяльності. «Поліцейський, - йдеться в Декларації, - повинен виконувати покладені на нього законом обов'язки по захисту своїх співгромадян і суспільства від насильства, грабежів та інших суспільно небезпечних дій, як це встановлено законом». [12]

Також на думку Ю. В. Фоміна, під поліцейською діяльністю слід розуміти форму реалізації поліцейської функції держави, публічну правоохоронну діяльність, яка здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади, які мають у своєму розпорядженні власний апарат для застосування заходів державного примусу. Погоджуємося із точкою зору О. Проневича, який зазначає, що метою поліцейської діяльності є реалізація поліцейської функції держави з метою охорони правопорядку та забезпечення внутрішньої безпеки. [13]

Під методами поліцейської діяльності слід розуміти сукупність способів, засобів, прийомів юридичного та організаційного впливу, що постійно використовуються органами поліції з метою досягнення поставлених цілей щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, профілактики та боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. До основних методів поліцейської діяльності належать такі: переконання; заохочення; примус. Загальні методи поліцейської діяльності, зважаючи на її специфічний характер, зумовлюють виникнення низки методів, які притаманні виключно діяльності органів внутрішніх справ (спеціальних методів). До спеціальних методів належать методи поліцейського нагляду, поліцейської допомоги, державної реєстрації, видачі та відкликання ліцензій, адміністративної юрисдикції тощо.[12]

Методи поліцейської діяльності безпосередньо пов’язані з її формами, оскільки характеризуються саме використанням конкретних форм поліцейської діяльності. Так, під формами поліцейської діяльності розуміють конкретні дії уповноважених суб’єктів поліцейської діяльності щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, запобігання та боротьби зі злочинами і правопорушеннями, охорони та захисту прав і свобод людини. Слід підкреслити, що обрана форма поліцейської діяльності має бути адекватна змісту даної діяльності, тобто для реалізації тієї чи іншої поліцейської діяльності відповідному суб’єкти необхідно обрати найбільш доцільні форми, які б забезпечили якісне виконання завдань із найменшими затратами сил, засобів та часу. Ефективне використання різноманітних форм поліцейської діяльності сприяє більш якісній організації роботи поліцейських підрозділів та їх посадових осіб, налагодженню взаємозв’язків працівників поліцейських органів із зовнішнім середовищем, налагодженню коректних контактів із громадянами. [13]

Проаналізувавши поняття поліцейської діяльності можна прийти до висновку, що вони близькі за своїм значення до поняття публічно-сервісної діяльності Національної поліції України.

Дослідивши сучасну юридичну літературу на предмет находження понять форм та методів публічно-сервісної діяльності Національної поліції України можна помітити, що на теперішній час відсутні напрацювання на дану тематику. Тому провівши аналіз загальних понять поліцейської діяльності, форм та методів поліцейської діяльності, на мою думку методи публічно-сервісної діяльності Національної поліції України – це сукупність способів, засобів, прийомів, що використовуються органами Національної поліції України у забезпеченні, надання, населенню поліцейських послуг з метою забезпечення прав і свобод людини, а також захист інтересів суспільства і держави, підтримання публічного порядку та безпеки, протидії злочинності.

Форми публічно-сервісної діяльності Національної поліції України – це конкретні дії уповноважених суб’єктів Національної поліції України з надання публічно-сервісних послуг населенню.

Список бібліографічних посилань:

1. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/580-19.

2. Академічний тлумачний словник (1970-1980) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sum.in.ua/.

3. Авер’янов В. Б. Вибрані наукові праці / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка, О. Ф. Андрійко. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. – 448 с.

4. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади : розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 № 90-р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/90-2006-%D1%80.

5. Адміністративна діяльність міліції громадської безпеки : навч. посіб. з підготовки до екзамену / за ред. А. В. Запорожцева та А. О. Галая. – К. : КНТ, 2013. – 351 с.

6. Про адміністративні послуги : Закон України від 06.09.2012 № 5203-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5203-17

Ославський М. І. Виконавча влада в Україні : організаційно-правові засади : навч. посібник / М. І. Ославський. – К. : Знання, 2009. – 2

7. Ластович Д.М. «Місце та значення поліцейських послуг в діяльності національної поліції». Форум права 2016- №1 Харківський національний університет С. 141-146.

8. Джафарова О.В. «Щодо розуміння категорії «публічно-сервісна діяльність» Національної поліції України»

9. Про національну поліцію : Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII [Еле- ктронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

10. Концепція реформування органів праė вопорядку в Україні [Електронний ресурс] Режим доступу: http: police-reform.info/wp-content/uploads/2014/04/2014_05_06_Концепція-реформи.pdf

11. Д.М.ЛАСТОВИЧ Харківський національний університет внутрішніх справ: «МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПОСЛУГ В ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ» [Електронний ресурс] Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/FP_index.htm_2016_1_25.pdf.

12. Бельский К.С. Полицейское право: Лекционный курс /Под ред. канд. юрид. наук А.В. Куракина. — М.: Издательство «Дело и Сервис», 2004. — 816 с. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://lawdiss.org.ua/books/a1491.doc.html

13. Ю. В. ФОМІН, здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ «ПОЛІЦЕЙСЬКЕ ПРАВО ТА ПОЛІЦЕЙСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЯК ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ»